Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Вступ

Михайло Грушевський

Для руської колонізації на лівім боці Бугу, особливо в північній часті та в західній, в поріччі Вепру, маємо досить скупий запас матеріалу, тимчасом се русько-польське пограниччя має для нас дуже визначний інтерес, як з огляду на історію колонізації, так і для суспільно-політичної й культурної нашої історії. Тому не маловажними уважаю кілька документів, що я подибав у т. зв. Руській метриці (короннім відділі Записей Литовської метрики) Московського архіву Міністерства справедливості, й подаю отсе тут.

Перші два документи – се потвердження священиків м.Воїна й сусіднього села Рудна на їх парохіях. Місто Воїн (тепер Богинь, в поріччі Тисмениці, притока Вепру, в теп[ерішнім] Радинськім повіті) має свою історію: воно ще в XIII в. виступає як одна з пограничних осад (під 1282 p.: «Воспомяну Володимѣръ, оже преже того Лестко, пославъ Люблинѣцъ, взялъ бяшетъ у него село на Въкраиници, именемъ Воинь», – Іп[ат]., 586); за литовських часів воно стає містом. Православна парохія мусила тут бути віддавна. Її пізнішою пам’яткою зісталася звісна Чеття-Мінея 1489 p., що належала в XVII в. воїнській церкві. Цікаво, що грамота говорить не про православних тільки, але таки руських міщан м.Воїна («всихъ мещанъ воинскихъ, которие сут вери греческое, то єсть Руси») – підношу се супроти гадок деяких, що треба розрізняти тут сліди православ’я від слідів Русі: тут від яких XII – XIII в. не можна припускати інших православних, окрім русинів, цілих чи спольщених уже.

Церков в с. Рудні (№ 2) виступає як новозбудована, за дозволом ревізорів (сей дозвіл – факт сам по собі цікавий), до неї тягли й сусідні села: Деревично, Виски і Березовий Кут, але пізніше вона, здається, стала приписною церквою (філією) Воїна, судячи по тому, що бачимо її в державі того ж воїнського «попа» Аврама Василевича.

Обидві грамоти дають деякі дуже цікаві суспільно-історичні подробиці. І так дуже інтересна ся десятина для православних парохів, заведена за взірцем латинських – в м.Воїні по копі жита, по копі ярини і по 2 гр[оші] з дому, в селах по копі жита з волоки; вона уставлена, як підносять се грамоти, за добровільною згодою самих людей. Друге – бачимо, що ерекціональні грунти підпадали в середині XVI в. редукції до двох волок: «Водле уставы нашое господарское, такъ яко и иншимъ попомъ» (№ 2). Нарешті вкажемо й володимирського єпископа, не заведеного в дотеперішні реєстри, – Іосифа (перед 1555 р. – № 1).

Третій документ дуже інтересний для історії селянського оподаткування: він подає норми селянських податків, уставлені в трьох селах Руденського війтівства (з попереднього документа звісних нам як православні, значить руські) – Рудні, Березовім Куті і Висках ревізорами 1558 р. При тім знесені були всі роботи, а натуралії переложено на гроші, і сума виносила в Рудні 106 гр[ошів] з волоки, а в Березовім Куті й Висках – 97 гр[ошів], бо тутешні грунти уважалися гіршими. При тім, одначе, король не уважає сі ревізорські постанови непорушною нормою й робить застереження в разі, якби мали бути на селян положені нові обов’язки вже по ревізії.

Четвертий документ – фундація братства при церкві Спаса в Любліні, на взірець братств Львівського, Віленського й Берестейського. Хоч сам факт заснування сього братства давно відомий, але фундаційна грамота, скільки знаю, не була видана. В королівськім потвердженні цікаві імена міщан: вони свідчать, що маємо до діла не тільки з православними веры греческое «, але й з русинами.


Примітки

кілька документів, що я подибав у т. зв. Руській метриці – про Руську (Волинську) метрику див. коментар на с. 600.

м.Воїна й сусіднього села Рудна – як місто Воїн існував вже у давньоруські часи, проте магдебурзьке право і формально статус міста отримав тільки у ХVI ст. (Słownik geograhczny. – Warszawa, 1893. – Т. XIII. – S. 736; Довженок В.Й., Гончаров В.К., Юра P.O. Древньоруське місто Воїнь. – К., 1966). Тепер містечко Wohyn та село Rudno знаходяться на території Польщі.

Чеття-Мінея 1489p., що належала в XVII в. воїнській церкві – Четьї-Мінеї – твори церковно-історичної та духовно-учительної літератури, в яких за порядком місяців і днів кожного місяця викладається оповідання про життя святих православної церкви (Христианство. Энциклопедический словарь. В 3-х томах. – М., 1995. – Т. 2. – С. 112).

сусідні села: Деревично, Виски і Березовий Кут – тепер села Derewiczna, Wizki, Brzozowy Kat, що знаходяться на території Польщі.

з волоки – головна поземельна міра у Великому князівстві Литовському та Польщі; після «Устави про волоки» 1557 р. волока подекуди називалася ланом і дорівнювала 30, а пізніше 33 моргам (Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка северо-западного края и Царства Польского. – Вильна, 1874. – С. 385 – 386).

вкажемо й володимирського єпископа, не заведеного в дотеперішні реєстри, – Іосифа… – мається на увазі владика Йосиф (Борзобагатий Красненський), що перебував на єпископстві з 1550 по 1565 р. (Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861 – 1996). – Львів, 1996. – С. 211).

фундація братства при церкві Спаса в Любліні – про Люблінське братство писали: Лонгинов А.В. Памятники древнего православия в Люблине: православный храм и существовавшее при нем братство. – Варшава, 1883; Клименко П.В. Записова книга Люблінського Спаського братства 1551 – 1637 pp. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – К., 1929. – Т. 21-22. – С. 297-310.

на взірець братств Львівського, Віленського й Берестейського – Львівське та Віденське братства мали статус ставропігійних, тобто незалежних від юрисдикції місцевих єпископів; але, як показує публікований М.Грушевським статут Люблінського братства, воно подібно до Берестейського братства підлягало владі місцевого єпископа; таке рішення перед паданням привілею братству 28 червня 1594 р. було прийняте синодом єпископів у Бересті 24 червня 1594 p. (Monumenta confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis. – Leopoli, 1895. – P. 516-519).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 333 – 334.