Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1890 р. / Південноруські господарські замки в половині XVI століття / Повинність будівництва замків

Південноруські господарські замки
в половині XVI століття

Повинність будівництва замків

Михайло Грушевський

Укріплення замку й мости мало будувати й ремонтувати все населення повіту. Це був давній і загальний принцип земського ладу. В грамоті князя Олександра Коріатовича 1375 р. Смотрицькому домініканському монастиреві люди, яких монастир осадить на даній території, зобов’язані брати участь у зміцненні Смотрицького замку разом з усіма боярами й зем’янами [«Акты Западной России», т. I, № 4. Втім, автентичність цієї грамоти дехто бере під сумнів (див. «Заметки по истории Литовско-Русского государства» М.П.Дашкевича, с. 77)]. У знаменитому Городельському привілеї про надання пільг литовській католицькій шляхті за останньою визнавали, однак, обов’язок по-старому будувати й ремонтувати замки, відбувати військову службу й платити податки (§ 8). Також і привілей Казимира (1457 р.) про вирівнювання прав литовських станів з польськими, звільнюючи підданих духовних і шляхетських від різних «несправедливыхъ роботъ», зберігає «роботы на будуванье городовъ (замків) нашихъ новыхъ потребныхъ, а старыхъ поправленіа», будівництво мостів, надання стацій; усе це, каже король, «непорушнѣ заховаемъ, а и хочемъ всегды имѣти неслободныхъ» [«Акты Западной России», т. І, № 61, ст. 76]. Від цих повинностей власницьких селян звільнили лише статутом 1588 р. [Розділ III, ст. 29 див. у дослідженні п.Новицького («Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, с. 72) [Новицкий И.П. Очерк истории крестьянского сословия Юго-Западной России XV-XVII вв. // Архив ЮЗР. – Ч. VI. – Т. 1. – С. 72]].

Але це загальне положення зі згаданих замків застосовували лише до деяких північних, розташованих серед порівняно численного й густого населення, – Овруцького, Чорнобильського, Мозирського; ці замки будуються «людми господарскими, мещаны и волощаны и людми князскими, панскими, боярскими» [«Архив ЮЗР», ч. IV, т. I, с. 36; [Там само], ч. VII, т. 1, с. 587, 611] під наглядом старости чи когось із місцевих зем’ян. Волинські замки – Володимирський, Луцький, Кременецький – були в особливому положенні: два останні були кам’яними. Володимирський, збудований Казимиром Ягайловичем за власні кошти, стояв без перебудови майже століття.

Населення зобов’язувалося головно ремонтувати їх, утримувати городні та ін. Але тут серед місцевої шляхти, особливо знатної, вже доволі виразно виступає прагнення цілковито звільнитися від покладених на неї повинностей. На це вказував король у своїй грамоті волинській шляхті, про яку вже згадувалося вище [«Который одъ оныхъ замковъ у предковъ нашыхъ… именія и люди выслужели и тыми вже людми выслужеными яко оныхъ замковъ будовати, такъ и мостовъ робити и подводъ и стацей давати, такъ и иныхъ стародавныхъ повинностей земскихъ полнити не хочуть» («Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 7; «Źródła dziejowe», t. VI, s. 3)], це підтверджують і відомості опису. Сама шляхта скаржиться, що урядники «старшихъ закрываютъ»; у Крем’янці скаржаться, що знатні шляхтичі «николы передь старостами здѣшними у правѣ не становятся и жадного послушенства не чинять и отбываютъ (відговорюються) Господаремъ албо Виленскимъ и Троцкимъ повѣтомъ» [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 215].

Будуючи свої приватні замки, шляхтичі «привертають» до них свої маєтки й відмовляються брати участь у зміцненні повітового замку, хоча в цьому випадку «повиноватости замку господарского головного не годится опущати» [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. I, с. 128, 138, 139; «Памятники…», т. IV, 2, с. 182 (?) [Архив ЮЗР. – Ч. VII. – Т. 1. – С. 128,138,139; Памятники… – Т. IV. – Отд. 2. – С. 182]]. Тим часом до рук шляхти перейшла більша частина території повітів, міщан відлучили від замкової роботи й обклали грошовими повинностями, і таким чином замки опинились у скрутному становищі.

У малолюдних чи взагалі пустинних староствах, куди населення слід було заохочувати різними пільгами, будівництво замків уряд мусив брати на себе. У подніпровські замки – Київський, Канівський, Черкаський та Остерський [«Почать знову новымъ деревомъ сосновымъ же робити добродеревцы (т.е. волощаны поднепрьскими – с. 177)» – «Архив ЮЗР», ч. VII, т. I, с. 91, 177, 592 [Памятники… – Т. IV. – Отд. 2. – С. 177]] – уряд надсилав ліс і теслів «добродеревцевъ» із «верховыхъ» білоруських областей під наглядом свого старости чи призначеного «справцы». Деякі подробиці подає одне королівське розпорядження [«Акты ЮЗР», т. I, № 109 (1542 р.)]: через старість укріплень Київського замку городничий отримує наказ виміряти й розподілити роботу між верхніми волостями «водлугь почту людей». При цьому Свіслоцькій волості слід виставити 60 осіб, аби «знову переправити и перекрыти» 38 городень; вони мають з’явитися до Києва з необхідною кількістю лісу й дранки та «съ достаткомъ живности ceбѣ»; за неприбуття їх штрафують по копі з сокири. Коли йшлося про будівництво нового замку, артілі, звісно, були значно більшими: так, до Канева на будівництво замку вирушає понад півтори тисячі осіб, які сплавляють кілька тисяч брусів [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. I, с. 93].

В інших випадках уряд віддавав будівництво замку в підряд. Таким чином Брацлавський замок збудував староста за 700 кіп, Житомирський – приватний підрядник. При цьому будівельники частину роботи накинули й населенню: у Брацлаві воно мусило збудувати понад третину городень, а в Житомирі – вивезти «за неволею и грабежомъ» 500 брусів, «не маючи на то никоторого расказания господарского» [«Архив ЮЗР», ч. VI, т. I, с. 19; [Там само], ч. VII, т. I, с. 125]. До замкової роботи часом залучалися місцеві «тесли» – на них, наприклад, покладають будівництво звідного мосту – «узводу» [Наприклад, у Луцьку («Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 70)].

У подніпровських замках ремонт (зрештою, наймізерніший) здійснювало спільно все населення; у західних замках духовні і світські власники, міщани, державні волості мали свої окремі ділянки: «Хто колъвекъ собѣ на которой сторонѣ городню обыметь и двери вроблеть и схованье будеть въ ней мѣти, той вжо повиненъ будеть тую городню направовати, верхъ накривати, камене и колодки къ оборонѣ на ней миты и глиною обмазовати»; те саме стосувалося й веж [«Архив ЮЗР, ч.VII, т.I, с. 126 (Житомир)]. Ці городні пов’язувалися з маєтками: кілька державних чи приватних маєтків утримували одну городню і цей обов’язок переходив на кожного наступного власника. Таким чином, один власник, бувало, утримував кілька городень. У повітах з численною шляхтою одну городню утримувало 4 – 6, а часом і понад 10 шляхтичів [Див., наприклад, «Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 81 (Луцьк)]. Ремонт здійснювався на їхні внески й за численності учасників ці розкладки, назагал мізерні, були дуже копіткими.

Мости були в тих же умовах, що й замки; у Подніпров’ї їх будують «добродеревцы», у людніших повітах – населення; якщо було кілька мостів, то шляхта й міщани розподіляли їх між собою; ремонт також здійснювався то за городнями, то «безъ дільниць».

Нарешті будівництво міського острогу завжди покладалося на міських громадян – міщан та інших; міщани часто скаржаться, що зем’яни та їхні люди, які живуть у місті, відмовляються виконувати ці й інші міські повинності. В Луцьку перелічили 33 шляхтичів, у Володимирі – 21, які забороняли своїм підданим відбувати міські повинності [«Памятники…», т. IV, 2, с. 145 – 147].


Примітки

Олександр Коріатович (помер бл. 1380 р.), онук Ґедиміна, подільський князь (1375 – бл. 1380) [Puzyna J. Korjat і Korjatowicze oraz sprawa podolska // Ateneum Wileńskie. – 1936. – R. XI. – S. 61 – 97; Войтович Л. Удільні князівства… – С. 111 – 112].

… автентичність цієї грамоти дехто бере під сумнів… – йдеться насамперед про Казімежа Стадницького (1808 – 1886), який у своїй праці «Synowie Gedymina wielkowładcy Litwy: Monwid – Narymunt – Jewnut – Korjat» (1881) піддав сумніву достовірність змісту цієї грамоти.

Городельський привілей був виданий 1413 р. Передбачав адоптацію (прийняття) 47 литовських родин до польських гербових братств, що давало їх представникам такі ж гарантовані права власності й успадкування земель, як і польській шляхті. Привілей стосувався лише католицьких родів. Згідно з ним не католикам у Князівстві заборонялося займати державні посади [Любавский М.К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. – М., 1910. – С. 318 – 323 (публікація привілею); Яковенко Н. Українська шляхта… – С. 41].

… привілей Казимира (1457)… – йдеться про Віленський привілей 1447 p., виданий Казимиром IV, що визнав патримоніальну судову юрисдикцію феодалів над своїми селянами і увільнив останніх від данин, грошових податків та відробітків на користь держави ( Українська шляхта… – С. 42 – 43).

… «волощаны» – мешканці волості, що «тягнула» до замку.

… «отбываютъ (відговорюються)… Виленским и Троцким поветом»… – у цих повітах шляхтичі не виконували повинностей щодо підтримання обороноздатності замків, тому їх наводили в приклад, щоб не виконувати ці повинності й в інших регіонах Князівства.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2097

Модифіковано : 12.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.