6. Повинності сіл волоського права

Михайло Грушевський

Опись 1497 p. має в собі отсі села волоського права: Брилинці Волоські, Макова (над В’ягром, коло Риботич), Старява, Смільниця й Коросно (всі над Стрв’яжем). Перші дві належали до тієї здавна залюдненої околиці Перемишля, хоч лежали вже на її закраїні, остатні три – до того підгір’я, що аж у серед[ині] XVI в. густіше залюднювалось. Хто б мав які-небудь непевності щодо етнографічного складу селянства сих сіл, нехай перегляне поіменні реєстри; ріжниця була лише в способі господарства – переважно або виключно пастушого, скотарського в сих селах, в організації управи і оподаткування, люд в волоських селах був руський.

В кінці XV в. пастуше господарство в них ще цілковито панує, бодай назверх виглядає так: лише в Брилинцях давали хлібну дань – по колоді вівса з дворища, по інших сього не було, данину давали майже виключно продуктами скотарства. Поруч з годівлею овець, що становила спеціальність сього «волоського» господарства, в тутешніх лісах розвинулось годування свиней.

З часом, очевидно, сей характер господарства змінявся, се видко з оподаткування: овеча данина зменшується, данина свиньми стає далеко важнішою від неї, грошовий чинш стає загальним явищем; з люстрації 1565 р. довідуємось, що чимало господарів не мало ані овець, ані свиней (так каже люстрація – с. 123, принайменше се значить: не мало більшого числа їх) і оплачувало овечу й свинячу данину грошима по зниженій ціні (за барана замість 12 гр. – 8, а за кабана замість 33 гр. – 16): люстратор числить лише наполовину таких, що дадуть сю данину натурою. Ще виразніше се показується на овечій двадцятині, що оплачувалась за право пасти вівці в королівських лісах; як пояснює люстрація, її давали всі, «хто лише вівці має», і от як вона виглядає:

В кількох селах [Бандрів, Смільниця, Коросно, Береги, Просік] зовсім не показано сієї двадцятини; поминувши їх, в вищеподаних дев’яти на 242 господарства припадає 24½ баранів, отже, вийшло б пересічно по два барани на господарство в дійсності. Навіть неймовірно!

Оподаткування сіл волоського права (з дворища) можна бачити на отсій таблиці:

З сієї таблички можна бачити, що обов’язки сіл волоського права кінця XV в., в порівнянні з селами на праві руськім і німецькім, визначались значною рівномірністю оподаткування. Три села над Стрв’яжем мають майже цілком однакові податки: по 5 овець живцем (super pedibus) і 1 свині з дворища, ріжниця заходить лише в числі сирів (2 – 4). В двох селах з-над В’ягру податки були трохи вищі: давали по дві свині, а в Брилинцях ще й замість одної вівці – колоду вівса, що мусила коштувати значно дорожче (може бути, що се була свіжа новина, бо в 1497 р. дають у всіх селах однаково по 5 овець з дворища). Крім того, давали по «попрузі» ( poprąk, poprąg, cingula, succinctorium ) з дворища (ціна ½ до 1 гр.), двадцятину від свиней (або по грошу від свині) за право пасти в королівських лісах, коли зродить «жер», від бортів мед, хто їх мав, і спеціальні оплати з цілої громади – strąga (struga) 1 – 2 гривні, кінне (equum) коло 1 гривні, стація.

Про панщину сказано лише при с.Брилинцях: «Селяни обов’язані жати один день в рік, а другий косити; рубають дерево коли скажуть, але при тім їх просять на толоку (отже, частують), також їздять зі старостою або його урядником коли скажуть». Ті ж самі обов’язки, мабуть, були і в тім однім дворищі волоського права в Ольшанах, що «правом належало» до Брилинець, і в Маковій, що по інв. 1497 р. «все робить і платить, подібно, як і волоська половина Брилинець». Щодо сіл над Стрв’яжем, то тут навіть в середині XVI в. тільки починались фільварчані роботи, тож і в кінці XV в. не було, певне, панщинних робіт, хіба постачали дерево (як в XVI в.) абощо.

Протягом першої пол[овини] XVI в. податки в волоських селах, як я згадував, позмінялись. Взявши лише ті головні податки, бачимо, що в селах над В’ягром і в Старяві зросли вони о половину і навіть більше, в двох інших менше – на четвертину або п’ятину; при тім, одначе, роблено ріжницю між багатшими і біднішими господарствами: бідніші, як згадано, не маючи худоби, не платили цілої вартості її, а менше: за барана, замість 11 гр. – 8, а за кабана, замість 33 гр. – 12, таким чином, вони платили на 15 гр. менше. Назва strąga прикладалась тепер до овечої двадцятини (інакше dań od liku, liczne – с. 118, 124, 136), що бралась за право пасти вівці на королівських ґрунтах і мовби заступила місце свинячої двадцятини (в дійсності свиняча двадцятина могла замінитись даванням другого кабана з дворища, а овеча двадцятина з’явилась при зменшенні числа овець). Сю данину з овець і свиней вибирали «слуги» і старостинські урядники; інв. 1553 р. зауважує, що селянин не має права ані бити, ані продавати свиней, доки не дасть свого податку. Нарешті – осібно давали медову дань, хто мав борті (бортники) – ціна сієї дані ріжна (12 – 36 гр.) [Макова, Ямна, Старява, Коросно, Ліскувате, Береги, в інв. 1553 p. – Устріки, Стебник].

Панщина в околиці В’ягру зросла: в Брилинцях робили вже 10 днів на королівськім фільварку (інв. 1553 р. се означає:labores omnes subeunt), але, окрім того, ще робили князеві чи крайникові (князь с. Брилинець був заразом крайником сієї «крайни», як видко з інв. 1553 р.) п’ять днів на рік (інв. 1553 р.), (в люстр[ації], с. 124 – wedlie potrzebi iego ), за що той платив королеві 24 злот[их] річно! (робило з Брилинець 16 господарів, так що праця кождого коштувала б 45 гр., оцінка занадто висока як на се: мабуть, се була оплата за панщину з сіл цілої брилинської країни?). Додам, що заразом довідуємось, які селяни давали датки «на ралець» крайникові: на Великдень – по 30 яєць курячих і 4 гусячих і 2 калачі (tortas), на Різдво – по курці і калачу; се, може, теж належить до цілої брилинської країни (сказано при Брилинцях – інв. 1553 р.). Про інші села щодо панщини маємо лише загальні вказівки: в Маковій повинні робити «звичайну роботу» до фільварку (с. 131), в Титовій «роблять що скажуть» (інв. 1553 p.), в Ямні laborem omnem subeunt (інв. 1553 p.) .

Роботи селян з-над Стрв’яжу докладно описує інв. 1553 p.:

«Насамперед обов’язані жати озиме жито один день на рік і звозити колоди (robora) на будову Перемиського замку.

Кождий селянин з півлану мусить зробити дві копи ґонтів і привезти до Перемиського замку.

Кождий селянин з тих десяти сіл мусить дати на свято св. Михайла 2 гр. на білильню».

В люстр[ації] 1565 р. маємо пояснення деяких з тих обов’язків: кождий селянин обов’язаний спустити Стрв’яжем по одній колоді до тартака над Стрв’яжем, що недавно перед тим (очевидно, після 1553 р.) був збудований, різав дошки і інше з тих панщинних колод на будову замкових будинків і продаж (с. 163). Щодо білильні, то люстр[ація] 1565 р. пояснює: з півлану давали по півмірки попелу до білильні (сей даток існував і в селах над В’ягром, не згадується лише в Тисовій), а від кого не брали попелу, бо був безпотрібний, – давав натомість 2 гр.; се було й по новоосаджених селах (с. 158).

Взагалі селянські обов’язки з дворища-лану, переложені на гроші в селах волоського права, виглядають так:

Як бачимо, податки гірських сіл над Стрв’яжем визначаються великою рівномірністю й подібністю. Чинш майже однаковий; його постійність ще більш кинеться у вічі, коли зауважимо, що в Устріках господарства мають по три чверті, а в Стебнику – по дворищу-лану, а плата з лану виходить однакова. В склад чиншу входить подекуди оплата і ріжних спеціальних податків волоського права: кінного, кухонного і більш загальних – пошти, стації, одначе вони, як бачимо, не впливають на великість чиншу (кінного було тут звичайно 45 гр., кухонного – 30 – 31 гр. з громади, стація і пошта – ріжні). Баран і кабан і півмірка попелу з півлану є загальним податком.

В кінці сума податку сих сіл: 81 – 89 гр. з півлану – цілком підходить до середнього оподаткування господарства в селах русько-німецького права, але велика ріжниця була в панщині: в сих волоських селах її ледве можна числити на кілька грошів, в селах русько-німецького права її цінили на 60 гр., і разом се взявши – села з-над Стрв’яжу відповідають селам нижчеоподаткованим з околиць Перемишля.

Се пояснює нам і приплив сюди нових осадників. Не для всіх нових осад маємо докладні вказівки про обов’язки, що мали наступити по скінченні «свободи». Про деякі (Катина, Смеречна, Коростенко) сказано, що там обов’язки мали бути такі ж, як у Старяві. В трьох (Лодина, Лодинка і новоосаджена недалеко В’ягру Ліщина) маємо легші податки: з півлану 30 гр. чиншу, 6 гр. воєнщини, 1 сир волоський (= 8 гр.), «попруг» (= 2 гр.), десятину з свиней і двадцятину овечу; покликування на привілей показує, що се не були лише тимчасові податки. Притім період свободи був значний (десять років – як бачимо – с. 145); давання дані від худоби наставало тільки з часом – після п’яти років, напр., (с. 145). Про обов’язки деяких новоосаджених сіл нічого не сказано (Мала Лопушанка, Погоріла).

Значно вище були оподатковані чотири села волоського права в околиці В’ягру. Одначе тутешні податки більше ріжнились між собою: чинш вагається між 54 і 12 гр., ще значнішу ріжницю робила хлібна дань, що була не всюди, і лісне. Податки з півдворища в сумі вагаються між 102 і 123 грошами. Панщина теж була значно більша – докладне означення маємо, правда, лише в однім селі (Брилинці), й її відповідно до оцінки в селах руського або німецького права можна б оцінити на яких 8 гр. Порівнюючи сі обов’язки з обов’язками тих сіл русько-німецького права, бачимо, що хоч податки й переважають, навіть найвищеоподатковані, але, взявши в рахубу панщину, – стають в ряд лише з середньооподаткованими.

В середині XVI в. сі обов’язки селян волоського права уставилися вже міцно, як видко з порівняння інв. 1553 р. та люстрації 1565 p.: скрізь бачимо ми, взагалі кажучи, те саме. Відомості про Старяву 1553 р. не сходяться з відомостями 1565 р. (чинш більший – 48 замість 38), але се чи не помилка, бо сусідня Лопушниця, що платила 1565 р. стільки, скільки Старява, і 1553 р. платила стільки ж, що й 1565 р.

Зауважу ще про Брилинці. Се село складалося з двох частин – одна сиділа на руськім праві, друга – на волоськім, і кожда була, відповідно до того, організована інакше. В кінці XV в. кожда половина платить цілком інші податки, в серед[ині] XVI в. сі податки в значній мірі приподоблюються до себе:

Брилинці Руські (з господарства) 1553 p.: 13 гр. + 1 корець вівса + 30 яєць + лісне + пошта; 1565: 181/6 гр. + 1 кор[ець] вівса + 2 курей + лісне + пошта і стація + попіл.

Брилинці Волоські – 1553 p.: 12½ + 17½ гр. + 1 кор[ець] вівса + лісне + дані з худоби; 1565 p.: 181/6 + 12½ гр. + 1 кор[ець] вівса + 2 курей + лісне + strąga + попіл.

Надвишка податків «волоської» часті (дань з худоби) урівноважувалась більшою панщиною в «руській» частині.

Примітки

… кінне… – ймовірно, йдеться про грошовий еквівалент одного з різновидів підводної повинності, коли піддані зобов’язані були забезпечувати короля чи його урядників транспортом, тобто в даному випадку кіньми [див.: Zajda А. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і oplat (do 1600 roku). – S. 152-154].

… кухонне… – грошова данина, що складалася селянами взамін повинності служби на королівській кухні чи під час приготування обідів для урядника, який приїздив здійснювати судочинство [Zajda A. Nazwy staropolskich powinnosci feudalnych danin і oplat (do 1600 roku). – S. 119].

…по попрузі… – йдеться про грошову данину з дворища, рівну вартості однієї кінської попруги (упряжі).

… strąga (struga)… – можливо, йдеться про податок на будівництво стругів – річкових суден.

гривна – польська грошова одиниця, що виникла в другій половині XI ст. Спочатку згадується під латинською назвою «marca», у XIV ст. з’являється польський еквівалент назви «grzywna». Відтоді важила близько 200 г (надалі вага постійно зменшувалася), поділялася на 48 грошів. Протягом першої половини XVI ст. гривна поступово витіснялася новою грошовою одиницею – польським злотим, що дорівнював 30 грошам [Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка… – С. 209; Зварич В.В. Нумизматический словарь. – Львов, 1980. – С. 40-41].

… в інв. 1553 р. – Устріки, Стебник – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 70 (Устріки), 76 (Стебник).

… інв. 1553 p. се означає… – див.: Там само. – F. 20 v.

… (інв. 1553)… – див.: Там само. – F. 23.

… Титовій… – описка замість «Тисовій».

… subeunt (інв. 1553 р.) – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 34 v. (Ямна), 26 v. (Тисова).

…на свято св. Михайла… – 29 вересня.

… 2 гр. на білильню – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 77 – 77 v.

… тартака… – тартак – лісопильня.

… по скінченні «свободи»… – йдеться про завершення пільгового терміну проживання поселенців у окремому населеному пункті. Він становив 10 – 15 (інколи до 30) років; протягом цього терміну поселенці звільнялися від сплати більшості податків і виконання феодальних повинностей.

Відомості про Старяву 1553 р. – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 97 v.

… і 1553 p. платила стільки ж… – див.: Там само. – F. 99 v.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 310 – 315.