4. Дворища

Михайло Грушевський

Ще, щоб покінчити з ґрунтами, скажемо кілька слів про сліди старої, споконвічної нашої господарської форми – дворища [Про дворище дивись вступну статтю в І т., с. 7].

В кінці XV в. вона ще панує в термінології. Лише в селах німецького права селяни сидять на ланах, притім на лані чи на певній частині його сидить лише один господар. В селах руського права, як також і волоського, вже виступає лише дворище. Часом вони збірні: на дворищі сидять по два (не більше) господарі [Брилинці, Макова, Смільниця, Кросно, Медика, Шегині], часом вони вже розложились: люди сидять на півдворищах або навіть третинах (Ольшани); часом маємо ціло дворищні господарства. Чи були вони поміряні? На се безпосередньої відповіді не знаходимо, але вище (с. 291 – 293) я подав порівняння дворищ 1497 р. з ланами 1565 р. і се порівняння промовляє загадкою – що й сама по собі a priori правдоподібніша, що маємо перед собою вже дворища поміряні, себто заховалась стара назва дворища, що, власне, вказує на загальне розповсюдження сієї форми в сій околиці, але вже прикладалась до викраяного з неї лану: дворище=лан.

В XVI в. назву дворища прикладає інвентар 1553 р. до сіл волоського права над Стрв’яжем. Люстрація 1565 р. говорить вже за «лани» й тут, але подекуди прохоплюється і в ній стара назва, що, очевидно, жила в народній мові; розуміється, се дворище цілком тотожне з ланом (z kazdego czalego łanu albo dworziscza – c. 137).

Примітки

… назву дворища прикладає інвентар 1553 р. до сіл волоського права над Стрв’яжем… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 77 v.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 300.