Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Статистические сведения о сохранившихся древнерусских книгах XI-XIV веков и их указатель, сообщение Н.В.Волкова

Михайло Грушевський

("Памятники древней письменности", СХХІІІ),
СПб., 1897, стор. 96

Ся праця має служити доповненням до звісного покажчика Срезневського: «Древние памятники русского письма и языка X–XIV в.»; його мав на увазі в своїм покажчику д[обродій] Волков, зазначаючи звіздкою все, чого нема у Срезневського; в покажчик свій він завів лише рукописні кодекси («книги»), виключивши грамоти і надписі. В результаті число рукописей, зареєстрованих д[обродієм] Волковим, удвоє перевищає число зареєстрованих Срезневським (691 і 309): причиною було не тільки те, що д[обродій] В[олков] втягнув багато рукописів незвісних Срезневському, але також і те, як зазначає д[обродій] В[олков] у передмові (с. 3), що Срезневський головно уважав на датовані рукописи і багато недатованих поминав.

Праця д[обродія] В[олкова] поділяється на дві частини: на початку маємо розвідку (с. 1–50), по ній наступає властивий покажчик. В розвідці, по вступних увагах, д[обродій] В[олков] застановлюється над причинами нищення книг і пробує бодай в приближенні прийти до означення, як численні були книги в Давній Русі; все се дуже, розуміється, проблематично, але є тут і інтересні гадки, – напр[иклад], обчислити по числу церков кількість книжок (розуміється, при тім і числа церков не знаємо, і мусимо припустити, що бували церкви без усяких книжок, де священик правив з пам’яті).

Далі д[обродій] В[олков] розділює рукописи по вікам і кладе на XI в. – 22, XII – 86, XIII – 142, на XIV – 441, але сам признає, що сей поділ може бути лише приблизним, бо тільки 95 на 691 рукоп[ись] можуть бути докладно, до року датовані.

Інтересніший розділ про «розклад рукописей щодо місця їх написання» (с. 25–46), де автор застановляється над головними центрами давньої руської книжності – Києві, Новгороді, Пскові, Галичі, Володимирі, Холмі, й над другорядними, та на розпросторенні з них книжок і переході в інші краї; є тут кілька недоладностей (напр., на с. 29 – про авторство Нестора і Якова Чорноризця, на с. 35 між галицькими пам’ятками не знаходимо холмського Євангелія 1282 р. Рум’янцевського музею, описаного ще 1893 р. (див. про нього «Записки», т[ом] XIV, бібл[іографія], с. 39); ми сподівались би тут бачити згадку і про Євангеліє Публічної бібліотеки з колекції Верковича (писане, як виводять, русином з Галичини десь в балканських землях – див. «Записки», т[ом] VIII, бібл[іографія], с. 62); зазначу, що в категорію галицьких пам’яток зачислено тут «Життя св[ятого] Сави», що признано київським ще в розвідці проф[есора] Мочульського, публікованій 1894 р[оку], не кажучи про студію д[окто]ра Колесси. Закінчує сей відділ систематичний розклад рукописей і виказ бібліотек, де переховуються рукописи.

В покажчику автор прийняв систематичний поділ, поділивши рукописи на 6 відділів з кількадесятьма підвідділами і розмістивши рукописи хронологічно лише в границях кождого підвідділу; з огляду, що ми маємо, як я згадав, вже в першій частині виказ рукописей по століттям (с. 22), до певного ступеню можна помиритись з сим – взагалі досить невигідним методом покажчика. Певні пропуски були неминучі; я виказав вище кілька, що по дорозі мені насунулись на гадку; кілька доповнень і спростувань автор встиг зробити ще при кінці книжки (с. 95).

Важніша недостача – се цілковитий брак мотивування для зачислення рукописей до певного часу: автор не поясняє, на підставі чого він датує рукопись, чи з чужого описання, чи з автопсії, не входить в жадні спірні питання, обмежаючись аподектичною датою, означенням числа аркушів і місця, де переховується рукопись. З сього погляду покажчик д[обродія] В[олкова] стоїть далеко нижче від покажчика Срезневського. Сам д[обродій] В[олков] вказує в передмові на непевність описей декотрих бібліотек, каже, що він сам студіював, але не все міг казати з автопсії, та й автопсія д[обродія] В[олкова] без умотивування не може переконувати читача; в результаті читач не може орієнтуватись в покажчику і оцінити розмірної певності тієї чи іншої вказівки.

Н[а]пр[иклад], на с. 61 автор аподектично говорить про Псалтир XI в. в бібліотеці Бичкова, дає число карток, а в кінці (с. 96) відкликує, що того нема в бібліотеці Бичкова: се не робило б немилого вражіння, якби в своїм місці автор занотував, звідки він про той Псалтир довідавсь, а тепер воно фактично не дуже, то певно приготовлює читача до користання з праці д[обродія] В[олкова]. Або, кажучи про Іпатіївську літопись (с. 95), автор обмежається вказівкою – «кінця XIV або поч[атку] XV в.»; автор, мабуть, знає, що папір, на якім писано сей кодекс, признано було за французький коло 1420 p.; як він сього означення не приймає, то повинен був сказати – чому.

Отсі недостачі зменшують вагу покажчика д[обродія] В[олкова], що, певно, багато задав собі з ним праці й міг би її далеко ліпше вихіснувати. Покажчик сей буде і тепер, розуміється, дуже корисним через свою приступність і розмірну повноту, але міг би бути далеко кориснішим.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1898. – Т. 21. – Кн. 1. – С. 7 – 8 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАК України. – Ф. 1235, оп. 1, спр. 240, арк. 40–40 зв. Підпис: М.Грушевський.

Волков Микола Володимирович – російський палеограф.

«Памятники древней письменности» – серійне видання Товариства шанувальників давньої писемності. Засноване в 1877 р. Виходили по кілька випусків на рік. Редакторами видання були П.Тіханов (до 1893 р.) та А.Лященко (від 1893 p.). Публікувалися головним чином слов’яно-руські літописи, житія святих, дослідження, протоколи та звіти Товариства. До І пол. 1897 p. вийшло 127 випусків.

…між галицькими пам’ятками не знаходимо холмського Євангелія 1282 р. Рум’янцевського музею, описаного ще 1893 р. (див. про нього «Записки»)… – йдеться про працю: Грушевський М. [Рецензія] Отчет Московского Публичного и Румянцевского музеев за 1892–1894 г. // ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. 14. – Кн. 6. – С. 39 – 40.

…ми сподівались би тут бачити згадку і про Євангеліє Публічної бібліотеки […] див. «Записки»… – йдеться про працю: Г[рушевський] М[ихайло] [Рецензія] Отчет императорской Публичной библиотеки за 1891 год // ЗНТШ. – Львів, 1895. – Т. VIII. – Кн. 4. – С. 62 – 63.

…проф[есора] Мочульського… – Мочульський Василь Миколайович (1856–1920) – історик літератури.

…Бичкова… – Бычков Афанасій Федорович (1818–1899) – історик, філолог, археограф.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 110 – 111.