Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1908 р. / Час не жде!

Час не жде!

Михайло Грушевський

В програму ukrajowienia Галицької Русі входить між іншим, як одна з найважніших точок, також розірвання зв’язі Галичини з Україною російською, ослаблення всеукраїнської солідарності, всеукраїнської ідеї. В останніх енунціаціях з польської сторони се було піднесено досить виразно, а не треба було й таких заяв, щоби знати, наскільки се важно з становища польської політики, в Галичині спеціально. Соборну Україну взяти в рами Ягайловської ідеї – се вже справа вповні утопічна. Значить, для того, щоб забезпечити залежність Галицької Русі від Польщі, щоби по можності ослабити зв’язки Галичини з рештою українських земель, її всеукраїнські почуття.

Тенденція ся тим небезпечніша, що роботу її улегшують різні обставини самого українського життя. Політичний кордон розтинає і розриває різними перешкодами єднання обох частин нашого національного тіла. Різниці історичні, культурні, політичні, конфесійні etc., etc. відчужили в значній мірі українську суспільність Росії і Австрії і відчужатимуть все більше, дальшими впливами тих розхожих рухів, коли ми сьому не запобіжимо.

В самій українській суспільності Росії помічаються певні течії, неприхильні тіснішому зближенню з галицьким життям, всякій «галичанщині» і можливим впливам на життя українське в Росії. І, без сумніву, така ж тенденція дуже сильна і в політиці офіціальних російських кругів. Все се змушує серйозно задуматися кожного розважного громадянина як з російської, так особливо з австрійської України, котрій сі тенденції грозять цілковитим відокремленням від великого українського тіла. Свідомим змаганням згаданих вище чинників і несвідомій роботі всіх тих обставин, що вбивають клин в наше національне життя, мусить бути протиставлена свідома, енергічна, завзята робота нашої суспільності, звернена на поборювання перешкод, які заважають нашому національному єднанню, і на зміцнення всього, що може скріпити нашу національну єдність.

Два роки тому я підніс був голос у сій справі (в статті «Галичина і Україна», передрукованій і в «Ділі»), звертаючи увагу галицької суспільності на згідну небезпечність і потребу противділання їй. Вказав там на обов’язок нашої школи, нашої преси (дуже впливової на сій точці), наших літератів галицьких всіма силами дбати про зближення галицької суспільності до українського життя, про вигладження різниць в мові, термінології, правописі, про зближення до мови української (розуміється – зближення розважне і розумне, не переймання жаргонових русизмів або різних недоречностей, якими не дорожать самі українці російські). Вказував на потребу, щоб галицькі українці, особливо молодші, старалися ввійти в ближчі відносини з українським життям Росії. При іншій нагоді підчеркував і те, що політика галицької України в міру того, як стає активнішою, повинна не спускати з очей інтересів цілої України і нашу галицько-австрійську політику вести в згоді з змаганнями і завданнями українського народу як цілості.

Пригадуючи се все, сим разом хочу звернути увагу нашої суспільності на деякі ще спеціальні справи, що вимагають щирої і теплої печаливості її найширших кругів.

Перше, що не полагодженою зістається справа великанського мита на заграничні українські книжки в Росії, заведені з днем 1 марця 1906 р. Справу сю пригадував не раз. Мито заведено невправно, на підставі фальшивої інтерпретації договору Австрії з Росією; і австрійське правительство має право і обов’язок в інтересах свого промислу допоминатися усунення сеї фальшивої інтерпретації.

Заведення мита робить необчислиму шкоду галицькому духовому життю нашому і нашим зв’язкам з Україною, закриваючи галицькій книжці майже цілковито доступ в Росію, а різними секатурами, які виникають з фіскальних (митових) мотивів, заводить взагалі неможливі утруднення в книгарських і навіть кореспонденційних зносинах з російською Україною. Воно засуджує Галичину на вповні пасивну ролю в українському житті, позбавляє можливості як-небудь не тільки впливати на нього, але й просто брати в нім активну участь. Наші політичні представники досі не зайнялися енергічно сею справою; річ нашої суспільності при кождій нагоді класти їм на серце сю справу – «аж до скутку»!

Друге – я хотів би бачити трохи більше уважливості з боку нашої суспільності для тих інституцій, що одні-одніські звертають увагу на зміцнення культурних і національних зв’язків Галичини з Україною. Я розумію Наукове товариство імені Шевченка і Українсько-руську видавничу спілку у Львові.

Наукове товариство зістається і – при теперішніх відносинах, мабуть, ще довго зіставатиметься найважнішою репрезентацією українського наукового руху, а з тим – взагалі українського культурного життя (котрого науковий рух служить найвищою рекомендацією для цілої України). Здвигнене складками і засобами обох частей України, воно служить найбільше пророчистим документом єдності наукового і культурного життя всіх частей України. Воно дбає про наукові зносини, про наукові досліди в інтересах дослідження сучасності і минувшості українського народу і землі як цілості. Воно служить також і практичним потребам української взаємності, підтримуючи по змозі такі плани, зносини і підприємства, удержуючи навіть книгарню на Україні для того, щоб галицька книжка не зіставалася там неприступною рідкістю (при теперішніх митових практиках торгівля галицькою книжкою може вестися тільки з доплатою з власної кишені), і т. ін.

І з якими ж трудностями моральними і матеріальними приходиться боротись йому притім! Хочете знати, як легко йому вести свою наукову роботу? За відповідь нехай вистане отсей факт, напр., що на подання своє до міністерства освіти, щоби двом членам його виєднано звичайною дорогою приписану легітимацію для занять в державних архівах Росії, внесене восени 1906 p., Товариство ще досі не одержало сих легітимацій, хоч ся формальність для інших наукових інституцій сповняється протягом кількох тижнів. Хочете знати, яку матеріальну поміч має з публічних фондів се Товариство, що на наукові цілі видає річно понад 50 тис. корон?

За тридцять літ своєї культурної роботи воно доробилося аж 18 тис. річної субвенції (виплачуваної притім з державної каси дуже неправильно з незвичайними спізненнями), тимчасом як інші аналогічні інституції, з далеко більш обмеженим кругом діяльності, дістають понад 100 тис На тім воно й стало від р. 1902, і тільки сього року піднеслася ся дотація, по безконечних петиціях, інстанціях, пригадках, на цілі 2 тис. корон (словно: дві тисячі корон). Наша суспільність згадує про се Товариство лише, коли є нагода протягнути руку до н ь о г о, по дарові книжки до новозаснованої бібліотеки, або підмогу на якусь інституцію, або по опуст в друкарні, що служить головним джерелом видатків на наукові цілі Товариства. А наші посли якось все не мають часу і енергії добитися якоїсь ліпшої дотації для сеї так важної інституції.

Видавнича спілка ставила своїм завданням служити культурному життю українському і, не маючи ніякої підмоги з фондів публічних, ні можних меценатів за плечима, як проста спілка уділова, вона за десять літ свого існування дала нашому культурному життю дуже багато, може більше – та ліпше не вдаватись у порівняння. Вона вела свою роботу силами австрійської і російської України, і вкладаючи з року на рік все нові суми в свій оборот, поклала всі надії на отворення границі. Коли з знесенням заборони заведено мито рівнозначне з забороною, се було для неї таким ударом, що кілька літ вона простояла на мертвій точці і тільки сього року починає з неї сходити. Друк книжок через сі мита вона перенесла останніми часами до Києва. Служитиме, отже, ще сильнішим зв’язком з закордонною Україною. Але чи підтримає її наша суспільність в сій новій фазі енергічніше, ніж досі? А досі вона підтримувала її дуже сильно, так що ліпше й не казати.

Та найважнішим і найсильнішим з сього погляду чинником, безперечно, тепер [є] «Літературно-науковий вісник» (від 1905 р. власність тої ж Видавничої спілки). Від двох літ він виходить у Києві, і число його передплатників на Україні вже зрівнялося з числом його передплатників в Галичині. Заповняючися белетристичними творами і статтями письменників зарівно з російської й австрійської України, він служить нині найбільше живим і сильним огнивом, що лучить культурне життя обох частей нашої землі.

Держить наших людей в почутті своєї національної спільності, в курсі спільних інтересів і всуваючи в руки українського читача твори галицьких письменників, змушує його придивитися тій страшній «галичанщині» та переконатися, що вона зовсім не така страшна, як її малюють. Його завдання в сфері розвою нашої національної солідарності, вироблення ширшого національного почуття і світогляду, незвичайно важні. Занадто близько стою до нього, аби хотіти його оцінювати. А те знаю тільки, що ту роботу, яку він робить, не робить у нас ніщо, і на його місце, сумніваюся, чи найшлося би щось, що могло б його заступити. І думаю, що галицька суспільність не сповняє свого обов’язку перед сим чинником.

Знаю, що «Л[ітературно]-н[ауковий] вісник» по сей день не має в Галичині і п’ятої часті передплатників «Діла». І з того вношу, що дуже багато національно свідомих людей не дооцінює значення наших національних зв’язей і взаємин з закордонною Україною або легковажить їх підтримування. «Л[ітературно]-н[ауковому] вісникові» приходиться боротися з великими матеріальними трудностями при нинішній його організації.

Опираючися на читачеві малозаможнім, і в Галичині, і на Україні він мусить бути дешевий, а щоб витримувати конкуренцію з чужими журналами (в Росії особливо), мусить давати не тільки добре, а й багато. І коли до всіх інших тернів, які стрічають ті, що двигають на своїй дорозі, на своїх плечах сей тягар, з року на рік приходиться ще боротися з матеріальними трудностями, то нехай наша суспільність числиться з можливістю, що й найбільша енергія може з часом вичерпатися. А повторяю, – я дуже сумніваюся, щоб на місце «Л[ітературно]-н[аукового] вісника» міг з’явитися орган, котрий міг би вести його роботу коло нашого національного єднання.

Наша суспільність своєю байдужістю до тих чинників, які працюють над нашим національним з’єдиненням, не повинна йти на руку свідомим змаганням наших ворогів. Тим більше, що час не жде. Periculum in mora.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Діло. – 1908. – 12 грудня (29 листопада). – Ч. 280. – С. 1. Підпис: Мих. Грушевський.

Подається за першодруком.

За записами в щоденнику вченого стаття написана 28 листопада 1908 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 227 зв.). Присвячена проблемам соборності України, розвою наукових інституцій та видавництв, які сприяють національному єднанню.

…(в статті «Галичина і Україна», передрукованій і в «Ділі»)… – стаття вперше опублікована у журналі: ЛНВ. – 1906. – Т. XXXVI. – Кн. XII. – С. 489 – 498; згодом включена автором до збірки: З біжучої хвилі. Статті й замітки на теми дня 1905 – 1906 років. – К., 1906. – С. 117 – 126. Передрукована в газеті: Діло. – 1906. – 15, 16 грудня. Див. також: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 376-382.

…не полагодженою зістається справа великанського мита… – за митним договором між Росією і Австрією з 1 березня 1906 р. усі російські видання, що ввозилися з закордону, обкладалися високим митом.

Цим договором імперський уряд намагався запобігти поширенню нелегальної російської літератури, але водночас його дія поширювалася і на українські книжки, що друкувалися в Галичині. Детально нові митні умови подано у статті М.Грушевського «З біжучої хвилі: Новий кордон» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 344-347). Для вирішення справи Виділ НТШ залучав послів австрійського парламенту Ю.Романчука та Т.Окуневського, які у 1907 р. подавали відповідні внесення, що не дали позитивного результату. Не вирішило проблеми і звернення петербурзького адвоката М.Дубяги до Сенату у 1908 р.

Питання про зняття мита порушувалося у 1909 р. на нараді представників НТШ, «Просвіти», Української видавничої спілки, Українського педагогічного товариства, у 1913 р. на міжнародному конгресі книгарів у Будапешті. Як зазначав дослідник історії НТШ В.Гнатюк, «всі ті заходи ні на що не здавалися і мита не знесено. І навіть теперішні большевицькі власті не знесли сього пережитку царських часів» (див.: Гнатюк В. Наукове товариство імені Шевченка у Львові (Історичний нарис першого 50-річчя – 1873 – 1923). – Мюнхен; Париж, 1984. – С. 98-103).

Справу сю пригадував не раз – насамперед М.Грушевський має на увазі свою статтю «З біжучої хвилі: Новий кордон», написану вже у квітні 1906 р. і вміщену в ЛНВ (1906. – Т. XXXIV. – Кн. V. – С. 380 – 383).

Окрім того, вчений намагався вплинути на вирішення цієї справи шляхом особистих зустрічей з міністерськими чиновниками, членами Державної Думи, науковою громадськістю. Перебуваючи в Петербурзі навесні 1906 p., він звернувся до Міністерства торгівлі і фінансів з поданням про зміни до договору, проте міністерство відмовило у вирішенні справи. 20 червня 1906 р. на засіданні Виділу НТШ було заслухано і «прийнято до відома справоздання М.Грушевського в справі його заходів у Петербурзі над знесенням мита на українські книги, висилані з Галичини до Росії» (Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 27. – С. 2).

Про подальші заходи вченого свідчить і лист-відповідь секретаря Товариства слов’янської культури у Москві від 2 листопада 1909 р., в якому, зокрема, зазначалося:

«Честь имею известить Вас, что предложения Ваши по школьному украинскому вопросу и об уменьшении пошлины на украинские книги были рассмотрены в заседании Правления Общества славянской культуры 28 октября с. г. При сем Правление постановило: […] 3. Вопрос об обложении пошлиной желательно поднять в печати и для этого просить А. Е. Крымского в ближайшем заседании Правления ознакомиться с положением вопроса» (ЦДІАУК, ф. 1235, on. 1, спр. 86, арк. 30 – 30 зв.).

Здвигнене складками і засобами обох частей України… – йдеться про фундаторів Товариства, жертводавців з Наддніпрянщини Є.Милорадович, М.Жученка, О.Кониського, Д.Пильчикова та галичанина С.Качалу.

…дбає про наукові зносини… – детально про різноманітні форми наукових взаємин НТШ (дослідницька, видавнича, участь у наукових конгресах, книгообмін, участь у відзначенні ювілейних дат зарубіжних наукових установ тощо) див.: Купчинський О. Дещо про форми та напрями наукової і науково-видавничої діяльности Наукового товариства ім. Шевченка. 1892 – 1940 роки (Міжнародний аспект) // З історії Наукового товариства імені Шевченка. Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. – Львів, 1998. – С. 16-23.

…удержуючи навіть книгарню на Україні… – «Українська книгарня Літературно-наукового вісника», як філія книгарні НТШ у Львові, була відкрита в січні 1908 p., через рік після перенесення до Києва видання самого журналу.

Вирішення цієї справи Виділ Товариства доручив ще 20 березня 1907 р. М.Грушевському (Хроніка НТШ. – Львів, 1907. – Ч. 30. – С. 4). Це була друга українська книгарня у Києві: на той час тут працювала лише книгарня колишньої редакції «Киевской старины», пізніше відкрилася книгарня видавничого товариства «Час». Спочатку містилася у приміщенні редакції і контори ЛНВ по вул. Прорізній, 20; у серпні 1908 р. «винайшла новий, показний льокаль при одній з принципіальних улиць» – на Володимирській, 28; у серпні 1913 р. переїхала на вул. .

У 1908 – 1913 pp. книгарнею завідував Ю.Тищенко-Сірий, який на той час працював у Києві під ім’ям П.П.Лаврова. У звітах НТШ приділялася особлива увага новій філії, яка «має, безперечно, немале значення для розвою сеї галузі нашого промислу, а з часом може принести немалий хосен також нашій літературі» (Хроніка НТШ. – Львів, 1908. – Ч. 33. – С. 3-4; Там само. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 5-6). У 1912 та 1913 роках книгарня видала каталоги. М.Грушевський уважно стежив за її роботою, про що свідчать його записи в щоденнику від 27 грудня 1912 р. (ЦДІАУК, ф. 274, оп. 1, спр. 3320, арк. 230).

…щоби двом членам його… – цей сюжет про дозвіл працювати в архівах Росії двом співробітникам (І.Кревецькому і І.Джиджорі) М.Грушевський майже дослівно повторює у своїй статті «Злобна напасть».

…се Товариство, що на наукові цілі видає річно понад 50 тис. корон? – бюджет НТШ на 1909 р. становив 69 900 корон. (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 39. – С. 12).

…воно доробилося аж 18 тис. річної субвенції… – йдеться про дотації, які НТШ отримувало від Міністерства віросповідань і освіти та Галицького сейму. За звітами та повідомленнями, що друкувалися у «Хроніці НТШ», у 1908 р. Міністерство віросповідань і освіти призначило НТШ річну допомогу в сумі 8 000 корон та одноразову на розпочаті видання у сумі 2 000 корон. Галицький сейм виділив 14 000 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 7; Ч. 38. – С. 1-2).

…аналогічні інституції… дістають понад 100 тис. – за відомостями, наведеними М.Грушевським у 1900 p., Краківська академія отримувала з публічних фондів 50 000 золотих ринських, Празька – 40 000 (Грушевський М. Наукове товаристо імені Шевченка // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 194). У коронах це становило суми близько 100 тис., які називає автор.

…і тільки сього року піднеслася ся дотація… на цілі 2 тис. корон… – захмість традиційних 6 000 корон у 1908 р. Міністерство віросповідань і освіти призначило НТШ річну допомогу в сумі 8 000 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 5-7; Ч. 38. – С. 1-2).

…в друкарні, що служить головним джерелом видатків на наукові цілі Товариства – покриття головних видатків НТШ відбувалося за рахунок прибутків, що давала друкарня (директор К.Беднарський); переплетня (управляючий М.Баран) та книгарня (управляючий А.Дермаль). Див.: Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 1-8; Гнатюк В. Наукове товариство імені Шевченка у Львові… – С. 91 – 98.

Видавнича спілка… – йдеться про Українсько-руську видавничу спілку.

Друк книжок через сі мита вона перенесла останніми часами до Києва – окрім ЛНВ, з 1907 р. значна частина праць М.Грушевського виходила з «Друкарні П.Барського» в Києві.

З кінцем 1907 р. на пропозицію співробітників київської редакції та контори ЛНВ М.Котика та П.Лаврова (Ю.Тищенка-Сірого) видання почали виходити з «Друкарні 1-ї Київської друкарської спілки» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 561, с. 6 – 9; лист від 24 листопада 1907 р.). Про ці зміни пише і сам М.Грушевський:

«[…] в Артілі ждуть україн[ських] букв і не починають складати; я сказав доробити у Київі, щоб розпочати. У Барського відносини неможливі, тягне, а вибирає гроші і заповідає, що не випустить книжки, поки не заплатимо всього» (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 171; запис від 29 грудня 1907 p.).

Поширення діяльності Українсько-руської видавничої спілки у Києві та відкриття книгарні ЛНВ викликали «стурбованість» місцевої влади. У листі від 31 травня 1907 р. співробітник редакції ЛНВ І.Джиджора повідомляв М.Грушевського, що голова Київського тимчасового комітету в справах друку О.Сидоров

«натякав, що справа з ЛНВісником стоїть «непрочно», а се не з причини самого журнала, проти котрого вони нічого не мають, але головно з причини наміреного видання книжок «Спілки» і книгарні […]. Повторюю ще раз: самому ЛНВ, як такому, нічого не грозить. їх тільки непокоїть те, що ми, так сказати, відразу з «цілим крамом» переносимося до Київа» (ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 20-20 зв.).

Від двох літ він виходить у Києві… – про перенесення ЛНВ до Києва та перші роки видання там див.: Гирич І., Панькова С. на сторінках «Літературно-наукового вісника» у 1907 – 1914 роках // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. V – XXIV; Панькова С. «Літературно-науковий вісник» – рупор громадсько-політичної праці Михайла Грушевського (1907 – 1914 pp.) // Київ і кияни. Матеріали щорічної науково-практичної конференції. – К., 2005. – Вип. 4. – С. 139 – 157; Тищенко (Сірий) Ю. У Києві біля «Літературно-наукового вісника» // Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей. Спогади. – К., 1997. – С. 33 – 35.

Заповняючися белетристичними творами і статтями письменників зарівно з російської і австрійської України… – див.: Літературно-науковий вісник: Покажчик змісту. Том 1 – 109 (1898 – 1932) / Уклав Б.Ясінський. – К.; Нью-Йорк, 2000.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 58 – 61.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 38

Модифіковано : 1.06.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.