Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1898 р. / Хмельницький і Хмельниччина / 8. Переговори в Переяславі

Хмельницький і Хмельниччина

8. Переговори в Переяславі

Михайло Грушевський

Хапаючись як скорше ввести Москву в свою боротьбу з Польщею, Хмельницький, як я сказав, відразу зробив деякі сильні помилки. Восени 1653 р. він просив Москву прислати до Києва й до інших міст своїх воєвод з військом «хоч би тисяч зо три» [Іb[id.], с. 236.]. Далі, виправляючи від себе Бутурліна, Хмельницький просив, щоб цар збирав на себе доходи з міст і сіл, доходи королівські, панські і латинського духовенства, але зіставив в цілості маєтності козацькі та православного духовенства [Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], X, с. 15, 236.]. Сими заявами він наперед зв’язав себе по руках і по ногах.

Невіджалована шкода, що ми не маємо якоїсь автентичної описі пертрактацій козацької старшини з московськими послами в Переяславі, при складанні присяги; маємо московське справоздання, а знаємо, що того роду справоздання не одному давали освітлення невідповідне, а, крім того, в оповіданні про козацькі ради саме справоздання опирається на Виговськім, джерелі не завсіди певнім в його реляціях Москві; але й у нім знайдемо дещо дуже характерне.

Під час попередніх переговорів з Москвою Хмельницький не виступав з ніякими умовами чи застереженнями; навпаки – висував лише те, що могло Москву звабити; тепер прийшов крайній час виступити з жаданнями, їх висловив Хмельницький перед тим, нім присягати цареві: московське справоздання так резюмує сі жадання: аби цареві їх – гетьмана і все військо запорозьке королеві не видавати, і за ними обставати, і вільностей не порушати, і хто був шляхтичем чи козаком чи міщанином і в якім-небудь стані, і які мав маєтності, аби то все було по-давньому, і на маєтності були видані царські грамоти [Акты [Южной и Западной России], X, с. 225.]. В тім у посла Бутурліна жадали присяги в імені царя; Бутурлін відмовив, бо цар, мовляв, не присягає підданим.

Тут стрінулось два політичних світогляди: козацький – по-теперішньому сказати конституційний, і московський автократичний; козацька старшина скоро зміркувала се і відступила від жадання. Взагалі в формальних справах козацька старшина звичайно уступала досить легко; крім обставин, що вимагали сих уступок, тут теж можна добачити й вплив політичного виховання в порядках Польської корони. Вирісши в державі без екзекутивної власті, де закон і суд не мав сили, особливо «яко на Україні», козача старшина привикла легковажити собі правну сторону, уважаючи лише на фактичні відносини і на них лише покладаючись, і се легковаження перенесло в нові відносини з державою цілком іншого типу, з сильною екзекутивою, з дріб’язковим педантизмом і формалізмом бюрократичної машини. Результати, розуміється, вийшли дуже нещасливі.

Вертаюсь до козацьких жадань. Крім вищеподаного резюме бажань, висловлених перед присягою, маємо ще згадані вище жадання перед від’їздом посольства і нарешті московські «статті»; в усіх них ми стрічаємось з тими самими головними моментами, і се свідчить нам за певною автентичністю переданих в московських справозданнях звісток.

В переговорах з Бутурліним Хмельницький висловив жадання, аби стани шляхетський, козачий і духовний зістались непорушно («шляхтич був шляхтичем, козак – козаком, міщанин – міщанином»); козаки заховують свої вільності, право свого суду, свободу від мит, мостового і перевозу, родини їх мають права на козачі маєтності; реєстр 60000. За православним духовенством заховуються його маєтності [Акты [Южной и Западной России], X, с. 438 і далі].

В петиції, висловленій до Москви через послів (март 1654), жадалося [Акты [Южной и Западной России], X, с. 236, 243]: привілеї станів заховуються, теж і маєтності шляхти (що зложить присягу), духовенства і козаків (і сі передають їх своїм родинам); старшина зобов’язується пильнувати, аби різні стани зіставались при своїм і не узурпували собі прав: «Хто козак, той буде собі мати козацьку вільність, а хто селянин, той повинний нести обов’язки на царя, як і давніше».

Доходи аби віддавались московському правительству певною сумою (себто замінились на річну данину); якби так, то допевнятись, аби не було ніяких воєвод, хіба з українців, бо чужий «ламав» би права. По містах мають вибиратись урядники з місцевих людей. Козаків має бути 60000, вони заховують право свого суду; гетьмана вибирають, лише сповіщаючи царя про вибір; він має право приймати послів від чужих держав, тільки сповіщаючи в разі потреби царя. Детально обговорене удержання поодиноких козацьких старшин; осібні, мабуть, пізніше додані статті доповняються плати козачому війську.

Крім того, усно [Акты [Южной и Западной России], X, с. 438 і далі] посли обговорювали різні евентуальності в адміністрації: щоб царські воєводи були з українців, а як ні – то бодай збір доходів був поручений тубільцям; щоб воєводи були лише в Києві і Чернігові, в такім разі гетьман «по-давньому» мав би в своїй управі інші міста, віддаючи доходи цареві.

Приглядаючись до сих петицій, доходимо до цікавих спостережень. Передовсім – ідеї автономії народу, краю нема тут, як і в попередніх умовах з Польщею. Жадається і здобувається автономія для козаччини, козачої верстви, що вже в Польщі давно стала фактично status in statu [тут: державою в державі], і тепер се становище її було санкціоноване новим правительством московським. Інші суспільні верстви введені в безпосередні відносини і залежність від московського уряду. Віддаючи йому (в січні) збирання доходів з усіх давніших королівщин, панських і духовних (латинських) маєтностей, Хмельницький тим самим зрікся права цілим краєм правити і віддав його Москві.

Але вже тепер, коли перед очима сталася московська адміністрація в конкретних формах, в образі похопливо присланих з Москви у Київ воєвод, коли прийшлось прощатись з фактично уставленою за сі роки загальною над всіма верствами і всім краєм властю гетьмана і старшини, старшині стало омкно, і от виникають проекти, аби зіставити адміністрацію в руках гетьмана, наложивши на нього певну річну данину (щось подібне, як Хмельницький мав платити Порті – посли навіть покликувались на приклад турецьких васалів), або бодай – вийнявши Київ і Чернігів – заховати його власть в інших округах України. Московський уряд не пристав на сі жадання, але по своїй обережності не відваживсь і перевести свого плану против жадань козаків; збирання і шафовання доходами (і в зв’язку з тим – загальна адміністрація) зіставлено, як особлива ласка, на разі, у гетьмана [Акты [Южной и Западной России], X, с. 569.], потім се зісталось і до смерті Хмельницького, і дальше певний час.

Випливом фактичних обставин була й гетьманська опіка над цілим краєм; в ролі такого опікуна виступає він з сих петиціях, просячи потвердження прав для інших верств. З сих верств гетьман спеціально просить за православну єрархію, за православну шляхту, трошки за міщанство. Одначе всі сі точки мають другорядне значення; на першім місці стоїть козацька справа, вона обговорюється детально, широко. Справою плати війську (сеї плати необережно зрікся був Хмельницький перед Бутурліном, допевняючись розширення реєстру до 60000) опікувались посли далеко більш як всім іншим, навіть як адмініструванням доходів. Взагалі, не вважаючи на автономічні моменти, насунені, як я вказав, самими фактичними обставинами, і в переговорах 1654 р. старшина ще виступає з сильно зазначеним характером верстви.

Взявши, бодай потрошки, в свою опіку інші верстви, козацтво поминуло тільки свою праву руку» – селянство, «поспольство»: воно зіставлялось при давніших обов’язках, змінивши лише де в чім власника. Петиція, аби шляхтичі (що присягли цареві) «добра свои и волности имѣли, какъ при королехъ полскихъ бывало», аби се й інших прихиляло до московського підданства, очевидно, містила в собі й заховання домініальних прав; а самі посли – Зарудний і Тетеря, випрошуючи собі маєтності, просили, аби в грамотах було виразно зазначено: «Чтобы есми были волны въ своихъ подданыхъ, какъ хотя ими урежати и обладати.,. также чтобъ намъ волно было на тѣхъ земляхъ своихъ… людей селить, какъ которые будуть приходити, мелницы ставити… всякія питья для своихъ же подданныхъ держати, вино курити…» і т. ін. Як бачимо, проводирі козаччини не мали ані в гадках якоїсь соціальної революції.


Примітки

на Виговськім… – Іван Виговський – генеральний писар Війська Запорізького (1649 – 1657), гетьман (1657 – 1659). Дійсно, статейний список посольства боярина Василя Бутурліна грунтується у цій частині на свідченнях Виговського. До цілком вірної зауваги М.Грушевського щодо непевності цих свідчень слід додати також і ймовірну тенденційну обробку В.Бутурліним даної інформації.

Вертаюсь до козацьких жадань – значно повніше питання про Переяславську раду та укладення договору у 1654 р. висвітлено у спеціальній статті М.Грушевського: Переяславська умова України з Москвою 1654 року // Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження). – К., 2003. – С. 5 – 54,

Зарудний і Тетеря… – йдеться про послів Б.Хмельницького до царя Олексія – Самійла Зарудного, генерального суддю (1652 – 1657), та Павла Тетерю, переяславського полковника (1653 – 1657), пізніше – генерального писаря (1660 – 1663) і гетьмана Правобережної України (1663 – 1665).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 480 – 483.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 658

Модифіковано : 23.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.