Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] История русской церкви Е.Голубинского

Михайло Грушевський

б[ывшего] профессора Московской духовной академии, период второй – московский, первая половина тома, М-ва, 1900, с. VIII+919

В ширші круги доходили тільки досить невиразні чутки про перешкоди, а навіть прикрості, які спіткали звісного автора «Истории русской церкви в период домонгольский» зі сторони російських клерикально-реакційних кругів в справі продовження його праці, а навіть передруку опублікованих томів, що вже давно стали рідкістю. Тому дуже милою несподіванкою була поява – в І книзі московських «Чтений» за р. 1900 нового тому «Истории», а рік пізніше – передруку І тому в тих же «Чтениях». На сей раз хочу сказати кілька слів про новий том – дещо пізно, але не з моєї вини (ще півтора року тому піднявся дати ширшу оцінку нового тому «Истории один з моїх заграничних колег, та от за різними перешкодами сими днями скинувся сеї рецензії).

Ш[ановний] автор каже, що другу частину своєї «Истории», себто III і IV томи, він приладив до друку слідом за першою, і пізніше тільки доповняв їх результатами наукових дослідів. Таким чином, перед нами праця 80-х pp., безпосередньо зв’язана й хронологічно з І і II томами, виданими 1881 р. Розуміється, не маємо ніякої причини не приймати сього пояснення, але новий том не виглядає на ровесника І і II-го. Нема вже в нім того сміливого критицизму, того гордого лету ума, тої сили й розмаху концепції, які чарували читача, навіть при помилках і збочіннях, в першій частині праці. Читаючи сей том, набираєш вражіння, що нагінки церковних властей не проминули безслідно на науковій творчості автора, його гадка стала менше сміливою й місцями потягнена навіть легкою палітурою офіціальної церковності. Чи се результати пізнішої переробки?

Ш[ановний] автор каже в передмові, що слідив за літературою à jour, але не можна сказати, що він всюди панує над своїм предметом. Щоб не бути голослівним, вкажу, напр., на справу початків Галицької митрополії, де у автора не бачимо повної знайомості з літературою. Щоправда, се епізод з історії української церкви, а вона стоїть у автора на другім плані.

Перша частина праці трактувала історію церковного життя у всіх східнослов’янських племен, злучених в передтатарських часах в одну митрополію. Несвідомо, здається, для самого автора, він так сильно піддався єрархічному принципу, що в міру того, як маліє територія митрополії всеї Русі, випускає він з уваги різні землі, що колись до тої митрополії належали.

Так, землі українські й білоруські з їх церковно-єрархічними подіями спочатку ще фігурують в оглядах діяльності поодиноких митрополитів, але сходять все на дальший план і з довершенням повного відокремлення українських і білоруських земель від Володимиро-Московської митрополії зникають зовсім з видовища. Се, отже, властиво, не історія «руської церкви московського періоду», а Московської митрополії, і тому що автор нічим не застеріг такого свого становища, мусимо з того зробити йому закид.

Єсть неконсеквенція і в уживанні самої назви «московського» періоду; як справедливо завважено було вже критиками, він у д[обродія] Г[олубинського] зачинається від татарського походу, коли ще Московська митрополія нікому й не снилася. Властиво, книга повинна була бути названа історією Володимиро-Московської митрополії.

Незалежно від такої нерозмірності між титулом і змістом, самий план курсу дуже нещасливий. Автор присвячує сей том зверхній історії церкви від татарського находу почавши й кінчаючи митр[ополитом] Макарієм (середина XVI в.), резервуючи дальший том для огляду різних форм церковного життя – управи, просвіти, богослужения й т. ін. того ж часу. Зверхню історію він, одначе, описує не в процесі її еволюції, а в біографіях поодиноких володимиро-московських митрополитів. Спосіб дуже нещасливий. Не кажучи вже, що історія інших митрополій – Галицької й Литовської (оскільки ними займається автор) розтята на куснички, попришивані принагідно до біографій різних володимиро-московських митрополитів, але навіть і з визначними епізодами життя самої Володимиро-Московської митрополії те саме трапляється – вкажім от хоч би на історію Максима Грека, і т. ін.

З тими всіма слабшими сторонами й недостачами новий том церковної історії д. Голубинського буде мати важне значіння, хоч і виключно майже тільки для історії церковного життя великоросійського. Нова його праця стоїть значно вище від попередніх курсів – Філарета, Макарія, проф. Знаменського, і до неї мусить звертатися кождий, хотячи познайомитися з тою чи іншою справою в історії Володимиро-Московської митрополії ХІІІ–XVI в. Будемо надіятися, що дальші томи праці шан[овного] автора не забаряться виходом.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 46. – Кн. 2. – С. 16 – 18 (Бібліографія).

Голубинський Євген Євстигнеєвич (1834-1912) – історик церкви.

…Філарета… – архієпископ Філарет (у миру Дмитро Григорович Гумілевський (Конобеєвський); 1805 – 1866) – церковний історик та богослов, єпископ Російської православної церкви.

…Макарія… – йдеться про митрополита Макарія (у миру Михайла Петровича Булгакова; 1816–1882) – єпископа Російської православної церкви, історика церкви, богослова.

…проф. Знаменського… Знаменський Петро Васильович (1836– 1917) – історик російської церкви.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 170 – 171.