Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1906 р. / З біжучої хвилі (збірник) / Дума і національне питання

З біжучої хвилі (збірник)

Дума і національне питання

Михайло Грушевський

Російська Дума нарешті вибрана, зібралася й от уже четвертий тиждень радить, ще не розігнана. Росія має парламент, який, хоч з формального боку, може виконувати свої функції. Що реального внесе він в державне життя Росії й який буде мати вплив на нього, се поки що лишається незвісним. Все-таки перша стадія визвольного руху, розпочата восени 1904 р. під окликом права суспільності висловити свої гадки й бажання правительству, знайшла своє довершення в новій Думі, і рух вступив у нову стадію – виборення не права гадки, а права на участь в правлінні для суспільності, народів і країв Росії.

Поки що в сім напрямі не здобуто ще нічого: правительство грає двозначну ролю, затягаючи справи при помочі тяжкого статуту Думи, відповідаючи фразами на всякі жадання й оминаючи всякі реальні уступки, аж до проявів чисто комічних. Таким комічним епізодом був перший правительствений проект, внесений в Думу по тім, як вона перейшла до денного порядку над декларацією правительства й заявила своє недовір’я міністерству: правительство предложило Думі проект асигновки на будову прачкарні й оранжереї в Дорпатськім університеті.

Дума тим часом вислухує й ухваляє законопроекти, хоче виробити закони про основні свободи горожанські, про знесення кари смерті, про виборчу реформу (загальне, рівне, безпосереднє і тайне голосування), про аграрну реформу – се те, що загально уважається наглим і дозволеним нинішній Думі як вибраній лише півзаконно, на підставі неповного виборчого права і з ріжними надужиттями. Спочатку побоювалися, що Думу розженуть; говорили про такі конспірації в гвардії, про провокацію, приготовлену для розгону і т.д. Тепер сі страхи зникли, припускають, що правительство не боронитиме засідати Думі скільки схоче, але зате виникає інше прикре питання: що ж буде, як Дума буде ухвалювати, а ті ухвали лишаться без усякого впливу й значіння?

Справа децентралізації державного устрою, переведення автономної організації областей і національних територій і розв’язання національного питання знята з програми нинішньої Думи її провідниками – партією «народної свободи». Мотивується се неповноправністю Думи і більш тактичними мотивами. Справа, мовляв, викличе роздвоєння в Думі, яка в актах, що мають метою забезпечення загальногорожанських свобід, досі йшла солідарно; вона відіпхне багатьох з депутатів, настрашених криками про розшарпання Росії автономістами. В відповіді Думи на тронову промову сі питання тому зовсім замовчані, заступлені зовсім мізерною фразою про своєрідні прикмети ріжних народів Росії, їх заховання і розвій.

Се не може не дразнити й непокоїти всіх заінтересованих національним питанням і автономією. Поляки, призвичаєні до запобігливості до їх національних постулатів в російських ліберальних кругах, без церемонії закидають кадетам зраду. Мовляв, постулат автономії Польщі фігурував давніше між першими задачами парламентарної кампанії, а тепер його знято. Але сі закиди роблять дуже мале вражіння через польські нетактовності, які розхолоджують усе більше й більше, аж до останку, симпатії ліберальних кругів до поляків.

Українці, можна сказати, аж на помості парламенту починають на добре формуватися в політичну партію. Виборча кампанія була ними майже не використана. Тільки в Полтавщині, почасти в Києві, українська демократично-радикальна партія виступила при виборах як партія, вела деяку виборчу агітацію, зазначувала себе. Але й тут, не кажучи про інші місця, українці переходили або як кандидати партійних блоків, переважно як кандидати партії «народної свободи», або як кандидати селянські, безпартійні. Один-одинокий д. Шемет перейшов як репрезентант української демократично-радикальної партії. Тільки зібравшися до Думи, українці-посли оглянулися на себе, щоб обрахувати свої сили й постаратися заложити український парламентарний клуб.

Результати показалися ліпші, ніж можна було сподіватися супроти дотеперішньої пасивності української суспільності і її пасивного становища при виборах. Як серед послів, вибраних від кадетської партії, так і серед селянських депутатів знайшлося чимало свідомих українців, що при певних ріжницях в інших сферах сходилися на спільнім бажанні забезпечення національних і політичних прав українському народові: національно-територіальної автономії України, повноправності української мови і т.д. До них прилучилися люди, що як посли з українських земель уважали своїм обов’язком боронити прав української народності.

Досі записалося до сього українського клубу 44 члени – число показне, якого не сподівалися, певно, найгарячіші оптимісти, і воно ще, безперечно, може зрости, навіть значно. Але треба пам’ятати, що се поки що тільки парламентарна група, а не партія, навіть не солідарний парламентарний міжпартійний клуб. Майже всі члени сеї української групи з інтелігенції належать до кадетської партії, значне число селян – до т. зв. «трудової групи», де групується переважна маса селянських і робочих депутатів цілої Росії.

З одного боку, в інтересах парламентарної тактики конче потрібне було б консолідування всередині української групи певної партії з спільною програмою хоч в питаннях національних і політичних. Але, з другого боку, було б небезпечно наглити сей процес, поки національні й політичні українські постулати не вияснені відповідно для ширших кругів. Навіть на перших зборах українських послів знайшлися такі українці, для яких не тільки жадання національно-територіальної автономії, а й допущення української мови в школи і уряди здавалося річчю дивною й неясною. Принаглене сконсолідування передчасно замкнуло б стіни клубу, відіпхнувши багатьох людей, які до певної міри спочувають українським постулатам, а ближче познайомившися з ними, пізніше могли би вповні пристати на них.

Принаглення, отже, непожадане. Але треба признати, що не тільки формальна, а й часто моральна консолідація української групи посувається слабо. Є в тім причина практичної натури – що посли дуже зайняті парламентарними сесіями, мало можуть бувати на інших засіданнях, а брак відповідної політичної літератури, брак навіть підручної бібліотеки все зводить на дискусію. Але впливають і глибші причини – мале вироблення політичних і взагалі всяких українських постулатів в Росії. Тим часом насувається справа язикова, проект котрої виробляє тепер група автономістів, за нею може не в далекім часі вийти наперед і справа реформи місцевої самоуправи, а з нею справа автономії, і українцям на сих пунктах доконче треба мати ясні й вироблені гадки.

Парламентська група автономістів, у склад якої входить група українців (хоч фактично не всі ті, що зачисляють себе до української групи, зачисляють себе до групи автономістів, а ще менше – фактично бувають на її засіданнях), також не визначається одностайністю й однодушністю. В ній поруч оборонців чистої національно-територіальної автономії засідають екстериторіалісти – жиди, оборонці обласної автономії – великоросіяни окраїн (козацьких областей, Сибіру) і поляки, що також приймають не етнографічний, а обласний принцип автономії. З другого боку, великі ріжниці в класових і економічних поглядах і змаганнях також дають себе дуже відчувати. Подумати, що в одній і тій самій групі зійшлися і волинські посли-поляки, вибрані розбійничими способами, – пани, ославлені як останні гнобителі й визискувачі місцевої селянської, української людності, і українські депутати, що в обороні селянських інтересів ідуть якнайдальше. Се не робить приємного вражіння, і присутність польських народових демократів розхолоджує багатьох в відносинах до групи автономістів.

Правда, присутність поляків – найчисленнішої з репрезентацій недержавних народностей (звиш 40) значно збільшує чисельну силу групи (її числять тепер звиш 120, але вона може ще зрости), а напруження їх автономних змагань напружує постулати автономістів взагалі. Але з другого боку, присутність польської репрезентації далеко не причиняється до моральної сили і до популярності сеї групи. Притім же багато членів групи і з українців, і з інших народностей заангажовано в інших групах і партіях – кадетській, трудовій групі і т.д.

З поляками взагалі сталася дивна метаморфоза. Ще так недавно вони були улюбленцями російського лібералізму, героями визвольного руху в очах росіян. Їх опозиційне становище супроти уряду покривало всі їх інші гріхи й прогрішення, і хто б виступив против них, стягнув би закид шовінізму, нетолеранції і т.д. Але весняна виборча кампанія в Королівстві, де польські народові демократи ішли під окликами народової солідарності, не перепускаючи нікого з поступовців, нікого з жидів, – задала перший удар їх популярності. Найгірший ворог не міг їм порадити такої піррової побіди. На порозі парламентарної сесії польське коло зарекомендувало себе декларацією польських жадань, де воно стало на основі історичних прав, міжнародних трактатів, що заперечують навіть право Думи рішати про Польщу, і ся декларація зробила на російських послів якнайгірше вражіння. За тим пішла польська політика аграрна – опозиція против земельної реформи, явна або тайна, двозначні, нещирі викрути. Навіть поступові поляки, що повиходили подекуди з-поза Королівства, не утрималися на принципіальній дорозі, піддаючися національній солідарності. І се добиває поляків в очах поступової Росії. Вони се чують, але їх жалі й нарікання тільки далі псують відносини. Поляки рішучо перестали бути популярні в Росії.

Се, з одного боку, зняло взагалі автономне питання з денного порядку поступових росіян – нема для кого спішитися. З другого боку – дає можність формулу «автономії передусім для Польщі» заступити формулою «перестрій Росії на підставах обласної й національно-територіальної автономії взагалі». Група автономістів має іти в сім напрямі – виборення прав для всіх недержавних народів і автономії як загального принципу. Сю небезпечність зачули явні й тайні прихильники російського централізму. В офіціальнім органі кадетів «Речь» тому півтора тижні (13 ст.ст. мая) з нагоди оголошення програми парламентського союзу автономістів появилася редакційна стаття, яка, виступаючи против висування національного питання на чергу, заразом старається розбити сей союз, доводячи, що народностям з виробленими силами й загальнопризнаними домаганнями нема інтересу лучитися з народностями, яких постулати «тільки вчора народились». Ціль ясна, але ледве чи буде осягнена.

В першій лінії союз автономістів висуває проект закону про язики. Йому прийдеться звести малу кампанію з партією кадетів, щоб здобути місце й чергу для сього законопроекту. Се послужить пробним каменем настрою провідників нинішньої Думи: чи вони приймуть його на порядок дня самі, чи прийдеться ставити сей проект від групи автономістів.

В дальшій лінії виникає справа реформи місцевої самоуправи на нових підставах, в зв’язку з тим – справа обласної й національно-територіальної автономії й заміни теперішніх припадкових адміністраційних районів новим поділом, більше раціональним: з становища всіх прихильників національно-територіальної автономії підставою такого поділу має послужити етнографічний склад людності. За се чіпляється уже тепер аграрна справа, і в розпочатій дискусії неминуче вона мусить виникнути. Чи буде поставлена на денний порядок – не знати. В наведеній вище програмі нинішніх провідників Думи вона кінчиться справою виборчої реформи.

Але спішитися з поставленням на чергу виборчої реформи ненаручно не тільки для нинішніх провідників Думи й її провідної партії – кадетської, що являється в ній хазяїном, але й для всіх, хто цінить радикальний характер нинішньої Думи. Перевести дебати над виборчою реформою – значить проголосити urbі еt оrbі неправність умовин, в яких вибрано нинішню Думу, зазначити її неправосильність і невідповідність до творчої роботи. По такім констатуванні Думі прийшлося б замкнути свою законодатну діяльність. Тим часом все-таки, хоч в невідповідних обставинах вибрана, нинішня Дума несогірша, і не тільки кадети, а й люди з багатьох інших партій не мають великої охоти міняти нинішню синицю на будучого журавля. З відсуненням же справи виборчої реформи справа реформи самоуправи може прийти на порядок дня, коли не в сій сесії (се можливо, коли сесія дуже потягнеться), то в осінній, і тоді настане рішуча кампанія для всіх прихильників справедливого розв’язання національного питання в Росії.

Май 1906


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1906. – Т. 34. – Кн. 6. – С. 588 – 594 під назвою «Російська Дума і національне питання». Підпис: М.Грушевський.

Подаємо за публікацією у книзі: 3 біжучої хвилі… – С. 93 – 99. Коректа цієї статті зберігається в ЦДІА України в м.Києві (Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 192. – Арк. 42-зв. – 45).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 359 – 363.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1018

Модифіковано : 28.12.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.