За рідну школу

Михайло Грушевський

Землю і школу нинішні теоретики національної самоохорони вважають першими і найголовнішими підставами національного існування.

Народність, яка вміє задержати в своїх руках землю і утримати освіту свого народу в сорозмірності до успіхів конкурента, може вважати своє національне існування збереженим. Народність, котра переганяє на сих пунктах другу народність, з котрою веде боротьбу о володіння, готовить собі побіду на сім полі. Народність, котра дає себе неустанно подолівати на сім полі і нічого не робить для зрівноваження своїх сил, засуджує себе на виснаження і упадок.

На обох точках наша українська суспільність в Галичині робить дуже мало, хоч не можна сказати, щоб не відчувала ваги обох справ для нашого національного життя. Тим часом як наші суперники, крім того що пускали в рух весь відданий в їх руки політичний і автономістичний механізм, неустанно старалися розбудити в тім же напрямі самодіяльність своєї суспільності і завдяки своєму привілейованому становищу, своїй безоглядності робили великі, страшні успіхи на сих полях, наша суспільність пасивно корилася перед перепонами, які ставали на шляху економічного і освітнього розвою наших народних мас, та покладалася на їх стихійну відпорну силу.

Ті поступи, які робила шкільна освітня справа серед українського елементу, були зникаючо малі супроти успіхів наших суперників, які неустанно переганяли нас, будуючи все нові й нові огнища винародовлення українського елементу. Тільки останніми часами помітне у нас стало живіше заінтересування справою школи, справою освіти. Але спорадичні, розбіжнені успіхи на сім полі, хоч як утішні, не можуть мати потрібної ваги, поки акція ся не буде поведена планово і свідомо на всім просторі нашої землі.

Се вповні можливо і здійснимо силами нашої суспільності. Малодушні голоси, які остерігають нашу суспільність перед великістю жертв, які вложить на неї організація приватної школи, виходять в значній мірі з нерозуміння тих засобів і форм, якими може орудувати наша організація. Не маю наміру входити в подробиці; не вважаю взагалі потрібним, щоб справа починалася саме проспектами, даючи поживу ворожим нам сферам, узброєним великими засобами на поборювання нашої ініціативи.

Стверджую тільки, що цілі освітні можуть осягнутися далеко простішими і дешевшими способами,, ніж якими орудує школа державна, і голоси скептиків, які свого часу вважали неможливим ділом заснування приватної гімназії, так само безпідставні, як і голоси тих, які остерігають тепер від надмірного множення приватних шкіл. Тих шкіл ніколи не матимемо забагато, і добре обдуманою акцією можна знайти для них можність удержання, особливо коли та акція піде в народні маси, сотворить їм підставу з долини, притягнувши до помочі ради громадські і всякі селянські організації.

І інтелігенція, яка не жалувала сотень тисяч на цілі, які мають задоволити нашу національну амбіцію, не спиниться, певно, перед справою, від якої залежить попросту наше національне існування. Все ясніше зростає в ній свідомість ваги нинішнього моменту, коли важиться вся будучність нашого народу, і енергічна запобігливість нинішньої суспільності може забезпечити йому можність успішного національного розвою, а всяка недбалість і оспалість являються непоправним, злочинним занедбанням. І ми певні, що суспільність наша відповідно оцінить вагу сього моменту в шкільній справі спеціально. Центральна організація для її планового ведення вже сотворена заходом краєвих товариств, в виді Шкільного союзу, що розпочинає тепер свою діяльність при помочі фахових сил.

Потребує тільки енергічного підпертя суспільного, матеріального, грошевими датками і субскрипціями, і моральною агітацією в найнижчих кругах за приватною українською школою. І чекає його. Отсі найближчі місяці, коли мусить бути приготовлена планова робота на осінь, являються хвилею, коли наша суспільність повинна показати зрозуміння справи і свою щиру і нелицемірну прихильність їй. Приклади такого щирого, глибокого зрозуміння її, розчульного посвячення для неї – бували; нехай буде воно тепер масовим, загальним, тоді удасться Союзові повести своє діло так, як того вимагає нинішня хвиля.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1910. – 28 (15) травня. – Ч. 117. – С. 1. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Стаття написана з нагоди заснування Крайового шкільного союзу з метою координації фінансування, сприяння розвитку діючих та заснування нових українських приватних гімназій. Відомості про ініціативи щодо заснування союзу М.Грушевський подає у своєму щоденнику:

«Був Ваньо [Іван Галущинський. – С.П.] з Рогатина, просив організувати якусь «шкільну раду» для приватних шкіл. Дуже оптимістично розповідав про шкільну акцію рогатинську, казав, що Рог[атин] тільки не потребує удержавлення, і не потрібне воно, тільки права публічності. По полудні «Учит[ельська] громада», куди запросив я і Ваня, теж говорили на сю тему» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 316 зв. Запис від 18 грудня 1909 р.).

Членами-засновниками союзу стали НТШ, товариства «Просвіта», «Руське педагогічне товариство», «Учительська громада», «Дністер», Народний комітет. Головою був обраний М.Грушевський, секретарем І.Брик. Із закликом складати пожертви на фонд «Рідна школа» засновники союзу звернулися відозвою «Поклик «Шкільного союзу»«, опублікованою у виданні: ЛНВ. – 1910. – Т. L. – Кн. IV. – С. 206-208. Записи в щоденнику М.Грушевського свідчать про його активну участь у роботі союзу.

Проблемам національної школи і зокрема справі заснування приватних гімназій вчений присвятив низку публіцистичних праць: «Що ж далі? (В справі руських гімназій)»; «В справі руських шкіл і руського театру»; «Не даймося!»; «Із польсько-українських стосунків Галичини (Кілька ілюстрацій до питання: автономія обласна чи національно-територіальна)» (див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 258-269; 274-276; 485-527); «Наша школа» (Наша школа. – 1909. – Ч. 1-5; вміщена у цьому томі).

Тих шкіл ніколи не матимемо забагато… – детальні відомості про діючі на 1910 р. українські приватні гімназії Галичини (в Рогатині, Яворові, Копичинцях та Городенці) подано у статті: М.Г. Українські приватні гімназії // Ілюстрований народний календар товариства «Просвіта» на звичайний рік 1911. – Львів, 1911. – С. 195-207.

До початку Першої світової війни заходами союзу було відкрито приватні гімназії в Збаражі, Буську (1910), Долині (1911), Чорткові (1912). Загалом наприкінці 1913 р. у цих гімназіях навчалося понад 1500 учнів. Окрім цих 8 гімназій під опікою Крайового шкільного союзу перебували також учительські семінарії у Львові та Коломиї. Детально див.: Біленький Я. Українські приватні школи в Галичині. – Львів, 1922; Курляк І. Українська гімназійна освіта в Галичині (1864 – 1918). – Львів, 1997.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 78 – 79.