Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Перші видання «Енеїди» Котляревського

Михайло Грушевський

Подаючи фототипію титулової картки першого видання «» з нагоди його століття, додамо кілька слів про перші видання її.

Перші два видання «Енеїди» Котляревського, як він сам заявив в передмові до третього видання – 1809 p., вийшли «без ведома и согласия» його, більш того – він заявив, що видавці мали рукопись «со многими ошибками и опущениями» від переписування, а, окрім того, ще самі видавці переробили в ній багато «и почти испорченную» видали під його іменем.

Дійсно, видання, зроблене самим Котляревським, має чимало варіантів, але деякі з них – то, напевно, авторські поправки свого власного тексту; з другого боку, напр., варіант до віршів: «Нептун дочувсь в скляних будинках…», поданий при виданні 1798 р. в спростуваннях («Нептун же давній був драпіка…»), противиться гадці про якусь цензуру тексту. Правдоподібно, студії над старшими рукописами зможуть з часом докладно викрити, оскільки оправданий був закид Котляревського своїм видавцям, а поки що ми мусимо його приймати з маленьким granum salis [крупинкою солі].

Перше видання «Енеїди» вийшло в виді книжки в малу вісімку (примірник бібліотеки Наук[ового] товариства ім. Шевченка має сторони великостию 11×18 см, але вони досить обтяті); друкована вона досить неформеним письмом, на сірявім, лихім папері. Книжка зложена була з чотирьох частин: з трьох пісень, кожда має свою окладнику і пагінацію, потім наступає «Собрание малороссийских слов», що має теж нову пагінацію. По титуловій картці першої пісні наступає присвята книжки «Любителям малороссийского слова»: се була присвята, розуміється, не автора, а видавця – у власнім виданні Котляревського її заступила інша: «С. М. К…ю (Семену Михайловичу Кочубею) усерднейше посвящает Сочинитель». Вірші надруковано в один стовпець, по дві десятивіршеві строфи на кождій стороні, так що сторони переділені посередині звіздками, що відділюють сі строфи. Словарець друковано двома стовпцями і дрібнішим друком. Всього нумерованих сторін 32+38+72+24. З нагоди століття, на пам’ятку ювілейних свят, Наукове товариство передрукувало се перше видання без переміни осібною книжкою.

Перше видання «Енеїди», як значиться на обкладинці, вийшло коштом Максима Парпури. Ім’я сього чоловіка треба конче пом’янути, говорячи про нашого первенця. Багатий конотопський «дворянин» (з старого козачого роду), він служив у Петербурзі [67], мав незвичайну для тодішніх часів освіту, сам працював на літературнім полі – перекладами на російську наукових (медичних) книжок, і вславився як щедрий меценат – по тестаменту він жертвував близько 100000 рублів на українські шпиталі й школи (між ними й на Харківський університет). Очевидно, й видання «Енеїди» Котляревського було у нього актом меценатства, проявом безкорисних симпатій до українського слова.

Котляревський міг се зрозуміти інакше. В його власнім виданні «Енеїди» вставлена нова строфа вгадує між пекельними грішниками «мацапуру», котрого мучили за те, що

«,

кривив душею для прибитку,

чужеє отдавав в печать,

без сорома, без Бога бувши,

і восьму заповідь забувши,

чужим пустився промишлять».

Судячи по тому, що Котляревський в передмові згадує сі два видання – 1798 і 1808 pp., і то не ласкаво, трудно інакше розуміти сі вірші, як розуміють звичайно: як алюзію до Парпури (мацапура); зрештою, Стеблин-Каменський, що особисто знав автора, категорично каже, що Котляревський писав се на Парпуру. Але се тільки показувало б, що Котляревський помилився щодо мотивів, які кермували Парпурою; в усякім разі повторяти давні закиди на Парпуру по сто літах, без перевірки, як то ми бачили й у сьогорічній ювілейній літературі, не годиться. Хтозна, чи й сам Котляревський надумав би видати свою «Енеїду», якби не видав її багатий меценат, і якби се видання не було прийняте публікою «с удовольствием», так що по десяти літах з’явилося нове видання! Парпура, правдоподібно, спорядив і словарець, доданий в кінці «Енеїди».

Друге видання було повторене з першого (тільки з поправленням «погрішностей») і вийшло 1808 р. в друкарні Івана Глазунова в Петербурзі, правдоподібно – накладом сього ж книгаря [68], з означенням: Издание второе (ст. 148+26 малої вісімки, перші дві картки ненумеровані).

Се нове видання, правдоподібно, й привело Котляревського до гадки – видати «Енеїду» власним накладом, і вона вийшла на другий рік (1809), теж в Петербурзі, «в медицинской типографии»; на обкладинці значилося: «…вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий». Видання се далеко гарніше від двох попередніх, елєгантське як на той час; титул – гравірований; формат – трохи вузька вісімка (13×22 ст.), по 25 віршів на сторону. Але друковано його, здається, з попереднього видання, а не з рукописі, судячи по тому, що тільки тим способом міг статися такий поділ строф, як бачимо: злучено по дві строфи, розділені звіздками. Окрім трьох пісень, друкованих в попередніх виданнях, тут додано ще четверту. Кожна пісня і словарець мають осібну пагінацію (ст. 29+26+48+45+18+2 ненум.).

В передмові Котляревський заповідає п’яту пісню, якщо се видання «принесет удовольствие читателям», але п’ята і шоста пісні «Енеїди» вийшли аж по смерті його в четвертім виданні, що вийшло в Харкові 1842 р., накладом Волохінова, котрому Котляревський продав перед смертю право видання за 2000 асигнаційних рублів (коло 500 руб. срібла). Се було перше повне видання «Енеїди», видруковане на гарнім папері, гарним на той час друком, взагалі дуже старанно (ст. 38+42+75+71+77+90+32, великість 13.3×22.5 обтятої сторони). Воно розійшлось дуже скоро.

Нарешті, 1862 р. в Петербурзі Куліш видав в компактнім томику 16° «» разом з «» й «» і «» (ст. 451, 16°), і від сього видання ведуть свій початок пізніші передруки.


Примітки М. С. Грушевського

67. В реєстрі конотопських дворян 1783 р. він записаний канцеляристом Державного петербурзького дворянського банку – Лазаревського «Описание старой Малороссии», II, ст. 43.

68. Гадка, висловлена в сьогорічній ювілейній літературі, що й се друге видання вийшло від «нахабного» Парпури, не має ніякої підстави, скільки знаємо.


Примітки

Перша публікація: ЛНВ. – 1898. – Т. 4. – С. 84–86. За основу цього тексту М.Грушевський взяв свою ж передмову до книжки: Перше видання «Енеїди» Котляревського, передруковане в столітню річницю його. – Львів. – Коштом і заходом Наукового товариства імені Шевченка у Львові, 1898. Збереглися автограф та відбитка передмови з дописками і правками М.Грушевського та записом О.Маковея для складачів журналу (ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 242. – Арк. 32-36, 37-38).

Публікується за першодруком.

Текст вищевказаної передмови подаємо окремо.

«Нептун же давній був драпіка» – цитата з першої частини «Енеїди». Остаточний авторський варіант: «Нептун іздавна був дряпічка».

Семену Михайловичу Кочубею – полтавський губернський маршалок, меценат, який фінансував третє, авторське видання «Енеїди» у 1809 р.

мав незвичайну для тодішніх часів освіту – Максим Парпура навчався в Київській академії, а потім – у Медико-хірургічному інституті в Петербурзі.

працював на літературнім полі – переклав з німецької мови кілька посібників з фармакології та лікарської хімії. Детальніше про М.Парпуру див.: Кирилюк Є. Живі традиції: Іван Котляревський та українська література. – К., 1969. – С. 37 – 41.

Лазаревського «Описание старой Малороссии» – названа праця О.Лазаревського в трьох томах була надрукована у 1888–1902 pp.

Стеблин-Каменський, що особисто знав автора – йдеться про Степана Павловича Стеблін-Каменського (1814–1885) – сина полтавського службовця Павла Степановича Стеблін-Каменського, доброго приятеля І.Котляревського. Виростав і згодом вчителював у Полтаві, писав вірші, статті до «Полтавских губернских ведомостей». Використавши перекази батька та власні спостереження, написав цінні спогади про письменника.

вийшло в Харкові 1842 р. – йдеться про видання: Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским. – Харьков, 1842.

1862 р. в Петербурзі Куліш видав – йдеться про видання: Писання И.П.Котляревського з его портретом и картинкою его будиночка в Полтаві. Вергиліева Енеида. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник. Ода до князя Куракина. – СПб., 1862.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 83 – 85.