Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Аktа grodzkie i ziemskie

Михайло Грушевський

z czasów Rzeczypospolitej polskiej z archiwum так zwanego bernardyńskiego we Lwowie wskutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego wydany staraniem galicyjskiego wydziału krajowego, том XVII, Льв[ів], ст. LVIII+660, 4°

Сей остатній том поважної публікації, що появився уже з початком 1902 p., шість літ по попереднім, містить в собі судові записки гроду перемиського з р. 1469–1505 і фрагменти записок гроду львівського з р. 1473–1505, доповняючи собою т. XIII, XIV і XV того ж видавництва. На дальший том редакція заповідає записки земського суду переворського та галицьких земського й гродського, й на тім має закінчитися видання судових книг, а видавництво присвячене буде іншим матеріалам.

Щодо складу сього тому, то, здається, було б відповідніше видати в нім акти перемиські й переворські, відложивши львівські до т. XVIII, хіба, може, часто технічні причини стали тому на перешкоді – в такім разі випадало се пояснити. Важніше, що між заповідженим на т. XVIII матеріалом не бачимо ми останків книг белзьких і буських з того часу (до р. 1505), перехованих в тім же т. зв. Бернардинськім архіві – останків сих небагато, але тим менше причин ними помітувати.

Метод видання текстів той сам, що і в попередніх томах; що видавництво уже кінчиться, нема що застановлятися над його добрими чи некорисними сторонами. Піднесу хіба, що в покажчиках, на котрі видавництво справедливо не жалує праці й місця, потрібне більше багатство й одностайність в реаліях, а то майже кождий том має свою відмінну систему, і що в однім покажчику нотується, в іншім опускається.

Дам приклад: хотів я подивитися, чи єсть в томі матеріали про перемиських конюхів, дивлюсь під слова agazones, subagazones – нема їх (а в XVII т. були), виходило б, що в актах вони не згадуються, але таки в дійсності subagazones приходять і тут (напр., ч. 1243,1249,1520–1524), тільки в покажчику поминені. Взагалі, покажчики реалій більше займаються процесовими вказівками, ніж побутово-історичними, хоч, певно, сі матеріали будуть далеко більше вартуватися для дослідів історичних, ніж історії права чи процесу. Hoc faciendum et illud non omittendum.

Іще одна мала замітка. Покажчики речей і слів вказують на числа документів, покажчики імен – на числа сторін. При великім форматі, дрібності записок і браку всяких полегшень, для винаходу імен в тексті відклики до чисел записок далеко вигідніші, й варто б їх триматися у всіх відділах покажчика.

Від звичайних томів сього видавництва різниться сей том тим, що має вступну розвідку. Досі тільки т. XI мав невеличку вступну статтю пок[ійника] Ліске про організацію адміністрації й судівництва в Галичині перед 1435 р. й запровадження звичайної польської схеми. Можна б побажати, щоб такі вступні розвідки містилися при кождім томі.

У вступній розвідці сього тому задумав теперішній редактор видавництва д[окто]р Прохаска дати короткий образ устрою й життя Галичини на підставі судових записок XV в. (включно з XVIII томом, іще не виданим). Задача дуже добра, хоч по розвідці проф. Аинниченка можна пожалувати, що не була поставлена вона скорше. Але зовсім безпотрібно задумав ш[ановний] автор обмежитися при тім тільки судовими записками, опублікованими в «Akta gr[odzkie] і ziem[skie]», почавши від т. XI, і поминув матеріал з того ж самого часу й вповні аналогічний, уміщений в т. І–IX сього видавництва: раціональної причини тому не бачу, і сам автор подекуди звертається не тільки до попередніх томів «A[kta] g[rodzkie] і z[iemskie]», а й інших видавництв, але оте заложення полишило поза рамами розвідки велику масу матеріалу, й се пімстилося подекуди на ній дуже сильно. Вкажу хоч би на те, що розділ про міщанство (с. 33–34) вийшов майже ніяким тому саме, що ш[ановний] автор захотів поминути І–IX томи, дуже багаті матеріалами про міста, й обмежитися на томах XI–XVIII, дуже ними бідними.

Розвідка поділена на чотири частини. Перша (с. 6–19) говорить про магнатів і шляхту, їх економічне становище й побут, друга (с. 19–34) – про селян і міщан, третя (с. 34–44) – про господарство, економічні й етнографічні відносини, четверта (с. 45–56) – про татарські напади, упадок оборони й карності, анархію й ослаблення землі. План не зовсім прозорий, і про економічні відносини, напр., говорить автор в частині І і III, про побут і звичаї в І і IV, але се річ меншої ваги.

Внутрішня вартість поодиноких розділів дуже неоднакова. Найбільше свіжою й цінною частиною розвідки уважаю сторони, присвячені відносинам економічно-господарським. Сеї сторони галицького життя XV в. дотеперішні розвідки майже не дотикали, і хоч розвідка д[октора] Прохаски не мала метою вичерпати й не вичерпує дотичного матеріалу, його спостереження про ціни маєтностей, про великість майна магнатського, шляхетського, селянського мають цінність й інтерес новини, хоч подекуди свої виводи автор опирає на дещо слабій підставі (напр., на висоті судової заруки або оцінки – на с. 9, і т. ін.). Інтересні також побутові звістки, зібрані автором, хоч вони й не складаються на якийсь одноцільний образ і мають припадковий, доривочний характер (як приклад хаотичної мішанини різнорідних таких звісток див., напр., с. 20).

Загальні замітки про магнатсько-шляхетську верству також дещо дають нового, натомість розділ про селянство іде по п’ятах розвідки проф. Линниченка і як з одного боку докидає до неї дещо з пізніших томів «Akta gr[odzkie] і ziem[skie]», так із другого боку не всюди навіть держиться на висоті здобутків праці д[обродія] Линниченка. Досить часто стрічають[ся] замітки, не підперті документами, або хибні цитати (припускаю – через друкарські помилки); щоб не бути голослівним, вкажу, напр., нотки 9 і 10 на с.24, 1 і 2 на с. 25, і т. ін. Натомість з вдячністю треба занотувати інтересну, хоч і побіжно кинену звістку про нормування панщини з 1460 p., з невиданої грамоти, на с. 26. Про міщанство автор майже нічого не каже – причину пояснив я вже вище. Так само три сторони призначені на stosunki etnograficzne далеко не вичерпують справи й зовсім не відповідають важності питання.

Остатня глава виглядає досить кошливо. Звістки про татарські напади на Русь зібрані досить доривочно, не визначаються повнотою або прозорістю, міг ш[ановний] автор ощадити собі, зрештою, сього труда. До них він нав’язує звістки про шляхетські заїзди й війни в Галичині та прояви некарності, а з тим зв’язує знову звістки про слабу організацію оборони. І тут ш[ановний] автор вийшов за межі сього джерела, XI–XVII т. «A[kta] g[rodzkie] і zfiemskie]», але відповідної повності не осягнув. В кінці він шукає причину такого упадку землі й знаходить його w dążeniach do zbytnej wolności шляхти, що приводить її до боротьби з властю й анархії (с. 53–54).

Про сю суперечність в поглядах автора, що, з одного боку, уважає шляхетську свободу й широку самоуправу добродійством, цивілізаційною заслугою Речі Посполитої, а з другого – причиною розкладу й упадку, я вже говорив в попередній книжці «Записок» (Бібліографія, с. 6), і тут тільки ще раз його сконстатую. Так само не буду ближче спинятися над звісним панегіризмом автора взагалі супроти культурних заслуг Речі Посполитої (кілька разів з натиском говорить він про її значіння в боротьбі з мусульманством, з кочівниками, з рук котрих вона видерла Галицьку Русь!) а также й шляхти – її «цивілізаційного» значіння (с. 18).

Більше інтересу мають його погляди на еволюцію селянства: він з притиском підносить широку свободу селянства й представляє еволюцію його так, ніби воно також увільнялося від невільничих прикмет руського права й набувало свободу, організуючися w duchu zachodnim (с. 25, 27, 32). Се по студіях Линниченка являється виразним кроком назад, в польську історіографію давніших часів, і в спеціальній, джереловій студії звучить дуже немудро. Процес якраз ішов у противнім напрямі, a pewny rys niewolnictwa зовсім не може характеризувати всього руського селянства, бувши пережитком таки невільництва, нічого більше.

З дрібніших помилок занотую хіба кілька – знову фразу про колонізаційний похід Бучацьких над Чорне море (с. 19, до речі, Bakaby – с. 18 – помилка зам[ість] Bałakły). Татари в 60-х pp. XV в. представляються турецькими васалами (с. 46). Автору, видко, незвісним зісталося «бортне право» Давньої Русі (с. 37) і т. ін.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 46. – Кн. 2. – С. 18 – 21 (Бібліографія).

«Akta grodzkie i ziemskie» – видавнича джерельна серія. Виходила у Львові в 1868–1935 pp.;, загалом вийшло 25 томів. Містила документи земських і гродських судів воєводських та повітових міст і містечок українських земель, що входили до Речі Посполитої та Великого князівства Литовського від XIV до кінця XVIII ст.

…пок[ійника] Ліске… – Ліске (Liske) Францішек Ксаверій (1838– 1891) – історик та публіцист.

Про сю суперечність в поглядах автора […] я вже говорив в попередній книжці «Записок» – йдеться про працю: Грушевський М. [Рецензія] Antoni Prochaska. Geneza і rozwój parlamentaryzmu za pierwszych Jagiellonów, Краків, 1898, с. 184 [та ін.] // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. 45. – Кн. 1. – С. 4 – 7 (Бібліографія).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 227 – 229.