Перші проби [Володимир Темницький]
Михайло Грушевський
Під сим загальним титулом редакція надумала подавати писання наших молодих (чи віком, чи тільки авторством) авторів, що хоч не відповідають всім тим вимогам, які ставить і повинен ставити наш журнал белетристичним утворам, але мають в собі дещо позитивне, дещо таке, через що шкода над тими писаннями перейти попросту до дневного порядку. Редакція при тім виходила з тої гадки, що на тім зискає і молодий автор, коли його писання зверне на себе увагу, стане предметом критики і редакції, і читачів; зискають і читачі, бо в молодих писаннях, хоч і не витриманих в цілості, хоч не позбавлених більших чи менших хиб, знайдуть не одно щасливе спостереження, оригінальну гадку, оригінальну манеру, щось взагалі свіже, відмінне, чого не знайдуть часом у вже звісних їм і своєю манерою, і кругом ідей і образів старших, рутинованих письменників. Та й література наша ще не прийшла до того щасливого стану, коли б могла помпувати такими «пробами». Розуміється, при тім редакція буде вибирати тільки те, що, на її погляд, буде мати ті позитивні сторони, а заразом у своїх вступних примітках подаватиме свої уваги щодо сих позитивних і негативних прикмет поданих писань.
На початок подаємо два оповідання одного автора, цілком відмінні своїм характером, перше трагічне, друге гумористичне. В першім позитивною стороною уважали б ми самий замисл його – порив пімсти в пережитому дідусю над кривдником, по десятках літ. Се є ідея, як то кажуть. Оброблена вона слабенько; ціле оповідання досить шаблонове, є неконсеквенції (син дуже чулий для помершого батька, а згадує за могилу батька аж по кількох тижнях); вибух пімсти у дідуся неумотивований, і самий прояв її несмачний і не конче імовірний, бо наш нарід визначається взагалі пошануванням для небіжчика.
Друге оповідання визначається легким, хоч і неглибоким гумором, подекуди дотепними, хоч і неглибокими спостереженнями; сей тип руського «політика», нововитворений нашими обставинами, є живий і справді вдячний тип для літературного оброблення. Але зав’язка цілого оповідання плитка, гумор, як сказано, досить поверховий; психологія героя в його нагінці за жінкою утрирована. Оповідає автор взагалі легко, мова несогірша; варто, аби працював над собою далі.
Примітки
Перша публікація: ЛНВ. – 1898. – Т. 3. – С. 73. Підпис: М.Г. Це передмова до оповідань «За давні кривди» та «Їмость утекла» В.Темницького. Подається за першодруком.
всім тим вимогам, які ставить і повинен ставити наш журнал белетристичним утворам – запрошуючи до співпраці в новому часописі, І.Франко в листі до Б.Грінченка від 19 листопада 1897 р. ці вимоги:
«Комітет бажав би зробити «Вістник» справжнім органом не тільки для підпирання літературної продукції, але також для вироблювання літературного смаку і розбуджування літературних інтересів серед нашої громади… бажав би стягти всі кращі сили нашої сучасної літератури» [Франко І. Твори: У 50 т. – К., 1986, – Т. 50. – С. 94].
Крім того, твір повинен був раніше ніде не публікуватись.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 82.