3. Підгір’я

Михайло Грушевський

Там [на Перемиськім підгір’ї] було інакше. Воно вже на полудень від В’ягру давало себе чути: на полудень від Макової стрічаємо перше новоосаджене село – Ліщину, де ще тільки «копали» собі ґрунти в лісі. Але аж на верхнім Стрв’яжі бачимо се на ширший розмір. Інвентар 1553 р. знає тут лише «десять сіл на Стрв’яжі» (Villae decern super fluvium Strfryasch), але в люстрації 1565 p. було їх тут аж 17. Люстрація не завсігди означає час заснування села, і для того не можу з цілою певністю сказати, чи всі сі сім сіл засновано протягом тих 12 літ, але припускаючи, що, може, інвентар 1553 щось і упустив (хоч се не дуже імовірно), у всякім разі бачимо великий рух в закладанні нових осад: люстрація зазначає при чотирьох селах, що тільки другий рік, як вони заснувались (Мала Лопушанка, Погоріла, Коростенко, М[ала] Лодинка); інші три теж були новозасновані (Катина, Смеречна, Лодина). Розуміється, розвій великий, але він в середині XVI віку пішов тут увесь на заснування нових сіл, в давніше заснованих селах сієї околиці господарів і нових ґрунтів майже не прибувало, як то можна бачити з сієї таблиці:

Отже, в тих трьох селах, для котрих маємо звістки з р. 1497 – 1553 – 1565, бачимо за першу половину XVI в. великий зріст господарств: число їх потроїлось (з 28 на 82+5 вільних), але в середині XVI в. число вже не зростає: в 1553 р. 82+5 новоосілих, в 1565 – 87! Я не буду твердити, що в цілій околиці повторялось те ж, що і в сих трьох селах, хоч, припускаючи певні відміни, зі значною правдоподібністю можна б і до них приложити се спостереження. Але то факт, що протягом 12 років число господарств в цілій околиці побільшилось (рахуючи разом з вільними) на 4 (2%)! Площа господарської культури за той час не розширилась зовсім (та надвишка – десять ланів, що бачимо 1565 p., належить ціла до тих новоосілих). Отже, розширення вже заложених сіл спинилось в середині XVI в., і свобідні сили пішли на осадження нових сіл. Ґрунти «копалися» в лісах, що перед тим служили лише для паші вівцям та свиням, для лісного промислу та бортів (люстр[ація] – с. 142 – зазначає при с.Старяві, що в тих лісах, де бортники мали свої борті, тепер осаджується село, бо «ліпша користь з села, як з того трошка меду»).

Осаджувано села на волоськім праві, де головну ролю мало грати скотарство – годування овець (в дійсності, як побачимо, воно ледве чи грало її). При їх господарстві взагалі не було місця для загородників – сільського «пішого» пролетаріату: в селах волоського права їх цілком нема тут [Інв[ентар] 1553 р. згадує лише за загородників брилинського крайника, що осадив їх на власну руку і для себе: вони нічого не платили королю]; осадження на «сировім корені» потребувало значної заможності, треба було вложити в те копання ґрунтів значну масу праці наперед; для ілюстрації сього і по собі ясного факту вкажу на Сяноцьку люстрацію, що пояснює на однім місці (с. 280): тому мало людей осіли і мало викопали ґрунтів, бо люди убогі, а ліси там великі. Тож на підгір’я – на заснування нових осад – міг обернутись лише заможніший елемент в тій природній надвишці людності, що не знаходила вже собі пожаданих ґрунтів в інших околицях; для незаможних виходом було осідання – на загородах.

І на підгір’ї середній селянський ґрунт – се півлану=півдворища; ще в інвентарі 1553 р. можна бачити трохи більше ріжнорідності, але в люстрації 1565 р. маємо переважно села, де всі селяни сидять однаково, на півланах: се загальне явище, де становлять виїмок Устріки: тут господарі мають по три чверті (з виїмкою двох). В с.Ямні (с. 132), на окраїні Брилинської крайни , теж бачимо господарства з трьох чверток. Зазначу, що з тих трьох сіл, про які маємо звістки з 1497 – 1565 pp., в двох цілодворищні за час 1497 – 1553 pp. роздробились на півдворищні, в третім були відразу півдворищні господарства, але в усіх трьох разом з тим розроблено друге тільки нових дворищ, отже, разом з побільшенням числа господарств ішло розширення площі ріллі; те і се спинилось в 1553 – 1565 pp.: господарства стали на півлані. В новозаснованих селах, як згадував я вже, осадники теж розробляють собі півлани (Катина, Лопушанка, Лодина, Ліщина – про інші не сказано). Але коли півлан уважався нормальним ґрунтом в селах волоського права, де хліборобство мало займати другорядне місце, то сей півлан (в нього не рахувались пастовні й луки), очевидно, мусив бути трохи замалим для хліборобських сіл в околицях Перемишля.

Примітки

Інвентар 1553 р. знає тут лише «десять сіл на Стрв’яжі»… – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 77.

… бортники… – займалися розведенням бджіл у лісах. Мали право користуватися бортями, забирати собі вивернуті вітром дерева з бортями, ходити всіма дорогами і стежками з метою доступу до бортей, брати дерева з лісу для виготовлення бортних знарядь, ловити рибу в річці при лісі. Щороку складали медову данину, брали участь у бортних судах, здійснювали обстеження бору тощо [Półćwiartek J. Położenie ludności wiejskiej starostwa leżajskiego… – S. 145].

… осадження на «сировім корені»… – заснування поселення на незаселеному будь-коли раніше місці.

… крайни… – групи сіл волоського права, що мали осібне судочинство, творили цілісний фінансовий і адміністративний округ. Крайна була відповідником давньоруської волості [докладніше див.: Инкин В.Ф. Волость (краина) и ваце (сбор) на Галиччине в XVI – XVIII веках // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. – М., 1977. – С. 71-85].

… вони нічого не платили королю – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. P. 1. I, f. 23 v.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 298 – 300.