«Святі права»
Михайло Грушевський
До Української Центральної Ради йдуть валкою депутації, ходоки, декларації, резолюції, запити по одному і тому ж найбільш дражливому питанню моменту – про землю.
Одні з страхом питають, чи правда, що земельний закон касується і права власності на землю відновляються. Другі лякають всіма бідами від переведення земельного закону в життя, від нарушення святого права власності, від деморалізації народу через те, що хитаються його моральні підстави.
Мені хочеться з сього приводу сказати кілька слів.
Я, розуміється, з жалем дивлюсь на руїнні форми, в які вилилась в багатьох місцях аграрна реформа. Я не можу мати нічого, крім спочуття, для тих, які зістались наслідком її без засобів до прожитку. Я уважаю потрібним, щоб держава наша і передусім ті органи її, які близько стоять до сього, знайшли організовані способи для улегшення сього болісного перелому, знайшли форми помочі для всіх, хто справді опинився в трудному становищі і не має змоги почати нове, трудове життя в нових обставинах. Але я вважаю своїм обов’язком відізватись також і на надуживання таких голосних слів, як «святе право», «мораль» і т. ін., коли говориться про скасування прав на землю. Бо святість тут дуже сумнівна, а мораль теж під запитанням.
В кожній справі, в кожній реформі чиїсь інтереси терплять, і ті, кого вона зачіпає за живе м’ясо, мають нахил уживати найбільш сильних виразів для своїх жалів на порушення своїх інтересів – аж до «святості» включно. Не так дуже давно – всього яких шістдесят літ, коли в Росії касувалось кріпацтво, і тоді поміщики говорили не тільки про економічну свою руїну – бо на що ж, мовляв, і здалась їм земля без кріпака-робітника! Не тільки про невдячність держави, що так тяжко скривдила своїх перших слуг і опору – дворянство! Кричали і також про порушення своїх святих прав власності! Бо ж вони купували сих кріпаків за свої кровні гроші, а тепер їм платили за землю, а за кріпаків – ні. І вони грозили правительству повстанням і не знати чим.
Та що Росія! А в Сполучених Державах Америки, коли прийшло до скасування невільництва, права власності на рабів, в тих же часах – скільки тоді пущено було сильних слів против «сіверян» – правительства Сполучених Держав і Північних Штатів, що його підтримували в проведенні сього закону, за те, що вони насилують волю «южан», які не хотіли прийняти сього закону, тому що він руйнував усе їх хазяйство, побудоване на праці чорних рабів-невільників. Вони заявили, що відділяються від федерації, не признають більше федеральної зв’язі і таке інше. Але Північні Штати, з президентом Авраамом Лінкольном в головах, не спинились тоді перед сим ламанням волі Полудневих Штатів, звели з ними криваву боротьбу і після нечувано тяжкої усобиці змусили «южан» зброєю відступити від того, що ті уважали своїм «святим правом».
Ну, а тепер? Тепер здається вже такою ясною справою недопустимість володіння людьми, чи рабами, чи кріпаками, що про се навіть і говорити ніхто не буде! Таке володіння признається неморальним, суперечним всякому розумові і т. д. І так воно буде з часом, мабуть, і з володінням землею!
Були часи, коли найбільш передові, геніальні люди, скажім, який-небудь Арістотель, уважали володіння людьми зовсім нормальною і неминучою річчю. Пройдуть часи, і так само наші потомки будуть виправдувати тих людей, що тепер боронять володіння землею, як ми боронимо Арістотеля: «такі, мовляв, були економічні обставини, що з їх погляду володіння землею було неминуче, хоч воно, об’єктивно беручи, так само має мало в собі оправдання, як і володіння людьми». І будуть тоді, коли се одійде в минувшину, уважати власність на землю, торгування землею явищем ненормальним і навіть неморальним, як ми уважаємо ненормальним і неморальним власність на людину-раба.
Немало було таких поглядів і в попереднім. Лев Толстой, сей прославлений на весь світ мораліст, гаряче доказував неморальність власності на землю. А наш Шевченко – хто не знає його огненних віршів – з доби розцвіту його творчості:
Ви – розбійники неситі,
Голодні ворони!
По якому правдивому
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!
Отже, для Шевченка торгування землею «всім даною», значить право власності на неї, було таким же беззаконним ділом, як і торгування людьми. Він грозив за нього «тяжким лихом». Селянські розрухи 1904 – 1905 рр. були останньою пересторогою по сім пророчім остереженні поета. Пересторогою даремною!
Гірко, що реформа не була проведена скорше, більш планово і розважно. Жалко, що на неї наваливсь большевизм. Але кінець кінцем святість і незайманість мають тут дуже мало до діла!
Мораль, як і право, не існують незмінно, а творяться і перетворюються неустанно, під впливом обставин життя політичного, соціального, а головно – економічного. Виникаючи з них, вони потім тверднуть, і ті верстви, що устроюються особливо вигідно під охороною того права і моралі, мають нахил перебільшувати непорушність і святість тих установ, котрі вони використовують в своїх інтересах. Але до сих криків і лементів треба ставитись розважно і критично.
Ніяка скільки-небудь значна реформа не обходиться без криків, осторог і погроз. Мудрість наказує переводити реформи можливо безболісно. Але вона ж наказує дивитись в корінь речей і не відступати перед галасом людей, яких очі обернені назад, а не вперед.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1918. – 13 квітня (31 березня). – № 52. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Автограф статті, якому повністю відповідає газетний варіант (за винятком окремих правописних виправлень), зберігається в ЦДІАК України (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 183. – С. 1 – 9). Статтю з незначними виправленнями автор вніс до збірки: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918 (розділ «Самостійна Україна». – С. 88 – 90). Передрук: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 80-82.
Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 88-90.
Стаття присвячена найгострішій політичній, економічній і соціальній проблемі тогочасного українського життя – земельному питанню. Тимчасовий земельний закон, ухвалений за наполяганням есерівської більшості УЦР 18 січня 1918 р. (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 128 – 130), мав радикальний характер. В його основу було покладено принцип соціалізації землі, відчуження її у великих господарствах.
Такий зміст закону не сприяв стабілізації політичного становища в Україні. З одного боку, він посилював ілюзії бідної частини селянства, сприяв підсиленню анархічних настроїв, а з іншого, викликав протест не лише великих землевласників-поміщиків, а й заможних селян, які в Україні традиційно з козацьких часів володіли землею на правах приватної власності. На перегляді закону наполягали фракції УСДРП, УПСФ та УПСС у Центральній Раді. М.Грушевський, неформальний лідер українських есерів, залишався стійким прихильником закону й обгрунтував у статті свою позицію. «Святими правами» він іронічно назвав право приватної власності.
…йдуть валкою депутації, ходаки, декларації… – йдеться про масовий рух українського селянства як за, так і проти запровадження земельного закону. Організований протест висловили селяни-власники, які 25 березня 1918 р. провели в Лубнах з’їзд шести північних повітів Полтавщини. На з’їзд, організований Українською демократично-хліборобською партією (УДХП), прибуло понад 2 тис. селян-хліборобів. З’їзд визнав політику УЦР в аграрній справі руїнницькою, наполягав на відновленні принципу приватної власності як основи народного господарства, вимагав негайного повернення господарям права власності на їхні садиби і весь реманент.
Крім зміни земельного законодавства, вони вимагали також дозволу на вільну діяльність несоціалістичних партій, зарахування до Центральної Ради представників від УДХП. З’їзд вислав делегацію до УЦР, але керівництво Ради не дозволило їй виступити на пленарному засіданні. Саме селяни-власники, політичним репрезентантом яких була партія хліборобів-демократів, виступили одними з ініціаторів зміни політичного режиму в Україні (див.: Україна: Хроніка XX століття. Довідкове видання. Рік 1918. – К., 2005. – С.120-121).
…руїнні форми, в які вилилась в багатьох місцях аграрна реформа – йдеться про самочинний захват селянами поміщицьких земель, грабування і нищення панських маєтків, погроми і насильства, які все це супроводжували. Розповсюдженню анархії сприяла більшовицька агітація, а також повернення в село радикально налаштованих демобілізованих вояків (Там само. – С. 117-169).
…в Сполучених Державах Америки, коли прийшло до скасування невільництва… – рабство в США було скасоване 1 січня 1863 р.
…звели з ними криваву боротьбу… – йдеться про громадянську війну в США між Півднем і Північчю, яка тривала в 1861 – 1865 рр.
Ви – розбійники неситі… Тяжке лихо! – М.Грушевський подає витяг з поезії Т.Шевченка «» (див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. – К., 2001. – Т. 1: Поезія 1837-1847. – С.356-357).
Селянські розрухи 1904 – 1905 рр. … – йдеться про аграрні заворушення, що відбувалися напередодні і під час революції 1905 – 1907 рр. Протягом січня – березня 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. У жовтні – грудні вони охопили 64 повіти (з 94). Було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків. Для придушення селянських заворушень використовували війська.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 127 – 129.