Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Огляди / Огляди журналів 1895 р., частина 2

Огляди журналів 1895 р., частина 2

Михайло Грушевський

За «Київською стариною» з наукових періодичних видань України російської визначається щодо багатства і вартості наукового матеріалу до України-Русі орган Київського університету – «Университетские известия», що виходять солідними томами щомісяця і переважно складаються з розправ своїх професорів і студентів; і сей рік було між ними немало таких, що посередньо чи безпосередньо належали до України; такі розправи д[обродіїв] Марковського про Антонія Радивиловського, Максимейка про джерела карного права Литовського статуту, Малиновського про переступ в Литовськім статуті, Голубовського – історія Смоленської землі. Але сі всі ширші праці повиходили окремо і оцінені або будуть оцінені деінде.

Відділ критичний на цей раз не дав нічого для нас цікавого, а у відділі офіціальнім подано рецензії Владимирова про праці Карського (коротко) і В[олодимира] Антоновича про праці Линниченка (про організацію станів громадських в Галичині) і Грушевського (про Барське староство).

«Записки Императорского Харьковского университета» виходять щотри місяці і мають побіч відділів розправ, бібліографії і додатків ще відділ літопису університету. В сім останнім друкувалась історія сього університету, зложена проф. Багалієм, що тягнеться і р[оку] 1895, а частиною вийшла осібно; вона становила найцікавіший матеріал «Записок» щодо України, взагалі бідних працями щодо сього.

Окрім сієї розправи (дивись про неї у відділі бібліографічнім, т. VI), подав в сім же відділі проф. Сумцов дві глави з своїх «Матеріалів до історії Харківського університету» (про проф. Рославського-Петровського) і проект Вищих жіночих курсів в Харкові, що зладжений був харківськими професорами, але не прийшов до виконання.

У відділі розправ – таблиці метереологічні станції Харківського університету, подані проф. Пильчиковим. У відділі бібліографії спеціально для української науки можуть мати певний інтерес рецензії на книжки Яковлева про «Ізмарагд», Мочульського про «Народну біблію», Шахматова про фонетику мови великоруської, а також справоздання з диспуту проф. Мочульського.

«Записки Императорского Новороссийского университета», т. 61 – 69, вид[ані] під ред[акцією] проф. Кочубинського. Одеса, р[оки] 1894 – 1896.

З трьох українських університетів Росії Одеський не має періодичного видавництва й видає від часу до часу великі томи своїх «Записок, що містять переважно дисертації й розправи професорів, видавані разом з тим і осібними відбитками. Ся обставина, заразом і взагалі невелике число праць, що мали б безпосередній зв’язок з Україною, була причиною, що на сторінках наших досі не було справоздань з сього поважного видання. В дев’ятьох томах, виданих протягом 1894 – 1896 pp., треба занотувати дві лише розправи, цікаві спеціально для нас: се дві праці проф. Мочульського – «Сліди народної біблії в слов’янськім і давнім руськім письменстві» (т. 61) і лінгвістична розвідка про «житіє» Сави (т. 62), обговорена широко в «Записках», т. VII.

Серед спеціально наукових періодичних видань російських одне з найперших місць займає давній часопис «Журнал Министерства народного просвещения». Редагований останніми часами членами Петербурзької академії, при головній участі академіків і професорів університетських, він, можна сказати, представляє собою найбільш академічний часопис в Росії і ведеться науково й солідно. Більші розправи не грають тут головної ролі, головну цікавість надають менші розправи, часто витяги з більших, як «тимчасові комунікати», так що для людей, що хотять іти au courant [в руслі] російської науки, часопис сей має особливу цікавість.

Того року друкувались далі розправи – д. Леонтовича: «Очерки р[усско]-литовского права» (І, II, III) і Жданова про народний епос (II, III, VII); про них тут не будемо говорити, так само, як і про розвідки Нікітського про давні міри руські (IV), Імеретинського про волинську шляхту (IV), Міллера про билини (V, XI), Щепкіна про скандинавський похорон з кораблем – про них мова в відділі бібліографічнім почасти була, почасти буде.

Розправа д. Д[митра] Тихомирова: «Огляд складу Воскресенського літописного зводу» (VI, с. 257 – 264) займається спеціальним питанням – московськими відомостями, заведеними в сей звід за перше століття Московського князівства з 1-ї чверті XIV до 1-ї чверті XV в., детально аналізуючи відомості літописні, так що для нашої історії не дає нічого.

З історії права маємо дві статті. Д[обродій] Пергамент в розвідці «До справи про маєткові відносини супругів в давнішім руськім праві» (XI, с. 1 – 21) застановляється над питанням про спільність маєткову супругів. По вступних увагах (де занотуємо, що автор за Шульгіним бачить звістку про поліандрію в «игрищах межю селы») автор ставить тезу, що після запровадження християнства «родина, щоби так сказати, наново організується церквою, і всі родинні відносини підлягають їй», а як в руських кодексах канонічних найбільш розповсюднені були устави «Еклоги» Льва і Константина і «Прохірона» Василя Макед[онянина] («Закон градський»), то автор і звертається до аналізу сих пам’яток.

Порівняння їх приписів з «Руською правдою» приводить автора до виводу, що її закони стоять ближче до «Еклоги», як до «Прохірона», признаючи спільність маєткову після смерті одного з супругів, що знаходимо також і в «Псковській грамоті» (як «Еклога», так і згадані руські пам’ятки не говорять про відносини маєткові за життя обох супругів).

Автор, одначе, порівнюючи приписи, не застановляється над головним питанням – про відносини руських приписів до візантійських, висловлюючись з сього поводу невиразно і побіжно: так спочатку читаємо, що «Руська правда» «в певній мірі повторяє (воспроизводит) приписи «Еклоги» (с. 14), далі читаємо, що «таким чином, і «Псковська судна грамота» бере (заимствует) свої приписи з «Еклоги» (с. 18), а кілька стрічок перше сказано: «Беручи, таким чином, свої приписи з пам’яток греко-римського праводавства, головним чином з «Еклоги» ісаврійських імператорів, пам’ятки найдавнішого руського права не зістаються, одначе, вільними від впливу давнього руського звичаєвого права» (вище занотовано було одміну – що «Псковська грамота» признає спільність маєткову, хоч би й не було дітей). Далі автор говорить вже про право звичаєве як джерело «Р[уської] правди» і «Псковської грамоти» і наводить з права інших слов янських народів вказівки на спільність маєткову.

А на закінчення:

«З тільки що сказаного виясняється разом і те, чому «Еклога в своїх приписах про маєткові відносини супругів взяла перевагу над «Прохіроном» в Давній Русі: принципи «Еклоги» щодо сього були ближчі до основ звичаєвого права слов’янського, ніж принципи «Прохірона», хоч проф. Сергієвич наводить з XIV – XV в. вказівки про окреме майно супругів : що жінки продавали майно чоловікам, в чім д. П[ергамент] бачить наслідок приписів «Прохірона» (с. 20 – 21).

Таким чином, автор не здав собі справи, очевидно, з важного питання про відносини, які існують між правними пам’ятками руськими і візантійськими, тож не уяснив і питання – чи подібність приписів «Р[уської] правди» з «Еклогою» походить з рецепції, чи ні: отже, коли спільність маєткова, на його думку, є загальнослов’янський принцип, то й подібність та може бути припадковою (можливо, навіть припущення – вплив слов’янського звичаєвого права на «Еклогу» як пам’ятку модифіковану впливом звичаєвим).

Друга стаття історично-правна д. Спрогіса «З поводу статті «Народний суд в Західній Русі»« (V, с. 181 – 199) має дати деякі поправки до звісної розвідки О[лександри] Єфименкової (про другий і третій збір копи, про функції гарячої копи і т. ін.).

З історії мови замістив д. Соболевський серію заміток під назвою «З історії руської мови» (XI, с. 22 – 34), де подає матеріали до деяких питань («у» замість «ву»; «щ» і її вимова, асиміляція і дисиміляція шелесто-звуків; заміна «ъ» – «ь»; «а» і «и» в pluralia tantum [множині]; «когожьдо» замість «къжьдо»; форми відмін суголосних пнів).

Вступна лекція д. Волкова «Вступ до історичного студіювання руської мови» (XII, с. 255 – 273) дає загальний огляд розвою сієї науки, почавши від Востокова і кінчаючи Потебнею і Соболевським; нарешті приходить до такого виводу: «Філологія російська йшла і іде по п’ятах за західноєвропейською, спеціально – германською й західнослов’янською; на долю російських філологів випадає пересаджування результатів західноєвропейської лінгвістики, заведення руської мови в сферу інших слов’янських і індоєвропейських мов, а головно, поглиблення історичного боку». На самостійну дорогу р[осійська] філологія може вийти тільки самостійними студіями індоєвропейських мов, особливо східної групи їх.

З історії літератури треба занотувати розвідку д. Смирнова «З історії давньої руської освіти XVII в.» (XII, с. 374 – 401), бо вона спеціально присвячена праці нашого славного земляка С[имеона] Полоцького «Рифмотворная Псалтырь» 1680 p. Д[обродій] С[мирнов] зостановляється над питанням, чи справедливо закидали Полоцькому його супротивники літературні, ніби він свою «Псалтырь» переклав з «Псалтыри» Кохановського; детальне порівняння приводить його до виводу, що Полоцький, як й сам казав в передмові, обмежився формальним наслідуванням Кохановському щодо метра, в перекладі ж близько тримався слов’янської «Псалтыри». Зауважимо при сій нагоді, що Полоцького, як він каже, нахилило до сього твору широке розповсюднення польської «Псалтыри» «во всѣхъ странахъ Малыя, Бѣлыя, Черныя и Червоныя Россіи, паче же въ Велицей Россіи в самом царствующемъ и богоспасаемомъ градѣ Москвѣ й що сю працю:

Нѣции прежде мене негли начинаху,

Но за трудности мнози оть дѣла престаху.

З сього поводу д. С[мирнов], окрім звісного уривка, публікованого О[рестом] Левицьким, наводить з книжок, переданих в Патріаршу бібліотеку після Полоцького: «Книга псалтирь на виршахъ, черная писана білоруски».

Важна розправа «Гетеризм, побратимство і кумівство в купальних обрядах» (II, с. 287 – 318) акад[еміка] Олександра Веселовського безпосередньо дотикається і нашої етнографії. В кінці її він зводить свої висліди про купальні обряди до такого виводу: спочатку се громадсько-родове свято, що означалося шлюбами і прийняттям в рід, до спільних предків. Еротизм і похоронний елемент ведуть звідси свій початок. На сій побутовій основі розвивсь натуралістичний міт про Бога, що вмирає, і антропоморфічні пари: Адоніса і Афродіти, Купали або Івана і відповідної жіночої особи. Ще пізніше пісня про Івана і Марію (шлюб брата з сестрою), де відбиваються відносини колись звичайні або що показували основний зміст обряду, а тепер – відкинені.

З звичайною своєю ерудицією та дотепністю пов[ажний] учений ставить паралелі з різних країв і часів в обрядах еротичних і похоронних, зв’язаних з св. Іваном; особливо ж спиняється коло італійських звичаїв кумівства і чаші приязні у німців (Iohannisminne) з патронатом св. Івана, зв’язуючи те з слов’янськими звичаями кумівства і побратимства. В західних звичаях кумівства і приязні в ім’я св. Івана бачить він ослаблені сліди колишніх еротичних обрядів, що сполучені були з святом літнього сонцевороту. Щодо натуралістичної основи свята – оплакування смерті природи і культу життя – то автор уважає можливим самостійний її початок у різних народів і взагалі усовується від питання про перехід обрядів.

У відділі класичної філології знаходимо лише дві замітки д. В[асиля] Латишева до тексту Діодора про грецькі осади на нашім Чорномор’ї (IV і VI).

Дуже важний критично-бібліографічний відділ часопису. Він має, правда, характер припадковий, але подає переважно просторі критичні оцінки спеціалістів, часто видатніших учених (менші бібліографічні замітки подаються, окрім того, ще в відділі «Книжні новинки»). З сього відділу до нас безпосередньо належать: рецензія д. Владиславлева на працю І[вана] Ми-клашевського про колонізацію Слобідщини, рецензія неприхильна, де, окрім критичних заміток, подані деякі спеціальні уваги (напр., про міри ґрунту). Рецензія д. Любавського на працю Леонтовича про територію В[еликого] кн[язівства] Литовського дає низку детальних поправок до сієї праці (вийшла осібно).

Д[обродій] Дебольський в широкій (коло 100 сторінок) статті про «Русские юридические древности» проф. Сергієвича переглядає зміст і виводи сієї важної праці, подаючи з поводу їх власні замітки (VIII, IX).

Рецензія Л[еоніда] Майкова на збірник писань Сковороди подає деякі важні бібліографічні доповнення до сієї справи, між іншого – до «Життя» Ковалинського. Дечим дотикають наших сфер рецензії – на кавказький збірник етногр[афічних] матеріалів В.Міллера (тут зазначені деякі елементи україн[ської] словесності, занесені на Кавказ осадниками), Яковлева – розправу про «Ізмарагд» (Соболевського), Мочульського – про слов’янські апокрифи («Следы народн[ой] библии») Ол[ександра] Веселовського; Шахматова – про фонетику великоруську і Буліча; про церковнослов’янські елементи в сучасній літературній і народній мові великоросійській Соболевського.

Далі, на Брандта «Істор[ичну] граматику літературної російської мови» – Соболевського, II т[оми] етнографічних матеріалів Шейна – Кар-ського, «Огляд звуків і форм болгарської мови» Лаврова – Соболевського. Нарешті, у відділі «Книжних новинок» можна занотувати замітки про нове видання «Λίθος’α» і покажчик «Taurica» Ар[сенія] Маркевича.

У відділі «Літописи» знаходимо справоздання проф. Філевича про археол[огічний] з’їзд у Вільні (І) ід. Залеського про географічну секцію Московського з’їзду природників і лікарів – тут для нас цікаві справоздання з рефератів: Анучіна – про область витоків Дніпра, Волги і Зах[ідної] Двіни; Карпінського – про хвилювання земної кори в Європ[ейській] Росії, Рудського – про періодичні переміни в поверхні лиманів і Гільченка – про антрополог[ічний] тип українців (IV).

В справозданні Московського історичного товариства за р[ік] 1893 (IV) описано між новонабутими рукописами збірник аскетичних писань XVIII в. з Онуфріївського (Корсунського) монастиря і зладжену Гр[игорієм] Скибинським за патр[іарха] Адріана поетику для О[лексія] Наришкіна. З справоздання Петербурзької публ[ічної] бібліотеки за р[ік] 1891 (VI) занотуємо факт передачі в ту бібліотеку колекції вірменських книжок і рукописів з Кам’янецької церкви св. Миколая.

У річнім справозданні про роздачу академічних премій (XI) знаходимо коротенькі рецензії, між іншого, на розправи: Любавського – про устрій В[еликого] кн[язівства] Литовського, Міллера – екскурси в область билинного епосу, Зотова – про чернігівських князів. Нарешті, в сім відділі знаходимо урядове справоздання Київського округу освіти за р[ік] 1893 (VII і VIII).

З решти університетів російських періодичні видання мають – Варшавський, Дерптський (тепер Юр’ївський) і Казанський.

«Варшавские университетские известия» виходять дев’ятьма книжками на рік (щомісяця, окрім канікул); з уміщених статей безпосередньо до нас належать статті: проф. Леонтовича про «Джерела русько-литовського права» (І) і «Національне питання в Давній Русі» (IX, початок, кінець в кн. І р[оку] 1895), Карського про «мову т. зв. литовських літописів» (II і III) і Філевича «Угорська Русь» (V) – про них не будемо тут говорити, бо про них буде або була (за статтю проф. Філевича) мова в відділі бібліографічнім.

Окрім того, занотуємо ще статтю проф. Созоновича «Добриня в від’їзді, бібліографічна замітка» (II, с. 1 – 11), де він, нав’язуючи те до свого реферату на останнім археологічнім з їзді (ся стаття його є, властиво, спростуванням до справоздання), дотикається питання про ґенезу билин, виступаючи оборонцем західних впливів супроти азіатської теорії Стасова-Міллера, і наводить бібліографію епізоду про від’їзд Добрині й шлюб його жінки як приклад таких західних впливів.

«Ученые записки Казанского университета» виходять шість раз на рік; для нас 1894 р. дав далеко менше від варшавських цікавого – знаходимо тільки уривок з статті «До лекцій про історію руської літератури і мови, програма і бібліографічні матеріали» (кн. II – огляд літератури предмета) та кілька рецензій – дві на книжку Буліча про «Церковнослов’янські елементи в літературній і народній мові руській» д[обродїїв] Богородицького і Будде (II і III) і на праці Московського нумізматичного товариства (де є мова і про галицьку монету) д. Нагуєвського (II).

Acta et comentationes univ[ersitas] Jurieveneis (виходять чотири рази), дають дещо тільки в широкім справозданні проф. Шмурла з його подорожей архівних (II – III); працюючи над царюванням Петра, студіював він архіви італійські і в його справозданні чимало виступає документів до України-Русі, а то в справі унії з к[інця] XVII і початку XVIII (напр., с. 32-33, 49, 61, 65 і т. ін.), але се лиш короткі реґести документів, тож менш цікаві.

З минувшого року почало видавати свій часопис Московське археологічне товариство. Се видання – «Археологические известия и заметки» 1894 р. вийшло 9 книжечками (12 чис[ел]) по 2½ арк. пересічно. Побіч маленьких розправок, переважно археологічного змісту, часопис змагався по можливості дати докладну відомість про різні находки і новини археології російської і заграничної, огляд археологічної літератури, нарешті, хроніку діяльності історичних (в ширшім значенні цього слова) товариств і інституцій російських; все це надавало значний інтерес сьому виданню, хоч в своїх оглядах мусило воно часом користати з джерел неавторитетних (часто газет) і не могло прийти до потрібної повноти і докладності. Можна, одначе, думати, що з часом сі недостачі в певній мірі вирівняються.

Значне місце і в відділі розправ, і серед хроніки займали, як звичайно, находки класичні на території українській (з Таврією): ч[исла] 1 (Євпаторія), 3 (Березань), 5 (Керч, Феодосія), 10 (Керч, пов[іт] Євпаторійський, пов[іт] Оргіївськ[ий]), 11 (Акерман); на них годі нам спинятися, тим більше, що чогось надзвичайного в сій сфері тут не знаходимо.

Занотуємо розвідки д. Ястребова на остр[ові] Каменоватім коло порогів Дніпрових, де зосталися сліди культури різних часів – примітивні черепки глиняні, кам’яне знаряддя, античні речі etc. (ч. 5), дуже побіжну звістку про значну розкопку (17 могил) т. зв. скіфського типу, розкопаних на Херсонщині д. Гошкевичем (ч. 3), находки єгипетських штучок птолемеївських часів коло Акермана (ч. 2), а также кілька находок часів слов’янських – гарний похорон воїна з Канівщини, забраного до Петербурзького артилерійського музею (ч. 6), жіночий похорон київський з монетами X в., що попався в руки французького археолога Де Бая (ч. 11), нарешті, розкопки в області Сейму, що показали деякі аналогії з радимицькими розкопками (ч. 8 і 10).

Д[обродій] Сорокін (ч. 10) ще раз порушив справу про відомі незрозумілі знаки на монетах київських князів, пристаючи до гадки, що ми маємо тут «п’ятна», знаки власності (Hausmarken), але прив’язуючи до сього ще й родовий побут; він наводить аналогії про уживання й модифікації таких знаків у вотяків, як народу, що заховав родові принципи у побуті.

Д[обродій] Линниченко (ч. 11) подав замітку з поводу замітки проф. Левицького в «Kwart[alnyku] hist[orychnim]» про кн. Ізяслава Ярославича, доводячи справедливо, що акт подарунка такого не доводить ще, щоб Ізяслав мав стати латинником. Нарешті, д. Забелін (ч. 10) подає нове пояснення незрозумілого місця в закінченні «Слова о полку Ігоревім», розуміючи його так: «Рек Боян і Ходина Святославля песнотворца, стараго времени (себто песнотворца) – Ярославова, Ольгова Коганя (зам[ість] кога-на=князя=батька=Святослава) хотя (улюбленці)». Отже, автор «Слова» згадує про улюбленців батька Ольгова – Святослава, двох співців – Бояна і Ходину, про приказку Бояна: «Тяжко ти головы, кроме плечю». Як бачимо, пояснення оригінальне і не дуже ще натягнене.

Орган старого московського історичного товариства «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских» виходить великими томами регулярно чотири рази на рік, тому належить теж до категорії часописів, хоч подібно до деяких університетських видань, має характер лише збірника розправ і матеріалів, що рівночасно виходять окремо. Для русько-української історії, з заміщених р[оку] 1894, найбільш цікава широка розправа д. Ейнгорна про «Зносини українського духовенства з московським урядом за царя Олексія Михайловича», але вона ще не закінчилась (в кн. III, глава 5-та), тому й не будемо за неї говорити. Розправа д. Істріна про «Александрию» в московських хронографах XVI в. (кн. І і II) має лише посереднє значення для історії українсько-руського письменства.

З менших розправ дотикається до нас стаття д. Лебедева про кн. Всеволода-Гавриїла (з поч[атку] XII в.) і його значення (кн. III), але ся ювілейна промова (з поводу 700 літ мощей сього князя) змагається головно зробити з нього великого політичного діяча як на сучасні російські погляди; зауважу, що автор відомий «Заповіт» Мономаха, що виключав з спадщини київського столу його менших синів, поясняє переміною «відносин родових на державні», хоч і признає, що спроба ся не вдалася (с. 4 – 5).

Більш цікавого є в рецензії проф. Бершадського на розправу д. Любавського про устрій В[еликого] кн[язівства] Литовського, де обіч дрібніших нотаток є кілька цікавих вступних уваг про урядові архіви В[еликого] кн[язівства] Литовського (кн. IV). Нарешті, у відділі «Смесь є дещо до України в актах про Немирівський конгрес 1757 p., а супліка калузького стрільця про бунт невільників на турецькій каторзі 1643 р. цікава тим, що пригадує тему думи про С[амійла] Кішку.

Філології русько-слов’янській присвячені в Росії спеціально два періодичні видання:

«Русский филологический вестник» (видаваний чотири рази річно в Варшаві за редакцією проф. Смирнова) з 1894 p. містить в собі: закінчення праці д. Шахматова «Досліди в сфері великоруської фонетики (І), його ж маленьку замітку «До питання про формування руських нарічій» (III) – про неї буде ще мова в бібліографії, далі – закінчення опису ярославського рукопису «Пандектів» Никона з XII – XIII в. д. Тихвінського (II – IV), продовження ширшої праці проф. Халанського – «Південнослов’янські перекази за королевича Марка у зв’язку з творами руського билинного епосу» (II і III). Деякі українські паралелі, подані у студіях проф. Сумцова про поезії Пушкіна і в замітці д. Тимошенка про «Візантійські прислів’я і слов’янські паралелі» (З приводу праць Крумбахера і Курца). Тут же слід згадати лінгвістичні замітки д. Погодіна – «Кілька етимологій» (III і IV).

Спеціально до українсько-руської мови належать – маленька студія Ветухова «Мова слободи Олексіївки Старобільського повіту Харківської губернії» (II, с. 305 – 315). Автор коротенько оглядає фонетичні й морфологічні ознаки місцевої мови, а при кінці подає маленький словарець з фразеологією; резюме автора таке: «Говірка належить до українських, впливу великоросійського непримітно, хоч в ближніх селах живуть т. зв. москалі» (с. 304); тут же зауважає автор, що незважаючи на близьке місто, людність дуже мало підупала «впливу цивілізації» щодо мови і вбрання.

Д[обродій] О[лександр] Нікольський (кн. IV) подав опис Євангелія з колекції Верковича (тепер Петербурзької публічної бібліотеки) – ознаки фонетичні, морфологічні і палеографічні; на основі їх виводить, що Євангеліє це списав русин з галицько-волинських країв в першій половині XIV в. з південнослов’янського тексту т. зв. першої редакції (с. 294).

Загальний інтерес мають закінчення курсу лінгвістики Крушевського (І) і початок порівняльної граматики індоєвропейських мов Богородицького (III).

В квартальнику «Филологическое обозрение», присвяченому спеціально класичній філології й педагогіці, трапилась (кн. IV, т. VIII, кн. 2) замітка проф. Харківського університету Нетушила про Сковороду як класика (Ск[оворода] учив грецької мови в Харківській бурсі, перекладав з латинського й сам писав по латині); з поводу заміщених в харківськім збірнику писань Сковороди д. Н[етушил] вважає, що грецька граматика його не без догани, латинська ж мова легка, проста і добра; особливо видаються латинські вірші свобідною і вправною версифікацією.

«Филологические записки» видає в Воронежі д. Хованський; виходять вони шістьма випусками (1894 р. вийшли в чотирьох книжках – І, II – III, IV, V – VI); видання має на меті переважно потреби й інтереси середньої школи. Для української філології безпосередньо не знайшли ми тут нічого; де в чім дотикається України стаття д. Добровського про книжечку А[нтона] Будиловича про всеслов’янську мову (кн. І – II), стаття недокінчена, а для характеристики її може служити, що, на думку автора, «головною причиною поділу руської живої мови на три наріччя: великоруське (східне), білоруське (західне) і малоруське (південно-західне)» було «довгочасне перебування Малої і Білої Русі під владою Польщі», що «більш чи менш рішучо й шкідливо вплинуло на долю руської мови» (II, с. 44 – 45).

З кількох етнографічних видавництв російських найбільшу цікавість для нас має «Этнографическое обозрение», орган Етнографічного відділу Московського товариства любителів наук природничих, антропології й етнографії, видаваний за редакцією М.Янчука, бо чимало уміщує статей, що посередньо чи безпосередньо дотикаються українсько-руської етнографії; 1894 року (шостий рік видання) вийшло, як звичайно, чотири книжки (т. XX – XXIII), що містили в собі чимало цікавих для нас статей.

Передовсім занотуємо студію: «Казки і легенди про Марка Багатого» проф. Сумцова (кн. І, с. 9 – 29, додатки і поправки; т. II, с. 176 – 177), де автор оглянув модифікації сієї теми у різних народів і прийшов до виводу, що джерелом їх була давня індійська повість, звісна вже з VI в.; руські варіанти стоять в безпосереднім зв’язку з азіатськими, форми їх майже ідентичні з кавказькими, болгарськими й грецькими.

У другій своїй розвідці «Українські казки в збірниках Кольберга і Мо-шинської» д. Сумцов, задля малого розповсюднення тих збірників, переказує коротко зміст казок, заведених в т. IV «Pokucia» і збірника Мошинської, наводячи бібліографію до поодиноких казок.

Уміщена в т. II дальша глава (VII) важної розправи д. П[авла] І[ванова] ««З сфери українських народних легенд», матеріали для характеристики світогляду селянської людності Куп’янського повіту», має своїм предметом «Страшний суд» і кару грішників, подаючи тексти з коментарем автора.

Д[обродій] Малинка (І, с. 131 – 132) подав перекази про Кармелюка (в них, одначе, мало нового й характеристичного), д. Дикарєв – оповідання про кінець світу з поводу недавнього голоду, записані в Східній Україні (II, с. 157 – 162).

Присвячені билинам студії Вс[еволода] Міллера і Потаніна (кн. III) мають певну цікавість для нас, як і взагалі вся билинна література; тут же занотуємо статтю д. Ляцького за сучасного билинного рапсода Рябініна (кн. IV), де подано кілька билинних текстів з нотами голосу і музичною заміткою д. Аренського.

Деякі паралелі з нашої етнографії наведено і в замітці д. Потаніна про легенди за папу римського (харківське оповідання за Папарима, опубліковане в «Харківськім збірнику» за р[ік] 1888) і в студії «Грецький епос і ординський фольклор» (кн. І і III). Безпосередньо до нашої етнографії належить маленька його замітка про білий камінь і кров з мізинного пальця в «Думі про Олексія Поповича», де наводить він деякі аналогії, вправді доволі далекі (кн. ІІІ, с. 147 – 150). Стаття проф. Кірпічнікова «Студії по історії міфології XIX в.» теж користає й з українського матеріалу про міфологічні пережитки в сучаснім і недавнім житті.

Певну цікавість для українських студій може мати стаття д. Нікіфоровського про кріпацтво в Білій Русі («Очерки витебской Белоруссии», I), далі стаття д. Добровольського – «Звукоподражания в народной речи» (III). Тут же згадаємо за розправу д. Харузіна про великоруську колонізацію – «До питання про асиміляційну здібність руського народу» (IV); про неї, як і про статтю д. Кірпічнікова, ще буде мова.

Відділ критично-бібліографічний ведеться докладно, що рідко трапляється в російських часописах, хоч складаєть[ся] з дрібних переважно заміток. Я занотую тільки замітки про ті книжки, що безпосередньо до нас належать: рецензії на «Житє і слово», «Словар російсько-український», т. І, «Херсонські прізвища» Ястребова, «Галицько-руський вісник», ч. 1 і «Записки наук[ового] товариства імені Шевченка», т. III.

В оглядах бібліографічних подається перегляд етнографічного матеріалу часописів, між ними й українських («Зоря», «Житє і слово», «Правда»), і реєстри нових книжок до етнографії в широкім значенні сього слова. Нарешті, нотуємо некролог О[меляна] Огоновського в кн. IV, написаний А[гатангелом] Кримським.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VII. – Кн. 3. – С. 1 – 2; 11 – 16; 20 – 22; 25 – 28 (Наукова хроніка).

«Университетские известия» – щомісячний науковий журнал Київського університету св. Володимира. Виходив у 1861 – 1919 pp.

«Записки Императорского Харьковского университета» – видавалися у Харкові з 1874 p. чотири рази на рік. У 1884 р. видання було перерване. Відновилось у 1893 р.

«Записки Императорского Новороссийского университета» – видавалися в м.Одесі з 1867 p.

«Журнал Министерства народного просвещения» – російський щомісячний журнал. Видавався в 1834 – 1917 pp. у Петербурзі. Складався із офіційної частини, де публікувались матеріали міністерства, та неофіційної, де публікувались статті з питань народної освіти, класичної філології, історії, літератури тощо. З 1837 р. (до середини 1855 р.) у журналі публікувався «Указатель вновь выходящих книг», який поклав початок державній бібліографічній реєстрації, та «Известия о новых достопримечательных книгах как иностранных, так и выходящих в России».

«Известия Варшавского университета» («Варшавские университетские известия») – періодичний орган Варшавського університету, створеного указом Олександра II 1869 р. на базі Варшавської Головної школи. Почали виходити з 1871 р. російською мовою за ректорства П.Лавровського.

«Ученые записки Казанского университета « – зреформовані з «Казанского вестника», що виходив при університеті в 1821 – 1833 pp. Виходили з 1834 р. по 1864 р. по 4 книга щорічно (за винятком 1834 p.). З 1862 р. виходять по відділеннях. З 1865 р. по 1883 р. видання виходило під назвою «Известия и Ученые записки Императорского Казанского университета». 1884 р. повернулася назва «Ученые записки Императорского Казанского университета».

«Ученые записки Юрьевского университета» – 1893 р. Дерптський університет перейменовано в Юр’ївський. З 1893 р. до 1917 p. виходили «Ученые записки Императорского Юрьевского университета. Acta et Commentationes Imp. Universitatis Jurievensis (olim Dorpatensis)» no 4 випуски щорічно. Редактором видання призначався один з професорів університету. В 1906 – 1917 pp. редактором «Ученых записок» був відомий лінгвіст, професор Д.Кудрявський, який уклав «Алфавитный указатель содержания «Ученых записок Юрьевского университета» за 1893 – 1912 гг.». Мали два відділи: офіційний відділ, що відображав офіційну діяльність університету, та неофіційний, що містив наукові праці, відгуки на них тощо. Окремо як додатки до видання публікувались наукові монографії та статті.

«Археологические известия и заметки» – перший щомісячний спеціалізований археологічний журнал у Росії. Видавало Московське археологічне товариство в 1893 – 1899/1900 pp. Редакторами були О.І.Кірпічніков, Д.Анучін. В «Археологических известиях» публікувались праці визначних істориків і філологів І.Забеліна, М.Сперанського, Д.Анучіна, Ю.Готьє та ін. Окремий розділ був присвячений археологічній хроніці. Вперше приділена серйозна увага охороні історичних пам’яток. Відділ іноземної хроніки висвітлював здобутки західноєвропейської науки.

«Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете» – періодичне видання першого наукового історичного товариства в Росії, засноване 1804 р. Виходило в 1846 – 1918 рр.

«Русский филологический вестник» – мовознавчий та історико-літературний журнал. Виходив у 1879 – 1917 pp. Редактори-видавці: М.Колосов (до 1880), О.Смирнов (до 1904), Є.Карський (з 1905 p.). Виходив у Варшаві (з №3 за 1915 р. евакуйований, друкувався в різних містах), 4 книги на рік. Висвітлював курс на об’єднання зарубіжних «слов’янських племен» під російським пануванням. Цим пояснюється особлива увага до дунайських і балканських мов і літератур, загравання з польською культурою та двоїсте ставлення до української (яку іменували «малоросійською»). Публікувались праці Є.Будде, О.Соболевського, О.Потебні, Б.Соколова, О.Шахматова, В.Мочульського, М.Петрова та ін.

«Филологическое обозрение» – російський журнал класичної філології та педагогіки. Виходить у Москві з 1891 р. (два томи на рік). Першими видавцями-редакторами були А.В.Адольф та В.Г.Аппельрот.

«Филологические записки» – російський журнал, присвячений дослідженням та розробленню питань з мови, літератури, порівняльного мовознавства, слов’янських мов. Заснований у 1860 р. О.А.Хованським у Воронежі. Виходить шість разів на рік.

«Этнографическое обозрение» – перший російський етнографічний журнал, орган Етнографічного відділення Московського товариства любителів природознавства, антропології і етнографії. Виходив у Москві в 1889 – 1916 pp. чотири рази на рік.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 261.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 829

Модифіковано : 3.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.