[Рец.] Summa Rerum romaeorrokosicarum (sic)
Михайло Грушевський
«Aπαντα τα 'Ρωμαιορρωσικα» – Греки и Русь. СПб., 1898, ст. 43
Під сим триязичним титулом, без імені автора, вийшов, як значиться на окладинці – проспект «приготованої до друку повної збірки історично-літературних і археологічних фактів для оцінки характеру русько-візантійських відносин в хронологічнім порядку від давніх часів до 1453 р.».
Сей великий план уложив собі д[обродій] Хрисанф Лопарьов, петербурзький археограф, що зробив собі ім’я кількома щасливими нахідками з старої руської і російської літератури, але в візантійській науці досі нічим особливим себе не показав. Видана ним книжечка містить в хронологічнім порядку ті звістки й факти, що мають увійти в задуманий ним корпус; автор при тім мав, як можна догадуватись з передмови, подвійну мету – дати «справочную брошюру» і заразом – доповнити свій запас фактів, взиваючи спеціалістів до доповнення його.
Доповнити й поправляти тут, розуміється, прийдеться не одно (от, н[а]пр[иклад], я не знайшов згадки Масуді про похід Русі на Візантію, оповідання ібн-Хордадбега чомусь стоїть під 856 p., хоч досліди Де Гуе пересунули час написання значно назад; не знати, що звістка Табарі увійшла сюди, й ін.).
Щодо характеру підручника, то автору треба було давати більш детальні вказівки на джерела, тим часом у нього подається тільки ім’я автора, а часто навіть і зовсім не вказується на джерело. Він заявляє в передмові, що має замір повторити ще кілька разів видання сього проспекту; доки ми діждемось самого корпусу, сей проспект, перероблений справді в короткий підручник, з детальними цитатами і вказівками видань і літератури, міг би бути дуже корисним.
Щодо самого корпусу, то автор каже, що хотів дати спочатку тексти з перекладом і апаратом, але тепер постановив обмежитись виданням текстів з перекладами і реєстром археологічного матеріалу; він запевняє, що сей корпус ним вже приготований до друку. Се, розуміється, дуже добре; тільки, може, було б ліпше зістатися при початковім – ширшім плані, виконавши його колективно, коли не стає сил самого автора.
В Росії останніми часами візантійська наука розвинулася досить значно, і того роду колективна праця легко могла б бути сповнена. Н[а]пр[иклад], одна з книгарських фірм (Пантелеєва) заповіла недавно «Историю Византийской империи», написану д[обродієм] Успенським разом із Васильєвським і іншими особами; відповідне видання задуманого д[обродієм] Лопарьовим, зроблене теж колективно в разі потреби, було б дуже цінним набутком і для російської й для нашої історії. Тільки археологічний матеріал ледве чи буде раціонально вводити в сей корпус і факти історії штуки розсаджувати між текстами – вони мусять бути зібрані осібно й оброблені зовсім іншим методом.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1899. – Т. 27. – Кн. 1. – С. 9 – 10 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, оп. 1, спр. 46, арк. 69-70. Підпис: М.Г.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 128.