1226 – 1233 рр.
Михайло Грушевський
Іпат., с. 501 – 502 (1226 – 1227). Луцька спадщина. Справа про Чорторийськ. Смерть Мстислава.
Вихідною точкою для нас служить дата смерті Мстислава, переказана Суздальською літ[описсю] – 1228 р. Між сим роком і початком 1227 р. – угорською кампанією маємо такі факти: 1) абдикацію Мстислава; 2) Данило звертається до нього з запитанням, яка його гадка про чорторийську справу; 3) похід Данила на Чорторийськ.
Рівнобіжно з сим хронологічним рядом літописець оповідає другий ряд подій: а) Мстислав Німий поручив (в оригіналі недокладний вираз: «давшу») перед смертю свого сина Івана й свою Луцьку волость опіці Данила; б) по смерті Івана Луцьку волость забрав Ярослав, а Чорторийськ (очевидно – з волостей Мстислава Німого) – пінські князі; в) Данило ухопив Ярослава й забрав Луцьку волость собі; г) ятвяги воювали Берестейщину. Сі дві серії звісток треба оглядати кожду осібно.
По угорськім поході мусило минути дещо часу, поки боярам удалося прихилити Мстислава до згоди з його нареченим зятем Андрієм, що показався таким невдячним супроти нього. З другого боку Мстислав не зараз по абдикації вмер: так виходить з оповідання. Супроти сього його абдикацію можна б класти десь при кінці 1227 p. Дійсно, в записці про смерть Мстислава у Длуґоша ([Długosz], II, 207) сказано, що він умер на другий рік по своїй абдикації; ся записка має деякі подробиці, яких ми не знаходимо в теперішніх літописях (похорони Мстислава в київській церкві св. Хреста), а не могли вони бути й видумані; супроти того й се хронологічне означення, дуже можливо, зачерпнене з якогось затраченого руського джерела, тому має значну вагу.
Отже, абдикацію можемо класти з правдоподібністю на кінець 1227 p.; можна припускати a priori й початок 1228 p., бо дата 1228 р. для смерті Мстислава може означати також і початок 1229 р. нашого числення, але се не дуже правдоподібно супроти дальшого. Похід Данила на Чорторийськ стався на Великдень 1228 p., себто при кінці марта.
Перед тим – себто на початках 1228 p., мусив він мати зносини з Мстиславом в сій справі; не посилав він, мабуть, до нього гінця наздогін, як Мстислав їхав з Галича до Торчеська, тож абдикацію не треба пересувати в 1228 р. «По томь же» – по тім поході Данила Мстислав помер – десь в середині або в другій половині 1228 р. [З попередніх дослідників абдикацію Мстислава 1227 р. датував Зубрицький, натомість, Дроба й тут спізнюється, приймаючи 1226 p. ([Droba, Stosunki], с. 425).]
Перейдім тепер до другої серії звісток. Насамперед смерть Мстислава Німого пересопницького: він брав іще участь в поході на Калку (Іпат., с. 497), отже, вмер у всякім разі не скорше як у другій половині 1223 p., а мабуть, і пізніше, десь коло p. 1225. [Зубрицький приймав 1226 р. ([История], III, с. 102).] Його син Іван мусив умерти десь в р. 1227, бо Данило не пізніше як при кінці 1227 р. відібрав назад Луцьк і забрався до чорторийської справи: задавнювати сю справу ледве чи було в його інтересах, а він, з виїмком помочі Мстиславу підчас війни з уграми на початку 1227 р. (можливо, що під той час умер Іван і так захопили його спадщину Ярослав і князі пінські), мав тоді вільні руки.
Між походом Данила на Луцьк і походом на Чорторийськ мусив статися, судячи з контексту, набіг ятвягів на Берестя, де їх бив і сам Данило – м[а]б[уть], на початку 1228 р. Тому літописець, переходячи до зносин Данила з Мстиславом, і каже: «мы же на преднее возвратимся». В теперішнім тексті ся історія спадщини Мстислава Німого, окрім екскурсів самого літописця, перебита ще абсурдною вставкою якогось книжника: «Начнемь же сказати бесчисленыя рати» і т.ін. – маємо її у всіх кодексах літописі.
Іпат., с. 502 – 503 (1228). Коаліція князів на Данила.
Згадавши про смерть Мстислава галицького, літописець докінчує історію з Луцьком: «И потомъ, пустиста Ярослава и даста ему Перемиль, и потомъ Межибожие». Потім читаємо: «Въ то же лѣто бѣ Курилъ митрополить… приѣхалъ…». До чого належить се «въ то же лѣто»?
Думаю, що якби сі кінцеві записки про Ярослава й не належали до одного року з попередніми, то се «въ то же лѣто» таки мусило б належати не до сих дрібних записок, а до важніших фактів – до смерті Мстислава, 1228 р. Але ніщо не перешкоджає й записку про увільнення Ярослава положити на той же 1228 рік. Отже, ми маємо цілий ряд «по том же», що належать до одного року й, припечатані вказівкою «въ то же літо», тягнуться й далі: «потомь же Ростислав пиньскый не престаяше клевеща…»
Все се дуже легко можемо покласти на другу половину 1228 p., по смерті Мстислава, й початки 1229 p. Переговори Данила з противною коаліцією (пінські князі, київський Володимир, Ольговичі, угорське правительство Галичини), похід союзників на Камінець, заходи Данила, що наслав на Галичину половців, а сам з поляками ударив на Київщину й тим усім змусив противників до згоди [Про сі події див.: Історія України-Руси, III, с. 144 – 145.], – все се можемо вигідно уложити на кінець 1228 і першу половину 1229 p.: дальше розганятися не позволяють нам дальші події.
Іпат., с. 503 (1229). Похід Данила під Каліш.
«Въ та же лѣта Льстько убьенъ бысть» – в дійсності він умер в падолисті 1227 р. [Зубрицький тут нещасливо звірився іпатській хронології й прийняв 1229 р. ([История], ІІІ, с. 108).] Коли перед тим описані події належали до 1228 і початків 1229 р., то таке означення «въ та же літа» буде виглядати зовсім природно. «По смерти» його Конрад «прия в великую любовь» Романовичів і просить їх помогти йому на Володислава «Старого»; Романовичі ідуть в Польщу аж під Каліш. Похід сей можемо з усякою правдоподібністю покласти на 1229 рік – на середину або осінь (з оповідання видно, що то не була зима); про весну 1230 р. не можемо думати, бо, вернувшись з сього походу, Василько «времени минувшу» їде в Суздаль на весілля свого шурина, що відбулося в цвітні 1230 р. (Лавр., 431).
Під час сього походу, очевидно, приходила Литва на Польщу, й коло Берестя її побито (Іпат., с. 503).
Іпат., с. 505 – 508 (1229). Данило здобуває Галич. Похід Бели.
Час Данилового походу на Галич літопись означає дуже докладно, сказавши, що се сталося підчас, коли Василько був у Суздалі на весіллі свого шурина, а весілля було в цвітні 1230 р. (Лавр., с. 431) [Дроба й тут спізнився, датуючи похід Данила на Галич 1228 роком ([Droba, Stosunki], с. 429). Шараневич прийняв для нього і для походу Белі р. 1229 ([Die Hypatios-Chronik], с. 49). Добра дата у Дашкевича [Княжение Даниила], с. 55 – 56).].
З оповідання видно, що Данило був під Галичем ранньою весною: тоді саме рушив лід на Дністрі. Отже, се діялося, мабуть, в марті ще. Королевич Андрій, пущений на Угорщину, радив батькові йти на Данила скорше, не даючи йому часу «укріпитися». Супроти сього похід мусив статися, мабуть таки, того ж року, іще перед зимою (великі дощі) [Про події сі [див.]: Історія України-Руси, ІІІ, с. 145 – 146.].
Іпат., с. 508 – 513 (1230 – 1233). Галицькі замішання. Угри виганяють Данила з Галича й пробують здобути Волинь. Данило знову здобуває Галич.
В сих подіях приходиться нам орієнтуватися тільки двома крайніми датами: попереднім угорським походом на Данила 1230 р. і походом Данила з Галича в поміч Володимиру київському при самім кінці 1234 р. (про сю дату в дальшім відділі). Між сими границями нам треба розложити такі події: конспірації галицьких бояр з Олександром белзьким; Данило, довідавшися про них, насилає на Олександра Василька, і той забирає Белз, а Олександр тікає в Перемишль; Данило йде походом на Перемишль; Олександр тікає на Угорщину; Судислав понуджує короля до походу; угри зайняли Ярослав і Галич і пішли на Володимир, Мирослав уложив з ними угоду і відступив Белз і Червень Олександру; король вертає; Данило під той час воював околиці Бужська, по відході короля іде в поміч Володимиру київському. Всі отсі події [Про них див.: Історія України-Руси, III, с. 146 і далі.] літописець оповідає душком, без найменших хронологічних означень.
Аж тут приходить: «По тѣхъ же лѣтѣхъ движе рать Андрѣй королевичь…», – ніби довша перерва, але приглядаючися оповіданню, бачимо, що в сім місці не могло бути ніякої значнішої перерви, бо Данило був іще в Київщині, коли Андрій рушив свою «рать» на нього; очевидно, нове оповідання розпочинається звісткою про посольство Володимира до Данила. В нім, по оповіданні про сей похід Андрія, стрічаємо хронологічну вказівку, що се діялося перед Великоднем.
Тому що потім ми маємо ще одну весну перед новим роком 1235, очевидно, що тут ми маємо весну 1233 p., і таким чином всі вичислені події обмежаються часом від кінця чи від осені 1230 р. (від походу угрів на Галич) до весни 1233 р. (Великдень був З/IV). Очевидно, вони наступали по собі досить скоро. Конспірації бояр і похід Василька на Белз можуть припадати на кінець 1230 і першу половину 1231 p.; похід Данила на Перемишль – 1231 [Правильно датує сі події Шараневим, [Die Hypatios-Chronik], с. 49.] р. ; новий угорський похід, угри під Володимиром, Данило воює Галичину – 1232 p.; Данило іде в Київщину, Андрій рушає походом на Волинь – зима 1232 – 1233 pp., битва під Шумськом – март 1233 p.
В велику суботу 2/IV 1233 Данило був у Торчеві під Шумськом і готовився до дальшої боротьби. Зараз по тім прислав до нього Олександр, просячи прийняти його в союз. «Травѣ же бывши» (май?) Романовичі з ним попустошили околиці Плісниська. Королевич відповів новим походом на Волинь, против нього Данило стягнув половців і князів Володимира київського й Ізяслава Мстиславича. Від Перемиля угри вернулися в Галичину, але Романовичі пішли слідом і, прийшовши під Галич, 9 тижнів чекали льоду, аби Дністер перейти.
Отже, кампанію під Перемилем можна би класти десь на серпень-вересень, похід Андрія – на літо 1233 р. З угорських джерел знаємо, що король Андрій був вибрався тоді в Галичину в поміч сину: з кінця серпня маємо грамоту, видану в Березі, в дорозі [Fejer, Codex dipl[omaticusJ Hungariae, III, 2, с. 324 – 326; див.: Історія України-Руси, III, с. 545.], але, мабуть, він вернувся з дороги, бо літопись про нього нічого не згадує.
Коли Данило перейшов Дністер – галичани виїхали до нього, «малу же времени минувшю» королевич умер, і галицькі бояри піддалися – м[а]б[уть], початок 1234 р. [Сю дату приймав уже Шараневич ([Die Hypatios-Chronik], с. 49 – 50), перед ним Зубрицький ([История], с. 117) приймав p. 1233.] «Веснѣ же бывши» Олександр, що під Галичем зрадив Данила, подався в Київщину (м[а]б[уть], зачувши, що Данило йде на нього), але Данило зловив його в Хоморськім лузі.
Примітки
…Мстислав… його абдикацію можна б класти десь при кінці 1227 р. – інше датування: середина 1227 р. (Там само. – С. 383).
…набіг ятвягів на Берестя, де їх бив і сам Данило – м[а]б[уть], на початку 1228 р. – інше датування: кінець 1227–початок 1228 pp. (Там само. – С. 384).
…королевич умер, і галицькі бояри піддалися – м[а]б[уть], початок 1234 р. – інше датування: кінець 1233 р. (Там само. – С. 390).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 344 – 347.