Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Аграрне питання

Михайло Грушевський

Може здатися парадоксальним, переборщеним, коли з усього, що принесла з собою нинішня хвиля в Росії, увесь визвольний рух її, революція останнього року, боротьба з правительством і розвій політичної гадки в суспільності, найважнішим назвемо аграрну справу в її нинішній поставі. Але я позволю собі висловити з притиском своє глибоке переконання, яке дає мені розглядання і зблизька, в самім горні, і з заграничного віддалення, і під безпосередніми вражінями хвилі, і з історичного становища – коли зв’язую нинішню хвилю з історичним розвоєм подій. Се переконання, що великий політичний і суспільний кризис Росії не приніс нічого важнішого понад земельне питання, як ставиться воно тепер. Нічого важнішого і більшого як з загальноросійського, так і з спеціально українського становища.

Ограничення автократизму, заведення конституційних форм, забезпечення горожанських свобід і національної рівноправності, навіть національна автономія народностей – все се були речі, яких треба було сподіватися раніше чи пізніше. Чи за три роки, як казали в переддень японської війни оптимісти, чи за тридцять літ, як казали песимісти, але була річ очевидна, що Росія піде колись також шляхом цивілізованих держав Заходу, присвоїть і переведе у себе принципи конституційного життя. Насильне придушення недержавних народностей мусило з часом скінчитися й дати місце забезпеченню їм можності розвою й самоуправи.

Але що ідеали анархістів-землевольців про передачу земель з рук теперішніх властителів в руки трудящих, про злуку боротьби економічної з політичною так скоро перейдуть з тісних революційних кружків в широкі круги суспільності, сього нелегко було сподіватися. Трудно було вгадати, що на наших очах окрик «земля і воля» з конспіративного гасла стане загальним окриком, прийметься як програма для селянства, прийметься і самим селянством, яке так недавно крутило руки назад проповідникам сих ідей і видавало начальству, і з революцією політичною справді злучиться тісно революція суспільно-економічна як один з перших і головніших її постулатів.

Коли рік тому духові наслідники землевольців, соціалісти-революціонери, розпочали в більших розмірах свою агітацію в народі, се викликало якнайгостріші репресії не тільки з сторони правительства, яке кинулося на них так, як на ніяку іншу організацію й ужило найгостріших способів, щоб розгромити й задавити організований ними «селянський союз». З сторони ліберальних та соціально-демократичних кругів ся агітація була теж прийнята дуже неприхильно. Але несподіваний успіх, який згодом показався за сею агітацією, та енергія й свідомість, з якою народ приймав і відкликався на неї, зріст «селянського союзу» – все се скоро змусило ліберальні круги змінити фронт і піти назустріч сим селянським постулатам.

Тактика правительства, яке при виборах до Думи задумало опертися на селянство і висунути його против інтелігенції, против лібералів, зробила решту. Партія конституційних демократів (кадетів) й інші, менші ліберальні організації, щоб мати селянство не против себе, а за собою, «за волею», – годяться на «землю» для селян. Приймають програму «землі й волі». На найближчий порядок дня ставлять вони задоволення «земельного голоду» примусовою експропріацією земель і передачею в руки трудящих.

Аграрна програма, виставлена конст[итуційно]-демократичним клубом Думи місяць тому, досить близько підійшли до програми «трудової групи» – селянської репрезентації Думи. Кадети з великим натиском підносять се, що вона майже не ріжниться від тої, крім другорядних деталей. І з виїмком польських панів в Думі нема ніякої більшої групи, яка б противилася тому проектові – примусовій передачі всіх земель: державних, двірських, церковних і панських, добровільною чи примусовою експропріацією в руки хліборобів.

Навіть «праві» елементи Думи в значній часті годяться в принципі з неминучістю такої операції, і, властиво, серйозно-спірними питаннями в Думі будуть тільки деталі: чи забрати панські землі з викупом, чи без викупу; що полишити з панських земель; на яких умовах передавати хліборобам землю; як саме перевести сю передачу; як організувати земельні фонди. Коли Дума не стане заходити в сі деталі, які не можуть бути розроблені так скоро і в яких мусять неминуче виникнути значні ріжниці, – коли вона обмежиться принципіальним рішенням, що всі землі вище певного mіnіmum-у мають підпасти відібранню й сформувати земельні фонди, з яких земля в певній нормі має роздаватися в ужитковання хліборобам, а всі дальші деталі мають бути розроблені на місці комітетами, вибраними на широкій демократичній підставі, – такий постулат знайде, безперечно, величезну більшість в Думі, коли справа ся вернеться з комісії до повної палати.

Розуміється, ми не такі оптимісти, щоб бачити в такій ухвалі щось більше понад значіння моральне. Правительство вже в цілім ряді заяв, починаючи від декларації міністерства 13 (28) мая і до останнього розпорядження в справі заведення місцевих аграрних комітетів, зазначало свою противність такій реформі і далі буде поборювати її проект всіма способами. Не треба забувати, що тут в гру входять не тільки інтереси «опори трону» – великих властителів-панів, а й самої династії, що має стратити землі «удельные и кабинетские» і величезні, пребагаті маєтності поодиноких членів династії. Можна бути певними, що й заінтересовані верстви великих власників постараються на кождім кроці встромляти паліччя в колеса сій реформі. Навіть якби ухвалено й затверджено її, практичне переведення потягнеться надовго, а й повне переведення не поверне на землю золотого віку.

Не казати вже про те, що свобідні землі, які мали б бути передані в руки хліборобів, розложені дуже нерівномірно в ріжних місцевостях і краях, і вирівняння сих ріжниць дало б дуже багато роботи й трудностей. Навіть в найліпшім разі, коли б перейшли в руки селян всі земельні надлишки, всі свобідні землі Європейської Росії, вони не дали б нічого більшого, як тільки більше-менше таку середню скількість землі на хлібороба, яка припадала сорок літ тому, в момент знесення кріпацтва і перших наділів селян. Реформи дали б, отже, тільки хвилеву економічну підмогу хліборобській верстві. Підмога ся справді неминуче потрібна для того, щоб перейти до ліпших, інтенсивніших, раціональніших форм господарства, але щоб її відповідно використати для піднесення економічного й культурного рівня селянства, треба дуже пильного й енергічного проводу й помочі селянству в виді уліпшених і улегшених форм загальної освіти, розповсюднення відомостей фахових, господарських, розповсюднення взірцевих господарств, помочі й ініціативи в творенні нових галузей промислу й мануфактури, які б підтримали й дали дальший імпульс розвою раціонального господарства і т.ін.

Але з тим усім навіть такий чисто моральний, чисто формальний успіх – в виді ухвали Думою законопроекту в справі аграрної реформи – матиме незмірну вагу. Адже се буде ухвала репрезентації, яку суспільність Росії уважає за свою правдиву репрезентацію, в якій відбивається образ її поглядів і змагань, в якій сильно представлені самі заінтересовані, властительські верстви (в нинішній Думі є 95 таких послів, що самі мають понад 500 десятин – 800 моргів, не кажучи про людей, більше або менше матеріально зв’язаних з нинішнім земельним володінням). Рішення аграрної справи сею палатою буде мати незвичайну вагу в очах заінтересованих – селянських мас.

Маючи за собою таке моральне оправдання, а, ведені своїм елементарним інтересом, вони не залишать добиватися реалізації сеї справи тою могутньою зброєю, політичною й економічною, якою в їх руках являються страйки і аграрні розрухи. Я не можу собі попросту представити такого напруження репресії, яке могло б тоді здержати селянство в його домаганнях, в пресії на правительство, на властителів, на суспільність за реалізацією аграрної справи. Питання може бути про tеmро сеї реалізації, про якість відтягання, про більше або менше корисний характер її для властителів, але убити її ледве чи удасться!..

І ніхто не заінтересований в її реалізації так, як народність українська! До мотивів загальнодемократичного характеру тут з незвичайною силою прилучається мотив національний. Український елемент на наших землях представляється передусім і майже виключно селянством. Натомість велика власність спочиває в руках або тих, що зрадили свій народ, свою національність, свою культуру й пішли в службу чужому, ворожому правительству, пристали до табору чужих насильників, завойовників, гнітителів, або в руках сих самих чужих насильників і гнітителів, репрезентантів, агентів і слуг чужого режиму. Велике землеволодіння на Україні чи репрезентанти його, загалом беручи елемент нам чужий, ворожий, чужонародний, антинаціональний. В нім можуть бути одиниці, неповинні в антинародній політиці, навіть симпатичні нам, але в великім огні суспільних і національних переворотів з сухим деревом горить і мокре. А загалом беручи, розв’язання аграрної справи у вказанім вище напрямі віддасть українському народові-нації забране, заграбоване від нього, отже буде тим вигладжена до певної міри одна з історичних кривд, задана йому; буде сповнений акт історичної справедливості супроти нього.

З тих, на кого падає тягар історичного реваншу, сього присуду Немезіди, найбільш болюче, бо не тільки економічно, а й національно, відчувають небезпеку сього повороту поляки. Для них в тім не тільки економічний удар певній суспільній верстві, але й знищення одної з підстав, на якій опиралася сила їх як нації – тих основ, на яких опиралася екстенсивна сила Польщі, її розпросторення поза тісні етнографічні границі, які також мало вдоволяють в ґрунті речі сучасних польських політиків, як і старих завойовників і дипломатів XIV – XVII вв. Мають упасти ті підстави, на яких опиралося привілегійоване становище Польщі в землях українських (поки що в Росії, але поляки предвидять, що й Галицька Україна не може довго зістатися пасивним свідком сього процесу), так само в землях білоруських, литовських. Мають загинути ті підвалини, на яких полягала сила польського елементу, його впливи та претензії на власть і провід в сих землях, – має бути заданий останній і вже нічим непоправний удар історичній Польщі…

Відти той страшний неспокій в польській суспільності. Відти та неохота до сеї справи, що пробивається у репрезентантів всіх течій, від найбільше консервативних до найбільше поступових і дає знати себе чи в виразній опозиції аграрній справі, чи то в накликах за силами й інстанціями, які б могли перепинити її, чи то в іронічній критиці реформи і доказах її абсурдності. Як останній, чисто розпучливий спосіб, популяризується вже межинародна інтервенція в сій справі, в виді окупації західних частей Росії й задавлення аграрного руху силою чужого оружжя. Ми, невтаємничені, бачимо тільки те, що робиться для спопуляризування сеї ідеї в польських органах преси. Але хто знає, чи не ведуться в тих напрямах заходи на інших, укритих від нашого ока, дорогах, і чи нема вже навіть яких-небудь, більше або менше виразних зав’язків нової «Святої ліги» для поборення спільними силами російської політичної й суспільно-економічної революції, і чи ся польська газетна популяризація не служить тільки відгомоном дипломатичної акції в тій справі.

Сумніваємося, одначе, чи й вона охоронить тривко й сильно володіння історичної Польщі на чужих територіях від акту історичної Немезіди!.. Трудно спинити розмах раз рушеного колеса історичного ходу подій!

Червень 1906


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1906. – Т. 35. – Кн. 7. – С. 147 – 151. Підпис: М.Грушевський. Подаємо за другою публікацією у книзі: З біжучої хвилі… – С. 100 – 105. Коректа статті зберігається в ЦДІА України у м.Києві (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 192. – Арк. 50 – 52).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 364 – 368.