Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1890 р. / Південноруські господарські замки в половині XVI століття / Стан замків

Південноруські господарські замки
в половині XVI століття

Стан замків

Михайло Грушевський

Перейдемо до стану замків; аж ніяк не всі вони під час ревізії могли похвалитися міцністю і справністю; в одних було багато недобудованого й закинутого, в інших – запущені будівлі мали найжалюгідніший вигляд. Канівський замок «ветохъ, погнило и поопадало будуванья въ немъ много, трудна на немъ не толко оборона, але и сторожа, бо не льза вже ходити по бланъкахъ: што не поопадало, ино и то ледви оть витру колышетъся»; будинки зігнили, тайник завалився [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. I, с. 91-92].

Подібне пише Патій про Вінницький замок: «О роботѣ того замку радь быхъ писалъ, которая городня добра, а которая лиха и штобы потреба было поправовати, ино въ сего замку не машъ чого хвалити: весь опалъ и огнилъ, и обмазанье все опадло, на вежахъ ни на однихъ яко подсябитья, такъ и всходовъ, а ни дверей до обланковъ нѣтъ» [«Źródła dziejowe», t.VI, s. 111]. У Володимирському замку з 70 городень і 5 веж 21 городня і 4 вежі «лихі»: «то все оправленія потребуетъ» [«Памятники…», т. IV, 2, с. 27]. В Луцькому окольному замку «индей усходовъ, а ни дверей нѣтъ, а на другой (вежі) почато и не докончивши покинено»… «робота а ни вечиста, ани безпечна, просто не машъ на што глядити и хвалити» [«Памятники…», т. IV, 2, с. 92]. У кращому стані виявилися замки: Крем’янецький, Мозирський, Овруцький, Вінницький (під час ревізії 1552 р.) та нещодавно збудовані: Київський, Чорнобильський і Черкаський.

Жалюгідний стан багатьох замків пояснювався передовсім самим матеріалом: набиті землею, часто необмазані стіни, дерев’яні дахи городень і веж, благенькі хатини й кліті гнили дуже швидко; Канівський замок, наприклад, до свого жалюгідного стану дійшов за 13.5 років з моменту будівницва, Остерський перебудовують через 11 років. Однак при старанному будівництві і своєчасному ремонті укріплення могли служити дуже довго: я вже згадав, що Володимирський замок стояв з часів Казимира Ягайловича. Річ у тому, що роботу виконували часто поспіхом і недбало. Так у Житомирі через рік після будівництва (підрядом) повідпадало «покрытье на стѣнахъ», в одній вежі провалився верх; Остерський замок «не облепливанъ, недбале весь робленъ, не добре покрыть» та ін. Луцькі громадяни скаржаться, що ключник, який відав будівлями, навмисно будував городні недбало «для частого поправеня и пожитку уряду своего». Коли люстратор радив будувати міст «моцнѣйшимъ обычаемъ, клітками або вяземъ» – бо міст був поганим і хитався, так що «возомъ великимъ небезпечно ходити», громадяни пояснюють це знову ж корисливим розрахунком ключника (вже іншого), «бо дей нѣть того року, абы два кротъ и три кроть на годъ або большей людей ихъ не граблено» за несправність; що його слуги навмисно виймають дошки з мосту [«Памятники…», т. IV, 2, с. 93, 120 – 121].

Ремонт у цих замках, як вказувалося, також часто виконували недбало; дуже шкодив, власне, спосіб роботи, за яким одну й ту саму городню мали утримувати кілька зем’ян: виникали суперечки, один посилався на іншого, скаржилися, що «старшимъ пропущають, а молодшихъ грабятъ, для чего напередъ не хотять робити» тощо [Так, наприклад, володимирський староста якось заявив, що хоча й має село у цій волості, та «не повиненъ робити для причинъ, ижъ иншыи не роблять» («Памятники…», т. IV, 2, с. 75)]. Ще складнішою була процедура, коли якусь роботу мали здійснювати всі зем’яни. Як приклад наведу розпорядження біскупа Фальчевського щодо перебудови вежі у Володимирі, що дала тріщину: на побудову 10 селян мали здати бруси і дошки, 20 – мацу (4 корці) борошна й по 1/2 лядського гроша з людини. Для прийняття внесків і виконання робіт обрали князя Богдана Курцевича, який мав видавати квитанції й [складати] звіт про використання отриманих внесків. Якщо хтось ухилятиметься від внеску, господарський дворянин Солтанович, присланий королем для нагляду за роботами, буде «оныхъ непослушныхъ грабити» (конфісковувати), з цього «грабежу» видаватиме належне на роботу, а полтину грошів «децковання» утримувати собі [«Памятники…», т. IV, 2, с. 19 – 22]. Наскільки ж складною була процедура такої незначної роботи! Конфіскація справді була інколи єдиним засобом стягнення повинностей, недаремно кременецькі громадяни просять на місце свого городничого прислати «особливого дворанина господарского, который бы моцонъ былъ не толко тыхъ меншихъ особъ, але и старшихъ князей, который зъ той роботы выламуются, моцно привернути и грабити» [«Памятники…», т. IV, 2, с. 203].

Врешті скаржаться ще й на брак нагляду, через який «за нерадностью и неопатрешемъ помосты, столбы хотя бы хто вробили, албо колодки для обороны наготовили, тогды нѣть вѣдома, кто крадетъ и жгуть, и продають и обиску и грозы нѣть» (Луцьк) [«Памятники…», т. IV, 2, с. 93]; це було й не дивно тут за відсутності постійних чиновників, на яку скаржилося населення. Подібний нелад відбувався й у Брацлаві [«И помостовъ, и столбъ (драбин), который были въ замку около всихъ городень, и дверей в иншихъ городиях не мають – то дей все обожгли за первыхъ старость и тежъ жолнеры» («Źródła dziejowe», t. VI, s. 119)].

Доповнимо цей нарис стану замкових споруд ще кількома рисами з описів. Деякі замки вже виглядають малими порівняно з населенням; так Брацлавський замок «велми есть малый, не водлугь достатку людей, не толко половица ихъ, але и третяя часть зъ статки своими часу пригоды не могутъ ся умістити» [«Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, с. 20-21]. Так само малим був і сусідній Вінницький замок, до того ж «деревомъ велми тонкимъ робленъ и еще не въ замокъ сткнъ, правок бы одны на все диры и нев’кмъ гд’кбы инде такъ просто замокъ робленъ былъ, яко тотъ зд’кшній: не толко людемъ въ часъ пригоды одъ навалного непріятеля неіугк запертися и обороны одколь вчынити, але и быдла страшно заперти» [«Źródła dziejowe», t. VI, s. 111]. Тим часом ці замки були порубіжними, особливо частих вторгнень і спустошень зазнавала Брацлавщина, яка лежала на роздоріжжі між двома татарськими шляхами.

Житомирський замок, серед суперечок, хто повинен збудувати замковий міст, цілий рік стоїть без мосту; міщани заявляють, що вони були зробили половину, та підстароста порубав і попалив їхню роботу, тоді як: «не только возомъ въ замокъ не можетъ приѣхати, але и пѣшому трудно на взводъ взыйти, алижъ поползкомъ» і люди «одъ непріятеля въ таковой нерадности мусять до лѣсу втекати» [«Źródła dziejowe», t. VI, s. 137. У списку «Архива ЮЗР» (ч. VII, т. 1, с. 132,133) це місце зіпсоване]. У Брацлаві через відсутність мосту доводилося об’їжджати навколо й люди при нападі «сами въ руки непріятеля увойдутъ» [«Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, с. 20]. У Брацлаві, Житомирі, Каневі, Крем’янці немає криниць, добувати воду дуже важко й тому вони «часу прыгоды а навального обложенія для недостатку водного мусять страдати» [«Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, с. 20; ч. VII, т. 1, с. 133]. До уряду часто доходили звістки про такий сумний стан окраїнних замків, «ижъ многіе опали и показились» та ін., проте якщо він, бувало, і брався за свій кошт «патрувать» їх, це виглядало невтішно, і населення часом ще недбаліше ставилося до замкової роботи, сподіваючись, що уряд візьме її врешті-решт на себе [Див., напр., « Źródła dziejowe», t. VI, s. 114].

Замок вартували сторожі й кликуни; сторожі пильнували вдень біля воріт і на вежах, кликуни ходили вночі повз стіни і «кликали»; обидва ці обов’язки іноді суміщалися – кликуни вдень виконували при замкові господарські роботи: возили воду, рубали дрова та ін. Сторожів було двоє-троє, зрідка більше; їм зазвичай платили по три-чотири копи, найчастіше з особливого податку: сторожівщини чи кликівщини, яку платили то лише міщани, то все населення повіту; часом їх утримували зі старостинських прибутків [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. 1, с. 81, 82, 95, 595; ч. VI, т. 1, с. 20]. В інших випадках сторожів мали відряджати по черзі щотижня на замкові й інші села, так би мовити, натурою [«Архив ЮЗР», ч. IV, т. 1, с. 39; ч. VII, т. 1, с. 133, 164]; самі ж села у відбуванні цієї та інших повинностей (підводи, стації) поділялися на тижні. Часом замок вартували солдати, «драби», де вони були. У місті, біля острогу, були свої сторожі, яких наймали міщани.

У повітах, які частіше зазнавали татарських набігів, була ще «сторожа» поза замком, так звана польна. Ці кінні сторожі по кілька осіб стояли на «татарських шляхах», часто в кількох пунктах, на валах, могилах, вишках («на сохахъ»), інколи вельми далеко від замку (в Житомирі – за 20, в Овручі за – 30 миль) [У Вінниці («Архив ЮЗР», ч. VII, т. 1, с. 608) ходять «доведыватися о войску татарскомъ и шляху ихъ стеречи у верхъ Десницы рѣчки, а въ Острицы, гдѣ шляхъ идеть на Базарабовъ бродъ». Черкаси з усіх сторін пильнувала польна сторожа (там само, с. 81). Овруцька сторожа походила з с. Ходоркова Сквирського повіту («Архив ЮЗР», ч. IV, т. 1, с. 40)]. Як правило, вони вартували не весь рік, а «водлугь часовъ потребы», «кгды ся выстерегаютъ людей непріятельскихь», або під час польових робіт. Їх утримували то самі міщани, то всі громадяни. Втім, житомирці вважали, «ижъ сторожы не вельми великая потреба, бо николы сторожа не встережетъ, а хотя тежъ и подстерегуть татаръ, тогды до замку втичы передъ нимы не могуть» [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. 1, с. 144], – сторожі, як згадувалося, стояли тут надто далеко.

Крім того, загони бояр чи міщан із замковим урядником час від часу виїжджали «шляховъ отвѣдовати».


Примітки

… мацу (4 корці)… – тут автор помиляється: маца – міра ваги сипких тіл, близька до корця. Маца дорівнювала 20 – 25 гарнцям, корець – 20 – 32 гарнцям [Торгівля на Україні… – С. 369].

… лядського гроша… – йдеться про польський гріш; 30 грошів складало 1 злотий.

Курцевич Богдан Іванович (помер після 1546 p.). Виступає в актах протягом 1533 – 1546 pp. Помер бездітним ( Wolff J. Kniaziowe litewsko-ruscy… – S. 198; Яковенко Н. Українська шляхта… – С. 280).

… господарський дворянин Солтанович… – ймовірно, йдеться про господарського дворянина Федора Солтана [Lietuvos metrica. Knyga Nr. 564 (1553 – 1567) / Parengė A.Baliulis. – Vilnius, 1996. – P. 57, 135].

… «децковання»… – слово походить від назви слуги великого князя – «децкого», що виконував доручення судово-адміністративного характеру. Відповідно децковання – здійснення за дорученням великого князя судово-адміністративних функцій.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 835

Модифіковано : 12.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.