Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1890 р. / Південноруські господарські замки в половині XVI століття / Адміністрація замків

Південноруські господарські замки
в половині XVI століття

Адміністрація замків

Михайло Грушевський

Замок перебував у віданні місцевого воєводи (у Києві) чи старости. І той, і інший мали однакове коло повноважень, поєднували у своїх руках владу військову з широкими адміністративними й судовими компетенціями і водночас були членами державної ради – «Ради Литовської» [Старости мозирський, чорнобильський, почасти житомирський були дещо обмежені у своїй військовій владі: місцеве ополчення скликалося за запрошенням київського воєводи («Архив ЮЗР», ч. VII, т. І, с. 144, 588, 617]. Після того, як великого князя Олександра змусили дати зобов’язання не усувати чиновників без суду, старости зазвичай зберігають свої уряди пожиттєво.

Утримання старости складалося, як правило, з прибутків від маєтків, приписаних до замку, з різноманітних податків і мита на торговців і промисловців та судових штрафів; не завжди можна визначити розмір утримання, та безумовно, що воно сягало часом значних розмірів (так, наприклад, володимирський староста отримував, за підрахунками Фальчевського, до 400 кіп (3 000 карбованців)), не враховуючи таких невизначених прибутків, як штрафи тощо [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 170 – 173]. Київські воєводи щорічно отримували ще на додаток з державної скарбниці кількасот кіп «для успоможенья» [«Акты Западной России», т. II, № 44; «Акты ЮЗР», т. I, № 111]. З цих прибутків старости утримували замкових слуг, часом вартових, гармашів і невеликі загони служебників; робити інші видатки на замок їм було необов’язково.

На випадок своєї відсутності старости призначали від себе «намісників» чи «підстарост». Не будучи державними чиновниками, останні, ймовірно, саме через це не користувалися всіма правами старост за їх відсутності і населення інколи не підкорялося їм.

Городничий безпосередньо завідував замковими укріпленнями, стежив за виконанням робіт і здійснював їх сам за кошти, надані населенням чи урядом; він стежив також за порядком і станом замку загалом і його можна прирівняти до сучасного коменданта чи польського бурґґрабія; посаду цю заміщав уряд і її вважали досить важливою [Детальніше про городничих див. у п.Бершадського «Аврам Езофович…» («Киевская старина», 1888, т. X, с. 79 – 85) [Бершадский С.А. Аврам Езофович Ребичкович. Подскарбий земский. Член Рады Великого княжества Литовского. Отрывок из истории внутренних отношений Литвы в начале XVI века //Киевская старина, 1888. – № 9. – С. 467-499; № 10. – С. 69-120; № 11. – С. 235-265; № 12. – С. 417-458]].

Крім цих загальних чиновників у Луцьку були ще: «ключникъ» , що відав маєтками Луцького ключа, й мостівничий: тут було кілька мостів і один довгий, на 300 сажнів. В інших замках ці посади згадуються спорадично, так зустрічаються київський ключник і крем’янецький мостівничий [Boniecki. «Poczet rodów w W[ielkim] K[siestwie] L[itewskim]…» [Warszawa, 1887], с. XI, XVII].

Час від часу в замках з’являються зі спеціальними дорученнями т. зв. господарські шляхтичі.

Напередодні Люблінської унії й у зв’язку з нею запровадили посади каштелянів: київського, брацлавського й волинського (раніше ця посада існувала у Вільні й Троках); втім, цей запозичений від Польщі уряд не мав жодних справжніх обов’язків і був лише почесним титулом, що давав право на місце в сенаті.

У цей час роздає посади і сам уряд, роздаючи їх за значні «челомбитья», і урядовці здебільшого розглядають свої посади як бенефіції, прибуткові статті. Звідси часті вимагання й зловживання через слабкий контроль центральної влади й невизначеність юридичних і фінансових стосунків населення, що базувалися на звичаї, на тому, що так «здавна бувало»; звідси часто байдужість і корисливе ставлення до обов’язків, пов’язаних з посадою: від такого ставлення залежні й видатні, найзнатніші особи.

З того ж погляду на посади, як на бенефіції, випливало й дуже поширене суміщення посад: в одних руках часто поєднувалися по кілька староств, іноді віддалених одне від одного, по три-чотири посади [Так, скажімо, князь Костянтин Іванович Острозький був одночасно старостою луцьким, брацлавським, вінницьким (і віденським каштеляном), князь Федір Сангушкович – старостою володимирським, брацлавським, вінницьким і маршалком Волинської землі. Мозирське староство в 1552 р. тримає Нарбут, підляський воєвода. Ян, біскуп віленський, тримає Крем’янець, Житомир. Ключником, городничим і мостівничим у Луцьку часто бувала одна й та сама особа: якийсь Дахно в 1537 p., суміщаючи ці посади, був ще й старостою крем’янецьким, згодом якийсь Ківерницький – старостою, городничим і ключником луцьким].

Деякі з південноруських староств поєднуються зазвичай в одних руках, наприклад, Вінницьке й Брацлавське, Черкаське й Канівське. Такі сумісники призначали від себе різних намісників та урядників, які, цілковито залежачи від них, мали більше підстав дбати про інтереси своїх патронів і власні, ніж існуючого уряду. В Луцьку 1545 р. скаржилися, що ні староста, ні городничий не живуть у замку й не тримають постійних урядників: «Не толко дей догоду абы одинъ врадникъ у старосты стрывалъ, але часомъ и на одной недѣли два переминяются»; скаржилися на нелад, що виникав через суміщення посад городничого й мостівничого, але скарги ці не мали наслідків [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 93 – 94. У 1560 р. ключником, городничим і мостівничим знову є один Іван Борзобагатий («Акты ЮЗР», т. II, № 139)].


Примітки

воєвода – керівник місцевої адміністрації у воєводстві, член Ради Князівства. Призначався пожиттєво, мав адміністративну владу, здійснював контроль за джерелами державних і великокнязівських прибутків, відповідав за організацію війська, реалізовував судові функції у замковому суді (Статут Вялікага Княства Літоўскага… – С. 467). Становище київського воєводи мало свою специфіку. Він міг очолити посполите рушення лише Київського, Мозирського і Чорнобильського повітів. Старости південних замків, зокрема Черкаського і Канівського, збирали й вели посполите рушення окремо. Це визначало слабкість позиції київського воєводи, оскільки старости названих замків йому ієрархічно не підпорядковувалися [Антонович В.Б. Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие // Його ж. Моя сповідь. – С. 558].

Олександр Ягеллончик (1461 – 1506) – великий князь литовський (1492 – 1506), польський король (1501 – 1506) [Рарéе F. Aleksander Jagiełłończyk. – Kraków, 1949; Pictkiewicz К. Wielkie księstwo Litewskie pod rządami Aleksandra Jagiełłończyka. Studia nad dziejami państwa і społeczenstwa na przełomie XV і XVI wieku. – Poznań, 1995].

… володимирський староста… – володимирським старостою на час проведення ревізії у 1545 р. був князь Федір Андрійович Сангушко (Boniecki А. Poczet rodów… – S. XLI).

копа литовських грошів – грошова одиниця, що складалася з 60 грошів.

підстароста – намісник старости у Великому князівстві Литовському, що керував староством за відсутності старости, наглядав за виконанням судових вироків, входив до складу замкового суду (Статут Вялікага Княства Літоўскага… – С. 509).

Бершадський Сергій Олександрович (1850 – 1896) , історик, археограф, професор Петербурзького університету.

… «ключникъ»… – крім керівництва великокнязівськими маєтками – ключами, ключники виконували функції ворітників, замикаючи на ніч замкові або міські ворота і зберігаючи ключі від них у себе (Статут Вялікага Княства Літоўскага… – С. 494; Góralski Z. Urzęy і godności… – S. 235).

… мостівничий… – урядник, що здійснював нагляд за станом доріг, мостів, гребель. Призначався зі шляхти, входив у число земських урядників (Статут Вялікага Княства Літоўскага… – С. 501; Góralski Z. Urzędy і godności… – S. 206).

Бонецький Адам (1842 – 1909) – польський історик і геральдист. Основні праці «Kronika rodziny Bonieckich» (1875), «Poczet rodów w Wielkim Księstwie Litewskim w XV і XVI w.» (1887), «Herbarz Polski». – T. 1 – 13 (1899-1909) (PSB. – T. II. – S. 302-303).

… господарські шляхтичі… – йдеться про категорію переважно молодих людей, як правило, шляхетного походження, що постійно перебували при дворі великого князя, складали його оточення, але не займали двірських посад. Дворяни господарські досить часто виконували доручення великого князя. Часте перебування при дворі великого князя в статусі дворянина сприяло успішній кар’єрі в подальшому. Про дворян в оточенні польського короля Сиґізмунда Августа інформує польський легат Руджієрі. Він повідомляв, що при королю знаходилося багато шляхти, званої дворянами. Кожен із них повинен був утримувати від 4 до 10 коней. За це вони отримували від короля платню. Дворяни мали перебувати при королю, особливо коли він йде на війну [Relacje nuncjuszów apostolskich od r. 1540 – 1690 / E.Rykaczewski. – Berlin; Poznań, 1864. – Т. 1. – S. 14; див. також: Pietkiewicz K. Dwór litewski wielkiego księcia Aleksandra Jagieiłłończyka (1492 – 1506) // Lietuvos vos valstybe XII-XVIII a. – Vilnius, 1997. – S. 75-131].

каштеляни – урядники, що в земській ієрархії розміщувалися за воєводами. Твердження М.Грушевського, що цей уряд був лише почесним титулом, не цілком відповідає дійсності. У сучасній історіографії утвердилася думка про наявність певних обов’язків у каштелянів. Вони допомагали воєводам збирати шляхетське ополчення, у випадку, якщо воєводство поділялося на землі, каштеляни в них це здійснювали особисто. За відсутності воєводи каштелян виконував деякі цивільні функції воєводи, будучи немовби його намісником [Bardach J. Historia państwa і prawa Polski. – Warszawa, 1965. – Т. 1: Do połowy XV wieku. – S. 454; Góralski Z. Urzędy і godności… – S. 66 – 70; Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV – XVIII століттях // ЗHTШ. – 1994. – Т. CCXXVIII: Праці Історично-філософської секції. – С. 80].

чолобиття – прохання окремих осіб чи певних соціальних груп про надання привілеїв чи їх підтверджень, підкріплене значною грошовою сумою або подарунком великому князю. Термін «чолобиття» походить від формули «чоломъ намъ били», що містилася на початку нарації [докладніше див.: Bardach J. Czołombicia і рокłоnу. Kartka z dziejów administracji Wielkiego Księstwa Litewskiego XV – XVI wieku // Wieki średnie. Prace ofiarowane Tadeuszowi Manteufflowi w 60 rocznicę urodzin. – Warszawa, 1963].

… князь Костянтин Іванович Острозький… – (бл. 1460 – 1530). Крім названих М.Грушевським посад, К.І.Острозький одночасно (в період з 1511 по 1522 р.) займав уряди маршалка Волинської землі (1507 – 1522) та гетьмана Великого князівства Литовського (1497-1500, 1507-1530) [Wolff J. Kniaziowe litewsco-ruscy od końca XIV wieku. – Warszawa, 1895. – S. 347 – 351; Яковенко Н. Українська шляхта… – С. 276; Войтович Л. Удільні князівства… – С. 129].

… князь Федір Сангушкович… – (помер 1547 р.). Перелічені М.Грушевським уряди князь Ф.Сангушко зосередив разом у своїх руках в останні роки життя – з 1544 по 1547 p. [Wolff J. Kniaziowe litewsco-ruscy od końca XIV wieku. – Warszawa, 1895. – S. 429-432; Яковенко Н. Українська шляхта… – С. 294]

Нарбут Миколай Войцехович (помер 1555 р.) – господарський маршалок (1546 – 1553), підляський воєвода (1551 – 1555), як мозирський староста згадується у 1542 p. [PSB. – Т. XXII. – S. 536 – 537; Urzędnicy podlascy XIV – XVIII wieku. Spisy / Oprac. E.Dubas-Urwanowicz, W.Jarmolik, M.Kulecki, J.Urwanowicz. – Kórnik, 1994, – S. 153]

Дахно Васильович – кременецький староста (1536 – 1538). Урядував на цій посаді від імені королеви Бони [Собчук В. Кременецька волость у XVI столітті: територія і поселення // ЗНТШ. – 1996. – Т. ССХХХІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 385 – 386]. У 1537 р. займав також посади ключника, городничого і мостовничого луцького [Archiwum książąt Lubartowiczów-Sanguszköw w Sławucie / Wyd. przez B.Gorczaka. – Lwów, 1890. – T. IV. – S. 89; Торгівля на Україні XIV – середина XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина / Упор. В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. – К., 1990. – С. 63].

… якийсь Ківерницький… – йдеться про представника волинської зем’янської родини Ківерецьких, власників села Ківерці [див.: Źródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – Т. XIX: Ziemie Ruskie. Wołyń і Podole / Opisane przez A.Jabłonowskiego. – S. 99]. Інформація про зайняття Ківерецьким посади луцького старости є сумнівною. Протягом майже всього XVI ст. ця посада перебувала у руках князівських родин [див.: Boniecki А. Poczet rodów… – S. XXXII – XXXIII; Wolff A. Senatorowie і dygnitarze Wielkiego księstwa Litewskiego (1386 – 1795). – Kraków, 1885. – S. 22 – 24]. Можливо, він був підстаростою.

Борзобагатий-Красенський Іван Яцкович – спочатку красноставський купець, волинський митник (1547), далі луцький війт (1555), на початку 1560 р. став луцьким ключником, мостовничим і городничим [Торгівля на Україні… – С. 73, 84, 91, 93].

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 787

Модифіковано : 12.06.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.