Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1907 р. / Pro domo

Pro domo

Михайло Грушевський

«Літературно-науковому віснику» довелося перебуть на новім грунті, зараз же на початку, купу пригод. Під час загального київського трусу трушено його редакцію й контору та забрано редакційні рукописи; нелегального нічого не знайдено, але рукописи все-таки полежали в охрані півтора тижні, поки їх вернули. Вернули рукописи – впала заборона. Заборонено «Літ[ературно]-наук[овий] вісник» на весь час воєнного стану «за вредное направление». Та, на щастя, воєнний стан знесено 31-го січня, й заборона сама собою пропала. Так що хоч я й увійшов у порозуміння з видавцем іншого українського місячника, щоб посилав свій журнал передплатникам «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» під час заборони, але покористуватися з сього не треба було. Передплатники «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» дістануть свій журнал, може, тільки пізніше на кілька день, як першу книжку.

Нелегко вести журнал серед таких пригод, серед такої непевної й ворожої атмосфери, поборюючи заразом і технічні, і всякі інші трудності, зв’язані з переходом на інший грунт. Але ми будемо вести. Просимо тільки пам’ятати про сі трудності і знати, що нам нелегко осягнути й те, що осягаємо.

Великі трудності задає й те, що приходиться нам давати відбитку широкого світу в дуже малій краплині води. Хотілось би вести діло повним ходом, відповідно до тої суми сил, які воно гуртує коло себе, до тої скількості матеріалу, яким розпоряджає, і до тих вимагань, які наше громадянство й ми самі ставимо до нього, відповідно до широти нинішнього життя нашого громадянства, інтересів і потреб, яке висовує нинішній час українству. Але на се треба б подвоїти журнал – давати книжки не з 12, а з 24 – 25 аркушів.

І се не неможливо. При тім призвичаєнні до скромності й економії у видатках, яке дали нам українські недостатки, вистачило б яких 3700 – 3800 передплатників, щоб видавати такий журнал книжками аркушів на 25, з невеличким побільшенням передплати (8 рублів). А на се число, – властиво на три тисячі (бо решту дасть запевно Галичина) – повинна б спромогтися наша російська Україна.

В 1880-х роках українські губернії давали удвоє більше передплатників, напр., «Вестнику Европы». Тепер, коли численність інтелігенції незмірно зросла, коли потреба в книжці, в пресі обхопила незмірно ширші круги, три тисячі передплатників з російської України для українського журналу – се, властиво, дуже скромне бажання і було б дуже сумно, якби воно було неможливим до здійснення.

Але поки що ми переступаємо ще тільки першу тисячу передплатників, і в тій тисячі все-таки більше передплатників з маленької, нищої Галичини, як з великої російської України.

Даючи дванадцятиаркушеві книжки нинішнього типу, ми й так даємо більше, ніж можемо, бо для покриття коштів (дуже скромних) такого видання треба 1700 – 1800 річних передплатників. А при тім приходиться вести й економію місця: замовляти статті менші, вибирати белетристику коротшу, дробити статті на дрібні частки, щоб статті не залежувались, щоб хоч потрошки дати щось на різні питання, які нас повинні інтересувати, з різних сфер, що понині входили в програму нашого журналу. І прикро се може бути читачам «Л[ітературно]-н[аукового] вісника», а вже незмірно прикріше нам самим.

Просимо громадянство наше пам’ятати се й дивитися на наше діло як на діло громадське. Коли хоче громадянство наше мати великий і добре поставлений журнал, чи газету, то на се не вистачить самої доброї волі, а навіть хисту видавців і редакторів, а треба також і доброї волі та запобігливості самого громадянства. Вже й так на цілу соборну Україну маємо тепер (не рахуючи двоязичних, українсько-російських) тільки всього, що одну щоденну газету, один тижневик і один місячник. А всі вони мають передплатників менше, ніж скільки треба, щоб покрити навіть мінімальні кошти їх видання. Чи ви і ваші знайомі передплачуєте газету та журнал? чи передплачують бібліотеки й читальні вашої околиці? чи держать їх книгарні вашого міста? чи робили ви які заходи, щоб приєднати передплатників «Л[ітературно]-н[ауковому] віснику», «Раді», «Рідному краєві»? Без таких заходів самих громадян наших не стане на ноги ані українська преса, ані українська книжка, загалом наша культурна робота.

Просимо пам’ятати, що кожне збільшення передплати чи «Л[ітературно]-н[аукового] вісника», чи «Ради», чи «Рідного краю» піде не до кишень видавців, а на збільшення й поліпшення самих видань, і Україна буде мати часописи такі, які б стояли і змістом і обсягом на рівні з найліпшими чужими виданнями, тільки тоді, як сього захоче саме громадянство, захоче передплатник. «Прибудь щастя, розум буде».

І вертаючися ще раз до «Літературно-наукового вісника», кладемо се на серце всім, кому близькі інтереси культурного поступу українства, – дбати всякими способами про те, щоб з російської України він мав якнайскоріше три тисячі передплатників і виходив справді «товстим журналом», до яких так позвикало наше громадянство.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 11 лютого. – № 35. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Автограф статті під заголовком «Pro domo sua (ще про «Літературно-науковий вісник»)» зберігається в: Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАУЛ), ф. 401, оп. 1, спр. 39, арк. 1-6.

Подається за першодруком.

Як свідчить запис у щоденнику, стаття написана за день до її публікації, 10 лютого 1907 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 143). Автор звертається до українського громадянства підтримати «Літературно-науковий вісник», видання якого з 1907 р. було перенесено до Києва. Ця проблема неодноразово піднімалася М.Грушевським у публікаціях на сторінках самого журналу: До наших читачів в Росії; Крячуть ворони….

Під час загального київського трусу трушено його редакцію й контору та забрано редакційні рукописи… – про репресії проти журналу, обшуки та арешти рукописів детально інформували М.Грушевського співробітники київської редакції ЛНВ, зокрема І.Кревецький. 18 січня 1907 р. він писав:

«Доношу не конче приємну звістку: нині 18 (четвер) між год. 1 ¼- 5 рано відбулася поліційна ревізія рівночасно в конторі «Ради» на Підвальній ул., в редакції «Ради» і конторі «Літ[ературно]-н[аукового] вісника» у нас на Прорізній. […] У нас перешукали всі комната, забрали рукописи й кореспонденцію] «Ради» й «Літ[ературно]-наук[ового] вісника» (старі коректи, вискладані скрипти, а також всі статті й рецензії, що лишилися до 2-ої книжки» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 567, с 16 – 17). В іншому листі І.Кревецький писав про добуті Є.Чикаленком відомості, що «наказ закрити «ЛНВісник» прийшов не з Києва, а з Петербургу на підставі якогось доносу на Вп. Пана Професора про ширення «сепаратизму»« (Там само, с. 36).

Детально див.: Панькова С. «Літературно-науковий вісник» – рупор громадсько-політичної праці Михайла Грушевського (1907 – 1914 pp.) // Київ і Кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції. – К., 2005. – Вип. 4. – С. 139-157.

Заборонено «Літ[ературно]-наук[овий] вісник» на весь час воєнного стану «за вредное направление» – після виходу першої книги ЛНВ у 1907 р. постановою київського, подільського і волинського генерал-губернатора від 24 січня 1907 р. видання було призупинене на час військового стану в Києві та Київській губернії з формулюванням, яке цитує М.Грушевський: «Принимая во внимание вредное и тенденциозное направление» (ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 20, арк. 5, 8). Ще перед тим, 14 січня 1907 р., канцелярія губернатора направила розпорядження Київському тимчасовому комітету в справах друку про ретельний нагляд за журналом, який «малороссийский литератор Грушевский переносит […] из Львова в Киев, с целью поднять агитацию против единства малороссов с русским народом» (Там само, арк. 3 – 3 зв.). Див. також: Корбич Г. До історії «Літературно-наукового вісника» // Слово і час. – 1996. – 10. – С. 39-45.

…вистачило б яких 3700 – 3800 передплатників… – цієї кількості річних передплатників ЛНВ ніколи не досяг. За збереженими звітами про періодичні видання, укладеними Київським тимчасовим комітетом у справах друку, навіть наклад журналу коливався між 2350 примірниками (1909 p.), 2225 (1910 p.), 2150 (1911 p.), 2200 (1912 р.) та 2000 примірниками (1913 p.) (див.: ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 438, арк. 2 зв.; 89 зв. – 90; 151 зв.; 212 зв.; 261 зв.).

…поки що ми переступаємо ще тільки першу тисячу передплатників… – невдовзі після виходу статті М.Грушевський занотував у щоденнику: «Приємно довідатися, що ЛНВ має понад 1200 передплатників. Навіть Фр[анко] показав якусь тінь заінтересовання на се, а то все казав про свою апатію» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 145-145 зв. Запис від 1 березня 1907 р.). Детально про заходи щодо збільшення числа передплатників див.: Тищенко (Сірий) Ю. У Києві біля «Літературно-наукового вісника» // Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей. Спогади. – К., 1997. – С. 33-35.

…і в тій тисячі все-таки більше передплатників з маленької, нищої Галичини, як з великої російської України – на березень 1907 р. число передплатників у Наддніпрянській Україні досягло 583 (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 34 зв. – 35; лист І.Джиджори до М.Грушевського від 11 березня 1907 p.). Отже, майже така кількість припадала і на Галичину. На кінець 1907 р. у київській конторі було зафіксовано 811 передплатників (Там само, ф. 1235, оп. 1, спр. 561, с. 6 – 7; лист М.Котика та П.Лаврова до М.Грушевського від 24 листопада 1907 р.), у Східній, Західній Галичині та Буковині їх було 791 (див.: Олесницький Є. Статистика національної свідомості нашої інтелігенції // Діло. – 1908. – 10 січня (28 грудня)). Ці цифри засвідчують фактично рівну кількість передплатників у 1907 р. як у Галичині, так і Наддніпрянській Україні. Вірогідно, своїми порівняннями на користь Галичини М. Гру шевський намагався в такій формі заохотити читачів підросійської України до передплати ЛНВ.

…на цілу соборну Україну маємо тепер… одну щоденну газету, один тижневик і один місячник – тут М.Грушевський мав на увазі лише видання Наддніпрянської України, зокрема, газету «Рада», тижневик «Рідний край» та журнал «Літературно-науковий вісник». Окрім цього, на початку 1907 р. у Києві виходив також науковий та літературно-публіцистичний журнал «Україна», у Могилеві-Подільському – тижневик «Світова зірниця» (див.: ЦДІАУК, ф. 295, оп. 1, спр. 139, арк. 84 зв., 87, 88 зв.; Доманицький В. Українська преса в 1906 році // Україна. – 1907. – Т. І. – Кн. 1. – Ч. 2. – С. 49).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 9 – 10.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 18

Модифіковано : 7.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.