Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Укладання описів замків

Михайло Грушевський

Від середини XVI ст. до нас дійшли детальні описи південноруських «господарських» замків, складені урядовими ревізорами в 1545 й 1552 pp.; видані дотепер описи згадують про такі замки: Володимирський (опис 1545 p.), Луцький (описи 1545 й 1552 pp.), Крем’янецький (1545 p.), Вінницький (1545 і 1552 pp.), Брацлавський (1545 p.), Житомирський (1545 і 1552 pp.), Овруцький, Мозирський [Мозир колись також належав до Київської землі – див. для XII ст. Ипат. лет. [СПб, 1871], с. 341; у литовський період Мозирський повіт, як і Остерський, входив до складу Київського князівства й воєводства – див. «Монографии…» В.Б.Антоновича, т. І, с. 245], Чорнобильський, Київський, Канівський, Черкаський і Остерський – останні описані 1552 p.; загалом ці описи охоплюють, таким чином, майже всю населену південноруську територію, яка тоді входила до складу Русько-Литовської держави.

[«Попис замков» 1545 p. повністю видав О.Яблоновський – «Źródła dziejowe», t. VI, Warszawa, 1877, з додатком нарису про стан Волині в середині XVI ст. З цього «Попису» у «Памятниках», вид. Київською комісією для розгляду давніх актів, у т. IV опубл. описи Володимирського, Луцького й Кременецького замків, в «Архиве…», ч. VI, т. 1 – Брацлавського, у ч. VII, т. 1 – Житомирського. Їх взяли з південноруських актових книг; бракує лише опису Вінницького замку (1545). Описи 1552 р. всі надруковані в ч. VII, т. 1 «Архива… , за винятком опису Овруцького замку, вид. в ч. IV, т. 1 – останній також відноситься до 1552 p., хоча й поданий під 1545 p.: це засвідчує його форма, тотожна з формою інших описів цього року; староста Халецький, при якому відбувався опис, тримав замок і в 1552 р. Деякі описи ще не віднайдено, так у грамоті короля Станіслава Августа Брацлаву 1792 р. наводиться витяг опису Брацлавського замку 1552 р. («Архив…», ч. V, т. 1, с. 533) [Źródła dziejowe. – Warszawa, 1877. – Т. VI: Rewizya zamkow ziemi Wolynskiej w polowie XVI wieku / Wyd. A.Jablonowski. – S. 1-144; Памятники… – Т. IV. – Отд. 2; Архив ЮЗР. _ Ч. VI. – Т. 1; Ч. VII. – Т. 1. – № 18; Ч. IV. – Т. 1; Ч. V. – Т. 1. – С. 533]].

Ці описи є цінним джерелом для вивчення адміністрації, юридичного й економічного побуту країни і в цьому сенсі їх не раз досліджували вчені. Я ж у цьому нарисі спробую згрупувати подані ними відомості щодо влаштування «господарських» замків в усій Південній Русі, їх стан і засоби оборони, додаючи час від часу також відомості з інших тогочасних джерел. Подібного загального огляду, наскільки мені відомо, ще немає [Описи окремих замків наводились і раніше в монографіях, присвячених тій чи іншій землі: опис Київського замку наведений у монографії В.Б.Антоновича «Киев, его судьба и значение с XIV по XVI в.» [Монографии… – Т. 1], в «Очерке известий о Подольской земле [до 1434 г.]» п. Молчановського описане влаштування Брацлавського й Вінницького замків, п. Яблоновський у своєму вступному нарисі наводить відомості описів 1545 р. про стан замків, описаних під час цієї ревізії, тощо. Невеликий загальний нарис влаштування замків подано у статті проф. Бершадського «Аврам Езофович…» («Киевская старина», 1888, т. X, с. 81)], проте це питання не позбавлене інтересу: половина описаних замків мали важливе колонізаційне значення, решта замків – волинські й північні – хоча й не мали для населення такого значення, як південні, позаяк ці повіти рідше зазнавали татарських вторгнень і поряд з державними замками мали й приватні укріплення, та все ж влаштування і стан цих державних фортець також мають неабияке значення серед інших сторін земського ладу Південної Русі.

Кілька слів про самі ревізії замків. На початку правління Сиґізмунда Авґуста звернули особливу увагу на стан замків. Відразу після Берестейського сейму 1544 року відрядили комісію для опису замків Литви й України. На початку 1545 (чи в кінці 1544) року на Волинь посилають на ревізію господарського дяка (секретаря) Льва Патія (чи Патієвича) Тишковича [Йому доручили оглянути замки: Луцький, Володимирський, Крем’янецький, Брацлавський, Вінницький і Житомирський (див. «Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 6 і далі; « Źródła dziejowe» [Т. VI], p. 1 sq.)]. У грамоті волинській шляхті король пояснює цю ревізію отриманими ним звістками, що замки перебувають у занепаді, натуральні повинності населення не виконує; що зем’яни, вислуживши землі та людей, «яко оныхъ замковъ будувати, такъ и мостовъ робити и подводъ и стацей давати, такъ и иншихъ стародавнихъ повинностей земскихъ полнити не хочуть» [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 7; «Źródła…» [Т. VI], p. 3]. Патій був у Володимирі й Луцьку, та не міг виконати королівських інструкцій: шляхта всіляко ухилялася від повідомлення необхідних відомостей, відговорювалася тим, що старости й знатні пани відсутні, – вони на Віленському сеймі. Через цю невдачу Патій, як видно, решту замків не відвідав. У своєму донесенні він нагадав іще про одне зловживання: незаконне запровадження у приватних володіннях митниць і збір мита; на це ще звертав увагу Сиґізмунд Старий [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 8. Про цей перший «попис» Патія див. згадку на с. 70].

За якийсь час король посилає нового ревізора – Юрія Фальчевського, луцького біскупа; йому доручили оглянути замки, оприлюднити земські повинності, перевірити права власників на маєтки та ін.; необхідних заходів до припинення зловживань він мав ужити на місці. Разом з біскупом знову послали Льва Патія. Але й поїздка біскупа не дала особливих результатів. Шляхта всіляко ухиляється від ревізії, з’їжджається повільно, дехто зі знаті не з’являється взагалі, хоча їх сповістили; надто неприємною була, очевидно, ревізія документів на володіння: факти захоплення приватних і державних маєтків, наведені в описах, уповні пояснюють це ухиляння [Ось яскравий приклад подібних захоплень: володимирський староста, отримавши Турійський замок, «нарядилъ петнадцеть селъ къ нему, земянъ скривдивши. А инныи села, который мѣли спадкомъ прыйти на господара, тыи собѣ привлащилъ», скупив 12 маєтків, утискаючи власників, присвоїв три виморочні маєтки, віддані йому в управління, та ін. Ibidem, с. 182 – 183].

У Володимирі шляхта обіцяє подати документи на загальному з’їзді у Луцьку, куди збереться «старша братія», де зберігаються земські привілеї Волинської землі, а в Луцьку на загальній раді складають грубу відповідь ревізорам і заявляють таке: «Естли будетъ земля Кіевская, земля Полоцкая, земля Витебская, земля Жомоитская, а къ тому тежъ вси повѣты Подляскіи будуть привилія свои класти передъ Его Млтію, тогди и мы наименшыи слуги Его Млти привилія свои положимъ», а щодо маєтків «мы сами и предки наши у Господара Его Млти не украли, бо маемъ старосты надъ собою, яко въ Луцку, такъ въ Володымери, естли бы смѣлъ того ся кусити, а господарского имѣніе украсти мѣлъ, тогды бы старостове зъ горла въ насъ то выдрали» [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 48-49; «Źródła…» [Т. VI], р. 23-24].

Відсіч, яку дав цій заяві Фальчевський, і його переговори зі знатнішими князями й панами змусили шляхту замінити різку відповідь ввічливішою, але ніяких реальних результатів не дали. Шляхта грамот не подала, натомість скаржилася на утиски урядників, на неспокій від татар, на втечі селян, які «за границу лядскую втекають и по волямъ князскимъ и панскимъ, которые здеcѣ на Волыни есть, разходять», а щодо мита врешті заявили, що збагачення шляхти корисне і для держави, і для краю: «Еще есть зъ большею славою и обороною тое земли и съ пожиточнымъ скарбу господарского, ижъ ся тое панство и мы подданный Его Млти ширимъ и множимъ» [«Памятники…» [Т. IV. – Отд. 2], с. 134]. Ревізор зауважує, що шляхта діяла при цьому одностайно, за спільною радою, пройнята усвідомленням своїх станових інтересів [«То есть всѣхъ ихъ одностолная порода и змова, яко старшихъ, такъ и менчихъ» («Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 64)]. Свідчення про прибутки урядовці давали також неохоче, багато затаювали; доводилося звертатися до громадян.

Словом, результати ревізії були незадовільними. Чи ця невдача, чи хвороба біскупа, на яку він скаржився під час ревізії, були причиною, – але подальшу ревізію здійснював лише Патій. Він почергово відвідав Крем’янець, Вінницю, Брацлав і Житомир. У Крем’янці він знову марно чекає з’їзду всієї місцевої шляхти; навіть городничий, «который былъ повиннѣйшій быти… ни самъ не былъ, а ни рейстровъ справы свое дати не хотѣлъ» [«Памятники…», т. IV, [отд.] 2, с. 195, 197-198]. У Брацлаві від подання документів, «твердостей» відговорювалися тим, що документів при собі не тримають внаслідок татарських розорень, а зберігають у Кам’янці, Острозі.

Уся ревізія зайняла близько трьох місяців. Свій капітальний «попис» замків Патій завершує побажанням, аби король і Рада милостиво прийняли його працю й вибачили його, коли він щось «одкрыте а нестыдливе писалъ и ясне объявилъ». «Вчиниломъ то не про жадный пожитокъ и хвалу мою, але напредъ зъ науки Писма Святого, а потомъ зъ розсказания господарского» [«Архив ЮЗР…», ч. VII, т. 1, с. 139; «Źródła dziejowe» [T. VI], р. 133-134].

Через шість років, на початку 1552 року, відбувається нова ревізія та опис замків; від неї ми маємо описи замків: Луцького, Вінницького, Житомирського, Овруцького, Мозирського, Чорнобильського, Київського, Канівського, Черкаського й Остерського; причини й обставини ревізії ближче нам невідомі. Ці останні описи й за змістом, і за формою різко відрізняються від попередніх. Описи 1545 року становлять цілісний зв’язний виклад ревізії; відомості про розташування замків переплітаються з окремими епізодами; наводяться переговори, скарги, документи – все це дає багато цінних побутових деталей. Описи 1552 року є сухими відповідями на питання однієї й тієї ж програми; поступаючись описам 1545 року, що рясніли побутовими деталями, вони перевершують їх точністю й багатством відомостей щодо адміністрації, фінансів та ін. Перейдемо до суті.


Примітки

Сиґізмунд Авґуст (1520 – 1572), син Сиґіз-мунда І Старого, польський король з 1529 p., великий князь литовський з 1522 р. (фактично обидва престоли займав протягом 1548 – 1572 pp.). Як у Князівстві, так і в Короні, намагався провести реформи, що збільшили б надходження коштів до державного скарбу, в тому числі й з метою підвищення обороноздатності обох держав. Для реалізації останнього й були проведені ревізії замків [Kolankowski L. Zygmunt August, wielki książe Litwy do roku 1548. – Lwów, 1913; Cynarski S. Zygmunt August. – Wrocław; 1988; Sucheni-Grabowska A. Zygmunt August, król polski і wielki książe litewski 1520 – 1562. – Warszawa, 1996].

Тишкович (Патій, Патієвич) Лев (помер 1550), господарський дворянин, дяк (писар) (1543 – 1550) [Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim Księstwie Litewskim w XV і XVI wieku. – Warszawa, 1887. – S. 250; Urzędnicy centralni і dostojnicy Wielkiego księstwa Litewskiego… – S. 128, 230].

… Сиґізмунд Старий… (1468 – 1548), син Казимира Ягеллончика, польський король і великий князь литовський (1506 – 1548) [Pawiński A. Młode lata Zygmunta Starego. – Warszawa, 1893; Dembińska F. Zygmunt I. Zarys dziejów wewnętrzno-politycznych w latach 1540 – 1548. – Poznań, 1948; Wojciechowski Z. Zygmunt Stary (1506 – 1548). – Warszawa, 1979].

Хвальчевський Юрій (помер 1549), луцький біскуп (1536 – 1549). Спричинився до економічного й фінансового зміцнення свого біскупства. У 1543 р. став управителем литовського двору Сиґізмунда Августа, а також його фінансовим дорадником (PSB. – Т. IV. – S. 1-2).

… володимирський староста… – староста-урядник, що володів державною волостю з центром у замку. Староста у Великому князівстві Литовському, був керівником посполитого рушення шляхти, боярів, слуг, міщан, у своєму безпосередньому підпорядкуванні мав замкових і старостинських слуг, захищав з ними замок, переслідував противника, турбувався про стан замку, забезпечення його продуктами і боєприпасами [Ochmański J. Organizacja obrony w Wielkim Księstwie Litewskim… – S. 388]. У 1545 p. володимирським старостою був Федір Андрійович Сангушко, маршалок землі Волинської [Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. – С. 294].

…на загальному з’їзді… – йдеться про з’їзди верхівки місцевого зем’янства – князів та панів, де вироблялися документи з пропозиціями та проханнями до великого князя. Ці документи значною мірою визначали позицію представників землі, що з 1538 р. по два з кожного повіту призначалися місцевими старостами на загальнодержавному сеймі [Błaszczyk G. Litwa nа przełomie średniowiecza і nowożytności 1492-1569. – Poznań, 2002. – S. 78].

… «старша братія»… – «старшою братією» називалися князі й пани, що мали право бути представниками землі на сеймах. На українських землях до неї, як правило, належали князі і представники окремих панських родин, що мали право виставляти військові почти під власною хоругвою .

… земські привілеї Волинської землі… – йдеться про уставну грамоту Волинській землі, що являла собою привілей для феодалів всієї землі й визначала їх обов’язки та права. Збереглося два земських привілеї для Волині – 1501 та 1509 pp. (останній був потверджений без змін у 1547 p.). Однак навіть хронологічно перший привілей (1501 р.) є потвердженням, тому, безсумнівно, земський привілей для Волинської землі був виданий раніше [Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. – К., 1889; Якубовский И. Земские привилеи Великого княжества Литовского // ЖМНП. – 1903. – № 3. – С. 238-278; № 4. – С. 245-303].

… «за границу лядскую»… – йдеться про литовсько-польський кордон. Твердження про втечі селян на територію Корони є сумнівними, оскільки там феодальні повинності селян були принаймні не меншими.

… «по волямъ»… – тут говориться про слободи – нещодавно засновані поселення, жителі яких на певний період (10, 15, а інколи й більше, років) звільнялися землевласником від сплати значної частини податків та виконання повинностей.

господарський скарб – відомство, що очолювалося надвірним литовським підскарбієм і знаходилося у Верхньому Ві-ленському замку. До його функцій належала опіка над королівськими маєтностя-ми; у скарб надходили прибутки з них. Підскарбій здійснював контроль за станом державної грошової одиниці; на сеймах звітував про використання коштів зі скарбу. До 1569 р. надвірний литовський підскарбій входив до складу господарської ради (т. зв. панів-ради). Його заступником був скарбник [Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка… – С. 361; Urzędnicy centralni і dostojnicy Wielkiego księstwa Litewskiego… – S. 159,182; Tyla A. Lietuvos rũmų iždas: pajamų šaltiniai ir jų panaudojimas (XVI a. pab. – XVII a.) // Lietuvos istorijos metraštis. 1995 metai. – Vilnius, 1996. – S. 29-48].

… городничий… – урядник, який призначався великим князем з місцевої шляхти. До його обов’язків належало: догляд за станом замкових фортифікацій, організація ремонтних робіт оборонних споруд, забезпечення замку зброєю, боєприпасами, харчами, контроль за протипожежною безпекою в місті. За відсутності каштеляна чи старости засідав у замковому суді [Статут Вялікаго княства Літоўскага 1588. Тэксты. Даведнік. Каментарыі. – Мінськ, 1989. – С. 474].

… «твердостей»… – тут, ймовірно, йдеться про підтвердження (конфірмації) попередньо виданих привілеїв. Оскільки земельні володіння більшості литовсько-руської шляхти мали тимчасовий характер (пожиттєвий, «до волі нашої господарської») або були обтяжені виконанням різних повинностей, у першу чергу військових, на користь великого князя, то землеволодільці при зміні великого князя, як правило, намагалися отримати підтвердження привілеїв на свої землі.

… Рада… – пани-рада – вищий державний орган у Великому князівстві Литовському. До Ради входили вищі службові особи (маршалок, гетьман, канцлер, підскарбій, воєводи, каштеляни, окремі старости), католицькі єпископи, найзаможніші феодали. Створена у XV ст., Рада була постійно діючим органом влади, володіла правом обрання великого князя, забезпечення оборони держави, проведення закордонної політики, видання законів, розгляду найважливіших судових справ [Леонтович Ф. Рада великих князей литовских // ЖМНП. – 1907. – № 9. – С. 122-179; № 10. – С. 273-331; Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с боярской думой древней России. – Томск, 1904. – Ч. I: Рада Великого княжества Литовского. – Вып. 1; Томск, 1912. – Ч. I. – Вып. 2; Korczak L. Litewska Rada Wielkoksiężęca w XV wieku. – Kraków, 1998].