Поповнення У[країнської] Ц[ентральної] Ради представниками меншостей

Михайло Грушевський

Не діждавшися повідомлення про те, що сталося з угодою, У[країнська] Ц[ентральна] Рада закрила 1 липня свою сесію (п’яту), прийнявши постанови щодо свого поповнення представниками національних меншостей України, порядку вироблення автономного статуту України і скликання «територіальних зборів», або Установчого зібрання України для ствердження автономного статуту перед внесенням на Рос[ійське] Учредительне зібрання.

Тому що скоро зібрати Ц[ентральну] Раду на нову сесію здавалось трудним, з огляду на жнива; для полагоджування всяких справ до нової сесії вибрано Комітет з делегатів фракцій і рад селянських, військових і робітничих депутатів [Всього в Комітеті мало бути 40 членів з українського складу Ц[ентральної] Ради: 9 членів президії (голова, 4 товариші і 4 секретарі), по 3 чоловіки з президії рад військових, селянських і робітничих депутатів, і 22 члени від фракцій: по 8 від фракцій с[оціал]-д[емократів] і с[оціалістів]-р[еволюціонерів], 3 від соціал[істів]-федералістів (давніших радикал-демократів), по 1 від груп: трудової, позапартійних соціалістів і націонал-революціонерів.], і йому передано справу поповнення Ц[ентральної] Ради і організацію Ген[ерального] секретаріату на нових підставах після того, як Ц[ентральна] Рада буде поповнена.

3 липня Ген[еральний] секретаріат дістав повідомлення від мін[істра] Церетелі, що згоду з Ц[ентральною] Радою правительство прийняло, і Комітет Ц[ентральної] Ради – або Мала рада, як її прозвано, приступив до справи поповнення депутатами меншостей. Загальний принцип поповнення був уставлений повною Ц[ентральною] Радою: в новій раді делегатам меншостей мало належати приблизно 25%, пропорціонально скількості неукраїнської людності, або дещо більше, відповідно до того, в яких би межах було взято українську територію.

Коли взяти українську територію з дев’яти губерній (не рахуючи Холмщини, зайнятої тепер німцями), виключити з їх складу неукраїнські повіти, а додати сусідні українські повіти з інших суміжних губерній, то по переписі 1897 р. виходить на сій території 76,15% української людності, а неукраїнської неповних 24% (в дійсності, мабуть, іще менше, бо перепись скорше збільшувала, ніж зменшувала неукраїнські категорії).

Коли ж триматись тільки 9 губерній, не додаючи, але й не виключаючи з них нічого (наприклад, північних неукраїнських повітів Чернігівської губ[ернії]), тоді процент неукраїнської людності підіймається вище, до 30%. Тому, поки територія України не уставлена твердо і рішучо, про пропорцію неукраїнських представників можна говорити тільки приблизно і умовно – до певного часу.

Територія ж українська представникам правительства і неукраїнській демократії представлялась дуже неясно. Властиво, ясними для них були 5 губерній – Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська й Полтавська (Київський учебний округ), все інше дуже сумнівне. Міністри і представники неукраїнської демократії радили і просили не розширяти території поза безперечну національну область, з другого боку – надати території України певні заокруглені форми, географічну і економічну одностайність – для того, напр., включити в українську територію Бессарабію тощо, аби не вилучати їх в осібні автономні області.

Щодо першого – непоширювання української території на області непевні, представники Ц[ентральної] Ради могли вповні заспокоїти всі сумніви – що се зовсім не лежить в інтересах українців. Щодо другого – заокруглення української території неукраїнськими областями, вони мусили пояснити, що всякий додаток неукраїнської території вони вважають некорисним для українського життя, а в усякім разі ставлять се в залежність від ясної волі самозаінтересованої людності.

Представники неукраїнських організацій почали від того, що всяку реальну пропорцію признали для свого представництва неможливою. З огляду на даний момент, на революційне значіння своїх організацій вони претендували для себе спочатку не менше як на 50% і дуже нерадо спускали з своєї цифри. Але представники Ц[ентральної] Ради рішучо заявили, що вище 30% представництву меншостей У[країнська] Ц[ентральна] Рада дати ніяк не може, не розриваючи з принципом пропорциональності і кінець кінцем ся пропорція, 30%, була прийнята, щоб не затягати справи.

Щодо самого способу поповнення Ц[ентральної] Р[ади] неукраїнські київські організації стали на тім, що вони передусім поповнять Малу раду від київських революційних організацій і партійних обласних комітетів демократичних партій і дадуть своїх представників до Генерального секретаріату, аби якскорше він міг перейняти на себе від центр[ального] уряду вищу крайову власть, а поповнення повної Ц[ентральної] Ради буде переведене пізніше.

Комітет Ц[ентральної] Ради пристав на се, і тих 18 місць, які припадали національним меншостям для роздачі між їх організації, передав на сей раз Київському виконавчому комітетові ради громадських організацій. Сі 18 місць (на загальне число 58 членів нового, поповненого комітету Ц[ентральної] Ради) Київський комітет розділив таким чином: 1 місце самому комітетові, 2 місця раді солдатських депутатів Київської військової округи, 3 місця Київській раді робітничих депутатів, 2 місця с[оціал]-д[емократичним] меншовикам [Одно місце було лишене с[оціал]-д[емократичним] більшовикам, але вони його не взяли і воно було передане раді робітн[ичих] депутатів.], 2 місця с[оціалістам]-р[еволюціонерам], 3 місця жидівським соціалістичним організаціям, 2 місця польським організаціям (одно Польській партії соціалістичній і одно Польському демократичному централові), по одному місцю сіоністам, жидівському демократичному об’єднанню і комітетові каде[тів].

Сей поділ був прийнятий комітетом Ц[ентральної] Ради, що полишив на сей раз без розгляду протести деяких національних організацій против такого розділу: признав на сей раз компетенцію Київ[ського] комітету, зіставивши на пізніше переведення докладнішого представництва. 11 липня відбулося перше засідання Малої ради в тім новім складі з участю представників неукраїнських організацій. В промовах їх було зазначене значіння сеї хвилі як важного моменту не тільки в житті самої Ради, що переходила з тим фактично на становище органу крайового, але і в розвої національних відносин – взагалі в історії змагань до справедливого їх полагодження.

Примітки

…в новій раді делегатам меншостей мало належати приблизно 25 %… – на засіданні Малої ради 2 липня 1917 р. голоси за представництво національних меншин у Центральній Раді розділилися так: за 25% – 8 голосів, за 28 % – 8 голосів, за 30 % – 10 голосів. На засіданні 4 липня за максимум відсотків для національних меншин признано 30% (Там само. – С. 169,171).

До кінця липня питання кількісного представництва нацменшин у Центральній Раді було вирішене. Вони отримали 202 повноважні мандати і 51 кандидатський (Там само. – С. 207 – 208). Поповнення відбулося на Шостих загальних зборах УЦР. Див. також: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 10. – С. 149.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 211 – 213.