Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1908 р. / В оборону книги

В оборону книги

Михайло Грушевський

Недавно прочитав я статтю в «Раді», написану з приводу виходу нового видання одної старої наукової книжки по українській історії на російській мові, де висловлялося вдоволення, що ця давня книжка, яка стала вже віддавна бібліографічною рідкістю, знову стає приступною, знову з неї можна буде користуватись. Пише це чоловік хороший, симпатичний, український, і книжка справді корисна, непередавнена в своїй вартості. І, одначе, читаючи цю статтю, почув я гірке чуття сорому й жалю.

Адже ця книжка, так розхвалена українським автором в українській газеті і проголошена за неприступну досі та рекомендовану нашій суспільності в отсім новім виданні, ще в р. 1902 видана була по-українськи, власне, з огляду на свою вартість для української історії. Видана в видавництві, призначенім для широкої публіки, – «Історичній бібліотеці», і видавництво це було засноване на українські гроші й переважно заповнювалося українськими перекладами; навіть видні українські діячі й літерати прикладали своїх рук до нього, ведені бажанням присвоїти українській літературі й українській суспільності найважніші монографії по історії України, писані по-російськи.

Й справді в цій бібліотеці зібрано все цінніше, що з’явилося по історії України на російській мові, – монографії Костомарова, Антоновича, Лазаревського, Єфименкової, Новицького, Ор. Левицького, Шульгина й ін.

Видавано її в великім числі примірників і якомога дешевше. І от показується, що навіть люди ближчі, заінтересовані українською історією, українським письменством, настільки мало знають це видання, що не знають, що в нім міститься…

Явище незмірно сумне – які б не були його причини. Чи буде причиною та обставина, що ця «Історична бібліотека» виходила ні в Києві, ні в Полтаві, а у Львові, і тут проявляються результати і довголітніх урядових заборон галицької книжки в Росії, і недооцінювання її вартості з сторони самої української суспільності, якому до помочі прийшло ще й високе мито, наложене правительством на заграничні книжки, та мала рухливість нашого книгарства, що тільки ще розпочинає свою діяльність.

Так, не вважаючи на всі заходи галицьких видавництв, на їх готовність взяти видатки мита і пересилки в значній мірі на свій кошт (в Росії видання Товариства [ім.] Шевченка і Спілки продаються тільки на 20 процентів дорожче, хоч мито і пересилка разом доходять до 50 проц[ентів]), галицькі видання справді слабо попитуються й мало розповсюджуються на російській Україні. Таким способом культурні засоби, приготовлені для України заходами самих же українців в Галичині, нерозважно занедбуються так, що вони зостаються уділом тільки записних книголюбів або спеціалістів, хоч власне призначалися для широкої публіки. Це дуже негарна прикмета сучасного українського життя, симптом його інертності, узькості, провінціальності.

Але проявляється тут, мабуть, і інша, загальніша прикмета українського життя – слабкий інтерес до української книжки взагалі, як не підперчена вона якоюсь сентенцією та пущена в світ «без принуки» – без якоїсь спеціальної, можливо, рухливої агітації. Тішимося тим, що Шевченків «Кобзар» рік за роком розходиться десятками тисяч примірників, що тому або іншому копійковому видавництву удається розійтися в десятки тисяч примірників.

Але ані на самім «Кобзарі», ані на тих копійкових видавництвах не виїде наше культурне життя. Поруч популярної книжки для найширших мас, дуже і дуже потрібної, неминуче потрібна також і «інтелігентська книжка», і спеціальні праці з українознавства, коли ми хочемо розвиватися як народ, як нація, а не чевріти в межах «домашнего употребления». Тимчасом у нас «інтелігентська книжка» іде звичайно дуже слабко (коли вона без перцю і без принуки), а наукова, спеціальна – таки й зовсім ніяк не йде.

Взяти, наприклад, таке видання, як «Записки Наукового товариства ім. Шевченка» – спитати, скільки його розійшлося по Україні від часу, як відчинено російську границю для галицьких видань? Спитати, розуміється, тихенько, бо й сором на голос сказати цифру цього розходу в тутешніх сторонах. А є нові «Записки Українського наукового товариства в Києві?» – те ж саме. Одна частина українців не купує тому, що не має купила, а друга тому, що в неї є купило на все інше, тільки не на українську книжку, взагалі не на українські речі.

Російську книжку, може, й купить (теж, розуміється, не серйозну наукову книгу, а модну, сенсаціонну), а на українську вже не стане його – не стає грошей, або часу не має читати українські книжки. А повинно б було бути якраз навпаки: російську книжку, коли цікавить тебе, позич, а українську купи. Купи, хоч би й не мав ти справді великої надії прочитати, – купи й положи на стіл, як доказ своєї прихильності й щирості до культурного українського життя і як доказ самого сього життя. А як справді не маєш сам за що купити – подбай, щоб вона була куплена десь коло тебе – в бібліотеці громадській чи якійсь інституції, чи якоюсь заможнішою від тебе особою.

Не тільки для того, аби сею книжкою могли користуватись, але щоб просто таки була вона, щоб терном сиділа як доказ живого культурного українського життя. Книжка, наукова особливо, – це ж страшний документ, необорної сили доказ. Вісімдесят котрийсь том наукових «Записок» львівських, двадцять котрась книжка «Історичної бібліотеки», одинадцятий річник «Літературно-наукового вісника» – це ж все такі аргументи против усякого легковаження українства, представлювання його як несерйозну фантазію, кружкову забавку, від яких трудно собі представити що-небудь сильніше. Всяке серйозне наукове видання – це страшний камінь преткновенія і соблазна для всіх ворогів українства, і треба ним якгустіше засипати всі дороги.

У нас же сього не розуміють очевидно, і нема заохоти для видання їх. Видана книга лежить або випрохується задурно, особливо для всяких гуртків і бібліотек (які б, навпаки, повинні підтримувати покуп такої книжки, яка для поодиноких людей з публіки або задорога, або заспеціальна), часом ще й з додатком наївно цинічного аргументу: «Все одно ця книжка у вас не йде, дурно пилом припадає, то пожертвуйте». А тимчасом під умовою роздавання задурно, аби «не лежала дурно», ніяке видавництво розвинутися не може.

Не забуваймо, що ми нація, яка тільки дороблюється, вибивається «між люди», і нам «не в пример» ті нації, які мають усе печене й варене. Там одиниця може в питаннях культури й науки свобідно водитися тільки своїми індивідуальними інтересами – «не цікаво мені, мовляв – і не купую».

Ми мусимо підтримувати з національного обов’язку всі ті елементи, з яких складається повнота національного життя, підтримувати з усієї сили і всіма можливими способами. В нас одних, в нашій енергії, запобігливості й готовості скількимога служити своїми силами і засобами національному ділу в усіх його потребах – наш рятунок. І ніякі конституції, ні революції, ні праві, ні ліві не витягнуть і не вирятують нас, коли ми собі не пильнуватимемо своїх потреб і інтересів нашого національного розвою.

17.V.1908


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Рада. – 1908. – 4 червня (22 травня). – № 118. – С. 1. Підпис: Мих. Грушевський. У кінці зазначена дата: 17.V.1908.

Подається за першодруком.

Стаття присвячена проблемам видавництва й поширення української книжки та періодичних видань. Підтримку цієї справи автор вважає національним обов’язком.

Недавно прочитав я статтю в «Раді», написану з приводу виходу нового видання одної старої наукової книжки… – йдеться про статтю Т.Осадчого «Наукова праця по історії поспільства на Вкраїні» (Рада. – 1908. – 21 (8) травня. – С. 1). Автор наголошує на важливості перевидання праці О.Лазаревського «Малороссийские посполитые крестьяне (1648 – 1783). Историко-юридический очерк по архивным источникам», яка 1866 p. була вперше видрукувана в «Записках Черниговского статистического комитета». Т.Осадчий зазначав: «Ніяким побитом не можна було розшукати цієї праці […]. І от на днях в Києві клопотами сім’ї покійника і його почитателів-приятелів вийшла в світ оця коштовна праця в другім виданні». Саме ці слова змусили М.Грушевського спростувати твердження автора статті, адже праця О.Лазаревського в перекладі українською мовою перевидавалася НТШ у 1902 р.

Адже ця книжка… ще в р. 1902 видана була по-українськи… – йдеться про том серійного видання НТШ «Руська історична бібліотека» (т. 22): Розвідки про селянство на Україні-Руси XV – XVIII ст. / [Передм. М.Грушевського]. – Львів, 1902. – Ч. 2. Зміст: Форми селянського володіння землею в Західній Руси до половини XVI віку / М. Владимирський-Буданов; Пер. Д.Пилинський. Українські посполиті (1648 – 1783): Історично-правничий начерк / О.Лазаревський; Пер. М.Павлик. Перша частина «Розвідок…» вийшла 1901 p. (T. 21 «Руської історичної бібліотеки»).

…в видавництві… – «Історичній бібліотеці»… – йдеться про «Руську історичну бібліотеку». Задум серійного видання праць з історії України О.Барвінський описує у своїх спогадах:

«Тим-то задумав я розпочати видавництво «Руської історичної бібліотеки», в котрій передовсім мали би бути поміщені систематично уложені історичні розвідки від почину Руси аж до найновіших часів в перекладах з московського і польського язика, оскілько відносяться до історії нашого народу» (Барвінський О. Спомини з мого життя. Частина перша та друга. – Київ; Нью-Йорк, 2004. – С. 332).

У 1886 – 1892 pp. виходила у Тернополі, з 1893 р. – у Львові. Редактор і видавець – О.Барвінський. У 1894 – 1904 pp. – серійне видання Історично-філософічної секції НТШ за редакцією О.Барвінського. Загалом вийшло 24 томи монографій та розвідок з історії України (С.Качали, М.Костомарова, Д.Іловайського, В.Антоновича, М.Дашкевича, І.Линниченка, Я.Шульгина та ін.) в українських перекладах.

Покажчик томів див: Періодичні та серійні видання Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1885 – 1939). Анотований покажчик. – Львів, 1990. – С. 40 – 42. Повний, уточнений бібліографічний опис томів серії див.: Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. 1798 – 1923: Бібліографічний покажчик. – К., 2003. – Т. 1. 1798 – 1911.

Детально про видавництво див.: Баронський О. Спомини з мого життя. Частина перша та друга. – С. 366 – 376, 439; Лознюк М. «Руська історична бібліотека»: на шляху формування національної свідомості українського народу // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. – Львів, 2002. – Вип. 9/10. – С. 166 – 171. У 1906 р. за пропозицією М.Грушевського засноване нове серійне видання під назвою «Українсько-руський архів» для публікації невиданих матеріалів, архівів і рукописів (див.: Хроніка НТШ. – Львів, 1906. – Ч. 26. – С. 13; Там само. – Ч. 28. – С. 6). Воно заступило «Руську історичну бібліотеку».

…навіть видні українські діячі й літерати прикладали своїх рук до нього… – зацікавленість розробленою О.Барвінським програмою видавництва виявили видатні діячі Київської Старої громади під час його перебування у Києві 1885 р.:

«Сю програму «Руськ[ої] іст[оричної] бібліотеки» обговорив я в загальнім начерку з проф[есором] Антоновичем, а відтак ще спільно з Кониським, Василем Вовком-Карачевським і Житецьким. Треба було, однак, обезпечити собі перекладників. Готовність до виладження перекладів заявили передовсім Кониський і Карачевський, а крім того обіцяли приєднати для сеї роботи Михайла Комарова з Одеси, котрий справді приняв на себе і виконав велику частину роботи. З Галичини прийняв на себе переклад І тому о[тець] Микола Михалевич, а монографії д[октора] Шараневича мій брат Осип» (Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 366 – 368).

Видавано її в великій числі примірників і якомога дешевше – окремі відомості про наклад, вартість томів та покриття видатків, подані самим видавцем О.Барвінським, до певної міри спростовують слова М.Грушевського про велику кількість примірників серії:

«Потрібні на видавництво грошеві засоби сподівався я роздобути дорогою передплати, котру я оповістив в наших часописах і окремими відозвами, а крім того личне знакомство з власником подільської печатні, Осипом Павловським, дало мені спромогу користуватися значнішим кредитом, поки не призбиралася передплата. Таким способом міг я вже протягом 1886 р. напечатати в 1000 примірниках 5 томів «Руськ[ої] істор[ичної] бібліотеки», котрих наклад стояв понад 1600 з. р. (3200 К.). Тим часом передплата впливала доволі пиняво і далеко не покривала видатків і тому я опісля не провадив печатания вже так поквапно, а вижидав впливу гроша з передплати і розпродажі» (Барвінський О. Спомини з мого життя. – С. 371).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 52 – 54.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 31

Модифіковано : 21.05.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.