Криза і затвердження Ген[ерального] секретаріату

Михайло Грушевський

Спільна гадка, таким чином, більшістю Ц[ентральної] Ради була знайдена, тактична лінія вказана. Але ще далеко тяжче, ніж знайти її, було перевести в діло. Співробітництво з ц[ентральним] урядом, який виявляв такий виразний нахил направо, для Ц[ентральної] Ради, більш як на 9/10 зложеній з елементів виразно соціалістичних, розуміється, було ділом дуже трудним.

На сесії Ц[ентральної] Ради виразно виявилось глибоке незадоволення в масах не тільки з приводу дефектів інструкції, але і з інших речей, як політика твердих цін тільки на збіжжя, розпорядження воєнних властей щодо пільних робіт, котрими покасовано постанови місцевих земельних комітетів, реквізиції в прифронтовім поясі при уступленні військ з галицького фронту, відновлення старих репресивних заходів правительства і т. д. З сим усім Ц[ентральна] Рада мусила серйозно порахуватись зараз же при сформуванні секретаріату.

Коли по оголошенні згаданої резолюції Ц[ентральної] Ради з приводу інструкції Г[енеральному] секретаріатові Ген[еральний] секретаріат повідомив Ц[ентральну] Раду, що він уступається з свого уряду, Ц[ентральна] Рада спішно закінчила свою сесію того ж самого дня, щоб дати змогу Комітетові (Малій раді) зайнятись сею справою. Другого дня, 10 серпня, Мала рада приступила до сеї справи. Більшість її, себто головно українські с[оціал]-д[емократи] і неукраїнські представники, висловились за те, щоб заяви Г[енерального] секретаріату про свій вихід до відома не приймати і подати ц[ентральному] урядові на затвердження згідно з інструкцією 9 секретарів з теперішнього складу.

Але фракція україн[ських] с[оціалістів]-р[еволюціонерів], вважаючи, що тактика Ц[ентральної] Ради супроти Ц[ентрального] уряду з огляду на загальний нахил направо, мусить бути більш рішучою і твердою, голосувала против того, щоб лишати нинішній секретаріат, і відкликала з нього своїх членів. Голова секретаріату Винниченко взявся відновити секретаріат за порозумінням з фракціями с[оціал]-д[емократів], с[оціалістів]-фед[ералістів] і неукраїнським представництвом. Але в сім часі виявилось, що й його власна кандидатура являється для правительственних кругів непевною, як соціаліста насамперед, а до того ще й наслідком затриманої воєнною цензурою його розмови з французьким кореспондентом, переданої дуже невірно, так що вона в непевнім світлі представляла його політичну орієнтацію, і се інтерв’ю було роздуто в офіціальних кругах до значіння якогось важного факту.

Тому 13 серпня тов[ариш] Винниченко зложив свій уряд і відмовивсь від формування секретаріату. Мала рада поручила формування його фракціям, які на нічнім засіданні під 14 серпня назначили новий секретаріат, чисто ділового характеру, поставивши на чолі їх обласного комісара Галичини і Буковини Д.Дорошенка. Сей секретаріат був прийнятий Малою радою – с[оціалісти]-р[еволюціонери] заявили, що вони не будуть робити йому трудностей, хоч він своїм складом і не відповідає їх поглядам.

Але, що секретарі були визначені фракціями без порозуміння з ними, в надії на фракційну дисципліну, а вона себе не оправдала, і різні кандидати почали відмовлятись від визначених їм портфелів, то по кількох днях Дорошенко від формування секретаріату теж відмовивсь, і воно вернулось знов до Винниченка. Аж 21 серпня він предложив свій склад секретаріату Малій раді в числі 7 секретарів поки що:

– секретар внутр[ішніх] справ і голова Винниченко,

– освіти Стешенко,

– міжнаціон[альних] справ Шульгин,

– земельних справ М.Савченко-Більський (укр[аїнський] с[оціаліст]-р[еволюціонер]),

– фінансів М.Туган-Барановський (рос[ійський] с[оціал]-д[емократ]),

– ген[еральний] контролер Зарубін,

– ген[еральний] писар Ол. Лотоцький (с[оціаліст]-ф[едераліст]).

Мала рада прийняла сей склад – знов-таки з виїмком фракції с[оціалістів]-р[еволюціонерів], яка від голосування стрималась, і секретаріат подано центральному] урядові.

В правительственних кругах заміна Дорошенка Винниченком спочатку викликала невдоволення. Секретаріат Дорошенка тут стріли з великою приємністю, і тому поворот Винниченка був немилою несподіванкою. Склад секретаріату, властиво, не мінявся значно з сею переміною, але невдоволення, мовляв, викликала особа його голови. Та ген[еральним] секретарям неукраїнцям, які виїхали на той час до Петербурга, удалось розвіяти упередження, і правительство 1 вересня, нарешті, рішилось затвердити Ген[еральний] секретаріат. Обставини після прориву ризького фронту і проб перевороту, піднятих генералітетом, справді були занадто грізні, щоб далі тягнути з українською справою, і ся стадія її розвою таким чином закінчилась.

Примітки

…розпорядження воєнних властей щодо пільних робіт… – йдеться про постанову «Про порядок збирання врожаю», видану 8 липня 1917 р. командувачем Південно-Західного фронту ген. Л.Корніловим з метою припинення аграрних безпорядків у прифронтовій смузі. Постанова забороняла захоплення поміщицьких посівів, зібраного хліба і реманенту, підвищення цін на працю. Після призначення Корнілова 31 липня Верховним головнокомандувачем була розповсюджена на весь тил діючої армії. Постанова припиняла діяльність земельних комітетів, утворених Тимчасовим урядом у березні 1917 р. для підготовки земельної реформи. Губернські і повітові комітети призначали державні органи, волосні та сільські – обирали селяни на місцях. Низові комітети на практиці діяли як непідконтрольні владі, ініціювали самовільну конфіскацію і розподіл поміщицьких земель, виступали організаторами заворушень, за що протягом липня-серпня 1917 р. були покарані понад 2 тис. їхніх членів.

…ще й наслідком затриманої воєнною цензурою його розмови з французьким кореспондентом… – йдеться про публікацію у французькій газеті «Журнал» інтерв’ю з В.Винниченком про український національно-визвольний рух, де він нібито заявив про германофільські елементи в Центральній Раді. Це викликало жваву реакцію в Петрограді і Києві (див.: Заявление Винниченко парижскому кореспонденту. Петроград // Киевская мысль. – 1917. – 10 августа).

10 серпня 1917 р. Мала рада заслухала пояснення В.Винниченка з приводу публікації. Він вважав, що зміст бесіди був перекручений через те, що вона велася різними мовами: кореспондент задавав питання французькою, а він відповідав російською. У протоколі засідання було записано, що в «Центральній Раді нема ніяких германофільських течій і все те, що наведено в інтерв’ю, являється інсинуацією» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т.1. – С. 256).

…обласного комісара Галичини і Буковини Д.Дорошенка – внаслідок вдалого контрнаступу Південно-Західного фронту (Брусиловський прорив) російські війська влітку 1916 р. знову зайняли територію Галичини і Буковини, на якій було відновлене Галицько-Буковинське губернаторство. У квітні 1917 р. на прохання Центральної Ради Тимчасовий уряд призначив на адміністративні посади на цих землях українських діячів. Комісаром Галичини і Буковини (з правами генерал-губернатора) став Д.Дорошенко, губернаторами Чернівецької та Тернопільської губерній – О.Лотоцький та І.Красковський. Про свою кандидатуру на посаду голови Генерального секретаріату Д.Дорошенко згодом писав:

«Які, властиво, резони мали соціалісти-революціонери і справжній керманич цілої тої справи проф. Грушевський, коли вони усували Винниченка […] і замість Винниченка доручили справу мені, що весь час стояв осторонь і був дуже мало відомий для тих, що складали масу членів Ц[ентральної] Ради» (Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 рр. – Ужгород, 1932. – Т. 1: Доба Центральної Ради. – С. 133 – 134).

14 серпня Мала рада затвердила Генеральний секретаріат, однак, до його остаточного формування довелося повертатися за декілька днів. Однією з причин перенесення стала декларація про наступну діяльність Генерального секретаріату, в якій Д.Дорошенко висловився і за тісний контакт крайового органу влади з Тимчасовим урядом. М.Грушевський назвав цей виступ присягою

«на вірність чиновника, пошанованого довір’ям начальства, а не парламентського прем’єра» та скандалом «в тодішнім моменті, коли ми збирались вести «організовану боротьбу» з інструкцією, Тимчас[овим] урядом, московською нарадою» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 11. – С. 129).

На прохання М.Грушевського Д.Дорошенко переробив і 18 серпня виголосив нову декларацію, проте того ж дня відмовився очолити уряд. Детально див.: Верстюк В. Українська Центральна Рада. – К., 1997. – С. 188 – 189.

Аж 21 серпня він предложив свій склад секретаріату Малій раді в числі 7 секретарів… – за поданий склад голосували 17 членів Малої ради, утримались 11 (соціалісти-революціонери) (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 265). 1 вересня Генеральний секретаріат був затверджений Тимчасовим урядом.

Секретаріат Дорошенка тут стріли з великою приємністю… – після призначення Д.Дорошенка Тимчасовий уряд не приховував свого задоволення, а заступник прем’єра М.Некрасов у своєму інтерв’ю зазначав, що воно «дає підставу сподіватися, що в українському питанні не буде ніякого загострення». Однак ця заява не свідчить про тиск Петрограда на Київ при визначенні особи очільника українського уряду, жодних документів на підтвердження цього факту не виявлено (Верстюк В. Українська Центральна Рада. – С. 188).

…після прориву ризького фронту і проб перевороту, піднятих генералітетом… – йдеться про наступ 19 – 24 серпня 1917 р. німецьких військ на Ризькому напрямі. Жахлива поразка російської армії отримала назву Ризької катастрофи. Події 25 – 31 серпня 1917 р., відомі як «заколот Корнілова», були невдалою спробою правих (консервативних) політичних сил на чолі з головнокомандувачем генералом Л.Корніловим встановити в країні військову диктатуру.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 222 – 223.