Наша газета
Михайло Грушевський
Вступаючи в 1907 р., наша газета, задержуючи давню назву й сливе весь той самий круг попередніх співробітників, являється газетою в значній мірі обновленою, як у зверхній формі, так і в складі редакції, і в внутрішнім своїм характері.
Перше за все зазначаємо, що газета наша буде безпартійною і міжпартійною. Будучи одинокою щоденною газетою російської України, вона уважає кориснішим і для себе, і з становища інтересів українського громадянства та його політичного руху не зв’язувати себе програмою чи тактикою якоїсь одної політичної партії, а старатися освітлювати і питання дня, й загальніші, більш принципіальні питання українства з погляду різних українських поступових партій, себто таких, які стоять на грунті українських національних інтересів в дусі свободи, поступу й демократизму.
Ставлячи своєю ближчою задачею – служити культурним, громадським і політичним інтересам України російської, газета наша заразом буде старатися держати своїх читачів в крузі інтересів всеукраїнських, знайомлячи їх з життям, інтересами, потребами й здобутками різних частин великої української землі, та дбати про те, щоб якнайтісніше зблизити й зв’язати між собою різні часті України, й її різні суспільні верстви внутрішньою національною зв’яззю, почуттям національної єдності, спільності національних інтересів.
Вважаючи за дуже слабий розвій української національної свідомості й самопізнання в українськім громадянстві Росії, газета дбатиме особливо про те, щоб не тільки освітлювати перед своїми читачами біжучі питання дня та давати можливо докладну хроніку подій загального життя, але разом з тим вводити їх в пізнання українського культурного і національного розвою в теперішнім і минулім, в різних сферах громадського і духовного життя і в різних частях української території, та освітлювати з українського національного становища завдання нашого культурного й політичного розвою. Заручившися участю визначних діячів на різних полях українського культурного й громадського життя, газета старатиметься осягнути сю задачу можливо успішно.
При заснуванні своїм газета мала на увазі передовсім читачів з народу і, бажаючи дати їм весь матеріал у вповні приступній формі, через се саме мусила занадто понижати загальний свій рівень та навмисно обминати теми, безпосередньо не зв’язані з інтересами читачів з народу, або трудні для популярного викладу. Тим часом виявилося, що серед читачів газети публіка з народу була в меншості, а переважна більшість читачів була з інтелігенції різних верств і відтінків, і їх, а так саме й більш розвинених селян не могла задовольняти цілком популярна газета.
Тому надалі газета наша, не розриваючи зв’язі з народними кругами, служачи далі інтересам робучих мас і селянства спеціально, як нашої національної підстави, і стараючися бути приступною по можливості й найширшим кругам, не буде, одначе, навмисно понижати рівень свого викладу, а буде примірятися до потреб і вимог читача інтелігентного, маючи те пересвідчення, що й серед селянства та робучих верств наростає також читач з більшими культурними вимогами й потребами. Коли ж знайдеться ширший круг читачів, для яких буде потрібний більш популярний виклад, при газеті нашій буде заведено друге, популярне видання для селян, по дешевій ціні, й буде виходити кілька разів на тиждень.
В сих і інших подібних планах розширення та поліпшення газети приходиться, одначе, рахуватися, крім обставин «від нас незалежних», іще з матеріальною стороною, фінансовими трудностями видання.
Будучи ділом видавців, які мали перед очима виключно ідейні інтереси, газета відразу засновувалася без всяких надій на які-небудь прибутки. Бажаючи широкого розповсюдження її в кругах народу, видавці почали від ціни можливо найнижчої, обчисленої на читача найменше заможного (4 руб.). При такій ціні газета добре поставлена, по-людськи платячи за літературну працю, могла вийти на своє, маючи розхід не менше 30 тис. примірників. В дійсності цифра розходу випала далеко нижче і не вважаючи на економію, яку газета скоро почала заводити в різних галузях, спілка видавців доплатила за минулий рік коло 30 тис. рублів.
Нова спілка видавців, яка приймає на себе ведення газети в сім році, не розпоряджає вже такими фондами, як торішня, і щоб забезпечити видання на сей рік при нижчім капіталі, зложенім на покриття дефіцитів, мусила підвищити передплату і при всіх планах уліпшень вести далі політику економії. Вона мусить старатися зробити газету можливо найліпшою при тих засобах, якими розпоряджає, і дати читачеві матеріалу якнайбільше і якнайліпшого в тім невеликім розмірі газети, дальше якого вона не може поки що поступити.
На дальший рік (1908), коли передплата не зросте значно, а спілка видавців не доповниться новими заможними читачами, газета зможе удержатися тільки новим, іще значнішим підвищенням передплати.
Шановних читачів наших просимо пам’ятати, що зріст і поліпшення газети не буде ділом тільки нашої доброї волі, а залежатиме ще більше від співчуття й помочі самої нашої суспільності.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 1 січня. – № 1. – С. 1 – 2. Підпис: Мих. Грушевський. Стаття написана 25 – 26 грудня 1906 р. [Усі дати в щоденнику М.Грушевського 1904 – 1910 рр. подані за старим стилем.], про що свідчить запис у щоденнику історика: «Передвчора і вчора писав вступну статю» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАУК), ф. 12351, оп. 1, спр. 936, арк. 4).
Подається за першодруком.
Статтю, яка визначала програму єдиної щоденної української газети Наддіпрянщини, замовив її видавець, Є.Чикаленко. У листі від 29 листопада 1906 р. він писав М.Грушевському: «Програма чи проект газети буде надруковано по Вашій редакції, але ми з Фед[ором] Пав[ловичем] її трохи українізуємо» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 822, арк. 94 – 94 зв.).
Публікація М.Грушевського викликала неоднозначну реакцію читачів, сутність якої передає у своєму листі до Є.Чикаленка відомий громадсько-політичний діяч, прихильник і перший аналітик газети Л.Жебуньов:
«Так от, кажу, як перечитав я 1-е число «Ради», то послухав, що гомонять читачі її (я завжди пильно прислухаюся до того голосу), так у мене й серце упало… Се число дуже [підкреслення в тексті листа. – С.П.] не сподобалося (а інших вразила змістом статі «Наша газета»), не подобалося як мовою, так і іншим складом матеріалу. З мови дехто сміється, а більше обурені і сумують, що нашу гарну «музикальну» мову навмисно псують, а я сумую через те, що газета пропаде, коли Ви не повернете «Раду» до торішнього ладу і мови» (Інститут рукопису Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф. І, № 35445).
Детально історію видання див.: Животко А. Історія української преси. – К., 1999. – С. 197 – 199; Крупський І. Газета «Рада» та її роль у розвитку національно-державницького світогляду нації (1906 – 1914 рр.) // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. – Львів, 1998. – С. 364 – 375; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). – К., 2003. – С. 331-334; Його ж. Щоденник. – К, 2003. – Т. 1 (1907-1917). – С. 299-334.
…весь той самий круг попередніх співробітників… – наприкінці 1906 р. в «Раді» відбулися зміни: як видавець і редактор Б.Грінченко передав редагування М.Павловському (13 вересня 1906 р.), а право на видання – Є.Чикаленку (27 листопада 1906 р.) (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 51, арк. 4 – 6 зв.).
Як свідчать щоденникові записи М.Грушевського та листи до нього Є.Чикаленка, вчений брав безпосередню участь у формуванні редакційного складу газети і в перші місяці керував «літературною справою». Так 29 листопада 1906 р. Євген Харлампійович писав: «Почуваю, що Вам треба приїздить швидче, бо без Вас я не рушусь визначить склад постійних робітників в редакції, а вони сього вимагають зарання» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 822, арк. 95 зв.).
З 18 грудня 1906 р. по 13 січня 1907 р. М.Грушевський перебував у Києві, проводячи майже щоденні наради в «Раді», в ході яких було визначено склад редакції: редактор – М.Павловський, секретар – С.Петлюра, відділи: «З газет і журналів» – О.Хотовицький, «По Україні» – Д.Дорошенко, «По Росії» – Л.Старицька-Черняхівська, закордонний – М.Лозинський, польський – Б.Ярошевський, завідуючий конторою – М.Синицький. Детально див.: Чикаленко Є. Щоденник. – К, 2003. – Т. 1 (1907-1917). – С. 6-9: Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 140; спр. 936, арк. 1 – 6 зв. Упродовж усього періоду видання газети склад редакції неодноразово змінювався.
…газета наша буде безпартійною і міжпартійною – як зазначалося у звіті Київського тимчасового комітету в справах друку, «Рада» мала «опозиционный характер без принадлежности однако к определенной опозиционной партии» (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 139, арк. 115 зв. – 116).
…при газеті нашій буде заведено друге, популярне видання для селян… – цю ідею у 1909 р. реалізував М.Грушевський, ініціювавши видання української народної ілюстрованої газети «Село», фактичним редактором та активним дописувачем до якої був сам. Детально див.: Панькова C. Михайло Грушевський і народна газета «Село» у світлі мемуарних та епістолярних джерел // Український історик. – 2004-2005. – Ч. 3-4; 1. – С. 25-46.
…маючи розхід не менше 30 тис. примірників – за збереженими відомостями Київського тимчасового комітету в справах друку впродовж 1909-1913 рр. «Рада» виходила у кількості 2 650 (1909 р.), 3 300 (1910 р.), 3 800 (1911 р.), 3 500 (1912 р.), 4 000 (1913 р.) примірників (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 438, арк. 2, 84-85 зв., 147 зв., 206 зв., 258 зв.).
Для порівняння: у 1909 р. наклад «Киевлянина» становив 11 000 примірників, «Киевской мысли» – 25 000 примірників; у 1913 р. відповідно 10 000 примірників та 47 000 примірників. Число передплатників «Ради», яке було вразливою проблемою всіх тогочасних українських часописів, становило близько 1 500 осіб.
Ці питання були провідними у листуванні Є.Чикаленка та його кореспондентів. Зокрема, в одному з листів Л.Жебуньов писав:
«[…] з якого поводу Ви і Ваші спільники сподівались, як розпочинали газету, що у Вас буде не 1 500 передплатників, а 10 або 20 000 їх? З того, що українців 25 мільйонів? Але ж хіба Ви не знали тоді, що свідомих [підкреслення в тексті листа. – С.П.] – маленька жменька, в якій числилось 100 – 200 чоловік, і якби Вам сказали раніш 1905 року, що співчуваючих українству набереться по всій Україні 1500 чоловіка, то Ви не повірили б тоді такому оптимістичному факту» (ІР НБУВ, ф. І, № 35449).
На дальший рік (1908), коли передплата не зросте значно… газета зможе удержатися тільки новим, іще значнішим підвищенням передплати – зі січня 1907 р. передплата на «Раду» була встановлена в сумі 6 руб. замість 4 руб. у 1906 р. (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 51, арк. 7 – 7 зв.). За відомостями, поданими Київським тимчасовим комітетом у справах друку у звітах про періодичні видання Києва, впродовж 1909 – 1913 рр. ця сума не змінювалася (Там само, спр. 139, арк. 84 зв.; 141-141 зв.; спр. 438, арк. 24 зв.; 84-85 зв.; 66; 147 зв.; 206 зв.; 258 зв.).
У вересні 1907 р. Є.Чикаленко, вірогідно за порадою М.Грушевського, вирішив підняти ціну річної передплати. Лише завдяки наполегливим переконанням Л.Жебуньова редакція відмовилася від цієї думки:
«Зараз одібрав листа […], що Ви рішили підвищить передплату на «Раду», і ця звістка… прямо зарізала мене, бо Ви зарізали газету, цілком зарізали, бо звузите круг читачів до кілька сот їх. Таких людей, що платитимуть Вам по 10 карб., не знайдеться і 200… Де Ви живете, панове: на землі, чи на небі?» (ІР НБУВ, ф. І, № 35454).
І в подальші роки Л.Жебуньов наполегливо переконував Є.Чикаленка не піднімати ціну передплати, що і було зроблено.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 3 – 5.