Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1898 р. / Хмельницький і Хмельниччина / 5. Від Зборова до Жванця

Хмельницький і Хмельниччина

5. Від Зборова до Жванця

Михайло Грушевський

Московські агенти доносили, що на Україні було сильне обурення між народом на Хмельницького за Зборівську умову [Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 401, 404.]; грозилися скинути його; з’явивсь був навіть на Запоріжжі претендент на булаву. Одною з важних причин обурення проти Хмельницького було те, що татари по Зборівській кампанії забрали масу невільників з України. Призвіл на се дав не Хмельницький, іно король (хоч в текст умови з ханом сеї ганебної статті не завели, але призвіл на вільне грабування був даний) [Kubala, Szkice, I т., с. 181; вид[ання] 1880, пор.: Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 396.], але на Україні вину за се (і остільки справедливо, що в його волі було спинити сі спустошення) зложили на Хмельницького; на Україні говорили: Хмельницький послав козаків відпровадити татар (Акты, III, с. 343), а нарід запечатав свій проклін в звісній пісні – «бодай тебе, Хмельниченьку, перша куля не минула…»

Хмельницький сам дуже добре відчував незвичайно трудне положення, утворене Зборівською умовою. Як ми бачили, вже він був прийшов до переконання, що справу з Польщею треба вести до краю, і тепер дуже добре розумів, що Зборівський компроміс зовсім не заповідає уставлення якихось тривких відносин. В Польщі обурились ним за великі уступки, на Україні народна маса просто не хотіла на нього годитись і або дальше вела свою боротьбу, або тікала на схід, за Дніпро, в московську Україну. Хмельницький хоч дививсь на сю масу, як на своє знаряддя, але розумів, що йому тратити сієї «правої руки» ніяк не можна, бо, «знісши селянство, Польща ударила б на козаків».

Він всякими способами тягне той переходовий стан, протягає з уложенням і запровадженням в життя реєстру, не пускає на Україну шляхти аж до соймового затвердження Зборівської умови, а пізніше радить, щоб самі пани не приїздили, а присилали урядників-русинів і взагалі були вирозумілими з народом [Витяг з документів Петербурзької бібліотеки у: Костомаров, Богдан Хмельницкий, III, с. 220, вид[ання] 1884 p.]. Але тягнути без кінця не можна було, не зриваючи умови, а зривати він не відважавсь. Реєстр списано (має дату 16 жовтня 1649 p.), але ніхто його, розуміється, не міг в дійсності перевести [Знаємо, що до повороту послів, висланих з реєстром і заразом – з петиціями, Хмельницький не переводив в життя реєстри, значить принаймні до осені 1650 p. (Ks., с. 549), а зимою 1050 р. відносини були настільки вже попсовані, що не було причин Хмельницькому вислужуватись перед Польщею.], і дійсне число козаків зіставалось секретом Хмельницького [Порівняти: Грабянка, [Действия], с. 93.]. Кисіль в ролі київського воєводи в’їхав в Київ (на початку падолиста) і тут переведено першу екзекуцію – четвертовано кількох убійників шл[яхтича] Голуба [Єрлич [Jerlicz, Latopisiec], І,140.], за нею пішло кілька інших екзекуцій від Хмельницького для заспокоєння шляхти. Маємо його універсал з осені 1650 p. (20/IX), де він поручає самим панам, за поміччю козацьких полковників, «на горлі» карати своєвільних і бунтівників [Памятники, II, с. 61.].

За всім тим за рік по укладі Зборівської умови і з польської і з козацької сторони назбиралося стільки обопільного незадоволення, що розрив ставав неминучим. Чи передчував се Хмельницький заздалегідь? У всякім разі його заходи – удати з себе лояльного виконавця зборівських статей – не відвернули сього розриву, хіба тільки до решти зневірили до нього нарід.

Можна догадуватись, що розірваний союз з татарами був причиною нерішучості Хмельницького; він налагодив його десь при кінці 1650 р., не без впливу Турції, що признала Хмельницького своїм васалом (грудень 1650 p.). Незвичайно характерна риса в політиці Хмельницького, що він ніколи не відважався опертися на сам лише нарід і все розпочинав війну, запевнивши собі якого стороннього союзника. Се йшло в парі з нерозумінням народних інтересів і з знеохоченням народу до Хмельницького.

Кампанія 1651 р. закінчилася ще сумніше, ніж 1649, знов завдяки татарській зраді. Обкроєні зборівські статті в формі Білоцерківської умови не могли утворити тривкої згоди, коли не могли зробити сього в своїй повній формі. На сей раз трудно, аби Хмельницький мав якісь ілюзії на можливість уставлення якогось modus vivendi, тим більше, що Білоцерківська умова навіть дісталась без соймового затвердження.

Але знов він не відважавсь на розрив, уважаючи на страшенне ослаблення й апатію народу і не маючи союзника; знов політикування, гіпокризія, списування реєстру, кари смерті над непослушним селянством, що не хотіло миритись ані з поворотом панів, ані з жовнірськими «консистенціями» (признаними Білоцерківською умовою), тероризування маси, і нарешті за кілька місяців – знову війна, невимовно тяжка, найгірша з можливих: обидві сторони гонили останніми силами, без надії на ліпше, але з свідомістю неможливості теперішності, надробляючи брак сил нелюдськістю: під Батогом козаки стинали невільників, по Батогу з сторони поляків виступив вождем звісний Чарнецький, що подавав надію «й на лікарство не зіставити русинів» (Ks., p. 151); з козацького боку теж панувала безнадійна рішучість довести справу з Польщею до краю [Акты Ю[жной] и З[ападной] Р[оссии], III, с. 484; Księga, p. 672.].

Ні сі, ні ті не відважалися взятись до рішучої битви, і кампанія тяглася безконечно, поки її знову не закінчила нова зрада татар (під Жванцем, грудень 1653 p.). Але сим не скінчилася козацько-польська війна: Хмельницькому татари не були важні, він здобув нову карту, котрої пильнував цілу гру – московську поміч.


Примітки

…на Запоріжжі претендент на булаву – тут йдеться про Худолія, який проголосив себе гетьманом на Запоріжжі. У своїй «Історії України-Руси» Грушевський приділяє цьому епізоду трохи більше уваги, зокрема вказує на те, що згадки про цей виступ містяться у двох листах Адама Кисіля: у березні 1650 р. Кисіль писав про його початок, а 29(19).08.1650 р. – що вже Хмельницький його придушив, а Худолія було страчено (Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1995. – T.VIII. – С. 269).

в звісній пісні«бодай тебе, Хмельниченьку, перша куля не минула… « – негативні наслідки союзу гетьмана з ханом дійсно давали підстави для творення такого роду пісень. Водночас треба зазначити, що тут мова йде швидше не про Богдана Хмельницького, а про його сина Юрія, який був гетьманом у 1659 – 1663 pp., а потім претендував на булаву як ставленик турецького султана в 1677 – 1681 pp. Крім того, важко визначити репрезентативність цієї пісні, оскільки в тогочасній Україні існували різні політичні угруповання, які по-різному бачили зовнішньополітичну орієнтацію Гетьманщини.

Реєстр списано… – текст цього реєстру є опублікованим: Реєстр війська Запорозького 1649 року. – К., 1995.

Маємо його універсал з осені 1650 p. (20/IX) – див. сучасну публікацію універсалу Б.Хмельницького, писаного 30(20).09.1650 р. у Ямполі і адресованого всім жителям Київського воєводства, а особливо полковникам. На підставі цього універсалу полковники Війська Запорізького мали карати селян, які повстали проти шляхти в той час, коли гетьман вирушив у молдавський похід (Універсали Богдана Хмельницького. – К., 1998. – № 43. – С. 113-114).

Турції, що признала Хмельницького своїм васалом – українські повстанці не приймали турецького протекторату в роки Національно-визвольної війни 1648 – 1658 pp. Туреччина ж поспішала оголошувати своїми васалами і тих, хто звертався до неї за допомогою чи з пропозицією укласти союз. Характерно, що силістрійський намісник Сияуш-паша в одному з листів до Б.Хмельницького перерахував як підданих турецького султана навіть німецьких, польських та угорських монархів! (Детальніше про це див.: Мицик Ю.А. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. – Дніпропетровськ, 1996. – С. 106).

Білоцерковської умови – йдеться про мирне порозуміння, укладене 07.Х.1651 р. за новим стилем між Україною-Гетьманщиною і Річчю Посполитою після тривалих боїв під Білою Церквою.

під Батогом… – йдеться про битву під Батогом (31.V. – 02.VI.1652 р.), в якій українські війська розгромили коронне військо Речі Посполитої під командуванням польного гетьмана коронного Марціна Калиновського.

Чарнецький… – йдеться про Стефана Чарнецького гербу «Лодзя» (р.н. невід. – 1665), видатного польського полководця XVII ст., який під час Національно-визвольної війни обіймав посади військового судді (1650 – 1652), хорунжого сандомирського (1651), коронного обозного (1652 – 1655), київського каштеляна (1655 – 1657), коронного регіментаря (1656), руського воєводи (1657 – 1664) та ін. В останній рік життя був гетьманом польним коронним. Відзначився особливою жорстокістю в придушенні національно-визвольної боротьби українського народу.

під Жванцем… – битва під Жванцем, що на південний захід від Кам’янця-Подільського, проходила упродовж тривалого часу наприкінці 1653 р. Вона, зрештою, звелася до кількох боїв і блокади українсько-кримським військом королівського війська на чолі з самим королем Яном-Казимиром. Приречене на вірну загибель через брак провіанту, холод і голод, польське військо запросило миру. Однак внаслідок непослідовної, а саме зрадницької тогочасної позиції Кримського ханства воєнна кампанія закінчилася загальним підтвердженням Зборівського миру 1649 р.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 475 – 477.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 587

Модифіковано : 23.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.