Наукова діяльність Товариства імені Шевченка в р. 1895

Михайло Грушевський

Записка для загального збору р. 1896

З кінцем р. 1895 скінчився третій рік існування нашого Товариства в ролі наукового. Пригляньмося його діяльності на полі науки, аби, пізнавши зроблене, поставити собі певні задачі й desiderata [побажання] на будуче.

Наукова діяльність Товариства розвивалась в роботі секцій й видавництвах. Почнемо з перших.

Минулого року було всього 21 засідання секційне і на них 38 рефератів; з того секція історично-філософічна мала 9 засідань з 19 рефератами, секція філологічна – 7 засідань з 13 рефератами, секція математично-природничо-лікарська – 5 засідань з 6 рефератами.

Число засідань треба признати значним – викинувши ферії, будемо пересічно мати по два засідання на місяць: се могло би свідчити про значний рух в сфері членів. Годиться, одначе, зауважити, що сходини на тих засіданнях рідко випадали дуже численними: від того залежало між іншого, що далеко не всі реферати викликали живішу дискусію. Хоч се є досить звичайний стан наукових засідань, але нашому молодому Товариству ми зичили б більшого оживлення.

Можна загально сказати, що на секції приходили реферати, призначені до друку в «Записках Товариства» (почасти і в «Правничій часописі»); з того загального числа рефератів досі не прийшло до друку лише три (а взглядно один). Регулямін Товариства, вимагаючи, щоб розвідки, призначені до друку в «Записках», переходили через секцію, дає принуку діяльності секцій, що являються таким способом перехідною інстанцією до «Записок». Ініціативу самих секцій в науковій роботі, колективну працю членів можна зазначити в двох справах: в укладі відділу рецензійного «Записок» і в спорядженні наукової термінології.

Перша справа виходила з редакції «Записок» і почасти трактувалася на засіданнях секцій історично-філософічної й філологічної, але далеко більше – на сходинах молодших членів Товариства, уряджуваних поза засіданнями секційними в господі Товариства досить регулярно протягом всього 1895 р.

Щодо другої справи, то поодинокі часті термінології розділили між собою члени секції математично-природничої, й одна з частей – термінологія механічна – була оброблена минулого року. Розуміється, що для такої колективної роботи лежить поле далеко ширше, вимагає її цілий ряд текучих, більш практичних питань (як правописні, лексичні) і різні наукові справи. Можна сподіватися, що з більшим розвоєм Товариства більший розвій матиме й ся діяльність; тепер же сього трудно й вимагати, уважаючи, що роботу секційну вела, властиво, не конче численна група львівських членів.

Переглядаючи протоколи засідань, бачимо, що з загального числа рефератів (38) чотири належали членам замісцевим, решта – львівським, з сих останніх всього референтами (говоримо про авторів розвідок і справоздань, а не тих, що реферували праці неприсутніх членів) виступали 14 членів, з них 6 – мали по одному реферату, решта (28 рефератів) припадає на вісьмох членів. На дальший час в інтересах розвою Товариства лежить, щоб до нього притягалося більше число робітників з інших місцевостей, і взагалі, щоб число активних учасників в секційній роботі збільшувалось.

Переходячи до видавництв Товариства, ми звернемося передовсім до «Записок». На розвій їх звернена була того року головна увага; я вже згадав, що секції були якби перехідною інстанцією, де переглядались розвідки, призначені для «Записок».

«Записки» почали виходити р. 1892, коли (восени) видано було перший том, зложений переважно з праць українських співробітників (трьох українців і двох галичан); се був якби пробний том, призначений для того, аби довести можливість наукового українського видавництва, до чого знаходилося багато скептиків. В дальших роках заміряно видавати по два томи, але 1893 р. вийшов лише один, доперва 1894 p., і то нелегко – видано два. Дійсно, статті збирались з значною трудністю, а «Наукове товариство», не маючи спеціальних фондів на наукові вида[ння], а несучи на собі видатки й так на кілька видавництв, знов таки не могло розпорядити на се й відповідних грошей.

Доперва 1895 р. уділення значніших запомог міністерством і соймом, разом з жертвою одного патріота, дало можливість уложити осібний бюджет наукових видавництв. Редакція «Записок» заходилась коло розширення кругу співробітників і організації наукової роботи, а наслідком того можна було розширити й видавництво. Минулого року «Записки» представляли собою тримісячник, що поділявся на дві майже рівні частини розвідок та матеріалів, більших і менших (miscellanea) і оглядів літературних (наукова хроніка й бібліографія). Таким чином, видавництво має регулярні відділи: розвідки й матеріали, miscellanea, наукова хроніка, бібліографія, відомості з Товариства.

Всього минулого року було вміщено в першім відділі 15 розвідок з різних наук, і історичних, і історично-літературних матеріалів з вступними замітками, в відділі miscellanea – заміток і матеріалів 16; в 3 і 4 відділах обговорено 51 періодичне видання (з того українсько-руських – 8, російських – 37, польських – 4, німецьких – 2) і поодиноких книжок і статей – 122. Щодо змісту припадає в 1 – 2 відділах: на українсько-руську філологію – 2 статті, історію літератури – 8, на історію з помічними науками (археологією, археографією й історичною археографією) – 9, матеріалів історичних і літературних – 10, розвідок природничих та математичних – 2. В відділі бібліографії припадає на історію українсько-руської літератури – 9, на філологію – 4, етнографію – 15, історію взагалі з помічними науками – 46, археологію – 3, історію церкви – 12, історичні й історично-літературні матеріали – 16, право – 4, економію й статистику – 6, природничі розвідки – 2, збірники, словарі і т. ін. – 5.

Дальший розвій сього видавництва редакція «Записок» представляє собі так: воно має розширитись до шести томів на рік (стати двомісячником) – правдоподібно, се розширення довершиться вже сього року; з дальшим поступом має наступити певна спеціалізація матеріалу: тепер осібно виділено правничий відділ, з часом се повинно б статись і з математично-природничим. Далі поруч з «Записками» могли б з’явитись неперіодичні збірники для більших, спеціальніших розвідок і матеріалів, а «Записки», зіставшися при розвідках загальнішого характеру і дрібніших замітках та матеріалах (типу miscellanea), могли б розширити свої огляди літературні, завівши туди важніші явища загальнолюдського наукового життя.

«Записки» Товариства мали своєю першою метою заснувати осередок наукової діяльності своєрідною мовою і до нього притягнути учених українсько-руських, нашими культурними й політичними обставинами призвичаєних ходити в сусіди до чужих видавництв і культивувати чужу науку. Не ставлячи вперед якої-небудь програми щодо напряму, провідних гадок, «Записки» заховували повну свободу в науковім трактуванні речей, ставлячи вимогою лише, щоб робота відповідала вимогам науковості. Маючи таку задачу, не могли вони й вносити на початках якоїсь спеціалізації в змісті, аби не спинити перших кроків наукової роботи своєрідною мовою в таких науках, де вона, задля своєї слабості, не могла абсолютно бути заступлена спеціальними видавництвами.

Поруч з тим, трохи пізніше – поставлена була ще інша, спеціальна мета – утворення в «Записках» органу, що давав би перегляд наукової роботи над предметами, що з Україною безпосередньо зв’язані. Та наукова робота останніми часами прибрала такі великі розміри, що такий перегляд став доконче потрібним, тим часом не тільки на нашій мові, але і на Україні російській не існував. Початки такого огляду зроблено було в томах, виданих 1894 p., але систематично поведено його з минулого року. Для повного й докладного переведення такого огляду треба організації значного числа сил, і відразу великі вимоги годі ставляти; за всім тим деякі галузі наук, як історія українсько-руська, слово й література, представлені були вже доволі повно. А в якій мірі такий огляд задовольняв дійсній потребі, видно було з того співчуття, що знайшов він в учених українських, ба навіть чужих.

Приведення до певної повності й розширення границь сього огляду для загальної науки – се справа дальших часів, і для неї потрібний дальший прилив науково приготованих сил.

Поруч з «Записками» виходили попередні видання наукові. Передовсім належить сказати про «Правничу часопись»; зміст її обговорено на іншім місці (в науковій хроніці), тож нема чого над ним застановлятись, статистично представляється він так: статей і заміток – 10, в відділі «заміток літературних» обговорено 9 книг, крім того, подавано оречення найвищого трибуналу судового.

З кінцем минулого року поставлено було зреформувати се видавництво, перенісши вагу на наукову сторону його й усунувши часть інформаційну (рішення трибуналів і т. ін.), а бібліографію зіставляючи загальному огляду «Записок». Розвідки правничі ж признано за ліпше задержати в осібності, аби не утрудняти переведення спеціалізації наукових публікацій в дальшім часі і видавати їх осібним томом під титулом: «Розвідки правничі історично-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка», таким чином тримісячник заступить річник, більш-менш того ж обсягу, що й томи «Записок», під редакцією того ж д-ра К.Левицького, що проводив редакцію «Правничої часописі» від початку.

Видавництво «Історичної бібліотеки», що від двох років перейшло до Наукового товариства імені Шевченка, має більш практичну мету: дати в приступній формі, в рідній мові головніші розправи про українсько-руську історію. Минулого року видано один том і розпочато другий, вони містять в собі переклад Костомарова «Мазепа й мазепинці» (з скороченнями) й Антоновича «Останні часи козаччини на правім боці Дніпра». Почавши від сієї останньої монографії, видавництво трохи змінює свою методу видання: доти праці подавались без апарату наукового, уважаючи на потреби ширшої публіки, тепер же мають подаватись переклади повні, з усіма примітками, щоби могли заступити первотвір. В дальші томи мають увійти монографії Антоновича й Шульгіна про гайдамацтво й монографії про громадський устрій України-Русі в період литовський, польський та часи Гетьманщини.

Крім того, як і давніше, уміщувались статті наукового змісту і в часописі Товариства «Зоря»; заходи коло розвитку «Записок» вправді мусили в певній мірі відтягнути звідси наукові сили, одначе не доконче, як то видко і з огляду сієї часописі; при тім науковий відділ її наповнявся перекладами цікавіших статей наукових з мов чужих.

Протягом минулого року засновано в Товаристві ще три серії наукових публікацій.

Відповідно прийнятому восени 1894 р. відділом Товариства проекту (див. «Записки», т. V) приступлено до видавництва археографічного.

Публікації поділено на дві серії – «Жерел до історії України-Руси», призначених переважно для актового матеріалу, і «Пам’яток українсько-руської мови й літератури» для пам’яток лінгвістичних і літературних; кожний має містити, окрім текстів, вступну розвідку. Видрукувано перший том з першої серії: «Жерела до історії України-Руси», т. І: люстрації королівщин в землях Галицькій і Перемиській з pp. 1565 – 1566, зібраний і уложений М.Грушевським, з вступною розвідкою: «Економічний стан селян на Подністров’ї Галицькім в пол[овині] XVI в. на основі описей королівщин». Розпочато також перший том «Пам’яток», що містить збірник апокрифів старозавітних, вибраних з українсько-руських рукописей, уложений д-р[ом] Іваном Франком, а має вийти протягом 1896 p., як також і другий том «Жерел», що міститиме люстрації королівщин в землях Перемиській і Сяноцькій з р. 1565 – 1566 (соляні жупи, староства: Перемиське, Лежайське, Замхівське й Сяноцьке).

На початку сього вже року (1896) уконститувалася й осібна комісія археографічна для ведення справи публікацій джерелових; задачею її є не тільки видавання предложених матеріалів археографічних, але й вишукування та збирання їх через археографічні експедиції й відпоручення; одначе відповідний розвиток її діяльності можливий буде лише з розширенням засобів матеріальних. Спеціальний бюджет її поки що становить субсидія 1000 з[олотих] р[инських], признана соймом в останню сесію, а видатки з загального бюджету наукових видавництв Товариства не можуть теж бути значні.

Комісія має дезидерату – видавати річно том «Жерел» і том «Пам’яток», якщо позволить се стан матеріальний Товариства і комісії спеціально. Для ближчих томів «Жерел» комісія має на увазі, окрім закінчення люстрації 1565 – 1566 pp. земель руських, збірник інвентарів, справоздань etc. з королівщин тих же земель з кінця XV в. і до першої люстрації (спорудження копій з вибраних для нього описей Варшавського архіву скарбового вже закінчується), описі королівщин подільських з XVI в., люстрація 1570 р. воєводств Руського, Белзького й Подільського, збірник актів галицьких з часів Хмельниччини, ревізії маєтностей Лівобічної Гетьманщини і ін. Для «Пам’яток» маються на увазі збірники: апокрифів новозавітних, есхатологічних і ін., збірник легенд, видання драматичної літератури українсько-руської XVII – XVIII в. і наукове видання писань Котляревського (ювілейне видання – деякі часті його розпочато друком).

Третю серію становить «Етнографічний збірник», що має містити етнографічні й етнологічні матеріали про українсько-руський край (розвідки мають міститися в «Записках»), оброблені й порівняні з опублікованим вже матеріалом. Тимчасово, аби се видавництво пустити в курс, взяв на себе редакцію його нижчепідписаний, і минулого року вийшов т. І, що містив в собі одну статтю описову («Різдвяні свята на Чорномор’ї» М.Крамаренка), дві збірки етнографічних матеріалів – казки з повіту Брідського, зібрані О.Роздільським (початок), і українські вигадки, зібрані О.Шимченком, і етнографічну програму. Ся остання мала на меті лише, щоб розбудити більший інтерес до збирання матеріалу, зоставляючи вичерпання сієї справи спеціальним програмам і квестіонарам. Для збільшення ж матеріалу етнографічного уділяно запомоги, так минулого року дано запомоги на етнографічні екскурсії на Угорщину двом молодим етнографам п. Гнатюку і Роздільському.

Матеріали етнографічні напливали потроху з провінцій proprio motu. Висловлюючи на сім місці подяку всім, хто надсилав які матеріали, ми сподіваємось, що з розповсюдженням нашого етнографічного видання наплив сей буде збільшуватись. Редакції, одначе, давала клопоту далеко більше та обставина, що матеріал до збірника мусив приходити вже оброблений, себто порівняний з попередніми збірниками матеріалу і відповідними вказівками. Людей, приготованих для сієї роботи, майже не знаходилось, і се головно здержує розширення рам видавництва; редакція з признанням згадує про роботу, підняту коло такого оброблення д-ром Франком, а останніми часами заявився участі в обробленні матеріалів етнологічних звісний етнолог д. Хв.Вовк (Th. Volkov) в Парижі; крім того, редакція заходилась коло приготування до сієї роботи молодших етнографів. Від успіху сієї роботи залежатиме дальше розширення видавництва; Товариство хотіло би довести як скорше до того, аби виходило два томи «Етнографічного збірника» на рік, бо етнографічного матеріалу, як то було вже сказано, не бракує, а збірник наш тепер являється одиноким спеціальним видавництвом для публікування матеріалів етнографічних на цілу Україну-Русь.

З вищесказаного видно, що наукова діяльність і спеціально – наукові публікації Товариства значно розширились минулого року, хоч і далеко не дійшли до тих розмірів, які б йому надати хотілось. Дальший поступ в тім напрямі вимагає доконче збільшення матеріальних засобів Товариства й збільшення наукових сил, злучених для наукової праці в його видавництвах. Засоби були ще дуже невеликі: цілий бюджет наукових видавництв виносив минулого року (з винятком «Зорі») коло 4½ тис; переважна маса праць в видавництвах містилася задурно. В р. 1896 сподіваємось побільшення бюджету, принаймні наполовину, що дасть справжність розширити видавництва й частіше праці ремунерувати.

Протягом минулого року в наукових видавництвах Товариства брало участь своїми працями всього 56 осіб, а то з України-Русі австрійської 37 і України російської 19 (з того в «Записках» 28 з України австрійської й 17 з України російської). Се число дуже значне в порівнянні з попередніми роками, але все ще невелике, коли візьмемо під увагу, що Товариство з своїми виданнями представляє ще одиноку наукову інституцію народну для цілої України-Русі! Редакція покладала немало праці коло заохочення земляків до участі в видавництвах Товариства й організації колективної праці. Але доброї волі й енергії одиниць не вистане до поборення обставин, що зложились під впливом політичних і культурних обставин, серед яких жили ряди поколінь і живуть досі.

Велику перешкоду пожаданому розвитку видавництв Товариства становить, що російська границя була для них взагалі замкнена: видання Товариства, не вважаючи на свій науковий характер, все зачисляються до категорії «абсолютно заборонених» в Росії. Їх часто не пропускали – horribile dictu – навіть для бібліотек університетських, не кажучи вже за професорів і редакцій наукових видавництв, і взагалі їх доля цілковито залежала від примхи місцевої цензури. Се все надзвичайно утрудняло ознайомлення з нашими видавництвами головної частини нашої публіки й перешкоджало групуванню коло них наукових сил. Нічого дивного, що, з малими винятками, наші українські співробітники (а число їх все буде дуже значним, уважаючи на такі обставини) крили свої імена (а між ними чимало добре звісних в науці фахових знавців) під псевдонімами й криптонімами; досить сказати, що навіть медична розправа – про інфекцію яєчка, – уміщена в т. VI «Записок», не могла бути підписана автором.

Ми сподіємось, що се проскрибоване становище наших видавництв, як результат шкідливого непорозуміння деяких урядових органів, не протягнеться довго. При тім всім не залишала, одначе, редакція заходів, аби й при теперішніх обставинах зносини з науковими інституціями російськими нав’язувати й знайомити їх з своїми видавництвами; в минулім році обмінювалось Товариство наше своїми виданнями майже з усіма університетами російськими і з значним числом наукових інституцій і видавництв, що также знаменито причинялось до збільшення бібліотеки Товариства. Головна увага була звернена на інституції російські з тої причини, що, власне, в Росії скуплена наукова робота над питаннями, для нас найбільше важними; се, одначе, не виключало старань коло нав’язання зносин з інституціями науковими австрійськими й заграничними, одначе, розширення їх належать до дальших років, а поки що Товариство, бувши ще дуже молодою науковою інституцією, могло лише по волі їх нав’язувати.

Таким чином Товариство в різних напрямах робило коло защеплення й розвою своєрідної науки, сповняючи заповіти чоловіка, якого ім’я носить, висловлену в його «Посланії» – аби «й мудрость в нас була своя».

Приймаючи близьку участь в його наукових роботах з самого початку, пригадуючи ту несміливість і непевність, з якою розпочинались перші зав’язки наукових видавництв, ми можемо з потіхою дивитись на поступ останніх років, в переконанні, що ся справа стоїть на добрій дорозі, що поставлена Товариством мета відповідає дійсній, фактичній потребі нашого народу, і тому діяльність наша в дальшім часі буде горнути до себе все більший круг наукових сил українсько-руських без різниці поглядів і напрямів в спільній роботі коло безстороннього, об’єктивного студіювання й вияснення нашого минулого й сучасного. Перегляд минулого року покріпляє нашу надію, що праця, вложена в сю роботу, не змарнується, а принесе свої овочі на добро народу нашого. In labore spes [у праці – надія]!..

У Львові, 19/ІІ (2/ІІІ), [18]96 р.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – 1896. – Т. 10. – С. 5 – 12.

Ця записка є звітом М.Грушевського як редактора «Записок НТШ» про виконану роботу і своєрідним перспективним планом, який вчений намагався реалізувати в НТШ. У записці автор не обмежується повноваженнями редактора, яким він був з початку 1895 p., а торкається всіх напрямів діяльності Товариства. Таке право історик заслужив, будучи ініціатором і виконавцем багатьох наукових починань НТШ. Не випадково у тому ж 1896 р. М.Грушевського обрали почесним членом Товариства, а тодішній його голова Олександр Барвінський назвав його «головним керманичем наукової роботи в нашім товаристві» (Загальні збори Наукового товариства ім.Шевченка // Записки НТШ. – 1896. – Т. XII. – С. 5; Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка 1892 – 1930. – Мюнхен, 1970. – С. 12).

… «Правничій часописі»… – «Часопись правнича». Місячник для теоріїі практики (під такою назвою з’явився перший номер часопису 1 квітня 1889 р.) – правничий журнал, що виходив у Львові з 1889 до 1899 р. Заснований К.Левицьким, Є.Олесницьким та А.Горбачевским. Періодичність цього видання тричі змінювалася: з місячника на квартальний згодом – на річник. З1892 р. журнал видавала Правнича комісія Історико-філософської секції НТШ за редакцією К.Левицького. Загалом вийшло 10 річників «Часописі правничої».

… перший том, зложений переважно з праць українських співробітників (трьох українців і двох галичан)… – з п’яти авторів першого тому «Записок НТШ» троє (М.Грушевський, О.Кониський, Т.Рильський) представляли підросійську Україну, двоє (О.Колесса, О.Барвінський) – Галичину.

… разом з жертвою одного патріота… – М.Грушевський має на увазі когось з наддніпрянських українців. Анонімність збережена з огляду на можливі неприємності з боку царського режиму для мецената у разі оприлюднення цієї акції.

… правдоподібно, се розширення довершиться вже сього року… – як і сподівався М.Грушевський, починаючи з 1896 р. «Записки НТШ» стали виходити 6 разів на рік.

… з часом се повинно б статись і з математично-природничим – починаючи з 1897 p., матеріали членів Математично-природничої секції публікувалися в окремому виданні – «Збірник Математично-природничої секції». Ця секція утворилася 1892 р. як Математично-природописно-лікарська секція.

… про «Правничу часопись»; зміст її обговорено на іншім місці (в науковій хроніці)… – див.: Наукова хроніка. Огляд українсько-руських часописей за р. 1895 // Записки НТШ. – 1896. – Т. X. – С. 2 – 4. В огляді зазначається, що в 1895 р. було опубліковано 4 випуски «Часописі правничої».

… під редакцією того ж д-ра К.Левицького… – Левицький Кость (1859 – 1941 pp.) – адвокат, публіцист, видатний політичний діяч Галичини, почесний член НТШ. Основні праці: «Німецько-український правничий словник» (1893 p.), «Історія політичної думки галицьких українців 1848 – 1914» (1926 р.) та ін. (Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1268).

… вони містять в собі переклад Костомарова «Мазепа й мазепинці» (з скороченнями)… – див.: Руська історична бібліотека. – Львів, 1895. – Т. XVII: Костомаров М. Історичні монографії. – Т. 10: Мазепа. Ч. 1; Там само. – Т. XVIII: Костомаров М. Історичні монографії. – Т. 11: Мазепа. Ч. 2. Мазепинці. Ці праці завершували проект 11-томного видання праць М.Костомарова у серії «Руська історична бібліотека».

… Антоновича «Останні часи козаччини на правім боці Дніпра» – праця В.Антоновича під дещо іншою назвою «Останні часи козаччини на Правобережжі після актів 1679 – 1716 pp.» була поміщена у XVIII томі «Руської історичної бібліотеки» разом зі згаданими працями М.Костомарова (див.: Руська історична бібліотека. – Львів, 1895. – Т. XVIII: Костомаров М. Історичні монографії. – Т. 11: Мазепа. Ч. 2. Мазепинці. – С. 127-296).

… і в часописі Товариства «Зоря»… – «Зоря» – тижневий часопис, що виходив у Львові протягом 1880-1897 pp. З 1885 р. він перейшов у власність НТШ і став всеукраїнським друкованим органом, де друкувалися письменники, критики, етнографи як з Галичини, так і з Наддніпрянської України.

… «Пам’яток українсько-руської мови й літератури»… – йдеться про видання Археографічної комісії, що виходило за редакцією Івана Франка. До 1913 р. з’явилося сім томів серії; останній том серії був опублікований 1930 р.

… наукове видання писань Котляревського (ювілейне видання – деякі часті його розпочато друком) – до ювілею І. Котляревського у 1898 р. Археографічна комісія у «Пам’ятках українсько-руської мови й літератури» планувала перевидати «Енеїду» та інші його твори. Комісія навіть схвалила відповідне рішення. «Енеїда» була перевидана з першого видання 1798 p.; від видання інших творів Комісія відмовилася з огляду на такі ж наміри у київських наукових колах (Капраль М. Археографічна комісія Наукового товариства ім:Шевченка у Львові (Нарис історії діяльності) // Український археографічний щорічник. – К., 1999. – Вип. 3/4. – С. 58). Ідея видання творів та наукової біографії І.Котляревського була запропонована М.Грушевським в одній зі своїх перших публікацій у «Записках НТШ» (див.: Сергієнко М. Для ювілею Івана Котляревського // Записки НТШ. – Львів, 1893. – Т. II. – С. 147 – 161). За його ж ініціативою у 1898 р. створено спеціальний фонд для українських письменників і літераторів ім. І.Котляревського (Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Тараса Шевченка 1892 – 1930. – Мюнхен, 1970. – С. 11).

… О.Роздільським… – Роздольський Осип (1872 – 1945 pp.) – етнограф, фольклорист. Зібрав та упорядкував галицькі народні казки, видані 1895 і 1899 pp. за сприяння Івана Франка, а також галицькі народні новели і мелодії.

… д. Хв.Вовк (Th. Volkov)… – Вовк (Волков) Федір (1847 – 1918 pp.) – видатний етнограф, антрополог, доктор Сорбонського і Петербурзького університетів, член НТШ, основоположник і керівник етнографічного відділу Російського музею у Петербурзі. Автор 455 праць, зокрема «Этнографические особенности украинского народа» (1916 р.) (Матеріали до біографій… – С. 29 – 30).

… навіть медична розправа – про інфекцію яєчка, – уміщена в т. VI «Записок», не могла бути підписана автором – див.: Записки НТШ. – 1895. – Т. VI. – С. 1 – 4. Авторство позначене трьома зірочками. Ймовірно, стаття належала перу відомого лікаря-гістолога, дійсного члена НТШ з 1899 р. Олександра Черняхівського (1869 – 1930 (?) pp.). Саме він серед авторів-лікарів «Записок НТШ» представляв Наддніпрянську Україну і мав підстави побоюватися репресій за співпрацю з НТШ (Історія Наукового товариства ім.Шевченка. – Нью-Йорк; Мюнхен, 1949. – С. 17, 22; Енциклопедія українознавства. – Львів, 2000. – Т. 10. – С. 3735).

Петро Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 534 – 541.