Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Описі Перемиського староства 1494 – 1497 pp.

Михайло Грушевський

На сей раз подаю найдавніші описі Перемиського староства, взяті також з Архіву Скарбу Коронного (Варшавської Казенної палати). Є їх дві: перша представляє реєстр доходів староства за часів старостування Добеслава з Курозвонок, воєводи сандомирського, споряджена, очевидно, з поводу його смерті, при відбиранні староства Скарбом Коронним [У Несецького значиться, що вмер Добеслав 1495 p., порівняти закінчення реєстру]; вона міститься в відділі 54 згаданого архіву, кн[ига] 37, і складається з п’яти карток (f. 18 – 22) повздовж перегнутого аркуша, тогочасного письма, з значком 656/5 (давнішої оправи). Друга – то опись замку і приналежних до нього фільварків і сіл з їх доходами, споряджена при передаванні староства в руки нового старости Миколая Крези з Боболича при кінці 1497 p.; вона міститься в відділі 56 кн[иги] Р. 1 і складається з 11 аркушевих карток (f. 30 – 40), з двома чистими сторінками (другою і останньою).

Перша опись – коротша, містить детальний виказ селянських чиншів 8 сіл і сумаричні дати про кілька інших сіл і містечок, закінчені увагами про доходи і їх шафовання за небіжчика – старости. Друга – ширша – починається коротеньким інвентарем Перемиського замку, причім зараз розпочинається виказ чиншів і всяких обов’язків людності селянської (разом з передміською) староства.

В сих відомостях про селянство і маломіщанство, в поіменних реєстрах і ще (без порівняння більше) – в відомостях про податки і панщинні обов’язки полягає головний інтерес сих описей, що становлять найбільш інтересні інвентарі, відомі мені з XV в. не лише для Галичини, але й взагалі для українсько-руських земель: ніде більше не знаходимо таких багатих і ріж-носторонніх відомостей про оподаткування селянства. Щоб оцінити їх, треба порівняти з спорадичними і бідними відомостями (і то виключно майже для сіл на праві німецькім), зібраними для XV в. в розвідці д. Линниченка про галицьку людність XIV – XV в. (с. 201 – 209). Тимчасом в 209 інвентарі 1497 р. ми знаходимо села всіх трьох категорій – права руського, волоського і німецького з досить повним означенням селянських обов’язків; бідніші в порівнянні з ним відомості описі 1494 р. являються корисним додатком для порівняння, і в дечім – для доповнення, бо містять відомості про ті ж самі села.

Розуміється, в сій вступній замітці я не маю заміру вичерпувати всього, що подають сі інвентарі. Зазначу лише дещо. Ото маємо в описі 1497 р. 6 сіл на руськім праві ( juris ruthenici (лат.) – Брилинці, Ольшани, Гійсько, Коровники, Ясманичі, Медика); 5 на волоськім (Брилинці – друга половина, Макова, Старява, Смільниця, Кросно), і три на німецькім (Вишатичі, Пекуличі, Циків). Лише в селах німецького права стрічаємо лани, хоч і то ще не виміряні докладно ( lanei longiores і breviores (лат.) ), у селян права руського і волоського бачимо ще дворища (аrеае); пізніше, в XVI в., сі дворища переходять в лани: вони звуться дворищами, але переміряні на лани, дворище = лан, якими були вони в кінці XVI в., – годі сказати поки що.

В селах на руськім праві бачимо досить ріжнорідні датки, що й зрозуміємо, згадавши, що в селах тих великість податків залежала лише від «звичаю», [вони] не нормувались якимись загальнішими нормами. І так, в Брилинцях бачимо грошовий чинш – 8 гр. з дворища і хлібну дань – колоду вівса, те ж і в Ольшанах з тою ріжницею, що з дворища дають 15 гр. і колоду вівса; в Гійську з дворища 3 гр. і колоду вівса; в Ясманичах 10 гр. і дві колоди вівса; в Коровниках платять лише чинш – 15 гр. з дворища; в Медиці лише овес – по колоді вівса. Крім того, були ще інші данини; давали дріб (птицю домашню) і яйця – подекуди се входить в склад данини з дворища (Ясманичі, Медика), подекуди має спеціальне призначення – «збір» (Брилинці, Ольшани). Далі «стація», вже грошима: в Брилинцях, Ольшанах – 30 гр. з села, в Гійську ялівку тої ж ціни, що припадала дуже нерівномірно: в Брилинцях на півчетверту дворища, в Ольшанах на півдесяту, в Гійську на сімнадцять; в Ясманичах 60 гр. Селяни, одначе, противились перетворенню стації на регулярний податок: в Гійську й Ясманичах вони казали, що обов’язані платити лише на дійсний приїзд короля, і в Ясманичах справді не платили вже два роки.

Натомість дуже однорідна панщина: робити, коли скажуть; в Ольшанах казано, що давніше робили 3 дні (до року?), а від недавніх часів роблять, коли скажуть. В Гійську селяни скаржились на панщину, признавали її занадто великою (magnos labores), тим більше, що приходилось іти на панщину за дві милі. На грошову вартість панщинних робіт дає вказівку с. Коровники: звичайний чинш з дворища тут 15 гр., але дві жінки, сидячи на дворищах, не роблять панщини (виразно се сказано лише про одну), за те платять чиншу 30 гр., таким чином панщина їм рахувалась на 15 гр.

Великість господарств неоднакова: в Гійську і Коровниках сидять на цілих дворищах майже всі, переважають вони і в Медиці; в Ольшанах і Ясманичах – півдворищні; в Брилинцях одиницею виступає дворище, але на нім по два господарства; рідкі ще третини дворищ (Ольшани).

В селах на праві волоськім бачимо все ціло дворищні господарства, але на них сидить все по двох господарів, лише в Старяві на дворищах згадується тільки по одному господарю.

Податки в них досить однорідні; на се вказує і сама опись, покликуючись з одних сіл на практику других. Головну данину становить худоба, грошового чиншу нема; початковою даниною громад волоських була овеча, відповідно пастушому характеру сих осад, але в місцевих обставинах широко розвинулась годівля свиней і, як бачимо з описі 1494 р., тимчасом, як вартість овечої данини з тих сіл виносила 213/4 – 24½ гр., свині давали близько 13 гривень. З дворища давали звичайно по 5 баранів super pedibus (лат.) і по одній свині (в Брилинцях 1497 р. натомість 4 баранів і 2 свині). Свині, властиво, були десятиною, від 10 свиней давали свиню, як то виразно каже опись при с. Брилинцях, але ся данина вже в такій мірі уставилася, що там же зазначено: хто не має свиней, мав оплатити ціну двох свиней. Свиня цінувалась на 16 гр., тимчасом, як баран (міркуючи з великості доходу показаного в описі 1494 р. з всіх 5 сіл) коштував 5 до 6 гр. Крім того, в Брилинцях давали по колоді овса, по 2 сири і poprąg ( cingulum (лат.) , succinctorium (лат.) ); в Маковій не давали вівса, натомість другу свиню; в Смільниці й Кросні замість poprąga ще два сири; сир цінували на 2½ гр. Давали ще подекуди і мед, а за пускання свиней в королівські ліси на «жир» осібне брали по грошу від свині. Крім того, платили цілим селом strungam – в два реченці по гривні, стації гривню, «кінного» (equum) гривню, і ще відбували роботу: один день на рік виходять жати, а другий косити, також рубають дерево, коли кажуть, але кличуть їх при тім на толоку, також їздять з старостою або його урядником, коли їм кажуть. Се сказано при Брилинцях, але належить і до інших сіл, судячи з покликувань (Макова).

Князі діставали третину всіх доходів з села (між ними згадується і вихідне), за те давали самі по 12 баранів.

Треба зазначити, що подані в описях обов’язки сих сіл досить близько підходять до обов’язків осадчого привілею р. 1487 (Prochaska, Materyaly, № 207) теперішньої Завадки коло Селиська, що служив поки що одинокою докладною відомістю про сі обов’язки.

В селах на праві німецькім бачимо вже значне роздріблення ґрунтів: лише меншість має по цілому лану, переважає половина, є і третини, і чверті. Грошовий чинш вагається значно: в Вишатичах бачимо з півлану 26 – 30 гр. переважно (але є й 17, і 14), в Пекуличах 12 – 16, в Цикові 12 – 16; крім того, давали збіжжя: в Вишатичах давали з півлану колоду вівса і дрібне (курку, 6 яєць і сир коров’ячий), та ще стації півколоди вівса, та ще ціле село давало стації 45 гр. В інших менше: в Пекуличах давали (з ½ лану) по півколоди жита (з тими ж додатками дрібними), але вже без стації; в Цикові лише 1/4 колоди вівса (та ще сир і 3 яйця). Щодо панщини, то при двох селах виразно зазначено; роблять, коли скажуть, при третім (Пекуличі) вичислені лише спеціальні роботи, які відправляють і передміщани перемиські: возити сіно й дрова під час приїзду королівського, коли треба, возити хворост (ріще) до млина (на гать) і перевозити королівську кухню (coquinam) до Мостиськ – в один бік, і до Канчуги – в другий. Отже, селянські обов’язки тут, як і в селах на праві руськім, ріжняться дуже значно.

Маємо ще категорію слуг: вони залюднюють ціле село Негребку, виступають також по інших селах (в значнім числі в Медиці). Докладно означені їх обов’язки в Негребці: панщини вони не роблять, натомість службу служать, коли і де скаже староста або його урядник, але, крім того, дають данину натураліями: колоду вівса і по 2 курей, і се зветься «празничне». Подібні були обов’язки інших слуг: порівняти щодо панщини с.Шегині, де роблять лише тяглі, щодо данини – Медику, де при однім дворищі служебнім означена та ж данина, але більша: з цілого дворища дві колоди вівса і 2 курей.

Цікаві дуже ще відомості про передміщан перемиських.


Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XIX. – С. 1 – 24. Підпис: Подав М.Грушевський. Передрук публікації зі збереженням пагінації першодруку – Розвідки й матеріали до історії України-Руси. – Львів, 1897. – Т. II.

М.Грушевський отримав текст інвентарів за посередництвом Миколи Федотовича Біляшівського. Перша згадка про існування інвентарю у фондах Варшавської Казенної палати, наведена у листі М.Біляшівського до історика від 10 грудня 1894 р. не була відома М.С.Грушевському, позаяк цей інвентар не був включений до проекту видань НТШ, поданого на засіданні історико-філософської секції 16 листопада 1894 р. [Грушевський М. Про видання джерел до історії українсько-руської. Записка до філологічного відділу Наукового товариства ім. Шевченка // Едиційна археографія в Україні у XIX – XX ст.: Плани, проекти, програми видань. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 150 – 154; Капраль М. Археографічна діяльність Михайла Грушевського у львівський період життя (1894 – 1914) // Михайло Грушевський і львівська історична школа. – С. 167 – 168] М.Біляшівський у листі до М.Грушевського від 10 серпня 1895 р. повідомляв, що він віддав дві книги, «де Перемишль», новому копіїсту Олександру Влодарському [див.: Листування Михайла Грушевського. – К., 2001. – Т. 2. – С. 39].

13 жовтня 1895 р. М.Біляшівський сповіщав історика, що О.Влодарський уже завершив копіювання «Перемишля» і він відправляє копію до Львова (Там само. – С. 40). Щоправда, з тексту листа незрозуміло, чи йдеться про інвентарі Перемиського староства кінця XV ст., чи про фрагмент люстрації 1564 – 1565 pp., який стосувався цього староства. Ймовірно, що останнє, бо лише у квітні 1897 р. М.Біляшівський у своїх листах до історика на його прохання уточнює сумнівні місця копії інвентарів (Там само. – С. 50 – 51). М.Грушевський досить прискіпливо віднісся до копії інвентарів і протягом травня й червня 1897 р. через М.Біляшівського проводив звірку окремих її фрагментів з оригіналом (Там само. – С. 52, 55). Незважаючи на те, що М.Біляшівський рекомендував О.Влодарського як досвідченого копіювальника, публікація містить ряд дрібних розходжень з оригіналом.

Про окремі з розходжень між публікацією та оригіналами інвентарів потрібно сказати детальніше. В оригіналі більшість цифр позначено за допомогою римської, а не арабської цифрової системи. Окремі з них (цифр) передаються прописом. Є розходження між публікацією й оригіналом в скороченнях грошових одиниць. Зокрема, «grossos» (грошів) передається переважно як «gr.» або «gros. , але жодного разу не передається повністю, як це трапляється в публікації. Окремі скорочення, характерні для оригіналу, як наприклад, «ferto.», «qtuor.», «sexag.» та ін., розкриті без допомоги дужок; натомість, в інших випадках скорочення розкриваються саме таким способом. Кінець аркуша і початок нового позначено упорядником за допомогою вертикальної риски. Позначення початкових аркушів обох описів у публікації відсутні. Інші розходження публікації й оригіналу зазначаються в примітках.

… за часів старостування Добеслава з Курозвонк, воєводи сандо-мирського… – новітні покажчики урядників Польського королівства подають суперечливу інформацію щодо цієї особи. Покажчик урядників Сандомирського воєводства взагалі не фіксує такого воєводи. Перший сандомирський воєвода Миколай Островський був номінований на цю посаду 7 березня 1497 р. [див.: Urzędnicy województwa Sandomierskiego XVI – XVIII wieku. Spisy / Oprac. K.Chłapowski, A.Falniowska-Gradowska. – Kórnik, 1993. – S. 122] Натомість, покажчик центральних і надвірних урядників в інформації, наведеній щодо коронного крайчого Добеслава Курозвенського, подає, що він виконував обов’язки сандомирського воєводи в 1494 – 1496 pp. [Urzędnicy centralni і nadworni… – S. 178]

Жоден з покажчиків не фіксує його як перемиського старосту. У 1494 p., тобто на час складення реєстру доходів староства, опублікованого М.Грушевським, перемиськими співстаростами були сандомирський каштелян Пшедбор Конецпольський (помер перед 26 травня 1494 р.) та Станіслав Конецпольський, що згадується як староста ще в травні того ж року [Urzędnicy województwa Ruskiego… – S. 237]. Напевно, що реєстр прибутків староства, у заголовку якого зафіксовано про укладення під час старостування сандомирського воєводи, був списаний для Яна Пілецького, перемиського старости з листопада 1494 до середини 1496 р. Останній згадується в документах і як сандомирський воєвода (Ibid. – S. 237).

… У Несецького… – не вдалося виявити, де К.Несецький подає таку інформацію. В інформації його гербовника, присвяченій Д.Курозвенському, дата смерті відсутня [Niesiecki К. Herbarz polski. – Lipsk, 1841. – Т. V. – S. 465]. Адам Бонецький наводить дані, що Д.Курозвенський помер перед 23 травня 1496 p. [Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1909. – Т. XIII]

… вона міститься в відділі 54 згаданого архіву… – теперішнє місцезнаходження реєстру доходів – AGAD. ASK. Dz. LIV. 37, f. 1 – 5 v.

… нового старости Миколая Крези з Боболич… – Миколай Креза з Боболич був перемиським старостою з 1497 до 1502 р.; у 1498 – 1499 pp. тримав ще й Львівське староство (PSB. – Т. XV. – S. 295). Як видно з інвентарю, уведення М.Крези в держання староством здійснював за королівським мандатом самбірський староста, львівський войський Станіслав Малджик.

… вона міститься в відділі 56 кн. Р. 1… – сучасна сигнатура інвентарю – AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1.І, f. 1 – 40.

… д. Линниченка… – Линниченко Іван Андрійович (1857 – 1926), учень В.Б.Антоновича, працював у Одеському й Московському університетах, автор праць «Вече в Киевской области» (1881), «Взаимные отношения Руси и Польши до конца XII в.» (1884).

… в розвідці д. Линниченка про галицьку людність XIV – XV в…. – йдеться про працю «Черты из истории сословий Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV – XV вв.» (1894); українською мовою ця книга була перевидана в 1899 р. у VII томі «Руської історичної бібліотеки» під назвою «Суспільні верстви Галицької Русі».

… strungam… – йдеться про один з видів податку; про який точно встановити не вдалося.

… вихідне… – плата, що вносилася селянином при залишенні (виході) землі власника [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 203].

… (Prochaska Materyaly № 207) – Materiały archiwalne wyjęte głownie z Metryki Litewskicj od 1348 do 1607 roku / Wyd. A. Prochaska. – Lwów, 1890. – № 207.

П. Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 84 – 105.