Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

2. Грамоти для с. Витошинці

Михайло Грушевський

Останніми часами, в опублікованій перед кількома тижнями розвідці про ленні відносини в Галичині [[Prochaska], Lenna і maństwa nа Rusi і nа Podolu (Кр[аків], 1901 – відбитка з XLII т. «Rozpraw», що вийшов сими днями.], шановний дослідник галицької старини д-р Прохаска оголосив автентичною ще одну Львову грамоту – витошинським конюхам, з 1297 р. (с. 5). Тому що тексту сеї грамоти, ані ближчого змісту її ш[анований] автор не подав, я, заінтересований справою Львових грамот, поспішився розслідити справу «на ґрунті», себто в актах Львівського крайового архіву. Справа стоїть так:

Під р. 1633, 28/II, облятовано в книгах сяноцького ґроду дві грамоти кн[язя] Льва витошинським конюхам на с. Витошинці, одна з р. 1296 (6804), 21 вересня, в потвердженні кор[оля] Казимира 1448 р., в латинськім перекладі, друга – зр. 1297, в потвердженнях Жиґимонта Августа 1566 й Жиґимонта [III] 1631 р., в перекладі польськім. Д[окто]р Прохаска покликується спеціально на першу з них, тим самим признаючи її автентичною [Щоправда, ш[анований] автор, вказуючи на першу грамоту, бере дату і зміст з другої, але, видко, розуміє таки першу.], хоч не мотивує сеї автентичності ближче. Але, як побачимо зараз, ся грамота 1296 р. не має ніякого першенства перед другою, противно була фабрикатом ще пізнішим від другої.

Насамперед подаю тексти обох грамот:

Кн[язь] Лев надає своїм слугам з Витошинець с. Витошинці з обов’язком воєнної служби. У Львові 21 вересня 1296 р.

Кор[оль] Казимир потверджує сю грамоту. В Городку 14 марта 1448 p.

In nomine Domini. Amen. Ad perpetuam rei memoriam, ne eror obliuioni traditarum rerum aliquod interim gestarum afferat incommodum, supraemorum regum ducumque consilia adinuenerat illas per literas et testimonia perpetue firmari debere. Proinde nos Casimirus Dei gratia rex Poloniae et terrarum Cracouiae, Sandomiriae, Siradiae, Lancyciae, Cuiauiae etс. suppremus dux Lituaniae, Russiae et Prussiae, Chelmensis, Elbingensis, Pomeraniae dominus et heres, notum facimus tenore praesentium literarum, quibus expedit, uniuersis et singulis, praesentibus et futuris, praesentium literarum noticiam habituris, quomodo relatum est nobis nomine et ex parte fidelium seruitorum nostrorum Lewkonis Wasilowicz et Hawryło, Jackonis, Tymkonis, Andreae, Petri, villae Witoszynce heredum, districtus Praemisliensis, supplicatumque est nobis, quatenus literas seu priuilegium bonae memoriae Leonis ducis Russiae, antecessoribus eorum gratiose donatas, ex idiomate rutenico in latinum transferri translatumquae renouari, connrmari, roborari, approbari ex singulari gratia nostra dignaremur. Quarum literarum seu priuilegii tenor de verbo ad verbum sequitur estque talis:

Nos dux Leo, regis Danielis filius, notum facimus uniuersis, quia seruitores nostri Wasil, Ihnatko, Illia, Iwan, Hrycko, Stepan, villae Witosyeniec heredes, fidelia dignaque obsequia nobis praestiterunt, visaque illorum fidelia obsequia ad eorum expostulationem et petitionem, accedente ad id consilio senatorum nostrorum curiaeque nostrae, confirmauimus illis uteris nosiris hereditatem ipsorum villam Witoszeniec, heredibusque et successoribus eorum, dedimusque eis ilia omnia, quaeque spectant et ab ipso euo ad eandem villam superius expraessam spectabant perpetuo et in aeuum, cum agris, pratis, syluis, boris, desertis, et campum Kruel nuncupatum, cum mercis ad id pertinentibus graniliebusque perpetuis, incipiendo a vertigine montis syluae dictae Lipnik et pertendendo inferius per syluum ad alueum alias Kalny potok nuncupatum penes campum dictum Starowka id riuulum alias do krynice, et ab eo riuulo alias od krynice inferius fluuio alias potokiem et ab eo alueo od potoka per campum ad prata, et a pratis directe per campum ad planiciem a tergo alias na bionie zadnie, et ex ea planitie alias z błonia campo usque ad montem alias do szelemionia, eodem monte usque ad syluam dictam Iwanie, et ab eodem sylua Iwanie ad Kruel, et a Kruel sub monte alias zagorzem ad dumum dictum tarnowi alias do tarnowego krza, et ab eodem dumo tarnowy nuncupato directe vertigine montis usque ad locum dictum ad vertiginem montis silue dictae Lipnik, ita late longe circumferentialiterque, prout eiusmodi metae alias urocziska in se continent.

Insuper liberum illis erit et successoribus eorum syluae nostrae ducatus alias hospodarskiego tarn pro aedifitio quam etiam pro aliis omnibus necessitatibus robora lignaque communia secari et ad domos suas deduci, vehi et utifrui.

Ea omnia illis posterisque eorum dedimus nihil sibi pro usus ibidem perpetuis temporibus reservantes.

Et illi nobis successoribus nostris bellum pubium seruire. Et circa praemissa personaliter interfuerint domini consiliarii nostri: metropolitan(us) haliciensis Iwan, et Marko władika praemisliensis, duces Andrei et Wasko Jaroslawic et alii multi milites et nobiles. Ad quod et sigilla nostra appendi fecimus. Et si quis voluerit verbo nostra contradicere vel uteris nostris aliquid dethraheri, iudicium nostrum cum ipso coram Domino Deo erit. Scriptum Leopoli mensis septembris die vigesima prima anno sesc tysiącznego osmsetnego czwartego. Et notarius Zachariaszko Wiktorzyn.

Nos igitur praefatorum seruitorum nostrorum Lewkonis Wasilowicz et Hawryło, Iackonis, Iurkonis, Andreae, Petri praecibus iustis gratiose acclinati et adducti, habentesque pro oculis, quod iuste petentibus non denegandum est, nee debet consensio et assensio, praefatas literas ducis Leoni terrae Russiae domini duximus conhrmandas, roborandas, renouandas et approbandas tenore literarum praesentium in omnibus illis punctis, articulis et clausulis, prout sunt ex originalibus translatae, ex certa scientia nostra, voluntate et mandato speciali approbamus, roboramus, consentimus et confirmamus, decernentes ips(as) robur perpetuae firmitatis obtineri.

In quarum literarum euidens testimonium sigillum nostrum praesentibus est superappensum.

Datum in Grodek feria quinta post dominicam Iudica anno Domini millesimo quadringentesimo quadragesimo octauo, in praesentia ibidem reuerendi in Christo patris d[omi]ni Gregorii archiepiscopi leopoliensis et magnificorum ac generosorimi Stanislai de Ostrorog calisiensis, Stanislai de Chodecz Russiae, Michael Mussyło de Buczacz plocensis pallatinorum, Dobyslai Kmita de Wisnice lublinensis, Dobeslai de Sieradz praemisliensis, Joanne (sic) de Ssprowa leopoliensi, Andreae Fredro de Pleszowice haliciensi castellanorum, Ioannis de Tranfin regni Pol[oniae] marschalci, Ioannis Odrowąs de Sprowa dapiferi, Pauli Iasiensky subdapiferi sendomiriens(ium), Chelmensis et Belzensis terrarum capitaneorum, Stanislai de Skarzyn, Ambrosii Peszowsky, Alberti Bielawsky notariorum curiae regiae et aliorum multorum fide dignorum testium.

Datum per manus venerabilis Alberti de Zychlin custodis sen[d]omiriensis, gnesnensis, cracouiensis, wlad(islavi)ensis, poznaniensis ecclesiarum canonici, regni Poloniae vicecancellarii, sinceri nobis dilecti. Ad relationem eiusdem venerabilis Alberti de Zychlin regni Poloniae vicecancellarii.

Облятовали в ґроді сяноцькім 28 лютого 1633 p. nobiles Fedko Radewiąt et Sienko Kuniowicz, Jacko Mikitcząt et Jacko Hriniowiąt Witoszyńscy in villa Witoszyńce heredes suo et reliquorum coheredum et conuicinorum suorum nomine, разом з другою грамотою – книга ґроду сяноцького 151, с. 2303.

Кн[язь]Лев надає ґрунти підданим своїм з Витошинець з обов’язком воєнної й конюшої служби. В Перемишлі, 1297 р.

Кор[оль] Жиґимонт Август потверджує сю грамоту. В Любліні 4 липня 1566 р.

Sigismundus Augustus Dei gratia rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masouiae, Samogiciaeque etс. dominus et heres. Significamus tenore presentium quorum interest uniuersis et singulis, expositum esse nobis nomine subagasonum nostrorum praemisliensium siedelniki nuncupatorum de villa Witoszynce, quomodo superioribus temporibus Sky this dominia nostra, praesertim vero terras Russiae vastantibus privilegium ab illusstrissimo et (sic) domino Leone Russiae principe super descriptione granitierum villae Witoszynce, quam incolunt, concessum, maior(es) ipso(rum) amisissent; supplicatumque est nobis, ut dicti priuilegii transsumptum in libro quoddam ecclesiae ipsorum ruthenice vetusto repertum conhrmare, ratificare et approbare dignaremur, quarum quidem literarum tenor de verbo ad verbum de ruthenico in linguam nostram vulgarem translatus sequitur estque talis:

My xiądz Lew, wielkiego krola Daniela syn, namowiwszy się z swoiem dworem hospodarskiem, wzielismy sobie na dwor nasz hospodarsky wies naszę wolną Witoszyńce na słuzbę nasze woienną у dla przyglądania koni naszych hospodarskich przy dworze naszem przemyskiem.

Iz tesz to wsi poddani naszy prosili nas iako to sludzy naszy siedelni, abysmy im na to dali list nasz z opisaniem granic tey to wsi pod pieczęcia, naszą hospodarską dla pokoiu wiecznego, my tedy prozbom ich dosyc czyniąc, dalismy im za ich posługi pilne z lasem, z borami, z łąkami, z rolami począwszy z wierzchu Lipnika lasa dołem dębiny mimo polanu bolotha na Kalny potok, potokiem do Piskorowey dąbrowy, do kołodzicza, od kołodzicza dołu potokiem do steszki, wrociwszy sie z potoku na łąki przez pole prosto na błonie zadnie po roli popowey у po dąbrowę do drogi od Kurasic, drogą prosto po las Iwania na Kruhel, Kruhelem drogą do Tarnowego krza, a od Tamowego krza mimo horodyszcze, od horodyszcza drogą do wierzchu Lipnika – to wszystko dalismy im na wieki wiekow у potomkom ich.

A kto by chciał nastąpic na nasze słowo, sąd mnie z niem przed panem Bogiem. Pisano w Przemyslu roku szostego tysiącznego osmisetnego piątego.

Nos itque supplicationibus huiusmodi benigne annuentes, literas praeinsertas ac omnia et singula in eis contenta et descripta approbandas, ratificandas et confirmandas duximus, prout approbamus, confirmamus et ratificamus per praesentes, decernentes eas robur perpetuae firmitatis obtinere debere, ita tamen quantum in usu et possessione limitum villa praefatae dicti subagasones fuerunt et hactenus sunt. In cuius rei testimonium sigillum nostrum praesentibus appendi iussimus.

Datum Lublini quarta mensis iulii anno Domini millesimo quingentesimo sexagesimo sexto, regni vero nostri trigesimo septimo. Relatio reverendi Petri Myszkowsky regni Poloniae vicecancellarii, decani cracouiensis, gnesnensis, płocensis, łenciciensisque praepositi. Petrus Myszkowsky r[egni] P[oloniae] vicecancel[arius].

Грамоту сю потвердив 27 серпня 1631 p. в Варшаві кор[оль] Жиґимонт ІІІ; потвердження се облятовано в ґроді сяноцькім 28 лютого 1633 р. разом з попередньою грамотою – книга гроду сяноцького 151, с. 2306.

Щоб зрозуміти обставини, серед яких з’явилися обидві сі грамоти мушу пояснити дещо історію сих витошинських конюхів.

В Перемиській землі XV–XVI в. були численні осади королівських конюхів, дуже архаїчного типу, що з всякою певністю ішли ще з руських часів: Негребка і «Ossko» (Гійсько) під Перемишлем, група сіл коло Медики. Сі остатні задержалися аж до другої полов[ини] XVI в., найстаршу ж відомість про них маємо з Ягайлових часів [В реляції перемиського судді Костка – Древности археограф[ической] комиссии Москов[ского] археол[огического] общ[ества], I, с. 546 (тут згаданий Буців); для пізнішого часу – середини XV в.; див.: Akta Gr[odzkie] i Ziem[skie], XIII, index sub vocibus Baticze, Torky, Vitoschyncze, t. XVII, ч. 1243 (Батичі), 1249, 1520 – 1524 (famosi subagasones r[egni] maiest[ati] de Vithoschincze).].

Ті медицькі конюхи (села: Буців, Торки, Витошинці, Даровичі, Батичі, Малковичі, Мацковичі) ще в 1-й половині XVI в., здається, не знали панщини ані даней ніяких, окрім обов’язків стерегти й доглядати королівське стадо та припасати для нього сіно. Таких малих обов’язків не могли переболіти перемиські старости і в другій половині XVI в. заходилися накладати на них різні додаткові обов’язки, а далі й переносити сі конюші села на панщину. Конюхи противилися, як могли, але боротьба була нерівна.

Королівська комісія, спроваджена на ґрунт «з вини (za przicziną) їх самих» постановила, що досить полишити для конюшої служби два або три села, а решту, виміривши їм ґрунти на лани, перевести на звичайні сільські податки й панщину. Се зараз і зроблено в Буцеві й Торках, а інші села на якийсь час лишилися ще при давнім «за ласкою старости» – так було під час ревізії 1565 р. [Сю характерну історію оповів я в своїй розвідці: Економічний стан селян в Перемиськім старостві в середіині] XVI в. – Жерела до історії України-Руси, т. II, с. 30 і далі. На доповнення подаю тут іще королівські листи, видані наслідком скарг конюхів зі с. Торків і Буцева, занесених перед короля, хтозна, чи не наслідком успіху витошинців (на се особливо вказував би той глухий відклик до «привілею»):

Король Жиґимонт Август поручає управителю перемиського староства не кривдити селян с. Торків. В Любліні 25 січня 1569 р.

Sigismundus Augustus Dei gratia etс. Generoso Andreae Owadowski surrogato capitaneatus nostri praemisliensis, fideli nobis dilecto gratiam nostram regiam! Generose fidelis nobis dilecte! Questi sunt coram nobis grauiter incolle villae nostrae Thorky subagazones de terra Praemisliensi, quod illos f[idelitas] tua ad insolitos et non debitos labores cogat variisque et intolerabilibus iniuriis eosdem afficiat contra priuilegium illorum, eis ab antecessoribus nostris concessum, quo ab omnibus aliis laboribus, seruitiis et contributionibus quibusuis sunt exempti praeter quod debent et tenentur equireas nostras custodire et pascere, faenum pro eisdem falcastrare et disponere et alia seruitia circa eiusmodi equireas oportuna et necessaria exhibere. Quam rem cum praeiudicio corum coniunctum esse censentes, hortamur f[idelitatem] tuam ac serio mandamus, ne praedictos equireae nostrae custodes ad labores indebitos cogat nihilque insoliti in eos statuat, immo sese contentis priuilegii in omnibus diligentissime accomodet iuxtaque contenta eiusdem illos conseruari faciat, necnon agros praefatis subagazonibus ademptos iterum emensurari curet, et ita sese mandati nostri Uteris accomodet, quo in posterum querulandi omnis tollatur occasio, pro gratia nostra. Datum Lublini in conuentu generali regni, die XXV-a mensis iannuarii anno Domini MDLXIX, regni vero nostri XXXIX.

Книга ґр[оду] сяноцького 30, с. 66.

Того самого дня видано такий самий лист і в справі конюхів з Буцева (Ibid., с. 67), а, окрім того, десять день пізніше другий:

Кор[оль] Жиґимонт Август жадає від управителя перемиського староства, аби дав вияснення супроти скарг, занесених на нього селянами з с. Буцева. В Любліні 5 лютого 1569 р.

Zigmunt August Dei gratia etс. Vrodzonemu Andrzeyowy Owadowskyemu, surrogatorowy stharostwa naszego przemiskiego, wiernie nam milemu. Vrodzoni nam wyernie myeli! Skarzely szye nam trzey poddani naszy sztarostwa przemiskiego, konyuchowie z Buczowa, mieniacz miecz wielkye krziwdi, о tho: pyerwszy Chwiethko Homoka о wzieczie czwyerczy szoley, drugi Dimetr o poszyanie zboza na yego wlasznim gronczie, trzeczy Hoiowya thesz о poszianye zboza у о wzieczie dwadziestu grziwyen na ten czas, kiedi do Warszawy do nasz szkarzicz chodzil. Czo ieszlibi tak bib, thedibi szmi tho od wasz niewdziecznye przymowali, awszakoss wskazuiem warn, abisczye nam daly ssprawe okolo tich rol, dla czegoszye ye tim poddanim pobraly, a tho abisczye thess opatrzili, abi czy lyudzie tich krziwd nie czierpiely, aby thu na sskargi tak czesto nie chodzily, ale gdzieby miely priczine pewnq., thedy ym thego nie broniczie, aby nie miely о krziwdi szwoye przed namy szye skarzicz, dlia laski naszey ynaczey nie czinyącz. Datum Lublini die quinta mensis februarii, anno Domini millesimo quingentesimo sexagesimo nono, regni uero nostri anno quadragesimo. Na wlassne k[rola] i[ego] m[osci] wsskazanie Stanislaw Ossowski referendarius s[ubscri]p[si]l. Ibid., с. 69.

І от серед таких непевних обставин, висячи на ласці старости перед перспективою бути переведеними кождої хвилі на панщину, витошинські конюхи предложили літом 1566 р. королеві до потвердження грамоту кн[язя] Льва, нібито загублену їх предками під час якогось татарського нападу і тепер знайдену «в якійсь старій книзі їх руської церкви».

Чому сеї грамоти в тій книзі не знайдено скорше (великої бібліотеки при церкві чей же не було), чому вони не згадали скорше про страту такої грамоти, про яку чей же пам’ятали, й не постаралися дістати потвердження на підставі усної заяви, по гарячим слідам, – все се лишається невиясненим і робить появу сеї грамоти дуже підозрілою, так само, як і така загальна стилізація – татарський напад стався «попередніми часами», грамота знайдена в «якійсь» старій книзі і т.ін. Та приглянувшися формі й змісту грамоти, переконаємося вповні, що се фальсифікат.

Польський переклад покрив стилізацію оригіналу, але тільки до певної міри. Насамперед сей титул: син великого короля Данила. Він дуже популярний в Львових фальсифікатах, але в автентичних грамотах XIII в. незвісний (порівняти титулатури грамот Володимира Васильковича й Мстислава Даниловича: Іпат[іївська літопись], с. 594 – 595, 613: «Се азъ князь Володимиръ, сынъ Василковъ, внукъ Романовъ, Се азь Мьстиславъ, сынъ королеві?, внукъ Романовъ»).

Далі – що се за нарада «з своїм двором господарським»? Вираз «господарський» взагалі ще в тім часі не стрічається нам. Як се Лев «взяв на двір свій господарський село своє вільне Витошинці на службу воєнну й до доглядання коней»? Конюхи, як і всяка служба, рекрутувалися з холопів, службу воєнну несла дружина, при чім тут се «вільне село»? Для чого треба було при тім так докладно означити границі витошинських ґрунтів? (В 1566 р. се було потрібне, мабуть, супроти перспективи поміру ґрунтів). Очевидно, ми маємо перед собою фальсифікат, і то зовсім партацький.

Але свою ціль сей фальсифікат сповнив зовсім добре: король його потвердив (автентичності того потвердження, як і потвердження 1631 p., не бачу причин підозрівати), отже витошинці мали документ на своє півпривілегійоване положення, як слуги свобідні, тільки до воєнної й конюшої служби обов’язані, й се спасло їх від панщини, поміру ґрунтів і всяких інших бід.

Але, як то кажуть, l’appetit vient en mangeant. Спасшися від панщини, витошинці стали на всі боки використовувати ті здобутки, які дало їм королівське потвердження. Як і інші півпривілегійовані, вони старалися з сього посереднього становища перейти вповні в шляхетську верству й зовсім увільнитися від всяких обов’язків супроти старости. Се видко з їх нової боротьби з старостами, в 30-х pp. XVII в.: вони титулують уже себе шляхетними Витошинськими, дідичами с. Витошинець «на підставі своїх прав і привілеїв», і видко, до певної міри вже встигли виробити признання своїх шляхетських прав (таких півпризнаних в шляхетстві панків, що мусили витримувати від часу до часу більше або менше гарячі баталії з старостами, що хотіли їх потягати до різних підданських тягарів, повно було в землях Речі Посполитої перед тим і по тім).

Антецеденти сеї нової боротьби не знаємо (та вони й не важні), перед нами епізод з 1633 p., а що в нім появляється нова грамота Льва, тож треба йому приглянутися; зрештою, й сам по собі се епізод цікавий, для тодішніх відносин характеристичний.

Боротьбу ведуть – з одного боку державець недавно відокремленого медицького староства каштелян серадзький Максиміліан Пшерембський, чи ліпше сказати його медицькі урядники, з другого боку «шляхетні Витошинські», дуже розмножені в тім часі і, як належить таким свіжим шляхтичам, – ще вповні русини. Симптомом боротьби служить предложения королеви до нового потвердження звісної нам грамоти 1566 р. в р. 1631. Але сеї грамоти, видко, не виставало для претензій Витошинських: вони хотіли бути шляхтичами, а тим часом ся грамота признавала їх тільки слугами, обов’язаними до служби конюшої й воєнної, селянами, щоправда, привілегійованими, але тільки селянами.

Тим часом боротьба прибирала все остріші форми: старостинські урядники хотіли змусити Витошинських не тільки до послушності старості, але також до давання даней й роблення панщини, а що вони не приставали на се, то уряд насилав на них гайдуків, грабив, саджав до в’язниці, змушував до робіт і т.ін., як оповідають вони в своїй протестації, заявленій в сяноцькім ґроді 28 лютого 1633 р. Як характерний образок тих часів я наводжу його в цілості:

Шл[яхетні] Витошинські скаржаться на насильства й кривди з боку медицького старости. В Сяноці 28 лютого 1633 р.

Ad officium et acta praesentia castrensia capitanealia sanocensia personaliter venientes nobiles Fedko Radewiąt, Sienko Kuniewicz, Iacko Mikicząt, Iacko Hryniewiąt, Iwan Stecow, Petrus Chłowieczkow, Iwan Tereszkowicz, Hrycz Łaniewicz, Hryc Parfiniewicz, Hryc Hawryłowicz, Andrei Iwaskowicz, Iwan Waskowicz, Iwan Klimowicz, Fedko Łaniewicz Witoszynscy de villa Witoszynce vigore iurium suorum et priuilegiorum eiusdem villae heredes, suo et aliorum vicinorum et coheredum suorum nominibus sollenniter eidem officio praesenti in et contra magnificos Maximilianum a Przerąb Przerembski castellanum sieradiensem, referendarium regni, mosciciensem, sniatynensem, medicensem etc, capitaneum et Annam Mohilanka coniuges, tenutarios eorundem bonorum Medica, questi et protestati sunt ideo, quia ipsi non contenti prioribus iniuriis, quibus sepissime eosdem protestantes et alios conuicinos suos, incolas et heredes eiusdem ville Witoszynce, nullo iure ad id habito, immo vi et violenter, in derogationem iurium et priuilegiorum ipsorum, przez pana Iana Witowskiego, podstarosciego medyckiego, za rozkazaniem ich, roku tego wielkie im krzywdy poczynili.

Naprzod w poniedziałek przed swiętem Podwyszszenia swiętego krzyza blisko przeszłego nasławszy na wies haiduki z Medyki со kolwiek zastali w domach chust у odzienia, tak męskich iako у białogłowskich zabrali у nałozywszy na woz do Medyki zawiezli, у sady w wszytkich poobierali.

Drugiem razem nazaiutrz po swiętem krzyzu także nasławszy haiduki wszytkie im konie zabrali.

Trzecim razem we czwartek po swiętem krzyzu także nasławszy haiduki zabrali woły у bydło, у musieli dac, wykupuiąc konie, woły у bydło, dwiescie dwanascie złotych polskich.

Czwarty ras w poniedziałek przed swiętem Mateuszem nasławszy nocą haiduki, gospodarze со naprzednieiszych poimali, ręce im opak powiązali у nа szyie ich powrozy pozokładawszy (sic) у po dwuch do kupy przywiązawszy, przy koniach do Mediki zawiedli у robic ich przymuszano.

Piąty ras takze nasławszy haiduki wszytkich gospodarzow poimali, obuchami bili, do Medyki na robotę wyganiali, pod wartą ich przez dwa dni у noc mieli, у robic musieli.

Szosty ras w poniedziałek przed swiętą Iadwigą takze nasławszy haiduki dziesiec gospodarzow do Medyki zawiedli, do kłody posadzali, potym do tarasa ziemnego na noc do więzenia dali у zawarli.

Siodmy ras takze nasławszy na wies haiduki w poniedziałek w dzien swiętego Łukasza z komor wszytkę odziezą у płotno pozabirali у niektorych poranili.

Osmym razem gorzałki na nich kufę narzucili.

Dziewiątym razem we wtorek po wszech swiętych bydło, woły pozaimowano у niepuszczono, az ie musieli wykupowac у dac złotych sto у osm.

Wzięli owsa kłod osmnascie przemyskiey miary, kapłonow czterdzieści у cztery. Robic musieli tego przeszłego roku sto dni, у па powozy musieli iezdzic przeciwko wszelakiey słusznosci, о со ras і drugi przeciwko nim protestuią sie.

Et in verificationem protestationis statuerunt coram officio praesenti castrensi sanocensi ministerialem regni generalem prouidum Laurentium Lisowsky de Rybotycze cum nobilibus Stephano Tedecky et Nicolao Dąbrowsky, eidem ministeriali in maius testimonium adiunctis, qui personaliter coram officio praesenti stantes publice recognoverunt, quia sibi ministeriali et dictis nobilibus semper in recenti quat(uor) vice ex parte supradictorum Witoszynskich contra supranominatos magnificos Przerembski coniuges ratione praemissorum obductum et protestatum, sicque et поп aliter gesta fuisse, et omnes illorum iniurias vidisse et conspexisse officio praesenti retulerunt.

Книга ґроду сяноцького 151, с. 2309.

І от серед такої гострої боротьби Витошинські рішають, видко, ужити способу, що вже зробив їм такі цінні прислуги. По тих всіляких насильствах і кривдах, заданих їм восени й зимою 1632 – 1633 pp., їх відпоручники ставилися в сяноцькім ґроді й разом зі скаргою на Пшерембського зложили до книг новий «документ» свого шляхетства: грамоту кн[язя] Льва з 1296 p., потверджену 1448 р.

Що грамота ся сфальшована, не підлягає сумніву. Насамперед, підроблене те ніби Казимирове потвердження. Полишаючи вже на боці його стилізацію, імена свідків зраджують се відразу: вони назбирані з різних часів або й зовсім видумані (і так Григорій не був у тім ще році львівським архієпископом, так само Остророґ воєводою каліським, Мужило Бучацький не був ніколи плоцьким воєводою, люблінських воєвод не було ще й зовсім тоді, між перемиськими й львівськими каштелянами не було ані Добеслава з Сєрадза, ані Яна зі Спрови і т.ін. і т.ін.).

Щодо самої грамоти Льва, то вона сфабрикована на взір першої, і закиди, піднесені нами против змісту й стилю першої, можуть бути в значній часті піднесені й против сеї другої. Але прибувають і нові, як формула при іменах свідків: «et alii multi milites et nobiles» як самі сі свідки, де виступає галицький митрополит Іван, між галицькими митрополитами зовсім не звісний (та й митрополія галицька по новішим дослідам заснована була не скоріше як в р. 1302), або улюблені Львовими фальсифікатами князі Ярославичі.

В порівнянні з попередньою іде ся грамота значно дальше в обороні прав Витошинських: кн[язь] Лев зве їх дідичами с. Витошинець, не селянами, а служебниками своїми, й обов’язує їх тільки до воєнної служби, а про конюшу вже нема згадки; все се мало служити доказом їх шляхетського «земського» права. Може бути, що і в означенні границь, дещо відміннім від попереднього, зроблені були деякі поправки з огляду на пізніші спірні питання в боротьбі з старостами.

Чи осягнула вона свою ціль, годі сказати. Спір з старостою потягнувся далі. Витошинські вистаралися потвердження своїх «привілеїв» від нового короля Володислава (мабуть, того новосфабрикованого акту) і, заносячи нову скаргу на Пшерембського, заявляли, що вони «według przywileyow у uslugę woienną swemu krolowi iego m[o]sci odprawowac powinni, a zadnym dzierzawam podlegac nie maią» [Кн[ига] перемиського ґроду 353, с. 717.]. Слідити сю боротьбу, зрештою, в нашу задачу не входить, нам інтересні тут її пам’ятки – ті Львові грамоти.


Примітки

…д-р Прохаска… – йдеться про працю відомого польського дослідника середньовічної історії А.Прохаски: Lenna і maństwa nа Rusi і па Podolu // Rozprawy Polskiej Akademii Umiejętności. Wydział historyczno-filozoficzny. – Krakow, 1902. – Seria ІІ.– Т. XVII. – S. 1 – 30.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 447 – 456.