Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

3. Аналіз матеріалів

Михайло Грушевський

З поданого вище дневника виступає той переважний тип похорон, що повторюється і в далеко численніших похоронах розкопів, ведених під проводом проф. Шараневича: похорон під верхньою верствою землі, без всякої підсипки або обгортки, без обрамування небіжчика і без всякої могили над ним; характеристична ритуальна прикмета сих похоронів – се горнці коло небіжчика (часом тільки коло голови, особливо з правого боку, часом коло голови і ніг, в різнім числі – часом тільки один, часом більше – в розкопках проф. Шараневича, є похорон з 7 горнцями коло ніг небіжчика [Дневник, 25/Х. 1898].

Сі горнці бувають часом зовсім мініатюрні (і то при дорослих небіжчиках, як в моїй розкопці ч. II), часом дуже лихо вироблені, часом зовсім непалені, або з заокругленими або загостреними дінцями, так що їх не практичне, а ритуальне значення не підлягає найменшому сумніву. Попри те стрічаються подібні ж похорони без горнців або й взагалі без усяких речей при небіжчику, а також палені могили, але завсіди сей похорон з горнцями, що повторяється в сотках могил сього похоронного поля й дасть по всякій правдоподібності не менше третини всіх похоронів, можемо уважати для нього характеристичним.

Похорони з горнцями характеризуються дуже значним числом окрас при небіжчику: найчастіші окраси бронзові (гривні, брансолєти, шпильки, каблучки до висків, гудзики і т. ін.), рідше залізні (подібних типів), зрідка шкляні (намиста), горючий камінь, ікла кабанячі і мушлі (черепашки), дуже рідко срібло. Зі знарядь стрічаємо кам’яні (кремінні і з інших родів каменя) – рідше се цілі знаряддя, частіше – фрагменти, або скалки креміння (правдоподібно – вони означають також ритуальне ослаблення початкового звичаю, як і мініатюрні або нездалі для практичного ужитку горнці); зрідка стрічаємо кістяні знаряддя, часто залізні ножики (але ніякого бронзового знаряддя).

Сі категорії предметів виступають у різних комбінаціях: стрічаємо похорони з самими бронзовими окрасами, або самими кам’яними предметами, або з самим залізом, маємо знов і такі, де бронзові окраси виступають разом із кам’яним знаряддям, або де маємо бронзові окраси разом із залізними, або залізо разом із каменем.

Окрім похоронів, описаних в моїм дневнику, де маємо, напр., похорони з горнцями й бронзовими речами (І, II, III, V), з бронзою і залізом (VII), шкло (VII), я подам кілька характерніших похоронів з дневників розкопок, уділених мені проф. Шараневичем, вибираючи можливо такі похорони, що найменше мають неясності в своїх детайлях (коли що буде неясно, то тому, що не завсіди можна було сю неясність вияснити, в лапки беру вирази дневника). І так маємо тут:

Кістяк, коло нього двоє горняток і миска, кремінна пилочка (7 см довга) і таке ж вістря (7 см довге) – 18/IX. 1896.

Кістяк головою на схід, в головах горнятко, і в нім мищинка з дірочкою, на грудях кам’яний молоток (правдоподібно, той, що в Cmentarz[yska], на табл. VIII, f. 3) – 30/Х. 1896.

Два кістяки один над другим, головами на полудневий захід, коло одного горнятко з ушком («ложечка»), мисочка з трьома дірочками в дні і кремінний фрагмент («ножик»), коло другого горнятко і в нім кусник кременя, а на грудях глиняне «качальце» 4,5 см діам[етр].

Предмети з с. Чехи

Півтора метра відти заложено другий рів, і в нім знайдено два кістяки головами на полуд[невий] захід, коло одного срібний каблук, 2 – 3 см в діаметрі (див. подану тут фігуру – відрисовану з дневника, більшу з тих двох; обидві подані більш-менш в натуральній великості). Трохи далі ще два кістяки, в тім же напрямі положені, коло одного з них залізний ніж – 25/Х. 1897.

Дві голови побіч себе, коло них 3 горнятка, залізний ніж і кремінна стрілка (Cmentarz[yska], с. 23, табл. VI. 9) – 3/ХІ. 1897.

Два кістяки, обернені до себе, в головах по горнятку, коло одного залізний ніж, а в головах кістяна сокирка з молотком (очевидно, те, що в Cmentarz[yska], I, f. 29) – 12/VIII. 1895.

Кістяк головою на схід, на грудях бронзова шпилька, коло голови кам’яна сокирка, в ногах мале горнятко (26/Х. 1898).

Кістяк головою на схід, коло голови з одного боку кусник горючого каменя з діркою, з другого – зуб (ікло) кабана з діркою, на грудях бронзова шпилька, коло ніг мале горнятко (3/ХІ. 1898).

Кістяк головою на схід, на шиї бронзова масивна гладка гривня і фрагмент залізної крученої, в ногах мале горнятко (8/ХІ. 1898).

Кістяк головою на схід, на грудях бронзова шпилька, в ногах горнятко, коло нього залізний ножик (18 см довгий) – 9/ІІ. 1898.

Як я вже сказав, поруч похоронів з горнятками маємо майже таку ж численну категорію похоронів без горняток. Вони стрічаються всуміш з похоронами з горнятками, часом гніздами, часом одиночно. Але приглядаючись сим похоронам, бачимо, що вони, окрім браку горняток, з рештою не різняться від похорон з горнятками: той же спосіб похорону, зовсім ті ж самі, тотожні вироби, ті самі їх комбінації. Окрім похорону XII в моїм дневнику, подам знову кілька прикладів з дневників, уділених мені проф. Шараневичем:

Кістяк головою на полудень, на ногах кам’яний політерований молоток, 9,5 см довгий – 23/ІХ. 1896.

Кістяк головою на схід, коло нього бронзова шпилька і кремінне вістря (8 см довге) – 8/ХІ. 1898.

Кістяк – при нім спіральна бронзова брансолєта, бронзовий гудзик і два кремінні фрагменти – 12/VIII. 1896.

Кістяк головою на північний схід, в головах кремінна стрілка, на грудях бронзова шпилька – 13/VIII. 1896.

Кістяк головою на полуднє, на грудях бронзова шпилька і кам’яний молоток – 2/ХІ. 1897 (Cmen[tarzyska], с. 23, табл. VII, 5 і VIII, 3).

Два кістяки поруч себе, коло одного залізна гривня, фрагмент ножа і вістря (?), коло другого кістяний молоточок орнаментований (очевидно, той, що на табл. І, f. 30 – орнаментований концентричними кружками з точкою посередині).

Кістяк головою на полудень, в головах кремінь, відбитий в формі пилки, 6 см довг[ий], коло ніг залізний ніж – 12/Х. 1896.

Кістяк головою на схід, під шиєю мав чотири бронзові гудзики, на грудях бронзову шпильку – 18/Х. 1898.

Кістяк в напрямі на полудень, на грудях бронзова шпилька, мала, звичайна – 20/Х. 1898.

Кістяк головою на схід, коло нього бронзова шпилька і бронзовий перстень на руці – 25/X. 1898.

Два кістяки на віддаленні 1,5 метра, кождий мав на грудях бронзову шпильку, в ногах залізний ножик – 2/ХІ. 1897 (Cmen[tarzyska], с. 23, табл. VIII, 28 і 33).

Подібність детайлів приводить до переконання, що обидва типи похоронів належать тим самим часам, тій самій людності, і по всякій правдоподібності похорон без горняток треба уважати дальшим ослабленням того похоронного обряду з горнцями, котрого ослаблену форму маємо вже в похороні з ритуально-мініатюрними або нездалими для практичного уживання горнцями.

Далеко менш численну категорію похоронів (не буде й 10% загального числа) становлять похорони палені; притім науково не констатувалось, чи ті палені кості були людські і з сього погляду можлива деяка непевність в тих разах, де урни з паленими костями стрічаємо коло кістяків, – напр., в головах. Я знов-таки виберу кілька більш певних і характерних похоронів з дневників, уділених мені проф. Шараневичем:

Досить велика урна, в ній палені кості, коло неї три малі горнятка – 12/ХІІІ. 1896.

Урна, вгорі звужена, всередині два горнятка, мищинка і палені кості – 13/VIII. 1896.

Урна в формі великої миски (діаметр 42 см), в ній, окрім палених костей, не знайдено нічого. На північ від неї недалеко два кістяки, при однім в головах горнятко і мищинка, а всередині її друге мале горнятко, на грудях залізна гривня (Cm[entarzyska], таб. VIII, 24) – 16/Х. 1897.

Купа палених костей, в них два куснички горючого каменю з дірочками, бронзова брансолєта і маленьке горнятко, а в ній бронзова шпилька – 2/ІХ. 1896.

Урна (діаметр випуклості 32 см, горла 19 см), в ній палені кості, кремінь, залізний ніж, шкляний коралик і кусник смоли (?) – 8/IX. 1896.

Купа палених костей, а в них бронзові окраси – табл. І, f. 11 і 12. – 9/ІХ. 1896.

Купа палених костей, з ними стріла бронзова триграняста, залізна і три кам’яні вістря – 21/VIII. 1896.

Купа палених костей, серед них фрагмент кістяної гребінки (таб. VI, 12). Трохи далі друга купа, й серед костей кусник обробленої кості з дірочкою. Трохи далі третя – на костях гривня бронзова, порожня всередині (очев[идно], таб. VII, f. 1), серед костей бронзова шпилька, два бронзові кружки, намиста з глиняної композиції й горючого каменю (?) – 1/Х. 1897.

Нарешті найбільш інтересна нахідка, описана й у проф. Шараневича (с. 23 і таб. VI): купа палених людських (sic) костей, на них асортимент (24) тонких бронзових трубочок і кораликів, по 4 разом зліплених, все разом, як запевняє дневник, уложено в симетричну фігуру; дві залізні брансолєти, бронзова шпилька, бронзова каблучка і кремінний спис; се заразом найбагатший похорон чеського поля.

Приглядаючись сим похоронам, ми й тут помічаємо, з одного боку, – зближення до похоронів з горнятками (горнятка при палених костях), з другого боку – речі при сих костях стрічаємо зовсім тотожні з тими, які стрічаємо при похоронах з горнятками і без горняток [З сього погляду звертаю увагу особливо на той останній похорон, бо всі речі в нього подані у проф. Шараневича на таб. VI і їх можна порівняти з речами з похоронів інших типів.]. Таким чином не можемо і сей сам по собі відмінний тип різко відрізняти від попередніх: очевидно, він належав тій самій культурі і правдоподібно – бодай в часті – тій самій людності. Існування побіч себе ховання і палення трупів може бути об’яснене тим існуванням побіч себе обох типів, яке ми помічаємо і в інших місцях слов’янщини, або впливом (і навіть колонізацією) з сусіднього Поділля, де ми знаємо сильно розвинені обряди й палення й ховання останків разом з начиннями.

Окрім сих типів, ми маємо кілька відокремлених і відмінних похоронів; так у одній могилі небіжчика покривала верства угля і коло нього були сліди дерева; другий похорон, де небіжчика окружено камінцями, остільки інтересний та скомбінований ще з похоронами з горнцями й без горнців, що я подам його тут:

Кістяк – мав у головах камінний молоток, на груди залізну бляшку, покриту зверху орнаментом (таб. VII, 25), в ногах залізний ножик і крем’яний фрагмент (таб. VIII, 8 і 25); наоколо кістяка десять камінців. Під сим кістяком два інших, в головах одного кам’яна сокирка і брусок (таб. VIII, 1 і 2), коло руки кусник смоли; коло другого 3 горнятка в головах – 28/Х. 1897, Cm[entarzyska], с. 22.

Щодо численних похоронів, де при кістяку не знайдено нічого, то їх нема ніяких причин вирізняти в самостійний тип, тим більше що спосіб похорону в них нічим не відрізняється, і стрічаються вони в суміш з похоронами з горнцями і без горнців: їх треба по всякій правдоподібності уважати тільки біднішими, простішими похоронами тих самих типів.

Попередній аналіз привів нас до виводу, що ми можемо брати похоронне поле в Чехах без різниці похоронних обрядів і їх варіацій як більш-менш одностайну цілість – себто що сі обряди і варіації уживалися рівночасно, більш-менш у тої самої людності.

Се, одначе, зовсім не виключає можливості певної хронологічної диференціації. Уже той факт, що ми стрічаємо т. зв. поверхові похорони – де над одним похороном стрічаємо трохи вище другий – вказує на те, що похорони сі обіймають значніший час. На те ж вказують і різниці в обстанові – речах.

З сього погляду я уважав би найбільш інтересними, з одного боку, такі похорони, де ми стрічаємо багатий асортимент самих бронзових окрас, без заліза, а з другого боку – похорони, де ми стрічаємо окраси самі залізні або залізні й бронзові. З мого дневника я занотую тут пох[орони] ч. І, а з дневників, уділених мені проф. Шараневичем, як взірці багатих бронзових (виключно) оздоб наведу дві розкопки – з серпня 1895 р.: на шиї кістяк мав 9 бронзових гудзиків, камінні намиста й грубу бронзову гривню, коло вух каблучки, на грудях три бронзові бляшки і трубочки та довгу шпильку, на обох руках бронзові наручники, коло кістяка два фрагменти кремня (ножик?) – 27/XI. 1897. Друга – кістяк мав коло голови бр[онзову] шпильку з круглою головкою, коло неї і в верхній часті грудей 7 бр[онзових] бляшок з ушками (3,5 см діам[етр]), нижче на грудях велику бр[онзову] шпильку, 18 см довгу, і рурку, на руках між п’ястю і ліктем брансолєти (пор. опись в: Cmentarzyska, с. 22 і образки на таблицях).

З другого боку, стрічаємо похорони з самими залізними або залізними і бронзовими шпильками, наручниками, гривнями (див., напр., в моїм дневнику розкопку ч. XIII і виписку на с. 8 – 10, а також кілька похоронів, вичислених у проф. Шараневича, Op. c[it], с. 22): кістяк і коло нього залізна гривня, кістяк – на грудях залізна шпилька, кістяк з залізним наручником на руці. Дуже правдоподібно, я б сказав – певно, що ті похорони з самою бронзою старші від сих з залізними окрасами. Можна б піти дальше й прийняти, що ті похорони, де ми стрічаємо сам камінь та глину без якого-небудь металу (такі, напр., розкопки проф. Шараневича, описані в «Записках», т. VI, і деякі з вище виписаних), старші від тих, де приходить і метал: але за сим я б уже так не обставав, хоч воно й правдоподібно; діло в тім, що маємо тут предмети неоднорідні – кам’яне знаряддя, а металічні окраси, з другого ж боку – стрічаємо поруч себе раз у раз бронзу і камінь, а навіть часом камінь і залізо. Нарешті, наймолодшими могилами можна б уважати ті, де приходить срібло, – є таких дві, одна описана вище (с. 381), друга виглядає так:

Кістяк, 7 1/3 метрів від іншого (з бронзовими бляшками і черепашками), головою на південь, коло нього срібний каблучок 0,8 – 1 см в діаметрі, більш нічого; під ним кістяк головою на схід, дуже знищений, при нім нічого. Півтора метра звідти інший, головою на південь, на груді його малий дзбаночок глиняний з шишечками [17/ХІ. 1898, днев[ник], уділ[ений] проф. Шараневичем; рисунок срібного каблучка (що переховується тепер в музеї Львівського університету), див. на с. 383 (менший з тих двох).].

Але уставляючи певне хронологічне степенування сих похоронів, ми знов не повинні його розтягати на якусь довшу хронологічну схему: сьому противиться і те, що ми не знаходимо якихось більших груп, могил з виразно зазначеною культурою кам’яною, або залізною, і ті похорони, де ми стрічаємо камінь разом із бронзою, ба навіть залізом – такі мішані типи рішучо переважають над чистими скільки-небудь виразніше зазначеними типами. Тому припускаючи тут похорони раніші й пізніші, ми як загальну характеристику сього похоронного поля мусимо прийняти характер переходовий від кам’яної до металічної культури.

З кам’яного знаряддя стрічаємо тут сокирки й молоточки – політеровані, крем’яні списи, стрілки, пилки й фрагменти ножиків; сі знаряддя мусили бути в уживанні і поволі уступати місце металічним. Велике число крем’яних неужиточних фрагментів, як я вже сказав, треба, мабуть, уважати ритуальним ослабленням звичаю класти з небіжчиком кам’яне знаряддя. Взагалі число добрих, цілих інструментів невелике в порівнянні з загальним числом похоронів.

Бронза не уживалася тут для знаряддя – властивої, отже, бронзової культури тут не було; се можна сказати напевно з огляду, що на яких близько чотириста похоронів, при сотках виробів кам’яних, залізних, бронзових, не знайшло ні одного знаряддя бронзового, окрім кількох стрілок.

Бронза, можна сказати, виключно служила тут тільки для окрас, в знарядді ж і зброї місце каменю заступило безпосередньо залізо. З заліза маємо тут головно ножики, переважно невеликі, як поданий з моєї розкопки на таблиці під ч. 20, зрідка більші (напр., в дневниках проф. Шараневича 1898 р. фрагмент ножа, з вістрям широкості більш 2 см – 11/XI. 1898), і также зрідка інші предмети – залізна сокира-молоток, залізний спис [Кістяк з сокирою-молотком не мав нічого більше при собі і в ближчім сусідстві його не знайдено кістяків; лежав головою на схід, сокира лежала при голові: має довгості 16 см, діра 1,5 см діаметру – 9/ХІ. 1898. Кістяк з списом лежав головою на полуднє, теж осібно, і нічого більше при нім не було; спис – узький і довгий лежав коло плеча – 18/ХІ. 1898.].

Бронзові окраси при своїй численності досить бідні формами і штучністю виробу не визначаються зовсім: се бронзові шпильки з круглого дроту, загнутого кружком на головку, або з чотирогранястого, з головкою скрученою спірально (як на долученій таблиці ч. 18); сі останні бувають різної великості, подана у нас належить до менших, але стрічаються більші – найбільші 24 см довгі, а головка одної має в діаметрі 5 см. Рідше стрічаються шпильки з круглими головками або форми цьвочка. Такі шпильки найчастіше стрічаються коло грудей, де служили замість застіжки.

Бронзові гривні – звичайно з масивного, грубшого або тоншого, гладкого (часом насіканого) або спірально скрученого дроту – як на нашій таблиці, ч. 3 і 30. Один раз тільки стрілася гривня, порожня всередині, орнаментована рівними і скісними лініями, – вона видана у проф. Шара-невича, Cmen[tarzyska], таб. VII, 1.

Наручники найчастіше з бронзової спірально звиненої стяжки – як на нашій таблиці, ч. 13 і 16, часом стрічаються спіралі ще ширші (більше разів звинені – 5 до 7), форми стятого конуса; при кінцях спіралі стяжка зужена; зі зверхньої сторони вона часом насікана лінійним орнаментом (як на нашім). Другий тип – з масивного грубого дроту, раз звиненого, так що кінець заходить за кінець (як у проф. Шараневича, таб. II, f. 1 і 5). Третій – обручки замкнені, з гудзами (як ibid., таб. II, f. 10; III, f. 23; V, f. 6).

Каблучки до висків подібно теж бувають спіральні з дроту або масивні, з свобідними і замкненими кінцями (у нас ч. 4, у проф. Шараневича колекція на табл. VII).

Часто стрічаються круглі бляшки з ушками, рурочки з спірально звитого дротика або стяжки, рурочки з бронзової бляшки, очевидно, нашивані на нитку або дротик. Стрічаються бронзові луночки з дроту, всередині глибшого, з країв тоншого, круглі щитки з дужками, що могли служити, може, ковтками (у проф. Шараневича, таб. І, f. 11 – 13), інтересні для своїх аналогій та інтересні з сього ж погляду маленькі спіральки (як на таб. II, 26; III, 19; VI, 5).

Коли з’явилось залізо, воно було ужито для тих же окрас: ми стрічаємо форми бронзових окрас, вповні повторені в залізі: напр., бачимо залізні шпильки з загнутими кружком головками (пор. на нашій табл., ч. 25), шпильки з головками з спіралі, гривні і наручники. Таке повторення тих самих типів показує, як тісно лучилися хронологічно техніка бронзова з залізною.

Дві срібні окраси обидві мають якнайпримітивнішу форму і повторяють форми бронзових окрас.

Щодо глиняних виробів, то тут треба розрізняти крайню нефоремність деяких наслідком спеціальної недбалості в виробі – від властивої техніки. Поруч дуже недоладно, криво, нефоремно з руки виліплених горнців і горняток стрічаємо й такі, що могли бути виліплені тільки за поміччю гончарського круга, щонайменше – гончарської дощечки. Орнаментовані серед них стрічаються в меншості; для орнаментування служать: дірочки, гульки і лінійний орнамент: витискані (заглиблені) лінії – пояски, лінії рівні й скісні. Дуже рідко стрічається орнамент з кривих ліній: з розкопок, проваджених під проводом проф. Шараневича, таких горнців я знаю три – один відрисований в праці проф. Шараневича – таб. Е 10 і переховується тепер в музеї Львівського університету; два інші знаю тільки з дневників розкопок 1898 p., уділених мені проф. Шараневичем [Відти подаю й рисунки, зменшені більш-менш ополовину, не претендуючи на особливу елеганцію, вони головно мають на меті познайомити з орнаментом.]: кістяк лежав головою на схід, на грудях мав малу бронзову шпильку, а в головах горнятко з ушком, орнаментоване двома паралельними лініями і круглими фестонами з двох паралельних ліній – 18/ХІ. 1898. Другий кістяк – ніби дитини мав коло голови сильно знищений бронзовий нашийник і горнятко з ушком, з гострим дном, орнаментоване двома рядами зубців і точок, а між ними – рядом круглих фестонів з кількох концентричних ліній – 21/ХІ. 1898.

Орнаментований посуд із с. Чехи

Подекуди орнаментаційні заглиблення виповняє біла маса – як на нашім горнці ч. 1, що взагалі звісна в гончарських орнаментах переходової (від каменя до металу) доби в Середній Європі.

Гончарські вироби належать, певно, місцевим майстрам.

Знову ж, безперечно, екзотичними були такі речі, як черепашки сурrеа moneta або шкляні коралі, що визначаються вже високою технікою – як великий кораль ч. 26 на нашій таблиці, або як дві темні коралинки з жовтими шкляними гульками (0,75 см діам[етр]) – на таб. І, f. 27 (3 і 4 зліва) у проф. Шараневича. Сі находки вказують, що та досить низька культура, яку бачимо у небіжчиків сього похоронного поля, абсолютно взявши не була дуже давня і сучасно з нею в інших, культурніших землях матеріальна культура стояла вже дуже високо.

Щодо металічних виробів, то їх примітивність, значна бідність типів при численності самих предметів, нарешті – повторення тих самих типів в бронзі і залізі, а навіть і в сріблі – все се робило б правдоподібним, що ми тут маємо до діла з місцевим промислом, але притім не виключена гадка і про можливість привозу. Діло в тім, що хоч брак властивої бронзової культури, піднесений нами вище, вказував би, що тутешня культура стояла поза впливами сусідніх огнищ бронзової культури – чорноморського й середньодунайського, але, приглядаючись до типів бронзових і навіть глиняних виробів, не можна не помітити численних і часом дуже виразних аналогій з середньодунайською технікою – найближчою територіально (гальштатська техніка вже різниться значно).

І так хоч ми не стрічаємо на чеськім полі більше штучних і артистичних типів середньодунайського бронзового промислу, але серед більш примітивних виробів його знайдемо багато подібностей. Напр., бронзова спіраль була одною з улюблених форм дунайської бронзової культури; дрібні подвійні спіральки чеського похоронного поля (у проф. Шараневича таб. І, f. 26; III, f. 19; IV, f. 5 [фрагмент]) – се її відгомін, або навіть – автентичні, привозні предмети з дунайських країв, де сі типи були дуже широко розповсюджені [Порівняти з сими предметами, напр.: Натреl, Alterthümer der Bronzezeit in Ungarn, таб. 35, 47, 49, 77, 113.]. Спіральні головки шпильок звісні там також дуже добре [Ibid., таб. 52.], як і шпильки з закрученою каблучком головкою – тип найбільш розповсюднений в могилах чеського похоронного поля [Натреl, A bronzokor emlekei magyarhonban, I, табл. 95.], або рідший тут тип – з головкою круглою, або форми цвяшка [Пор.: Натреl, Aherthümer, таб. 53 і Bronzokor, I, таб. 52, 115, 127; II, таб. 134 і далі. З розкопок в Чехах особливо зазначаю видану у проф. Шараневича таб. VII, f. 4 і 8 і викопану 1898 p. (18/XI) шпильку з круглою головкою і трьома виступами (в музеї Львівського університету) – пop. Bronzokor, таб. 52 f. 4. Сі шпильки особливо часті в гальштатських похоронах, див.: Sacken, Das Grabfeld von Hallstatt, с. 67.].

Спіралі брансолєт і каблучок до висків повторяють тип незвичайно розповсюднений в дунайській культурі і, очевидно, стоять з ними в генетичнім зв’язку; щоправда, в Чехах не знаходимо ми тих безконечних спіралів, по кільканадцять оборотів, але менші дунайські спіралі дуже подібні до чеських [Пор. наручник ч. 40 нашої таблиці й особливо наручники з розкопок проф. Шараневича у Львівськім університеті, меншого діаметру, 5 до 7 оборотів, і Натреl, Altenthümer, табл. 109, 113, 116,121; Bronzokor, 11,131,163.].

Масивні гладкі брансолєти стрічаються і тут і там; кручені на Подунав’ї рідші, але стрічаються теж [Гладка бронзова гривня – див. в поданих вище виписках, пор.: Натреl, Bronzokor, II, табл. 131, 163, кручені – Натреl, Alterthümer, таб. 49, 52, 87.]. Дрібні спіральки для нанизування теж звісні й у подунайських находках [Натреl, Alterthümer, таб. 87, 93,100.]; не бракує там і бляшок з ушками до нашивання [Ibid., табл. 109,127.].

Таким чином, переходячи крок за кроком бронзові вироби чеського похоронного поля, бачимо, що вони повторяють в собі типи широко розпов-сюднені, що круг їх форм немає нічого оригінального та різниться тільки хіба своєю бідністю від бронзового промислу середнього Подунав’я.

Додам, що й криволінійні орнаменти чеських горнців своїми круглими фестонами з рівнобіжних ліній пригадують теж урни середнього Подунав’я [Hampel, Bronzokor, II, табл. 139 і 140.].

З другого боку, типи бронзових виробів чеського похоронного поля і взагалі тутешня культура не стоїть одиноко в сій місцевості. В сусідстві його знайдено вже в двох місцях похоронні поля з подібним обрядом і культурою: коло с.Висоцька і Ясенева (при дорозі з Бродів на Золочів). Розкопки в Висоцьку проводив проф. Шараневич і з результатами їх познайомив в згаданій своїй праці «Cmetarzyska etc.»: на висоцькім похороннім полі розкопано 17 гробів, небіжчики лежали під поверхнею землі без слідів гробів або обрамувань, головами на схід, часом групами, мали при собі горнці, з інших речей найбільше кременя, менше заліза й бронзи (с. 381 і далі); металічні предмети (видані: Ibid., на IV табл.) зовсім аналогічні з чеськими: бронзові шпильки з закрученою головкою або форми цьвочка і залізний ножик.

Розкопки в Ясеневі робив місцевий дідич, і мені через проф. Шараневича відомі тільки результати сих розкопок; і тут небіжчики лежали без гробів, покриті камінцюватим румом, вимитим водою; при них знайшлося досить бронзи і одна шпилька залізна, наручник масивний, 7 см діам[етр], грубший всередині, 4 наручники з бронзової стяжки, 1 спіральна, 5 перстенів спіральних, 2 гривні масивні (1 см грубі), фібула «в формі букви S», 6 шпинок – все з бронзи, і 1 шпилька залізна (сі речі мають бути зовсім подібні до чеських).

Але сею ближчою околицею культура, представлена похоронами чеського поля, не вичерпується. Розкопки Осовського на Галицькім Поділлі, в Гусятинськім повіті – в Раковім Куті й Увислі, переведені 1890 p., виказали зовсім подібну культуру й тут, хоч і при відмінних похоронних ритуалах. В Раковім Куті небіжчиків обкладано наоколо рядом каміння, без насипних могил (порівняти вище описану могилу чеського поля); в двох розкритих гробах знайдено горнець, подібний до чеських, багато бронзових окрас, вповні тотожних з чеськими: шпильки з спіральними головками, каблучки, кручений нашийник і каблучки до висків форми цьвочка з загнутою ніжкою (щиток і закривлена ніжка) – зовсім подібні до виданих у проф. Шараневича, таб. І, f. 11 – 13; при однім похороні, в такім же каміннім обрамуванні, але молодшім, знайшовся залізний спис. В Увислі знайшлася одна могила з небіжчиком, закопаним просто, при нім намисто з черепашок і кабанього зуба (пop. чеські); місцеве ж похоронне поле з паленими похоронами дало бронзові шпильки з цвяшковими головками, каблучки до висків щойно описаного типу і дрібні спіральки [Zbiór wiadomości do antropologii krajowej, XV, с. 27 і далі, 35, 43 і далі: табл. II і III.].

В сумі з сих кількох раково-кутських і увислянських могил (що в своїй культурі мають і між собою ближчі стичності) набираємо асортимент виробів досить значний і зовсім близький або й тотожній з предметами брідських похоронних поль. Таким чином та культура, що її зв’язки з середньодунайською вище я виказав, констатується вже на значній простороні Галицької Волині й Поділля.

Щодо людності, котрій належалася культура, то на се з антропологічного погляду дасть відповідь помір кількох черепів з чеського похоронного поля, по системі Брока, уділений мені проф. Шараневичем:

Череп № 1 – чоловіка в повній силі:

найбільша довжина == 203, ширина = 135, покажчик = 66,5

ширина чола (найменша) = 101

довжина підстави черепа = 136

висота ушей = 114

горішня ширина лиця = 76

ширина скулів = 131

висота носа = 56, ширина = 25

ширина очних ям = 42, висота = 34

віддалення межи очима = 22

покажчик носа = 44,6, очних ям = 80,9

кут профілю 89°.

Череп № 2:

найбільша довжина = 190 міл[іметрів], шир[ина] = 130,

покажчик = 68

найбільша висота = 141, покажчик = 74

обвід черепа = 515 міл[іметрів].

Череп № 3:

найбільша дов[жина] = 182, шир[ина] = 135, покажчик = 74

обвід – 497.

Череп № 4:

найбільша дов[жина] = 184, шир[ина] = 132, покажчик = 71

обвід = 502.

Череп № 5:

найбільша дов[жина] = 188, шир[ина] = 137, покажчик = 72

висота – 128, покажчик = 68

обвід черепа = 520.

Череп № 6:

найбільша дов[жина] = 184, шир[ина] = 132, покажчик = 72

обвід черепа = 528 [Черепи № 2 – 6 помірені професором Львівського університету Дибовським.].

Окрім того, один (7-й) череп, післаний віденському антропологічному товариству, теж був довгий, хоч ближчого поміру його не дано [Ein jugendlicher Schädel, dessen Wachsthum noch nicht vollendet ist. Die Geschtalt des Schädels ist ausgesprochen dolichoid – in der Norma verticalis mit stark ausgezogenem, abgerundetena Hinterhaupt und breiter, schön gerundeter Stirn [Юнацький, ще не повністю сформований череп. За формою це виразний доліхоїд (довгоголовий тип) – стандартно вертикальний із сильно витягнутою, заокругленою потилицею і широким, уже заокругленим чолом]. – [Szaraniewicz], Cmentarzyska, p. 8, 20 – 21, де подані й поміри.].

Таким чином, всі сі сім черепів належать до довгоголових, а три навіть до дуже довгоголових (нижче 70). Але раса не була чиста, судячи з того, що два черепи вийняті з того ж поля, хоч не могли бути поміряні через браки потиличних костей, але виглядали рішучо на короткі, по ореченні того ж проф. Дибовського.

На питання, яка то була людність з погляду історично-етнографічного, при теперішнім стані нашої науки можна відповідати тільки гіпотетично. І я, вище тримавшись в границях фактів, тепер позволю собі висловити обережний здогад в сій справі:

Присутність шкляних виробів високої техніки й залежність типів чеського поля від середньодунайської культури позволяє датувати сі похорони – бодай гіпотетично – часами коло нашої ери, борше першими віками по Христі. Що в сі часи на грунтах села Чех існувала оселя і стояла в торговельних зносинах з дунайськими краями, на се маємо виразний доказ в римських монетах І – II в. по Хр[исті], виоруваних на полях с.Чехів (Шараневич, Op. c[it.], с. 11). З другого боку, як я вказав уже вище, той одностайний більш-менш переходовий характер, який ми бачимо в похоронах чеського поля, не позволяє сих похорон розкладати на довгий ряд віків, але борше вказував би на велику осаду, що існувала тут протягом розмірно недовгого часу – кількох поколінь. Се, власне, могло бути в часах, датованих згаданими монетами, себто в II – ІІІ вв. по Хр[исті]. Археологічні факти анітрошки не спротивляються подібній гадці, противно – вповні годяться з такою хронологією.

Уважаючи знову на географічне положення сього похоронного поля, його культуру й ту гіпотетичну хронологію, було б вповні натуральним признати в сій людності слов’ян перед великою міграцією на захід, або навіть – осаду, що існувала тут як етап в мандрівці слов’ян перед їх великою міграцією. Від слов’янської культури по міграції, в часах заснування Руської держави (заступленої сусідніми могилами Плісниська) культура похоронного поля в Чехах відрізняється виразно, але проти гадки про слов’янську оселю перших віків по Хр[исті] нічого в ній не промовляє.

Антропологічні прикмети скорше попирають, як опонують такій гадці. Останніми часами бо виразно доведено великий процент довгоголових у слов’янських могилах і полишаючи пізнішим виясненням питання, як з того переважно довгого або довгуватого археологічного типу витворився нинішній короткоголовий, ми мусимо прийняти сю значну домішку, навіть перевагу довгоголових і в часах по слов’янській міграції як факт [Див.: Niederle, О původu Slovanů, його ж додаток Zur Frage ber den Ursprung der Slaven, 1899, і відповідні місця моєї «Історії України-Руси», т. І (див. покажчик sub voce антропологічний тип).]. Для часів раніших можна a priori [без доведення] припускати ще значнішу перевагу довгоголового типу, а я ще раз тут повторю сказане вище – що тип чеського поля хоч подає й крайньо-доліхокефалічні типи, заразом показує й домішки короткоголового. І так я висловлюю як обережну гіпотезу – що в людності чеського похоронного поля ми можемо з значною правдоподібністю бачити слов’ян перед великою міграцією. Я міг би ще ступити крок дальше й з огляду на загальний розвій слов’янської колонізації під час великої міграції [Див. гадки, висловлені в моїй «Історії», т. І, с. 31 – 33.] додати, що се найскорше могли бути слов’яни полудневої групи, але се вже може забагато буде гіпотез на раз.


Примітки

…похорон під верхньою верствою землі, без всякої підсипки… і без всякої могили над ним… – сьогодні чимраз більше матеріалів свідчать про те, що поховання висоцької культури (принаймні у ранніх та середніх фазах її розвитку) таки були перекриті земляними насипами. Тому поховання цього часу не «перерізають» одне одне, розташовані на певній відстані між собою та ін. З часом, внаслідок різних чинників насипи над висоцькими похованнями були розсунуті і розорані, що й дало підстави М.Грушевському засумніватися в їх існуванні.

похорон без горняток треба уважати дальшим ослабленням того похоронного обряду з горнцями… – існують й інші думки з цього приводу, а саме: що відсутність посуду та інших речей біля покійника в окремих випадках могла бути продиктована вкрай незаможнім соціальним статусом померлого або ж пограбуванням його могили.

Дуже правдоподібно, я б сказав – певно, що ті похорони з самою бронзою старші від сих з залізними окрасами – тут і далі першовідкривач демонструє принципово хибний підхід, оскільки ігнорує типологічно-порівняльний метод при оцінці речей з Чех, який є базисним в археологічній науці.

на висоцькім похороннім полі розкопано 17 гробів, небіжчики лежали… головами на схід… – на сусідньому могильнику у с.Висоцьке, про який йдеться, абсолютна більшість небіжчиків була захоронена головами на південь або південний захід, див.: Sulimirski Т. Kultura wysocka. – Kraków, 1931; Канивец В. Памятники высоцкого типа как исторический источник // Автореф. на соиск. уч. ст. к. и. н. – К., 1953. – С. 8.

позволяє датувати сі похорони… II – III вв. по Хр[исті] – про помилковість цього датування М.Грушевським могильника в Чехах, у літературі вже згадувалось (див.: Бандрівський М. Археологічні зацікавлення Михайла Грушевського // Михайло Грушевський / Зб. матеріалів міжнародної конференції, присвяченої 125-річчю з дня народження М.Грушевського. – Львів, 1994. – С. 46 – 47.

Однак подібні, хоча й хибні здогади в даному випадку були закономірні, оскільки йшлося про зовсім невідану до того часу групу пам’яток кінця бронзової – початку залізної доби. І щойно у 1904 p., тобто через чотири роки після публікацій вищезгаданих статей І.Шараневича та М. Грушевського (і на їх підставі) про могильник у Чехах, чеський слов’янознавець Любор Нідерле виділив ці пам’ятки в окрему археологічну культуру, яка одержала назву висоцької (див.: Nidcrle L. Slovanské starožitnosti. – Praha, 1904. – Т. I. – Sv. 2. – S. 494; Канивец В. Вопросы хронологии высоцкой культуры // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. – К., 1955. – Вып. 4. – С. 94 – 96).

Сьогодні у висоцькій культурі, яка займала врожайні пасма Гологорів, Вороняків, Тернопільського плато, а на сході була поширена до Збруча і витоків Південного Бугу, виділено шість фаз розвитку, які тривали приблизно від 1900 до 800 pp. до народження Христа, див.: Бандрівський М. Етнокультурні процеси на Північному Поділлі та прилеглих районах в епоху бронзи (за матеріалами поховального обряду) // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Львів, 2004. – Кн. І. – С. 7 – 18.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 374 – 388.