[Рец.] Antoni Prochaska. Geneza і rozwój parlamentarizmu za pierwshych Jagiellonów
Михайло Грушевський
Краків, 1898, с 184 (відбитка з "Rozpraw wydz[iału] hist[oryczno]-fil[ozoficznego]", т. XXXIX)
F.Piekosiński. Wieci, sejmiki, sejmy i przywileje ziemskie w Polsce wieków średnich, Кр[аків], 1900, с. 70 (відб[итка] з "Rozpraw [wydziału historyczno-filozoficznego]", т. XXXVIII)
Antoni Prochaska. W obronie spoleczeństwa, studyum z dziejów Władisława Warneńczyka ("Kwartalnik historyczny", 1901, с. 185 – 213 і 317 – 349)
Сі три розвідки стоять в певнім зв’язку між собою, як то буде видко, тому й обговорюю я їх разом.
В першій статті д[обродій] Прохаска, не задовольняючись тим освітленням, яке дають історії польського парламентаризму Павінський і Рембовський, дає свою власну теорію. Запускатися в її аналізу не маємо потреби, тим більше, що й шан[овний] автор мало запускається в аналізу фактів, а більше резонує, кладучи звичайний у нього натиск на християнську правду й католицьку науку, яко підставу розвою польського парламентаризму й цілої державної політики Польщі. Як цінну поправку до загальної еволюції польському парламентаризму мусило в кождім разі піднести, що д[октор] П[рохаска] виходить від історії княжої ради, тимчасом, як пок[ійник] Павінський ішов від соймика. Спеціальну увагу звертає він на розвій парламентаризму на Галицькій Русі (с. 83–99), користаючи з того для загальної ілюстрації польського парламентаризму, але сей екскурс його обговоримо разом з другою аналогічною працею понижче.
Публікація проф[есора] Пекосінського, як він сам поясняє, то його університетські записки; опубліковані ним тому, що могли бути корисним доповненням праці д[октора] Прохаски. Виступаючи проти теоретизування обох попередників – Павінського й Прохаски, проф[есор] Пєкосінський дає конспективний перегляд звісток про княжі з'їзди, віча, соймики й сойми в Польщі, а при тім освітлює загально розвій польського парламентаризму. Подана ним схема сього розвою здається мені взагалі справедливою (хоч дещо з його загальних виводів і не опирається вповні на фактах його конспекту), а задуманий ним конспект фактичних звісток міг би бути дуже корисним, тільки він насамперед не повний – н[а]пр[иклад], не знаходимо цілого ряду звісток руських соймиків XV в. [Порівняти хоч би з каталогом соймикових ухвал у Бальцера – «Corpus Juris Polonici» – «Kwart[alnik] hist[oryczny]», 1891, с. 356-357], по-друге – має він і деякі методологічні хиби – от хоть би що шан[овний] автор з джерел літературних користає виключно з Длугоша, навіть там, де мав старші, сучасні (н[а]пр[иклад], Яна з Чарнкова) і притім занадто вірить не тільки звісткам його, але й всяким деталям їх. Безпотрібно, здається, також взяв він вихідною точкою розпорядження тестаменту Болеслава Кривоустого, відкинувши загальнослов’янську княжу «думу»; так само ліпше було б не вилітати в конспект земських привілеїв. За всім тим публікацію сю з інтересами і користю прогляне кождий при орієнтуванні в історії польського парламентаризму.
Друга розвідка д[окто]р[а] Прохаски присвячена радикальному руху в польських землях в 1430-х pp., котрих підставою уважав він провід гуси-тизму, й ближче займається знаною конфедерацією Спитка з Мельштина; таким чином ся нова розвідка, з одного боку, подає руку студіям автора по історії польсько-чеських відносин того часу, з другого боку, стоїть в зв’язку з його давнішою розвідкою про конфедерацію Спитка (друкованою в «Przewodnik-y nauk. і liter.», 1887 p.). Вихідною точкою для нової праці служить т. зв. compositio clenodiorum – акт без дати, видрукуваний в формулярі Цьолка д[окто]ром Каро: шан[овний] автор кладе сей акт на р. 1438, уважаючи його відповіддю на сучасний радикальний рух, даною «в обороні суспільності», в однім часі з Корчинською конфедерацією 25.V.1438 р.
Як виказує ш[ановний] автор, акція Спитка, виходячи з особистої образи, використовувала, з одного боку, радикальний рух в Польщі, з другого боку, змагання галицької шляхти до зрівняння своїх прав з польськими провінціями. Щодо першого, безпотрібно ш[ановний] автор ототожнює сей рух з гуситизмом, бачучи в кождім прояві такого радикалізму доказ розпросторення гуситизму. Безпе[ре]чно, що гуситський рух мав тут свій вплив, але й боротьба против прерогатив церкви, й змагання до вільної елекції, й протест проти поневолення селянства (вказівку сю, на мій погляд, ш[ановний] автор зовсім хибно толкує на с. 211) – всі такі радикальні змагання могли розвиватися й розвивалися, певно, не зовсім на грунті гуситизму, як певної релігійної науки, а сучасних суспільно-політичних відносин Польщі.
Для нас, зрештою, далеко інтересніший рух галицький. Сучасним відносинам Галичини, її парламентарному життю й змаганню шляхти в [14]20-х і 30-х pp. присвятив шан[овний] автор чимало сторін і в своїй першій (с. 83–99) і в сій другій праці (розд[іли] III і IV), але результати з того стоять далеко нижче надій, які могли б ми мати супроти автора – одного з найліпших знавців середньовічної Галичини. Ш[ановний] автор багато говорить про розповсюднення гуситизму в Галичині, але не дає на те ніяких доказів, окрім кількох досить сумнівного значіння подробиць та загальних фраз.
Багато мови про змагання шляхти, але ані дано образу її боротьби за права, ані вияснено, що, властиво, далі хвилювало в ній по проголошенні рівноправності 1434 р. (догадуємося, що повне зрівняння з польською шляхтою не наступило й тоді, але сього питання ш[ановний] автор не чіпає). Не обійшлося при тім і без непорозумінь та безпідставних виводів, як н[а]пр[иклад], замітки автора про тих (очевидно, русинів) в Галичині, що ухилялися від зрівняння в правах з польською шляхтою й добровільно зіставалися при związkach slużebności («Geneza…», с. 94), або образ Теодорика Бучацького, що тим часом як Одровонж з військом ішов на конфедератів, боронив в Караулі, Качибею й Чорногороді східних границь («W obronie…», с. 345): ш[ановний] автор опирався тут на виданім мною наданні Теодорику 1442 р., але не підлягає сумніву, що сі надання були вже «порожнім звуком» для 40-х pp. XV в., і т. ін.
Не вдається ш[ановному] автору й загальне освітлення тодішніх галицьких відносин. З одного боку, від останнього прилучення Галицької Русі до Польщі іде її olbrzymi wzrost kultury («W obronie…», с. 317), з другого боку, півстоліття пізніше, не вважаючи на такі поступи (а прецінь культурно стояла вона не низько й перед тим!), ся земля стоїть остільки нижче польських провінцій (с. 320–321, 334, 348, nop. «Geneza…», с. 84), що добродійства польського права, самоуправи і т. ін. на її грунті вироджуються й замість корисних дають шкідні наслідки! З одного боку, запровадження польських порядків в Галицькій Русі, передовсім шляхетської самоуправи, дає błogi wpływ cywilizacyjny, що przyczyniał się do podniesienia tej ziemi («W obronie…», с 321); з другого боку, Русь показується «незрілою до користання з свободи» (с. 324).
З одного боку, по упадку радикального руху з кінцем [14]30-х pp. nad samorządem nа Rusi zajaśniała jutrzeńka wrożąca mu rozwój prawidłowy («Geneza…», с 98), з другого, ся самоуправа, як то ілюструє ш[ановний] автор ближче в іншій праці, котру обговоримо іншим разом (вступна розвідка в XVII т. «Akta gr[odzkie] і ziem[skie]»), вироджується слідом в анархію. Преділекція, яку ш[ановний] автор в своїх працях показує до звучних, патріотичних фраз, не дає йому спинятися над сими суперечностями, і вони лишаються не виясненими для читача.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 45. – Кн. 1. – С. 4 – 7 (Бібліографія).
Прохаска (Prochaska) Антоній (1852-1930) – польський історик, архівіст та археограф.
…Павінський (Pawiński) Адольф (1840–1896) – польський історик, архівіст.
…і Рембовський (Rembowski) Олександр (1841– 1906) – польський історик та публіцист. У 1886–1901 pp. – бібліотекар в Бібліотеці Ординації Красінських у Варшаві. Член-кореспондент Академії наук у Кракові (1894). Співробітник багатьох варшавських видань – «Ateneum», «Biblioteki Warszawskiej», «Gazety Polskiej».
Основні праці: «О gminie, jej organizacji і stosunku do państwa» (1873), «Jan Ostroróg і jego memoriał» (1884), «Historia prawa wieczysto-czynszowego» (1886), «Konfederacje і rokosze w dawnym prawie państwowym polskim» (1893), «Іzby wyższe і arystokracja nowożytna» (1894), «Konfederacja і rokosz, porównanie stanowych konstytucji pańsrw europejskich z ustrojem Rzeczypospolitej Polskiej» (1896), «Źródła do historii Pułku Polskiego Lekkokonnego Gwardii Napoleona I» (1899), «Pisma» (t. 1-3,1901-1906).
…Яна з Чарнкова… – Янко, Ян з Чарнкова (бл. 1320 – бл. 1387) – польський хроніст, походив з Великопольщі. Мав правничу освіту (без наукового ступеня). Від 1348 р. – близький співробітник єпископа Андрія з Вішліци. В 1356 р. повернувся до Польщі та обіймав різні церковні й урядові посади. За правління Андегавенської династії потрапив у немилість, змушений був переховуватися за кордоном. Автор «Хроніки», яка дійшла до нашого часу виключно у складі великої історіографічної збірки «Велика хроніка поляків». «Хроніка» обіймала період 1333–1384 pp., зміст має виразну політичну тенденцію. Польською мовою пам’ятка під назвою «Kronika Jana z Czamkowa» була опублікована в 1905 p.
…з його давнішою розвідкою про конфедерацію Спитка… – йдеться про працю: Prochaska A. Konfederacja Spytka z Melsztyna // Przewodnik naukowy і literacki. – Lwów, 1887. – Rocznik XV. – S. 1-9, 97-108, 193-201, 299-309, 395-403.
…видрукуваний в формулярі Цьолка д[окто]ром Каро… – Каро (Саrо) Якоб (1835–1924) – німецький історик, виходець з єврейської общини, що мешкала на польських землях. Професор історії в Йєні та Бреславлі. Член-кореспондент Петербурзької АН.
Основні праці: «Das Interregnum Polens im J[ahre] 1587 und die Parteikämpfe der Häuser Zborowsky und Zamoisky» (1861), «Geschichte Polens» (т. 2–5, 1863–1888), «Das Bündniss von Canterbury. Eine Episode aus der Geschichte des Konstanzer Konzils» (1880); «Über eine Reformationsschrift des XV Jahrh[undert]» (1882); «Beata und Halszka. Eine pol[isch]-russische Geschichte aus dem XVII w.» (1883).
«Corpus Iuris Polonici»… – йдеться про працю: Balzer Oswald. Corpus luris Polonici Media Aevi // Kwartalnik historyczny. – Lwów, 1891. – S. 49 – 82, 314 – 358.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 224 – 226.