Огляди журналів 1896 р., частина 2

Михайло Грушевський

«Учитель» – двотижневий орган Руського товариства педагогічного (рік VIII). Минулого року уміщав дальше «Виїмки з жерел до історії України-Руси» М.Грушевського, гл. 5 – 21 (ч. 1 – 16), що вийшли потім в осібній відбитці. З інших статей можна згадати коротенькі некрологи О[меляна] Партицького (ч. 4) і В[асиля] Ільницького (ч. 9) та промову на Шевченкових роковинах в Коломиї д. Пачовського (ч. 5). Інші статті трактують питання загальнопедагогічні й дидактичні.

[Рец.] «Древности – Труды Императорского Московского археологического общества», изд[анные] под редакцией В.К.Трутовского, т. XV, вып. I, ст. 79 + 203; вып. II, ст. 99 + 153 і 7 табл., 4°, Москва, 1894.

Новий том видавництва Московського археологічного товариства складається з двох книжок, що поділяються кожда на два відділи – розправ і справоздань та протоколів товариства, що займають більшу частину обох книжок.

В відділі розправ безпосередньо належить до нас серія статей про класичну старину з нашого Чорномор’я. Особливо цікава між ними розвідка д. Шварца – «До історії давніх грецьких рельєфів на золотих речах, знайдених в Південній Росії» (І, с. 17 – 34). Виступаючи проти загальнорозповсюдненого погляду, що грецькі вироби Чорномор’я – то продукти афінської штуки, д. Шварц уважає їх виробами штуки малоазійської, вказуючи особливо на Кизик – до сього приводить і порівняння деяких артистичних форм, і вживання характерного аліажу золота і срібла – т. зв. електрону.

Гадка про малоазійську фабрикацію цікава тим, що її ознаками може пояснити ті прикмети виробів, що без того записувано б на рахунок місцевої імітації афінських взірців і впливу варварської штуки. Ся важна думка, отже, заслугуе детальної перевірки спеціалістів. По дорозі автор вказує на маловідому в місцевій археології находку в Бранденбурзі 1882 р. – скарбу з речами, що своїм типом виразно вказують на наше Чорномор’я. Ми мали нагоду оглядати сей скарб минулого року в Берліні й аналогія його з чорноморськими находками впала нам теж в очі.

Дві інші замітки: п. Орєшнікова «Кілька уваг про старину, знайдену в с. Парутинім 1891 р.» і Шварца – з поводу вази з рельєфами, знайденої в с. Парутинім (у вип. II) – мають предметом речі, знайдені 1891 р. в гробниці ольвійській, що їм дехто закидав фальсифікацію. Д[обродій] Шварц звертає особливу увагу на вазу, бачачи в ній гротески на тему суду Паріса олександрійського виробу десь з І в. по Христі.

Д[обродій] Сперанський в розвідці «Апокрифичні діянія ап[остола] Андрія в слов’янсько-руських версіях» (II, с. 35 – 75) застановляється над питанням про відносини їх до грецького первотвору, приходить до виводу, що таким була незвісна для нас скорочена редакція грецька, від якої походить версія сербська і руська; з руських дві (тверська, XVI в. і гр[афа] Уварова, XVII в.) на основі мови з ознаками і українськими, і великоруськими відносить він до якогось етнографічно-посереднього району. В кінці подано текст з рукопису тверського.

Цікава стаття д. Лихачева «О разрешительных грамотах восточных патриархов» (II, с. 77 – 99) зводить докупи матеріал про сі грамоти, анологічні цілком з західними індульгенціями, і подає фототипічний рисунок такої грамоти єрусалимського патріарха Парфенія XVIII в[іку], перехованої в роду автора і друкованої, на думку автора, в Єрусалимі ж по-слов’янськи. Аналогічна грамота київського друку (як догадується д. Л[евицький] – Йоасафа, єп[ископа] Монемвасійського) є в Петербурзькій бібліотеці.

Автор наводить далі з рахунків московського «Печатного приказа» записки про друкування таких «розрішальних грамот» для патріархів полуденних. Особливо ж цікаве опубліковане у м[итрополита] Макарія прохання патр[іарха] Афанасія (1653 р.) видрукувати йому грамот, бо всі пороздавав, їдучи через Україну, і при повороті нема чого буде роздавати козакам, як будуть просить, а ніким йому послати грамоти до друку в Київ. Видана грамота дає розуміти, що містили в собі сі так широко колись розповсюднені, значить, у нас грамоти.

Занотуємо нарешті замітку проф. Павлова про каталог рукописів Єрусалимської патріархії Пападопуло-Керамевса (вип. І) і фрагмент билини про Альошу Поповича, писаний в XVII в., поданий д. Станкевичем (вип. II).

В протоколах знаходимо кілька менших рефератів, цікавих для нас. Так, у вип. І знаходимо замітку д. Китицина про вал між Россю і Синюхою (с. 111), в вип. II справоздання д. Щербачова про розкопку могил в Кременчуцькім повіті (при кістяках – посуд і бронзові окраси, с. 39), д. Завит-невича про розкопки під Києвом (за Дніпром) і в Річицькім повіті і Бранденбурга про розкопку коло с. Гадомок (чоловік з конем).

Видана книжка, як звичайно, розкішно, з гарними фототипічними таблицями й рисунками.

«Древности – Труды Славянской комиссии Императорского Московского археологического общества», т. 1, изд[анные] под редакцией М.Н.Сперанского. Москва, 1895, 4°, ст. 284 + 37.

1892 р. заснувалася при Московськім археологічнім товаристві, за взірцем Комісії орієнтальної, Комісія слов’янська; ініціатори мотивували її утворення зростом наукової діяльності серед народів слов’янських, що викликав потребу пильнішого слідження її, метою її становиться студіювання слов’янської старинності, видання й заховання її пам’яток. Комісія розпочала свою діяльність з кінцем 1892 р. під проводом московського славіста Матвія Соколова.

З поданих в сім томі розвідок і уміщених в кінці його протоколів з (р[оку] 1892 – 4) видно, що на засіданнях Комісії головно подавалися результати самостійних студій членів її, переважно з сфери старослов’янського письменства, огляди ж наукової діяльності інших слов’янських народів займали другорядне місце, носячи здебільшого припадковий характер.

В відділі розправ заміщено in extenso чотири розвідки, три самостійні й один переклад (Міклошича про способи експресні в слов’янській епіці). Не зачіпаючи останньої, коротко згадаємо про перші, бо всі вони мають певну, хоч і не безпосередню цікавість і для нас.

Д[обродій] Істрін подав простору (с. 1 – 75) розвідку про слов’янське оповідання за Індійське царство, нав’язуючи се до своєї розвідки про «Александрию», куди се оповідання увійшло як епізод. Взявши під увагу кілька нових копій його, окрім вистудіюваних і оголошених друком давніше, д. Істрін поставив собі дві задачі – вияснити початок оповідання й спеціально – відносини до латинського «Листа пресвітера Івана про Індію», і уставити генеалогію різних варіантів його.

Студії привели д. І[стріна] до виводу, що всі звісні йому варіанти стоять в залежності від латинського листа і не вказують ніде на переклад з грецького, що припускали деякі дослідники. Оригіналом їх була по класифікації Царнке в його спеціальній монографії про пресв[ітера] Івана третя редакція того листа; переклад, однак, ампліфіковано різними поясненнями назв звірів, дуже невдатними; вітчиною сього перекладу уважає д. Істрін Боснію-Далмацію, по аналогії з сербською «Олександрією». Сей ампліфікований переклад в своїй першій редакції не заховавсь осібно, лише в тексті «Олександрії»; його переробка – друга редакція заховалась у відомих варіантах. Границею non post quem перекладу ставить д. Істрін час укладу «Олександрії» – поч[аток] XV в.

Реферат сей викликав контрреферат д. Долгова, де той доводив, що слов’янські тексти оповідання не залежать від латинського оригіналу й перекладу, заведеного в «Олександрію», а подекуди ясно вказують на оригінал грецький; від грецького оригіналу д. Долгов виводить і тексти латинські (зміст реферату в протоколах, с. 14).

Д[обродій] Михайлов в розвідці про «Учительне Євангеліє» Константина, єп[ископа] Болгарського (с. 76 – 133), оглянувши літературу сього питання, описує новий (третій числом) кодекс сього «Євангелія» при збірнику «Пандектів» Антіоха Віденської двірської бібліотеки, відомий і давніше, але нерозгаданий щодо свого змісту; автор подає уривки з нього, уставляє відносини його текстів Св[ятого] Письма до слов’янських перекладів і поспільні відносини відомих досі кодексів «Євангелія».

Проф[есор] М[атвій] Соколов в своїй розправі «Новий матеріал для пояснення амулетів, званих змійовиками», вертається до теми, якій вже присвятив спеціальну студію кілька літ тому («Журнал Мин[истерства] народ[ного] просв[ещения]», 1889); признаючи, як і тоді, в написах сих амулетів відгомін східної, халдейської магії; д. Соколов збираЗатий матеріал з сфери замовлянь і молитов грецьких і різних слов’янських до пояснення сих написів. Хворобу, від якої боронять сі амулети, «ύστέρα» або «μήτερα» грецьких написів, д. Соколов порівнює з слов’янською «дною» (звісного й у нас з оповідання літопису про смерть Володимерка) і аналогічними замовляннями від гостця, нежитю і т. ін.; на однім з змійовиків д. Соколов знаходить навіть і напис «дъна». Заразом поясняє він і символіку тих замовлянь.

Доволі місця займає бібліографічний відділ (с. 237 – 284), присвячений новинам візантійської науки й славістики; та хоч декотрі рецензії просторі і зроблені спеціалістами, має він характер припадковий. Занотуємо тут по дорозі висловлене д. Карнеєвим порівняння «Посланія Данила Заточника» з аналогічним утвором Михайла Глінки (вид[аним] Legnard в «Bibl. Gr.», 1).

З відділу протоколів згадаємо ще за справоздання з цікавого для нас реферату д. Орлова про «Казочну повість про взяття Азова», де він зоста-новлявся також над відносинами до неї українських пісень на сю тему. Тут же є надрукована вже в «Этнографическом обозрении» минулого року замітка про музику билин Рябініна з нотами.

Як видно із нашого короткого огляду, новий орган визначається науковою солідністю і може бути привітаний з радістю в наукових сферах, але, на жаль, він не заступає потреби в органі, що давав би перегляд поступу наукового у поодиноких слов’янських народів, поступу, справді, дуже значного, а такий перегляд дуже потрібний, і підняти його найвідповідніше було такій інституції науковій, як нова Слов’янська комісія.

«Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете», Одесса, 1894, т. III, с. 109 + 260; т. IV, Византийское отделение, II, с. 316 + 128.

Поруч з давнім історичним товариством одеським (Общество истории и древностей) заснувалося 1888 р. при університеті нове історично-філологічне з широкою програмою – «помагати розвитку й розпросторенню знання історичного і філологічного» взагалі; але вже 1891 р. з нагоди ювілею патр[іарха] Фотія ухвалено заснувати при товаристві спеціальний відділ візантійський. Наслідком того й орган товариства – «Летопись» (перший том її вийшов 1890 р.) поділилась на дві серії – загальну й спеціальну – для візантійського відділу. Р[оку] 1894 вийшло два томи «Летописи», один – із загальної, другий – з візантійської серії. Т[ом] III (загальний) поділяється на дві частини: хроніку товариства й відділ матеріалів.

В першім відділі уміщено справоздання товариства з р[оків] 1890 – 1893 та описано спорудження й посвячення гробівця звісного славіста В[іктора] Григоровича, одеського професора, і некрологи. В другім відділі знаходимо опис колекції документів гр[афа] Толстого, зроблений проф. Ол[ексієм] Маркевичем, і матеріали етнографічні з Новоросії, зібрані д. В[олодимиром] Ястребовим; за останні була вже мова в відділі бібліографічнім; щодо колекції гр[афа] М[ихайла] Толстого (в Одесі), вона обіймає акти XVII – XVIII в. про колонізацію Слобідщини, почасти вже описані тим же проф. Маркевичем в «Київ[ській] стар[ов]ині» за р[ік] 1889.

Том IV поділяється на відділи розправ і хроніки. Розправи, присвячені спеціальним питанням візантійської історії й археології, ближче до нас не належать. В відділі Хроніки видрукувано статті Г[еоргія] Бараца про сліди юдаїзму в давнім руськім письменстві і О[лексія] Петрова про місіонерську діяльність св. Кирила в Хазарії; про останню також мова в відділі бібліографічнім, про першу буде. По тому йде бібліографічний огляд новинок наукової літератури, що належить до Візантії.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. X. – Кн. 2. – С. 3 – 7, 54 – 55 (Бібліографія), 9 (Наукова хроніка).

«Учитель» – часопис для вчителів народних і середніх шкіл, вчителів семінарій. Видавався у Львові як орган Руського товариства педагогічного (1889 – 1911), пізніше – орган Українського педагогічного товариства (1911 – 1914); спочатку як двотижневик, з 1911 р. – місячник.

«Древности Московского археологического общества – Труды Московского археологического общества» – видавались у Москві від 1865 р. Одним з редакторів «Древностей…» (томи 13 – 24) був Трутовський Володимир Костянтинович (1862 – 1932) – нумізмат, історик, сходознавець, музейний діяч. Працював у Московському головному архіві Міністерства закордонних справ (1887 – 1898), був охоронцем Московської оружейної палати (1898 – 1924). Член-кореспондент (1885), дійсний член (з 1887), секретар (1888 – 1914) Московського археологічного товариства. В 1922 – 1932 pp. – професор Археологічного факультету Московського університету.

Славянская комиссия при Московском археологическом обществе – створена в 1892 р. Одним із відомих діячів її був славіст і русист М.Н.Сперанський.

Сперанський Михайло Несторович (1863 – 1938) – російський літературознавець, етнограф, філолог. Закінчив Московський університет (1885), професор Московського університету, член Московського археологічного товариства. Член-кореспондент Академії наук (з 1902), академік РАН (з 1921). Репресований по так званому «Делу славистов» в 1934 p. Основні праці: «Из истории отреченных книг. I. Гадания по Псалтири. II. Трепетники» (СПб., 1899); III. «Лопаточник» (СПб., 1900): «К истории славянского перевода Евангелия» («Русский филологический вестник», 1899, № 1 – 2; 1900, № 1 – 2); «Октябрьская минея до-Макарьевского состава» («Известия отделения русского языка и словесности Императорской академии наук», 1901, VI, 1) та ін.

Историко-филологическое общество при Императорском Новороссийском университете – засноване в 1889 р. Товариство видавало «Летопись Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете». Протягом 1890 – 1916 pp. вийшло 1 – 25 томів, де друкувалися переважно публікації з візантійсько-слов’ямської проблематики.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 277.