Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1906 р. / З біжучої хвилі (збірник) / Після думи

З біжучої хвилі (збірник)

Після думи

Михайло Грушевський

Найбільшою подією минулого місяця не тільки для нас, а й для цілого культурного світу було розв’язання російської Думи 9 (22) липня. Хоч тому першому російському парламенту мало хто віщував довге життя від початку, хоч поголоски про його «розгін» ходили віддавна, прибираючи часами досить сильну форму, проте звістка про розв’язання Думи зробила велику сенсацію й була прийнята з щирим жалем у всіх кругах, що бажали обновлення старої Росії. Був то, будь-що-будь, просвіт, з якого падав промінчик надії, провідна нитка, з якою, сподівалися, Росія потрапить вибрести з свого трудного положення.

Більш оптимістичні політики надіялися, що, вхопившися за простягнений йому малий палець російського правительства, новий парламент потрапить хопити його поволі й за обидві руки. Ми до таких оптимістів не належали, не ворожили Думі щасливої дороги в її труднім і не дуже зручнім лавіруванні між революційним настроєм лівих груп суспільності й реакційним засліпленням кругів правительствених. І все-таки не можемо відізватися чимсь іншим, як щирим жалем над розв’язанням інституції, яка все ж до певної міри здержувала суспільний і державний організм Росії перед повним розстроєм і на місце якої – при всіх кардинальних хибах її – не можна було видвигнути нічого реальнішого, активнішого. Уряд байдужою рукою розірвав нитку російського конституціоналізму, замкнув останній просвіт – і народи й суспільності Росії опинилися в безпросвітній пітьмі анархії.

Як тепер виходить ясно, правительство заздалегідь мало постанову зробити кінець першому російському парламентові. З мотивів не зовсім ще ясних, правдоподібно фінансових, для позискання фінансового кредиту у західноєвропейської буржуазії, що заведення конституційного ладу вважала гарантією кредитової солідності Росії, правителі Росії рішили прикрасити старий бюрократичний устрій Росії легенькою конституційною декорацією, в стилі тих мальованих сіл і городів, якими, сто літ тому, старий господар Таврійської палати Потьомкін дурив чужинців, представляючи цивілізаційні здобутки новоздобутої «Новоросії».

Але Дума рішучо не схотіла зістатися в рамах скромної декорації й стала могутнім мотором політичного й соціального руху, все більше революціонізуючися супроти відпорності правительства до всяких постулатів реформи і революціонізуючи суспільність своїми виступами против правительственої системи та своєю проповіддю корінних соціальних реформ. Тоді правительство рішилося зробити їй кінець. Здається, можливість ухвали аграрного законопроекту Думою послужила безпосереднім стимулом: треба було замкнути Думу, поки аграрний постулат не буде сформульований нею. Перший-ліпший різкий крок Думи мав послужити за причину, і хоч провідники кадетської партії, з її правішого, уміркованішого крила, що задавали тон Думі, вистерігалися всякого такого різкого кроку, не вдалося їм видержати в своїм стоїцизмі.

Стихійний рух вліво всеї суспільності, а з нею й Думи, помітний взагалі в останніх часах під натиском революційних елементів і самих обставин – самих правительствених кроків, якими воно ліпше від усяких агітаторів невпинно розпропагандовувало суспільність, – пірвав і кадетських провідників. В роздразненні на правительствений маніфест в аграрній справі, що забігав дорогу аграрному законопроектові Думи, навіть правіші елементи Думи рішилися відповісти на сей маніфест контрманіфестом. Перед тим аналогічна пропозиція трудової групи навіть не була допущена під дискусію кадетською президією як крок революційний; тепер самі кадети прийняли таке рішення на внесення одного з найбільш уміркованих депутатів з так званої партії демократичних реформ.

Правда, коли хвилеве роздразнення перейшло, кадетські провідники схаменулися з сього «революційного» кроку й поспішили його завернути. Заходилися коло того, щоб звести свій контрманіфест до простого урядового завідомлення й навіть переперли се рішення – скомпрометувавши себе тим чином в очах всіх лівіших груп і елементів. Та не помогла ся розвага, ні компрометація. Правительство вхопилося за сю нагоду й не схотіло її пустити з рук: слідом, скориставши з недільної перерви, воно замкнуло Таврійську палату під носом депутатів. В правительственім маніфесті за причину вказано було, що Дума, замість видавання законів, зайнялася слідством над правительственими органами (в справі білостоцького погрому) та допустилася противузаконного вчинку виданням маніфесту. Закиди сі остільки нестійні, що Дума ні на хвилю не переривала своєї законодатної діяльності, свій маніфест уже звела до простого комунікату, а уряджувати анкети для своєї відомості (як в тій справі білостоцькій), розуміється, мала право у всіх справах. Але бюрократії треба було тільки поводу для розв’язання Думи, і справи маніфесту для неї вистало. Депутати, не здобувшися наразі на ніяку маніфестацію, але, зібравшися слідом на фінляндській території, відповіли на сей крок правительства покликом людності до пасивного опору правительству (не давати рекрута й не платити податків); але впливу його поки що не можемо оцінити, хоч би й через то одно, що маніфест сей не може ширитися свобідно.

Десятитижневе існування Думи видало два закони (один – про уділення 15-міл[ьйонової] асигнати на підмогу голодним, затверджений Держ[авною] радою й правительством, другий – про знесення кари смерті – подтвердження не дістав); до того кілька начерків законів і – безконечна маса промов. Подумати, що за тридцять кілька засідань, які мала Дума, деякі бесідники виступали по 150 і більше разів! Ся безпам’ятна балакучість уже під час самих засідань доводила не раз до розпуки публіку. Тепер, коли Дума скінчила своє існування, шкідність сеї манії промов представилася з повною ясністю. Яка, напр[иклад], шкода, що в справі аграрній Дума не ухвалила законопроекту, а зісталася при самих промовах! В попередній статті я вказував, що такий законопроект, ухвалений Думою, навіть не санкціонований правительством, мав би величезне значіння. Сього не сталося – Дума полишила лише кілька партійних проектів і безконечне число ріжних поправок до них, з яких можна покликуватися на що хто хоче…

Реакційні елементи затріумфували. З недержавних народностей остзейські німці і польська буржуазно-шляхетська суспільність, репрезентована «народовими» послами Думи, могли зітхнути легко – страшна перспектива примусового знесення більшої посілості сходила з арени. Сей настрій в польській пресі прозирає виразно. Тріумфувати виразно з розпуску Думи, розуміється, не випадало, але жалувати за нею польській шляхті і буржуазії теж не було найменших причин. Ліпше їй обійтися без конституції, ніж бачити свої найбільші життєві інтереси загроженими аграрним та робочим законодавством. З автономією можна й почекати супроти таких небезпек та якось давати раду з бюрократією. І на перших початках нового бюрократичного кабінету Столипіна, що мав заступити законодатну ініціативу Думи бюрократичною творчістю, в народній польській пресі можна було стрічатися з заспокоєннями щодо нового кабінету й його прихильності для польської справи та з виразами симпатії для групи «мирного обновлення», що мала засісти в новім кабінеті, й, охоронивши Росію від радикальних суспільно-економічних переворотів, попровадити її тихими-тихими стопами «смирного приспособления».

Навпаки, для українців розв’язання Думи було незвичайно тяжким ударом. Як то кажуть, «сироті женитись – і ніч коротка». Розбита віковим гнітом, що знесилив її організаційні здібності, українська суспільність нічого не зробила для своєї політичної організації в період передвиборчої й виборчої агітації, а коли сі вибори, випавши несподівано добре, привели в Думу досить численні українські елементи, вони і в Думі майже нічого не встигли зробити для своєї консолідації. Опинившися переважно в ріжних інших політичних організаціях, вони за півтретя місяця думської діяльності не встигли згрупуватися в одну національну партію, не встигли виробити якусь спільну програму як підставу такої національної організації, не встигли навіть заманіфестувати перед палатою й світом своїх національних постулатів, хоч і мали готову, наперед зладжену «на випадок» декларацію українських національних постулатів.

Протягом півтретя місяця українські посли так і не вийшли поза передвступні орієнтаційні дискусії. Не кажу се їм в докір. Трудно докоряти людям, що вони не стали вище своїх обставин, особливо, коли – як в данім разі – вони не мали відповідної помочі ані від своєї суспільності, ані зі сторони преси, а против себе мали неприхильний до всяких національних організацій і постулатів настрій більшості Думи й суспільності, що вважала національну справу за питання «не на часі».

Підношу тільки, що розв’язання Думи для української справи було дуже болючим ударом, бо, крім невдачі в загальних політичних і суспільних змаганнях, для нас прилучається ще невдача в виясненні і зазначенні наших національних постулатів, не кажучи вже про їх осягнення.

Та безплідною щодо політичного досвіду й практики ся перша парламентарна кампанія не повинна лишитися й для українців. Виявилося, що між українською людністю знайдеться людей свідомих більш, ніж можна було припускати, і національна українська програма, скомбінована з поступовими суспільно-економічними постулатами, може знайти сильний відгомін серед неї. З другого боку, вияснилося, як утрудняє всяку дальшу організацію брак національної української політичної акції, коли українці ідуть як члени інших політичних партій і потім чують себе зв’язаними партійною дисципліною й програмами тих партій.

Стало ясним і те, як мало можна числити на правдиву поміч і навіть щире співчуття до національно-політичних і культурних українських домагань зі сторони ліберальних і революційних російських партій, як мало може дати для їх задоволення сам загальноросійський конституційний чи революційний рух без свідомої праці й домагань зі сторони національно свідомих українців. Вкінці дала себе пізнати на практиці та, зрештою, сама собою зрозуміла аксіома, що чисто політична національна робота майже неможлива, коли не опирається вона на роботу національно-культурну. Що без добре поставленої преси, популярних видань, інформаційних публікацій і організованого, систематичного знайомлення своїх і чужих з нашими змаганнями й завданнями неможлива чисто політична агітація, неможливий успіх ні в організації, ні в здійсненні своїх постулатів. Чи скористає з сеї науки українське громадянство? Дай Боже! Тільки для сього треба мати ліпшу й сильнішу пресу, сильніші й численніші просвітні й культурні організації, а передусім – сильніший організаційний дух, ніж який бачимо.

В тім смерку анархії, яка розпочалася «після Думи», треба великої витривалості й енергії, організаційної зручності й організаційного духу, щоб не дати українській суспільності розійтися по ріжних манівцях, відкладаючи «на завтрашній день» національні задачі українського народу з огляду на боротьбу «з спільним ворогом», що стоїть на черзі. Так бувало вже не раз, з великою шкодою для українства, та навіть для самого визвольного руху Росії, бо, розуміється, для сього останнього далеко більшу користь могла б принести велика армія освідомленого, національно і політично вихованого, вишколеного українського народу, ніж ті одиниці, що перебігали з українського до російського табору.

Належить постаратися, щоб се не повторилося в нинішній хвилі.


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1906. – Т. 35. – Кн. 8. – С. 330 – 334. Підпис: М.Грушевський. Подаємо за другою публікацією у книзі: 3 біжучої хвилі… – С. 106 – 111.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 369 – 372.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 960

Модифіковано : 28.12.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.