Записка, предложена археографічній комісії в справі видання корпусу матеріалів до історії козаччини
Михайло Грушевський
Студіювання історії козаччини, сього найбільш голосного й яскравого, коли не найбільш інтересного періоду історії України, стрічається з великою перешкодою в браку джерел, і се разом з іншими обставинами служить причиною, що сучасний стан нашого знання сього періоду далеко не відповідав його важності й інтересу.
Одинокий більший і систематичний, хоч односторонній (обмежений самими московськими архівами, головно Архівом заграничних справ) збірник джерел – «Акты Южной и Западной России», розпочатий Костомаровим, доповнюваний пізніше Карповим, дійшовши до р. 1678, спинився тому кільканадцять літ і нема ніяких виглядів на його продовження. Все інше, що видавалося перед тим і по тім (як «Памятники» і «Архив» Київської комісії, «Акты Московского государства», «Материалы» Куліша й Еварницького, «Listy Żόłkiewskiego», «Księga pamiętnicza Jak[uba] Michałowskiego», «Akta do panowania Stef[ana] Batorego», «Pisma do wieku і spraw Jana Sobieskiego», «Archiwum Jana Zamojskiego» і т.ін.), мало ще більше уривковий і припадковий характер, або лише принагідно зачіпляючи історію козаччини або займаючися певними спеціальними моментами в її історії.
З перерванням «Актов Ю[жной] и З[ападной] России» не стало видавництва, присвяченого систематичному видаванню матеріалів до історії козаччини, і не видко, щоб заносилося на зміну в сій справі, бодай в ближчім часі. Се вкладає моральний обов’язок на нашу археографічну комісію – застановитися над сею справою.
Займаючи дванадцятий вже рік катедру історії на Львівськім університеті, я звертав увагу не тільки на те, аби мої слухачі (ті, розуміється, котрих інтереси сягали далі осягнення учительської кваліфікації) присвоювали собі основи наукової методи в студіюванні історичного матеріалу, але також здобували собі практичні підстави для самостійної роботи над архівальним і взагалі археографічним матеріалом. А що козацький період зістається найбільше вдячним і принадним полем роботи для молодих дослідників, даючи можність з невеликим розмірно накладом праці осягнути якісь наукові результати, то період сей служив звичайним полем наукових вправ для учасників мого семінару.
Таким чином протягом сих десяти з верхом літ вийшло з того семінару не менше десятка молодих людей, відповідно вправлених в історичну й археографічну методу, а при тім добре обізнаних з певними партіями історіографії історії України. Се дає мені можливість виступити перед хв[альною] археографічною комісією з проектом систематичного збирання й видання матеріалів до історії України в козацьких часах і самої козаччини спеціально, коротше сказати – корпусу матеріалів до історії української козаччини.
Корпус сей мав би обняти час головно від останньої чверті XVI в. почавши й кінчаючи серединою XVIII в. Він має зібрати матеріал не тільки для зверхньої, воєнної і дипломатичної історії козаччини, які головно звертали увагу дослідників і видавців давніше, але також для студіювання козаччини як явища соціально-національного, продукту економічних і суспільно-політичних обставин, далі – козацької організації й управи та відносин під козацьким режимом.
Головними етапами археографічної роботи для сього корпусу, окрім львівських збірок, в значній мірі вже використаних, уважаю такі: краківські збірки (бібл[іотеки] Чарторийських, університетська й академічна), варшавські (головно орд[инації] Красінських і генер[ального] штабу), петербурзькі (Публічна бібліотека, архів сенату й генер[ального] штабу), московські (архів Міністерства] справедливості й заграничних справ, також теки Маркевича в Рум’янц[евському] музеї), харківський і чернігівський архіви – останки актів козачих урядів, київська збірка паперів Лазаревського (в університеті), несвіжська, славутська й деякі інші збірки поменшого для сеї справи значення.
Самий хід роботи я проектував би в таких головних рисах: розділити роботу хронологічно (напр., до Хмельниччини, від смерті Хмельницького до 1664 p., часи Дорошенка і Самойловича, часи Мазепи і Скоропадського), а також і по групам архівів (архіви краківські й варшавські, архіви московські й петербурзькі і т. ін.), і поручити чи то поодиноким дослідникам, чи групам їх збирання матеріалу з певного періоду й публікування того матеріалу, коли він дійде великості одного тому. Таке сполучення роботи збирача з роботою видавця й можність скорого видання зібраного матеріалу дасть заохоту науковим робітникам і устереже цілий проект від небезпечності загрузнути в передвступних роботах, як то часто буває. Загального проводу і редакційного нагляду можу піднятися.
Ділена Міністерством сього року підмога археографічній комісії дає можність організувати перші археографічні експедиції уже в сім році. Археографічна комісія зволить у дальших роках поновляти прошения до Міністерства про таку ж підмогу, а коли повстане можливість видання вже зібраних матеріалів, – вставитися перед виділом Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка про підмогу з його фондів, щоб томи сього корпусу могли виходити, не чекаючи своєї черги з «Пам’ятками». Публікація ся була б настільки важна для інтересів української науки, що представлення се повинно знайти прихильне розв’язання у виділу Товариства.
Примітки
Публікується за виданням: [Грушевський М.] Записка, предложена археографічній комісії проф. Грушевським в справі видання корпусу матеріалів до історії козаччини // Хроніка НТШ. – Львів, 1905. – Ч. 24. – С. 19 – 21. Передрук у виданні: Едиційна археографія в Україні у XIX–XX ст.: Плани, проекти, програми видань. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 155 – 157.
Публіковану записку оприлюднив учений на засіданні археографічної комісії НТШ 2 листопада 1904 р. Фактично в цій записці поглиблювався запропонований ще в 1894 р. план видання козацьких матеріалів з московських архівів (див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2003. – Т. 5. – С. 30, 397 – 398). У новому проекті М.Грушевський зазначав «уривковий та припадковий» характер попередніх видань, що тільки принагідно торкаються історії козаччини. Дослідник попередньо визначив коло бібліотек та архівів, у яких мали побувати археографи. Насамперед це російські та польські архіви, де збереглося найбільше козацьких матеріалів. Окрім цього, в поле зору дослідників під час реалізації проекту потрапили архіви та бібліотеки у Відні, Римі, Стокгольмі, Лондоні та інших європейських містах.
У перші роки виконання проекту в археографічні подорожі вирушили учні М.Ірушевського: І.Крип’якевич, І.Кривецький, І.Джиджора, В.Герасимчук (Капраль М. Археографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (нарис історії діяльності) // Український археографічний щорічник. – К., 1999. – Нова серія. – Вип. 3 – 4. – С. 61). Пізніше до проекту долучилися С.Томашівський, Ф.Голійчук, М.Кордуба, В.Липинський, І.Шпитковський, а також член археографічної комісії зі Швеції Альфред Єнсен.
Попри несприятливі фінансові обставини, а пізніше й Першу світову війну та буремні роки революцій, вдалося реалізувати частину цього проекту в серії «Жерела до історії України-Руси»; див.: Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1908. – Т. 8 ( = Матеріали до історії української козаччини, т. 1: Документи по р. 1631 / Вид. І.Крип’якевич), Т. 12 (= Матеріали до історії української козаччини, т. 5: Акти до Хмельниччини 1648 – 1657 pp. / Вид. М.Кордуба); 1924. – Т. 16. Останній том видав С.Томашівський, але вже в іншій серії: Ватиканські матеріали до історії України.
Нещодавно Я.Федоруку вдалося віднайти та видати фактично підготовані до друку матеріали, які зібрав під час реалізації проекту В.Герасимчук; див.: Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Герасимчук: життя і творчість (1880 – 1944). – Львів, 1994 (= Львівські історичні праці, вип. 1). Окрім власне археографічних здобутків, слід зазначити велику кількість окремих документів та статей і розвідок з козацької історії, що видали М.Грушевський та всі залучені до проекту вчені. Отже, згаданий проект видавання джерел можна вважати доволі успішним.
…збірник джерел – «Акты Южной и Западной России», розпочатий Костомаровим… дійшовши до p. 1678 – загалом у цій джерельній серії вийшло 15 томів упродовж 1863 – 1890 pp., див.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. – СПб, 1863 – 1890. – Т. 1 – 15.
Все інше, що видавалося перед тим і по тім (як «Памятники»… «Pisma do wieku іsprawjana Sobieskiego», «Archiwum Jana Zamojskiego «… – йдеться про такі видання: Акты Московского государства, изданные Императорской академией наук. – М., 1890 – 1894. – Т. 1 – 2; Архив Юго-Западной России. – К., 1863 – 1902. – Ч. 3. – Т. 1 – 5; Кулиш П.А. Материалы для истории воссоединения Руси. – М., 1877. – Т. 1; Памятники, изданные ВКДА. – К., 1845 – 1847 (друге вид.: 1897 – 1898). – Т. 1 – 3; Эварницкий Д.И. Сборник материалов для истории запорожских казаков. – СПб, 1888; Akta historyczne do panowania Stephana Batorego, krόla polskiego // Biblioteka ordynacyi Krasińskich. – V. 5 – 6 / Muzeum Konstantego Świdzińskiego / Wyd. J.Janicki. – Warszawa, 1881; Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubelskiego a pόźniej kasztelana bieckiego Księga pamiętnicza / Wyd. A.Z.Helcel. – Krakόw, 1864; Listy St. Żόłkiewskiego 1584 – 1620. – Krakόw, 1868; Piśma do wieku і spraw Jana Sobieskiego / Zebr. і wyd. F.Kluczycki. – Krakόw, 1880 – 1881; Sobieski W., SiemeńskiJ. Archiwum Jana Zamoyskiego. – Warszawa, 1904. – T. 1.
З перерванням «Актов Ю[жной] и З[ападной] России « не стало видавництва, присвяченого систематичному видаванню матеріалів до історії козаччини – останній, 15-й том «Актов ЮЗР» вийшов у 1890 р.
…я звертав увагу… здобували собі практичні підстави для самостійної роботи над архівальним і взагалі археографічним матеріалом – учасниками відомого історичного семінару, який вів М.Грушевський, стало багато пізніше відомих істориків його школи: С.Томашівський, І.Крип’якевич, І.Джиджора, І.Кревецький, В.Герасимчук та ін. (Михайло Грушевський і львівська історична школа: Матеріали конференції. Львів, 24 – 25 жовтня 1994 р. – Львів, 1995).
Головними етапами археографічної роботи для сього корпусу, окрім львівських збірок, в значній мірі вже використаних, уважаю такі: краківські збірки… інші збірки поменшого для сеї справи значення – сучасне місцезнаходження більшості згаданих збірок див.: Кулаковський П. Коментарі // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2003. – Т. 5. – С. 397– 400. Деякі збірки, наприклад, з «Ординації Красінських» у Варшаві, назавжди втрачені для науки, оскільки згоріли під час Другої світової війни.
Самий хід роботи я проектував би в таких головних рисах: розділити роботу хронологічно (напр., до Хмельниччини, від смерті Хмельницького до 1664 p., часи Дорошенка і Самойловича, часи Мазепи і Скоропадського) – як керівник проекту М.Грушевський визначив періоди, над якими мали працювати його учні: І.Крип’якевич – від початків козаччини до 1648 p., В.Герасимчук – 1657 – 1665 pp., І.Кревецький – 1665 – 1676 pp., І.Джиджора – 1720 – 1740 pp. Пізніше до проекту долучилися ще й інші вчені, див: Капраль М. Археографічна комісія Наукового товариства їм. Шевченка у Львові (нарис історії діяльності). – С. 61 – 62.
…не чекаючи своєї черги з «Пам’ятками « – археографічна комісія НТШ також одночасно зі «Жерелами до історії України-Руси» видавала серію «Пам’ятки української мови та літератури».
Мирон Капраль
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 539 – 540.