Дашкович Остафій

Михайло Грушевський

Дашкович Остафій, видатний український діяч XVI ст., неправильно звеличений пізнішою традицією як засновник і організатор українського козацтва й перший козацький гетьман. Перші етапи його діяльності взагалі малопомітні. За походженням він належав до місцевого київського землевласницького класу, але на політичній арені виступає на білоруському прикордонні: під час війни Литви з Москвою на початку XVI ст. він був комендантом Кричева; раніше був воєводою в багатьох місцях, але ця рання служба загалом невідома. В 1503 p., засмучений тим, що його обмовили перед великим князем, Д[ашкович] вирішив залишити Литву, користуючись традиційним правом від’їзду, і, здавши Кричевський замок дворянинові великого князя литовського, сам «від’їхав» до Москви. Щоб виправдатися від зведених на нього обвинувачень, він з’явився потім за охоронною грамотою; хоча на литовському сеймі в 1505 р. йому вдалося реабілітувати себе, але все-таки залишився на московській службі. Під час повстання Глинського він з’явився на допомогу останньому з московським загоном і лише після невдачі повстання повернувся назад до Великого князівства Литовського. Тут він спочатку був призначений намісником у Канів, потім у 1514 р. до Канева одержав ще Черкаси й на цій важливій посаді керівника південно-східного українського прикордоння залишався до своєї смерті в 1535 р. У цей період своєї діяльності Д[ашкович] набув репутацію незрівнянного фахівця в обороні границь, майстра в боротьбі із Кримською ордою – тодішньою грозою України – і кримської політики. Останнім голосним тріумфом його був захист Черкас від татар у 1532 p.

Див.: М.Грушевський, «Історія України-Руси», т. VII, де зазначена й раніша література; Б.Бучинський, «Початки політичної карієри О[стафія] Д[ашковича]» (Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1913).

Примітки

Публікується за виданням: Грушевский М. Дашкович Остафий // Энциклопедический словарь «Русского библиографического института бр. А. и И. Гранат и К.» / 7-е, совершенно переработанное издание. – Т. XVIII. – [М., 1913]. – Стл. 26 – 27.

Вибрана література про Остафія Дашковича: Ostafiej Daszkowicz: obrazek z dziejów Zaporoża przez Józefa z Warszawy. – Poznań, 1867; Pułaski K. Szkice і poszukiwania. – Kraków, 1906. – T. 1. – S. 239 – 256; Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1913. – Т. СХІІІ. – С. 23 – 43; Дашкевич-ГорбацькийВ. Про походження Остапа Дашковича († 1535 p.) (З нагоди 400 роковин з дня смерти) // За Державність. – Каліш, 1935. – Збірник 5. – С. 197-201.

…неправильно звеличений пізнішою традицією як засновник і організатор українського козацтва й перший козацький гетьман – таку традицію започаткував польський хроніст Йоахим Бєльський, звеличуючи подвиги в боротьбі проти татарів Остафія Дашковича, однак у документах, пов’язаних з черкаським старостою, жодного разу не згадано козаків та його як козацького гетьмана (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – К., 1995. – С. 86, 91). Потім Шимон Старовольський у першій половині XVII ст. закріпив за ним статус організатора козаччини на початках XVI ст. За ним слідував козацький літописець Григорій Грябянка, який зарахував О.Дашковича до перших козацьких гетьманів, які ними насправді не були, наприклад, поряд з хмільницьким старостою Предславом Лянцкоронським (1506 р.) першим «козацьким гетьманом» завжди іменувався Остафій Дашкович (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 88 – 89). Олександр Рігельман згадував про привілей великого литовського князя для О.Дашковича від 1505 р. на поселення у Київському та Брацлавському воєводствах козаків, яких він зібрав на боротьбу з татарами, автор «Історії русів», Микола Маркевич вважали початком гетьманства О.Дашковича 1500 р. У російській історіографії, наприклад, Дмитро Іловайський у своїй «Історії Росії» вважав О.Дашковича першим гетьманом городових козаків (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 88, 568). Але як справедливо резюмував М. Гру шевський, «ся пара: черкаський намісник Остафій Дашкович і хмільницький староста Предслав Лянцкоронський зісталися, можна сказати, аж до наших часів в ролі геніїв-опікунів української козаччини, як її перші організатори й провідники. Тим часом не були вони ані організаторами козаччини, ані першими в ролі привідців «козацьких» походів, і своє значіннє на сім полі вони мусять розділити з багатьма іншими репрезентантами української адміністрації, які так само старалися використати козаччину як побутове явище, в інтересах оборони українського погранича та з різних мотивів брали участь в «козацтві»» (ГрушевськийМ. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 89). Далі М.Грушевський пише, що слово козаку першій половині XVI ст. вважалося принизливим і «се була передусім бездомна голота, неприкаяні люде… Тож я думаю, що Ост. Дашкович чи який інший репрезентант тодішнього козакування не взяв би собі за великий комплімент, якби хто його в очі назвав «славним козаком», як називає поза очі Бєльський, уже в другій полов. XVI в., коли престіж козаччини виріс незмірно» (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 100). Історіографічний огляд про Остафія Дашковича див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Т . VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 570 – 573.

За походженням він належав до місцевого київського землевласницького класу… – питання походження О.Дашковича також викликало неоднозначні трактування. Розгляд цього питання див.: Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Т. СХІІІ. – Львів, 1913. – С. 23 – 29; Дашкевич-Горбацький В. Про походження Остапа Дашковича († 1535 p.) (З нагоди 400 роковин з дня смерти) // За Державність. – Каліш, 1935. – Збірник 5. – С. 197 – 201). О.Дашкович представляв середню шляхетську верству стосовно князів і зем’ян-шляхти – панів. Володів маєтностями на Київщині, а саме, на думку Богдана Бучинського, у Київському повіті. Див.: Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 26 – 27; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Видання друге, переглянуте і виправлене. – К., 2008. – С. 162,173. Володислав Дашкевич-Горбацький на підставі архівних матеріалів, що зберігалися в архіві департаменту герольдії Російського Правительственного Сенату (Дело № 722 Дворянского Департамента Собрания Могилевской губ.), та інших публікованих джерел переконаний, що Остафій Дашкович належав до роду Дашкович-Горбацьких. Зокрема, автор висловлює дві гіпотези князівського походження О.Дашковича. Йдучи за А.Бонецьким, Ш.Окольським, А.Куропатницьким, він припускає можливість походження О.Дашковича від князя Корибута, додаючи, «що фамільні перекази нащадків роду Дашкович-Горбацьких говорять про їх княже походження, про що важні старі документи було знищено великою пожежею в маетности Горбатка (заявлено Мстиславському земському судові 10 лютого 1692 р.)». Друга гіпотеза полягає в тому, що предки О.Дашковича могли належати до південно-руських князів, які через економічні фактори втратили свій уділ, а відповідно і титул та перейшли у стан шляхти (Дашкевич-ГорбацькийВ. Про походження Остапа Дашковича. – С. 197 – 199).

…на білоруському прикордонні: під час війни Литви з Москвою на початку XVI ст. він був комендантом Кричева… – намісником замку в Кричеві, що відігравав важливу роль в обороні східних рубежів Великого князівства Литовського від Великого князівства Московського, О.Дашкович перебував у 1503 – 1504 pp. Див.: Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 30 – 32.

…раніше був воєводою в багатьох місцях, але ця рання служба ближче невідома – за припущенням Б.Бучинського, який, наводячи джерельні відомості (він був «воєводою в. кн. Олександра в багатьох місцях на Україні» і «держав у Олександра великі городи»), у 1503 р. О.Дашкович мав близько 30 років, а отже, його політична кар’єра у Великому князівстві Литовському розпочалася в останній чверті XV ст., ще перед 1492 р. У битві під Мстиславом, що відбулася восени 1501 p., II Софійський літопис називає його також «воєводою великого князя литовського Олександра». Детальніше див.: Бучинсь-кий Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 30.

В 1503 p., засмучений тим, що його обмовили перед великим князем, Д[ашкович] вирішив залишити Литву, користуючись традиційним правом від’їзду, і, здавши Кричевський замок дворянинові великого князя литовського, сам «від’їхав»до Москви – замок у Кричеві передав господарському дворянинові Петрашкові Епимаховичу і переїхав разом з його військовою залогою на територію Великого князівства Московського в проміжку часу між груднем 1503 і квітнем 1504 р. (Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 32 – 35). Факт, деталі переходу і його мотиви не є відомими. На думку Б.Бучинського, у питанні переходу на бік Московського князівства «остаються лиш мотиви політичної натури, котрих, одначе, годі глубше прослідити» (Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 35). Великий литовський князь Олександр домагався його видачі у великого московського князя, однак безуспішно (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 91 – 92).

…він з’явився потім за охоронною грамотою; хоча на литовському сеймі в 1505 р. йому вдалося реабілітувати себе, але все-таки залишився на московській службі – О.Дашкович, вважаючи себе невинним, прибув на сейм у Берестя і 1505 р. отримав реабілітацію з поверненням своїх маєтків (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 92).

Під час повстання Глинського він з’явився на допомогу останньому з московським загоном і лише після невдачі повстання повернувся назад до Великого князівства Литовського – польський хроніст Йоахім Бєльський пише: «Василь, великий князь московський (Василь Іванович), прислав до нього (Михайла Глинського. – А.Ф.) на допомогу Остафія onego славного козака… (Бєльський, с. 944). Польський історик Мацей Стрийковський подав значно перебільшену кількість війська (20 000 вершників), яку привів на поміч М.Глинському О.Дашкович» (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. IV: XIV – XVI віки – відносини політичні. – К., 1993. – С. 485 – 486). Детальніше про участь О.Дашковича в повстанні М.Глинського і його перехід на литовський бік див.: Бучинський Б. Початки політичної кар’єри Остафія Дашковича. – С. 35-42.

Після поразки повстання Глинського прибув до Київського воєводства, де спершу отримав Канівське, а потім у 1514 р. і Черкаське староства, якими керував до своєї смерті (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 92). У записці про похід на Очаків 1528 р. подана його характеристика: «Хитрий, відважний і щасливий войовник, він був правдивим пострахом татар» (цитата за: ГрушевськийМ. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 92). Черкаський староста обмежував права міщан Черкас, накладав податки, вилучав міські землі і надавав їх своїм прихильникам, про що вони скаржилися після його смерті. «Славний Остафій Дашкович, – писав М.Грушевський, – що так запопадливо збирав засоби на пограничну оборону й боротьбу з татарами й за те уславивсь у сучасників як пограничний богатир, а до потомків перейшов з славою народнього вождя й першого організатора козаччини – дуже сумні спомини лишив у місцевої людности збільшуванням поборів» (ГрушевськийМ. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 53, 93-94).

Тут він спочатку був призначений намісником у Канів, потім у 1514 р. до Канева одержав ще Черкаси… – як канівський староста 1515 р. разом з татарами і київським воєводою Андрієм Немировичем напав на Сіверщину, яка належала Великому князівству Московському. У1521 р. знову ходив походом на Велике князівство Московське разом з татарами, які уклали перемир’я з Великим князівством Литовським з метою підкорити Казанську орду, що перебувала під впливом Москви. У 1523 р. О.Дашкович здійснив похід у Крим, спалив Очаків. Подробиці походу малознані, можливо, він виступав союзником котрогось угруповання у боротьбі за владу в Кримському ханстві. У1528 р. разом з іншими старостами прикордоння здійснив військову акцію на Очаків, де здобув велику здобич – табуни коней і отари овець (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 26-27, 29, 59, 60).

Останнім голосним тріумфом його був захист Черкас від татар у 1532 р. – втрутившись у боротьбу між претендентами на Кримське ханство, О.Дашкович після поразки свого союзника Іслам-Гірея спровокував нового хана Саадат-Гірея в похід на Черкаське староство. Після двох тижнів безуспішної облоги Черкас, незважаючи на поміч корпусу яничар та артилерії, хан примирився, знаком чого стали запросини О.Дашковича на бенкет, де вони, за словами польського хроніста, «побраталися» (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625. – С. 93; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 186).

Андрій Фелонюк

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 251.