Гуня Дмитро
Михайло Грушевський
Гуня Дмитро Тимошович, один із видатніших козацьких вождів XVII ст., відомий, головним чином, як стратег. Під час повстання 1637 p., коли після невдалої битви під Кумейками Павлюк, уважаючи справу безповоротно програною, кинув військо й утік, Г[уня] прийняв командування, привів військо в порядок, зімкнув розірваний польськими атаками табір і в порядку відступив на південь, де Павлюк намагався зібрати нові сили для боротьби; це не вдалося тоді, і козацьке військо капітулювало під Боровицею. Г[уня] у числі інших непримиренних, мабуть, вийшов на Запоріжжя й у капітуляції не бере участі. Від 26 лютого 1638 р. є його лист (в Окольського), на жаль, поодинокий, де він виступає як гетьман, намагаючись заручитися допомогою Орди для майбутньої нової війни з Польщею.
На чолі кампанії, однак, весною 1638 р. став Острянин, і під його начальством війна велася до З (13) червня, тобто до битви під Жовнином, коли Острянин, уважаючи кампанію остаточно програною, пішов з поля битви з кінним полком і потім перейшов за Московську границю. Після його відходу командування прийняли двоє старшин, що встигли відбити поляків, а потім гетьманом був вибраний Г[уня]. Переконавшись у непридатності позицій для подальшої оборони, він пересунув табір нижче по Сулі, на її устя в Дніпро, біля старого русла останнього (так зв. Старця), тут зайняв неприступну позицію й уміло зміцнив, так що самі польські інженери визнавали козацькі укріплення вище всяких похвал. Тут Г[уня] непохитно захищався майже два місяці.
Всі виверти польських вождів, які прагнули виманити козацьке військо з неприступних укріплень, залишалися безуспішними, і тільки невдача загону, що повинен був доставити провіант і припаси в козацький табір, зломила дух козацького війська. Воно здалося, виговоривши повну амністію для учасників повстання, – що повинне було прийняти нову, дуже важку «ординацію», вироблену попереднім сеймом. До складу нової старшини, установленої польською адміністрацією на підставі цієї ординації, Г[уня] не ввійшов. Близько року залишався він на Україні, потім восени 1639 р. емігрував за московську границю, слідами Острянина, агітацію якого на користь еміграції строго засуджував, поки тривала війна. Польські посли, що перебували в Москві взимку 1639 – 1640 pp. з доручення свого уряду, вимагали видачі Г[уні] та Острянина. Г[уня] у цей час був в Азові. Випадково маємо звістку про морську експедицію проти турків, розпочату весною 1640 р. донськими козаками під предводительством «Гунки Черкашенина» – це остання звістка про нього.
Примітки
Публікується в українському перекладі за виданням: ГрушевскийМ. Гуня Дмитрий // Энциклопедический словарь «Русского библиографического института бр. А. и И. Гранат и К.» / 7-е, совершенно переработанное издание. – М., [1913]. – Т. XVII. – Стл. 395-396.
…один із видатніших козацьких вождів XVII ст…. – про походження та біографію козацького ватажка вкрай мало даних. Вважають, що походив з середовища козацтва на Київщині; дата народження та смерті невідомі; див. обмежену літературу про нього: [Анонім.] Гуня і Остряниця // Правда. – Львів, 1867. – № 18 – 22; Петровський М.Н. Дмитро Тимошевич Гуня – керівник повстань проти гніту польської шляхти в XVII ст. // Комсомольський пропагандист. – К., 1940. – № 1. – С. 52 – 56; Мишко Д.І. Повстання під проводом Якова Острянина і Дмитра Гуні // Український історичний журнал. – К., 1968. – № 4. – С. 130 – 133.
Г[уня] у числі інших непримиренних, мабуть, вийшов на Запоріжжя й у капітуляції не бере участі – Дмитро Гуня разом з полковником Філоненком вийшов на Запоріжжя, де його в січні 1638 р. обрали кошовим отаманом. На початку 1638 р. запорожці на чолі з кошовим Гунею завдали поразки каральному загону на чолі з К.Мелецьким, що був надісланий для придушення повстання на Січі; див.: Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні напередодні Визвольної війни 1648 – 1654 pp. – К., 1989. – С. 70 – 71; Довідник з історії України: А – Я / За заг. ред. І.Підкови і Р.Шуста / 2-ге вид. – К., 2001. – С. 190-191.
Від 26 лютого 1638р. є його лист (в Окольського), на жаль, поодинокий, де він виступає як гетьман… – йдеться про лист Дмитра Гуні до кримського султан-калги з проханням допомогти у боротьбі з поляками, де він підписується як «гетьман з військом й.к.м. Запорізьким» (див. лист в українському перекладі: ГрушевськийМ. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. VIII. – Ч. 1. – С. 290). Проте це не єдиний лист Дмитра Гуні, оприлюднений Шимоном Окольським. Під час боїв під урочищем Старець він написав лист до гетьмана коронного Миколая Потоцького, датований червнем 1638 p., де він застерігає його, що «ми, як слуги та підніжки вашої милості, милостивого пана нашого, з вашою милістю, нашим милостивим паном битися не хочемо, але хто на нас наступить, боронитися мусимо». Гуня підписується у ньому як «старший над військом Запорозьким». Лист опубліковано в: Окоlski S. Dyariusz transakcji wojennej między wojskom koronnym і zaporoskim w r. 1637. – Kraków, 1858 (рос. переклад: Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – К., 1896. – Вып. II. – С. 246 – 247).
Близько року залишався він на Україні, потім восени 1639 p. емігрував за московську границю, слідами Острянина… – на думку дослідників, еміграція відбулася на чолі великого загону на Дон (Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні напередодні Визвольної війни 1648 – 1654 pp. – С. 96). Про Острянина М.Грушевський також написав гасло до цього енциклопедичного словника, див. c. 254 – 255 нашого видання.
…маємо звістку про морську експедицію проти турків, розпочату весною 1640р. донськими козаками під предводительством «Гунки Черкашенина «… – це остання звістка про нього… – див.: Русская историческая библиотека. – СПб, 1906. – Т. 24: Донские дела, кн. 2. – С. 44 – 45. На сьогодні дослідники не мають подальших біографічних даних після 1640 р. про цього козацького ватажка першої половини XVII ст.
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 253.