Українська історіографія. Історична література
Історіографія особливо розвивалася у місцевих культурних центрах, починаючи вже з перших кроків писемності (київське літописання XI – XII ст., галицько-волинське XIII ст.). Застій, помічений у XIV – XV ст., частково, певним чином залежить і від убогості матеріалу, що зберігся.
Пожвавлення починається знову із загальним культурним рухом кінця XVI в.; історична література становить одну з найцікавіших і живих його сторінок («Пересторога», т. зв. Львівський літопис, мемуари Євлашевського, Мужиловського, т. зв. літопис Самовидця, праці Величка, Грабянки й ін.), хоча знову-таки ми маємо, безсумнівно, далеко неповне про неї уявлення, оскільки до друку з неї, за винятком Синопсиса 1674 р. (чи не найбільш нежиттєвого з цих історичних творів), майже нічого не потрапило. Взагалі історична традиція весь цей час трималася досить стійко, твори старого літописання продовжували переписуватися й служити джерелами для різних численних компіляцій, і спадкоємність козацької епохи з попередніми підкреслювалася іноді дуже рішуче (напр., у знаменитому маніфесті київської ієрархії 1621 p., де сучасне козацтво проголошується нащадками й спадкоємцями сподвижників Олега й Св. Володимира, і в цілій низці творів XVIII ст., починаючи з Грабянки й до «Історії русів», де для козацької епохи підшукуються аналогії й вихідні моменти в старій, київській епосі, іноді довільні й фантастичні).
Але за грандіозною епохою народних воєн за звільнення, що наповнили XVII ст., все попереднє неминуче блякло й відходило на другий план, і більші курси української історії, якими завершилася історіографічна робота кінця XVIII і початку XIX ст. – «История Малой России» Д.Бантиш-Каменського (1822), «История Малороссии» М.Марковича (1842 – 1843), – надовго створили уявлення, що історія України це, властиво, історія козацької епохи (яка розпочинається з початком XVI в.), а все попереднє частково входить у «російську історію», частково нікуди не входить.
Хоча вже з 1860-х pp. виходить чимало праць, які підкреслювали тісний зв’язок і спадкоємство Русі київської з Руссю литовською й наступною козацькою епохою (праці Костомарова, Леонтовича, Антоновича, Владимирського-Буданова й ін.), все-таки вищезгаданий погляд, прийнятий офіційною російською школою, так утвердився, що коли в останні десятиліття XIX ст. почали з’являтися праці, що ставили своєю метою дати загальну картину історії українського народу впродовж усього його історичного життя, ці наукові праці розглядалися іноді як якась єресь – замах на «присвоєння» українцями «Київської Руси», Св. Володимира і т. ін.
Це, звичайно, не зупинить обробки української історії в цьому розумінні, хоча, природно, центр ваги її залишається й буде залишатися в працях з історії останніх чотирьох-п’яти століть, тому що давній період розробляється загальними працями, великоросійськими ще більше, ніж українськими, і частково це ж стосується й наступних століть, XIV – XVI, де, крім великоросійських, багато роблять і польські дослідники, тим часом як історія козацької епохи й особливо історія українського відродження залишається майже у винятковій опіці українців. Організована в останніх десятиліттях наукова праця – у львівському «Науковому товаристві імені Шевченка» і київському «Українському науковому товаристві» – зробила особливо багато в цій царині й, імовірно, зробить ще більше в майбутньому.
Загальні невеликі курси історії України останніх десятиліть:
М.Грушевський, «Очерк истории украинского народа» (1894, останнє видання 1911, значно розширене, крім того, було ілюстроване видання – у додатках до «Вестника знания» 1913 p.);
Його ж, «Иллюстрированная история Украины» (більше популярна, 1913) і нарис історії України в І т. видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914), там само й короткий нарис – «Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения»;
А.Єфименко, «История украинского народа» (2 вип., 1906);
A. Jabłonowski, «Historya Rusi pohidniowej do upadku Rzeczy Pospolitej Polskiej» (1912) – з польської, різко вираженої точки зору (критична оцінка її в «Записках НТШ», т. 116,1913).
Докладна історія України:
М.Грушевський, «Історія України-Руси» (дотепер 8 томів, т. 1 у третьому виданні, томи II – IV у другому виданні, значно оновленому), т. І – III – доісторична епоха, київський і галицько-володимирський період, т. IV – VI – період литовсько-польський (т. IV – зовнішня політична історія, т. V – суспільний лад і церква, т. VI – економічні, культурні й національні відносини), т. VII і VIII – козацька епоха (доведена до Зборівського трактату; у російському перекладі: більша частина І т. «Киевская Русь», т. І, 1911, і т. VII і частина VIII «История украинского казачества», І і II, 1913 і 1914). Тут і докладні огляди літератури.
Для половини XVII ст. і наступного часу з величезної літератури згадаю: «Монографии» Костомарова, що обіймають загалом період від Хмельницького до Мазепи (включно);
А.Єфименко, «Южная Русь» (збірник статей, І – II, 1905);
М.Василенко, «Очерки по истории Западной Руси и Украины», 1906 (час від кінця XVI ст. до Хмельницького);
W.Lipiński, «Z dziejów Ukrainy», 1912 (переважно епоха Хмельницького й Виговського);
L.Kubala, «Szkice historyczne» (також);
В.Мякотин, «Очерки социальной истории Малороссии («Русское богатство», 1911 – 1914; «Русские записки», 1915 – 1916);
для того ж часу численні дослідження О.М.Лазаревського, на жаль, не зібрані досі;
Розенфельд, «Присоединение Малороссии к России» (1915).
Для церковних і культурних відносин ще «Монографии» В.Б.Антоновича.
Для історії відродження – курси з історії літератури; новітній нарис галицького відродження – С.Єфремова «Из истории возрождения Галичины» («Голос минувшего», 1915).
У згаданому вже виданні «Украинский народ в его прошлом и настоящем» у т. III повинні з’явитися огляди української літератури, мистецтва, економіки. Безліч досліджень, матеріалів та огляди літератури в спеціальних журналах: «Киевская старина» (1882 – 1906), «Україна» (1907), «Записки Наукового товариства Шевченка» (1892 – 1914, 120 томів), «Записки Українського наукового товариства в Київі» (1907 – 1914, 14 томів), «Україна» (1904), «Український науковий збірник» (1915 – 1916).
Примітки
У згаданому вже виданні «Украинский народ в его прошлом и настоящем» у т. ІІІ повинні з’явитися огляди української літератури, мистецтва, економіки – це видання, у якому взяв участь М.Грушевськцй, вийшло тільки в двох томах у 1914 – 1916 pp., хоча заплановано було чотири томи. Йому належать редакція першого тому та історичні розділи в ньому: «Развитие украинских изучений в XIX в. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения» (т. 1, с. 1 – 37), «История украинского народа» (т. 1, с. 38-380).