Харчові припаси
Михайло Грушевський
Залишається розповісти про харчові припаси – «наспижованьѣ». Продовольство до замків у Великому Литовському князівстві звично постачали державні волості – до кожного замку їх було приписано по одній-дві – й замкові «двірці» (хутори), млини, поля та ін. [Так у грамоті на староства Мстиславське і Радомльське: «Половина пашни со всихъ дворовъ и фольварковъ нашихъ ему и слугамъ его на пожитокъ въ кождый годъ; а другая половина пашни со всихъ дворовъ маетъ хована быти на спижованье тыхъ замковъ нашихъ». «Акты Западной России», т. II, № 167 (1529 р.)] У західних, волинських повітах більшість сіл уже були власністю зем’ян: у Луцькому й Володимирському повітах люстратор налічує розданих: дві волості, 105 сіл, 6 замків; однак при замках ще залишаються значні володіння: при Володимирському – Смиденська волость, що налічувала близько 100 дворів (вона, втім, дуже потерпала від захоплень сусіднього ковельського старости), при Луцькому – близько 90 дворищ (26 сіл), при Крем’янецькому – 18 сіл і хутір, 224 особи. Ці селяни возять ліс на замок, будують служби, відбувають по кілька днів польових робіт у замкових хуторах і полях чи платять данину продуктами або грішми [«Памятники…», т. IV, 2, с. 33, 187, 222]. З цих припасів утримувалися замкові урядники й слуги. Однак луцький староста, наприклад, заявив, що доставлених припасів вистачає лише на це, а на «наспижованье» не залишається нічого.
У південно-східних, малонаселених повітах замкових сіл або ж не було, або було дуже мало; до того ж їх населення часто відбувало різні сторонні повинності – військову службу, сторожу, доставляло підводи, будувало різні господарські замкові служби та ін., натомість польові роботи й данини зустрічаються украй рідко [Так, у Вінницькому повіті 1545 р. було 3 замкові села, з них до замку «тягнуло» лише Мізякове (70 осіб), мешканці якого будують, крім замкових городень, ще й «гридню, кухню, лазню, пекарню, холодникъ», один день косять і громадять сіно, дають загалом 11/2 копи грошів і «коли потреба вкажеть, повинни при старості на службу іздити» («Źródła dziejowe…», t. VI, s. 114); до Київського замку належить 10 сіл з такими ж різноманітними повинностями, до Остерського – 6; у Брацлавському повіті «вси селища и пожитки за земяны и мѣщаны и козаки суть». Не згадуються замкові маєтки й у повітах Житомирському, Черкаському, Канівському. Але й ці нечисленні замкові села уряд не беріг; так зі згаданих 6 сіл Остерського замку уже в XVII ст. при замкові не виявляється жодного, всі роздали шляхті (Люстрація 1628 р. – «Архив ЮЗР», ч. VII, т. І, с. 342)].
Замкові хутори – «двірці» існували в багатьох (західних) повітах; тут іноді мешкало по кілька душ селян чи «челяди невольной», тобто рабів, для польових робіт до них були приписані замкові села [В хуторі Луцького замку Гнідава було 195 кіп жита, в Овруцькому – 200 солянок (600 чверток) зерна й 200 возів сіна («Архив ЮЗР», ч. IV, т. 1, с. 39 і ч. VII, т. 1, с. 171). Хутори були також у Крем’янці, Володимирі, Мозирі, раніше й у Житомирі (Опис 1501 р. – «Архив ЮЗР», ч. VI, т. 1, № 2) [Архив ЮЗР. – Ч. VII. – Т. 1. – № 2]]. Ще частіше зустрічаються замкові млини, часом їх декілька; «змѣрки», які з них надходили, інколи давали значну кількість хліба: так, Луцький млин давав 60 мац (240 корців) «всякого збожа»; з трьох млинів вінницьких старості надходило «на выхованье почту (загону) его зъ потребу» [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. 1, с. 147,173, 603 [Архив ЮЗР. – Ч. VII. – Т. 1. -С. 147,173, 603]].
До подніпровських замків припаси постачав уряд з північних волостей [«Припроважено жито тое з Бобруйска недавно зъ дворяниномъ Выйшейтравкою» («Архив ЮЗР», ч. VII, т. 1, с. 80 (Черкаси)). У 1538 р. («Акты Западной России», т. II, № 191) великий князь, довідавшися, що «спижовъ и тежъ живностей на замкахъ украинныхъ никоторыхъ ніть», запитує Раду, що буде зручніше: чи висилати «спижи» з господарських дворів, чи продати й на ці гроші купити припаси на місці?]; у цих замках люстратори й знайшли деякі припаси (жито, крупу, солонину), втім, значні були лише в Києві: 204 солянки (612 чверток) жита, в інших – кілька десятків солянок, а в Каневі – лише 16 діжок крупи; частину припасів старости роздавали приватним особам. В інших замках провіанту не було зовсім, «ни зернеты», а володимирський староста заявляє, що й «передъ тимъ николи того въ обычаи не бывало, абы туть которое наспижованіе мило быти и того тежъ не памѣтамы, отколь то приходило». Натуральні данини перекладали на гроші й, очевидно, переводили на прибуток старости.
Примітки
… грамоті на староства Мстиславське і Радомльське… – йдеться про привілей великого князя від 2 листопада 1529 р. пану Юрію Зеновичу на замки Мстислав і Радомль [див.: Акты, относящиеся к истории Западной России. – СПб., 1848. – Т. II: 1506-1544. – С. 216].
копа – одиниця рахунку збіжжя, рівна 60 снопам.
солянка – міра сипких тіл; дорівнювала малій бочці, тобто 20 – 25 гарнцям [Торгівля на Україні… – С. 369].
… «дворяниномъ Выйшейтравкою»… – йдеться про одного з дворян господарських; про якого конкретно, встановити не вдалося.