Генеральний секретаріат
Михайло Грушевський
Мала рада спішила поповнитися представниками неукраїнських організацій, щоб у сім оновленім складі переорганізувати Генеральний секретаріат, аби він перебрав згідно з умовою з ц[ентральним] урядом права вищого органу власті на Україні. Кілька день все-таки пройшло після сього поповнення, поки можна було се сповнити.
Вияснялися питання, чи участь неукраїнських організацій в Ген[еральному] секретаріаті буде мати характер представництва в нім певних національностей – їх твердого права мати своїх представників в Ген[еральному] секретаріаті, і в такім разі, чи має се бути переведене на основі якогось проценту, – скажім, тих же 30%, як у складі Малої ради, з твердим правом на певні портфелі Ген[ерального] секретаріату, що такий от портфель, скажім, належатиме польській народності, яка все ставитиме свого чоловіка до Ген[ерального] секретаріату при всіх перемінах у нім, а знов другий належатиме до народності великоруської, і так далі.
Чи Ген[еральний] секретаріат організується по принципу діловому, значить портфелі його розділятимуться між українцями і неукраїнцями відповідно тому, де і скільки і до яких портфелів можна знайти відповідних людей в даній хвилі.
Кінець кінцем се питання було порішене самими неукраїнськими представниками в сім останнім напрямі. Ген[еральний] секретаріат мав сформуватись по принципу діловому, незалежно від всяких процентів і національних рахунків. Для охорони ж прав неукраїнських народностей рішено уставити при Ген[еральному] секретарі по справам міжнаціональним уряди товаришів секретаря – одного з великоросів, другого з жидів [Я уживаю се слово в розумінні етнографічнім без усякого образливого значіння.], третього з поляків.
Вияснивши се питання, і по дорозі також і загальне число та спеціалізацію членів Генерального] секретаріату, уставлено такий склад секретаріату:
– голова Ген[ерального секретаріату – В.Винниченко (український] с[оціал]-д[емократ]),
– внутрішні справи – він же,
– фінанси – Х.Барановський (укр[аїнський] с[оціаліст]-р[еволюціонер]),
– справи військові – С.Петлюра (укр[аїнський] с[оціал]-д[емократ]),
– справа земельна – Б.Мартос (укр[аїнський] с[оціал]-д[емократ]),
– справа продовольча – М.Стасюк (укр[аїнський] безпарт[ійний] соціал[іст]),
– справи юстиції – В.Садовський (укр[аїнський] с[оціал]-д[емократ]),
– справи освіти – Ів. Стешенко (укр[аїнський] с[оціал]-д[емократ]),
– дороги залізні, грунтові і водні – В.Голубович (укр[аїнський] с[оціаліст]-р[еволюціонер]),
– пошта і телеграф – Ол. Зарубін (рос[ійський] с[оціаліст]-р[еволюціонер]),
– справи національні – Ол. Шульгин (укр[аїнський] соціаліст-федераліст),
– генеральний контролер – М.Рафес (с[оціал]-д[емократ], Бунд),
– генеральний писар – П.Христюк (укр[аїнський] с[оціаліст]-р[еволюціонер]).
Вияснивши склад Ген[ерального] секретаріату, Мала рада зараз же приступила до вироблення постанов щодо прав і обов’язків його як вищого органу управління України, відносин до Центральної Ради і Тимчасового центр[ального] уряду. В основу дебат положено проект, виготовлений Ген[еральним] секретаріатом, переглянений і перероблений комісією Малої ради.
Установлення підстав його діяльності мало велику вагу для всього дальшого напряму українського життя, а крім того, і як перший акт законодатної роботи Ц[ентральної] Ради в новім складі набирав він великого значіння. Ц[ентральна] Рада присвятила йому два дні, 15 і 16 липня, дуже уважно і пильно стараючись знайти той спільний грунт, який би об єднав демократію України в спільних змаганнях забезпечення інтересів краю й його людності, їх свобідного і успішного розвитку без нарушення відносин до демократії російської.
Коли в результаті цілоденного засідання 16 липня голова Ц[ентральної] Ради оголосив результат останнього голосування сього Статуту вищого управління України, що він в результаті всіх дебат, змін і поправок прийнятий одноголосно всіма членами Малої ради без різниці партій і національностей, се викликало загальну радість, ентузіазм серед присутніх [Текст статуту тоді ж з’явився в газетах, подаю його тут:
На підставі згоди з Временним правительством від 3-го липня 1917 року орган революційної демократії всіх народів України – Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу і довести її до Українських Установчих всенародних зборів і Російського Учредительного зібрання, утворює Генеральний секретаріат, який являється вищим органом управління на Україні.
Діяльність Генерального секретаріату зазначається тимчасово такими головними пунктами:
§ 1. Вищим крайовим органом управління на Україні є Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральної Радою, відповідає перед нею і затверджується Временним правительством.
§ 2. Формування Генерального секретаріату Центральна Рада здійснює через свій Комітет.
§ 3. Центральна Рада затверджує Генеральний секретаріат в цілому, висловлюючи йому довір’я.
§ 4. В склад Генерального секретаріату входить 14 генеральних секретарів, а саме, секретарі в справах внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, торгу й промисловості, пошти та телеграфу, праці, доріг, генеральний контролер та генеральний писар.
Примітка: При секретарі в справах національних назначаються три товариші секретаря – від великоросів, євреїв і поляків. Товариші секретаря по ділам своєї нації мають право докладу і рішаючого голосу по сих справах в Генеральному секретаріаті. Товариші секретаря в справах національних затверджуються Комітетом Ради.
§ 5. Свою власть Генеральний секретаріат здійснює через всі урядові органи на Україні.
§ 6. Всі урядові органи на Україні підлягають власті Генерального секретаріату.
Примітка: Генеральний секретаріат установляє, які органи, в яких межах і в яких випадках мають зноситись безпосередньо з Временним правительством.
§ 7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються Генеральним секретаріатом, або підвладними йому органами.
§ 8. При Временному правительстві має бути статс-секретар по справах України, якого призначає Временне правительство по згоді з Центральною Радою.
§ 9. Статс-секретар має пильнувати інтересів України у всій роботі Временного правительства і в разі потреби пересилати законопроекти через Генеральний секретаріат на розгляд Центральної Ради.
§ 10. Генеральний секретаріат передає на санкцію Временного правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 11. Генеральний секретаріат передає на затвердження Временного правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.
§ 12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджує Генеральний секретаріат, по бюджету, ухваленому Центральною Радою.
§ 13. Генеральний секретаріат ті справи, які він вважає найбільш важливими, передає на розгляд Центральної Ради.
§ 14. Діяльність Генерального секретаріату, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всіх справах.
Примітка: Порядок запитань має бути зазначений окремим наказом.
§ 15. В перервах поміж сесіями Центральної Ради Генеральний секретаріат відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує всі її функції, окрім зазначеної в § 3-му.
§ 16. Коли Генеральний секретаріат не згоджується з постановою Комітету в якій-небудь справі, остання переноситься на розгляд Центральної Ради, яка скликається негайно.
§ 17. Коли Центральна Рада висловлює недовір’я Генеральному секретаріатові, він подає в одставку.
§ 18. Всі акти Центральної Ради і Комітету контрасигнуються Генеральним секретаріатом.
§ 19. Всі закони Временного правительства мають силу на Україні з дня проголошення їх в крайовому урядовому віснику на українській мові.
Примітка: В екстрених випадках Генеральний секретаріат проголошує їх іншим способом.
§ 20. Всі закони, адміністративні приписи і постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах російській, єврейській і польській.
§ 21. В справах внутрішнього розпорядку роботи Генеральний секретаріат сам виробляє свій наказ.
Одні за одними виступали промовці з українських і неукраїнських фракцій і груп, вітаючи сю хвилю як великий і радісний момент.
В однодушнім ухваленні представниками всіх народностей «першої Конституції України», як називали її деякі промовці, вони бачили віщування не тільки нової доби в житті України – згідного пожиття її народів, але висловляли надію, що тут, на Україні, будуть вироблені підстави національної згоди, котрими зможуть покористуватися й інші краї й народи світу. Се була справді світла й велична хвиля!
Примітки
…рішено уставити при Ген[еральному] секретарі по справам міжнаціональним уряди товаришів секретаря – товаришами Генерального секретаря міжнародних справ 15 липня 1917 р. були призначені поляк Мечислав Міцкевич та єврей Мойсей Зільберфарб. Кандидатура від росіян на той час не була визначена. 1 листопада при розширенні складу секретаріату третім товаришем Генерального секретаря міжнародних справ був призначений Дмитро Одинець.
…уставлено такий склад секретаріату… – йдеться про склад Генерального секретаріату, затверджений УЦР 15 липня 1917 р. (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 179-180).
«першої Конституції України», як називали її деякі промовці… – так після одноголосного голосування за «Статут вищого управління України» на засіданні Малої ради 16 липня 1917 р. назвав цей документ О.Шульгин: «Ми прийняли наказ, видання якого буде надзвичайно важливе в історії України. Цей наказ є перша Конституція України» (Там само. – С. 182). М.Грушевський, згадуючи ті події, писав:
«Далеко в ніч потяглась ся велична маніфестація на честь «першої Конституції України», як її називали (під таким заголовком – «Конституція України» – й надруковано Статут, – напр., в «Робітничій газеті» з 18 липня)» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 10. – С. 152).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 213 – 216.