Вороги «русского народа»

Михайло Грушевський

Телеграф приніс знов сенсаційну звістку з приводу терору, що виробляє в Одесі «біла гвардія». Майже всі посли чужих держав прибули до російського міністра заграничних справ і через посла австрійського подали заяву, що вони виїздять з Росії з сеї причини. Міністр, щоб не допустити їх до виїзду, зараз звернувся до прем’єра і в результаті прем’єр по телеграфу наказав одеському генерал-губернатору спинити білогвардійські звірства. Хто хоч трошечки знайомий із звичаями, прийнятими в культурнім світі, може зміркувати глибину пониження, в яке ввів Росію отсе знову союз її державної бюрократії з «истинно русскою» опричниною.

Де ми – в Турції, в Марокко, в якімсь закутку глибокої Азії, чи в культурній європейській державі? Посли заграничних держав in corpore домагаються заведення елементарних форм порядку в державі, і тільки їх заходам має дякувати людність великого, півмільйонного культурного міста, коли позбудеться нечуваного хуліганського терору, допущеного адміністрацією. Кажу – «коли», бо ж невідомо, чи послухає прем’єра одеський сатрап, і чи «послухають» сього сатрапа одеські хулігани.

Коли два роки тому «азіатська» Японія відкрила перед Європою всю незмірну некультурність «європейського колоса», людям, що цінили репутацію Росії, як культурної держави, здавалося, що її правителі, відчуваючи всю глибину сього пониження, ні про що інше не будуть думати, як тільки про те, щоб поправити сю репутацію рядом реформ, які підняли б культурний престиж Росії. Вийшло якраз навпаки. Бюрократія, злучившися тісним союзом з «истинно русскою» ордою, на протязі останніх літ неустанно робила все для підкопання державної й культурної репутації Росії. Задавала їй раз у раз все нові удари – і до попередніх прилучила тепер отсей останній.

Великоруський народ завсіди чванився перед нами, перед іншими народами своїм державним хистом, – що тільки він один з-поміж слов’ян збудував велику державу. Во ім’я сього вимагав він од інших народів, що входили в склад сеї держави, щоб вони зрікалися своїх національних інтересів, власного культурно-національного розвою. Спеціально на українську адресу не тільки правительство, але й саме великоруське громадянство пригадувало більше або менше різко – пам’ятати про те, щоб своїм «сепаратизмом» не ослаблювати державної сили і культурних засобів великоруського народу.

Чи й тепер, як правителі сеї держави разом з «истинно русскими» репрезентантами сеї «державної народності» зробили все, щоб ославити, омерзити, ослабити сю державу і зруйнувати її політичну і культурну репутацію, ще будуть робитися такі пригадки на нашу адресу? Чи ще будуть вимагати якихось жертв самоодрічення з нашого боку для сього фетиша, якого так спрофанували його власні жерці?

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1907. – 10 лютого. – № 34. – С. 1. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Стаття написана 9 лютого 1907 р., про що вчений занотував у своєму щоденнику:

«9-го написав іще статю «Вороги рус[сского] народа» – в конторі, по скінченню вже ранішньої порції, з утомленою головою, бо просили» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 143).

Газета «Рада» 9 та 10 лютого 1907 р. вмістила на своїх сторінках декілька публікацій про єврейські погроми чорносотенців в Одесі, закриття навчальних закладів, державних установ тощо. Погроми відбулися на початку лютого при мовчазній підтримці командувача Одеською військовою округою генерала О.В.Каульбарса і стали реакцією прихильників «Союза русского народа» за їх поразку на виборах до Державної Думи (див. Петлюра С. Знову Одеська чорна сотня // Рада. – 1907. – 9 лютого. – № 33. – С. 1 – 2; Погром в Одесі // Там само. – С. 3; В справі погрому в Одесі // Там само. – 10 лютого. – № 34. – С. 3).

Поруч із цими детальними хроніками редакція «Ради» вважала своїм обов’язком подати думку про їх організаторів лідера українського руху М.Грушевського, яку він і висловив у своїй статті. Після публікації, 15 лютого 1907 р., учений писав: «За статю «Вороги рус[ского] народа» цензура висловила невдоволеннє. Ну-ну!» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 рр. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 144).

… «біла гвардія» – йдеться про масову чорносотенну організацію «Союз русского народа», утворену в жовтні 1905 р. в Петербурзі. Основні програмні положення: єдність і нероздільність Російської імперії, збереження самодержавства, великодержавний шовінізм, антисемітизм, войовниче православ’я. Організація отримувала фінансову підтримку від держави. Мала понад 800 місцевих відділів. Найбільші осередки в Україні діяли в Києві, Одесі, Почаївській лаврі. Своєю діяльністю «Союз» провокував єврейські погроми. Детально див.: Волковинський В. Організації великоросійських шовіністів в Україні на початку XX ст. // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 1999. – № 3. – С. 63-74.

Майже всі посли чужих держав прибули до російського міністра заграничних справ… – після 4-денного погрому міста, 5 лютого 1907 р., відбулося екстренне засідання всіх дипломатичних представництв в Одесі. Генеральні консули дали телеграми своїм урядам про злочинні події в місті та бездіяльність місцевої влади щодо забезпечення спокою громадянства. Водночас посли звернулися до міністра закордонних справ Росії з протестом. 8 лютого в Петербурзі посли майже всіх держав прибули до міністра закордонних справ О.П.Ізвольського.

Заява австрійського посла про виїзд дипломатичних представників з Росії змусила Ізвольського звернутися до П.Столипіна, який того ж дня направив телеграму командувачу Одеською військовою округою О.Каульбарсу з вимогою негайних заходів до припинення розбою. Лише після цього новоросійський генерал-губернатор дав наказ поліції затримувати всіх громадян зі зброєю та застерігати напади на мирних людей.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 8.