Херсонес

Михайло Грушевський

Понтійська і римська протекція, візантійська доба

Затока при Перекопі (між Дніпровим лиманом і Кримом) звалась Каркінітською (інакше – Таміракською) по імені Каркіни, міста, на її північнім березі. Торгівельного значіння ся затока не мала, як і кілька малозначних осель на її побережжі. На західнім побережжі Криму лежало місто Керкініт (де теперішня Євпаторія) [Див. про місце його новіші замітки Романченка в Известиях арехол[огического] ком[итета], т. XXV] – теж нічим особливим не визначне. Важне значіння мав тільки крайній східно-полудневий виступ півострова, між затокою Ктенунтом (теп. Севастопольська) і Символів (теп. Балаклавська). Витворений сими затоками півостров звався Херсонесом, як і цілий Крим: для відрізнення від сього великого Херсонеса, той малий півостров звуть звичайно Херсонесом Гераклейським, по осадникам, що прийшли з Гераклеї Понтійської. Херсонесом же Гераклейським, Таврійським або Мегарським [Се ж, окрім свідоцтв інших авторів, уневажнює хибну очевидно звістку Страбона, що Гераклея була мілетською колонією] звалося саме місто, положене на сім малім півострові.

Заснували Херсонес, як я вже сказав, виходні з Гераклеї Понтійської, колонії мегарян (на полудневім березі Чорного моря (тепер по-турецькі Ереглі). Недавно знайдена надпись, де херсоніти звуть геркалейців своїми «шановнішими батьками» [Plinii, Hist. Nat., IV, 12, 26], потвердила літературну традіцію, що Гераклея була метрополією Херсонеса. Т. зв. Скімн каже, що в заснуванні Херсонеса брав участь також і Делос; але ся звістка нічим не потверджується. Головна маса людності була в усякім разі дорійська – се показує виразно дорійський діалект написей [Inscr. P. E., IV, ч. 72]. Коли засновано Херсонес – невідомо, але в кождім разі належав він до молодших, а не до старших колоній. Сама Гераклея заснована була за часів Кіра, отже в VI в., значить Херсонес з’явився значно пізніше. Геродот мовчить про нього, вперше згадує т. зв. Скілак (IV в.). Припускають, що й за часів Геродота Херсонес вже існував, тільки сей не згадав про нього, але се здогад не дуже певний, і в усякім разі з херсонеських нахідок поки що для V в. нічого певного не можна виказати.

Оселяючись в сусідстві диких і нелюдських таврів, про котрих оповідались всякі страхи, осадники на початках шукали не стільки торгівельних вигід, скільки безпечності. Для того місто спочатку осаджено не при котрійсь з двох згаданих бухт, а на крайнім виступі півострова, над т. зв. Козачою бухтою, бо там він легше міг бути оборонений. Подвійний мур боронив його і сей малий виступ від суші. Але з сього безпечного кута Херсонес здавна почав розселятися і далі на північ, над теп. Карантинною бухтою (де тепер Севастополь), і тут викрито теж старі стіни з першої епохи міста, з гарного тесаного каміння – але вони мабуть не були докінчені тоді, і тільки пізніше, уже в римській добі обведено муром се нове місто навколо, і воно стало головним огнищем тутешнього життя.

Взагалі ж життя сього далекого геленського закутка в перших віках його існування не визначалося ні блеском, ні багатством – енергічні розкопки останніх двадцяти літ не викрили ні артистичних будов, ні розкішних похорон; херсонеська монета – сей перший покажчик торгового розвою – не стрічається в великім числі. Громада херсонеська жила більше господарськими інтересами, що вимагали багато енергії й праці. Працею й культурою приходнів камінцюватий і непривітний півостров справді гарно оброблено; заховались досі останки штучних водопроводів (труби для води); півостров укрили штучні городи і виногради. Зі збіжжям було мабуть трудніше, судячи з того, що в присязі своїй горожани обов’язуються «збіжжя з рівнини» не продавати нікуди інде опріч Херсонеса [Inscriptiones P. E., IV, № 79. Може бути одначе, що в тім була якась фіскальна справа]. Західне побережжя Криму не з родючих.

Крок за кроком опанувавши ближчу околицю, Херсонес поволі забрав в руки все се західне побережжя від Каркінітської затоки до «бухти Символів». Замітних осад одначе тут крім самого Херсонеса не було: згадана присяга згадує між його провінціями тільки Керкініт, «Гарний порт» (десь над Каркінітскою затокою) і крім того глухо – «всі інші укріплення» (такі сліди укріплень перетинають шию між Ктенунтом і бухтою Символів).

І тут, як в Ольбії, сусідня варварська людність підпадала не тільки впливам грецької культури, але й самі приставала до неї. В реєстрах дельфійських проксенів кінця II в. перед Хр[истом] стрічаємо «Гімна Скита Херсонесця»; і в недавно відшуканім херсонеськім реєстрі розпроданих міських грунтів знаходимо між херсонеськими горожанами справді того Гімна Скита і якогось другого Скита поруч нього [Dittenberger, Sylloge іnscriptionum Graecarum № 268, Inscriptiones P. E., IV, ч. 80].

В сфері політичній Херсонес з початку стояв під опікою своєї метрополії, що за нього мабуть звела війну з заборчими заходами Пантікапея в першій пол. IV в. Але поволі він виростає і як центр, і столиця західного Криму вже в III в. грає ролю в чорноморській політиці. Припадком перехована звістка про угоду, уложену між малоазійськими володарями, називає між державами, які були обняті сим трактатом, поруч Гераклеї також Херсонес [Polybii, XXV, 2, 12]. В сій добі був він незалежною, демократичною републікою. В недавно знайденій, згадуваній вже вище присязі горожанській з початків III в., як міркують по письму, горожанин присягає:

«разом з усіма дбатиму про добро і свободу города і горожан, не продам Херсонеса, ні Керкініта, ні Гарного порту, ні інших укріплень, ні інших земель, які херсонезіти держать або держали, нічого нікому, ні гелену, ні варвару, але пильнуватиму для народу (громади) херсонесців, ані народовластя (демократії) не нарушу, ані поможу, коли хто продаватиме або нищитиме, і не затаю, але сповіщу держателів (деміургів) города» [Inscriptiones P. E., IV, c. 79].

Але з історії міста сих часів не знаємо сливе нічого, аж до самого кінця II століття перед Хр[истом], коли Херсонес притисли сусідні скити, що зайняли степові часті Криму і притиснули тутешніх греків, захопили провінції Херсонеса і саме місто тримали в облозі. Херсонес удався тоді під протекцію славного і голосного в тих сторонах понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, просячи помочі і захисту. Факт сей, докладно не датований дослідниками, кладеться коло 110 p. Для херсонесців, колоністів малоазійської Гераклеї, що все стояли в тіснім зв’язку з полудневім побережжям Чорного моря, було се зовсім натуральним кроком, але зробив він важний поворот в житті нашого Чорномор’я. Перед усім, потягнувши за собою участь Мітрідата в кримських справах, він привів до об’єднання всіх грецьких громад північного побережжя під властю понтійського царя. По-друге – ще важніше в своїх наслідках – він увів грецькі громади нашого побережжя в круг римської політики, перекинув боротьбу Рима з Мітрідатом на північний берег, і в результаті привів се Чорноморське побережжя під власть і опіку Риму, під впливи римського державного і культурного життя.

Мітрідат не зістався глухим на поклик херсонесців. Його воєвода Діофант зайнявся енергічно боротьбою з напасниками. Від Старбона і з херсонеського декрету на честь сього Діофанта (се найбільша й найважніша з херсонеських написей) довідуємось, що Діофант кількома разами побив «скитського» царя Паляка і його сторонників ревксіналів (роксоланів, як думають звичайно) і визволив Херсонес [Страбон, VII, 4, 3, Inscriptiones Ponti Eux., І, ч. 185 і IV, ч. 67. Детайлічний історично-топографічний коментар до декрету в Записках одеськ[ого] тов[ариства], т. XII і Известиях археол[огічного] ком[ітету], XXI].

Після того Херсонес з Боспором і північним побережжям (Ольбією, Тирою і ін.) увійшов у склад Понтійського царства. По упадку Мітрідата якийсь час належав до Боспорського царства під зверхністю Риму, але потім був признаний автономною републікою, під номінальною римською зверхністю. На монетах його пишеться Χερσονήσου ‘ελευθέρας (Херсонес незалежний) і має він не тільки срібні, але й золоті власні монети, без жодних цісарських імен, як самостійна держава, так що становище його далеко було вище від Тири та Ольбії – провінціональних міст Римської держави. Але фактично мусив залежати дуже сильно від шефів римських сил, що держали тут свої залоги для охорони, часом і флоту в Херсонськім порті, і побирали різні доходи з міських оплат на удержання воєнної сили [Inscr. P. E., IV , 81].

Взагалі ті перипетії, які переходив Херсонес в сі віки римської зверхності (від І в. перед Хр[истом] до III по Хр[исті]) зістаються все ще в значній мірі неясними [Звичайно приймалося, за Беком (Corpus inscr. graec., II, c. 89), що херсонеська ера, від якої раховано літа в Херсонесі – 24/5 p. по Хр[исті], як тепер рахують – се був час, коли Херсонес дістав ‘ελευθερία від римлян і увільнився від Боспору. Одначе найраннішу звістку про ‘ελευθερία Херсонеса маємо у Плінія, Hist. nat., IV, 12 (26), а Страбон кілька разів (VII. 4. 3, VII 4. 7) зовсім виразно говорить, що за його часів себто в 1-й чверті І в. по Христі, Херсонес ще належав до Боспору. Сю звістку вважано хибною, але тепер все більше прибуває вказівок на те, що ‘ελευθερία Херсонеса справді могла наступити пізніше і взагалі в відносинах Херсонеса до Риму були й пізніше фази більших і менших автономічних прав. Літературу сього питання і перегляд його дають статті Берте Делагарда: Надпись времени императора Зенона (на сій написі оперті рахунки херсонської ери) і Ростовцева: Рим. гарнизоны].

Звістки долітають до нас відірвані, уривкові. Так в написі мавзолея Плавція Сільвана читаємо звістку про те, як він між іншим, під час своїх подвигів на Чорномор’ї в 60-х рр. по Хр[исті] відігнав скитського царя, що взяв був Херсонес в облогу [Corpus Inscr. Lat., XIV, ч. 3608]. В іншій написі, в честь херсонеського діяча, що їздив до Рима в справах херсонеської ‘ελευθερία згадуються інтриги якогось «тірана», що хотів захопити власть над містом, опираючися на прихильну партию в самім місті [Inscr. P. E., IV, ч. 68] – може боспорського царя. У пізнішого історика є звістка, що за царя боспорського Котіса (124-131) Херсонес належав до Боспору [Fragm. Hist. Graec., III, c. 602]. Довгі історії про війни Херсонеса з Боспором росповідає Ко[н]стантин Порфірородний [De adm., 53. Див. Момзена, Rom. Gesch., V, c. 291], але в вповні легендарній формі і з них тяжко витягнути якийсь реальний зміст.

Сліди римської залоги і римської опіки уриваються і тут, як і в Ольбії, на середині III в., і Херсонес тоді, як і все побережжя, були полишені самі собі перед готською бурею. Як пережив він сей бурхливий час, не знаємо. Перші сліди відновлених відносин з римською державою-протекторкою маємо з кінця IV в. [Inscr. Pon. E., VI, ч. 465, Известия археолог[ической] ком[иссии], 22]. Звістки про відбудування мурів римсько-візантійським правительством за ціс[аря] Теодосія при кінці IV в., потім за ціс[аря] Зенона при кінці V [в] [Сборн[ик] христ[ианских] надп[исей], ч. 7, Известия археолог[ической] ком[иссии], 22], і знову за Юстініана вказують правдоподібно на періоди упадку, по котрих місто з подвоєною енергією, під опікою цісарства, бралося до забезпечення від ворогів.

За Юстініана Візантия енергічно взялася до реставрації полудневого Кримського побережжя: були відновлені укріплення в Херсонесі і в інших місцях – в Горзувітах, Алусті, Пантікапеї. Херсонес стає адміністраційним центром цілого Криму, столицею його візантійської адміністрації. Починається доба його розвитку. Починаються монуменальні церковні будови, що відкриваються тепер з руїн все в більшім числі, починаючи від недавно відкритої Хрестової церкви, як приймають V в. Не обходилося, правда без замішань. Хозари, що заволоділи східнім Кримом, простягали не раз руку і на Херсонес, і на початку VIII в. бачимо тут їх намісника «тудуна» [Nicephorus ed. de Boor, pag. 45, Theophanes ed. de Boor, I , p. 376]. Але потім Херсонес уже без перерв належить до Візантії як головне місто і столиця Криму. І тепер в нім бачимо автономний устрій [При різних відмінах в устрої Херсонеса і в степені залежності від Риму, а потім від Візантії можна тільки в певних монетах ?? моментах констатувати певний устрій Херсонеської громади]; на чолі міста стояв місцевий προτεύων.

Аж у IX в. для зміцнення своєї власті візантійське правительство стало присилати сюди своїх стратігів [Ко[н]стантин [Порфірородний], De adm. 42 кладе се на часи імп[ератора] Теофіла, проти сього датування див. Успенского, Византийские владения на северном берегу Чорного моря, К[иевская] ст[арина], 1889, V. Херсонеський стратіг згадується вперше з нагоди повстання за імп[ератора] Льва: Continuator Theоphanis, імп[ератор] Лев, гл. 10, Амартол, вид. Муральта, 774-5 (під 892 p.)]. Се, правдоподібно, дуже не сподобалось громаді; при кінці IX в. сталось повстання, стратіга вбито, а Ко[н]стантин [Порфірородний] в своїй науці сину докладно оповідає способи, якими можна змусити херсонітів до послушності, як би вони «забунтували або спротивились велінням імператора». Сі способи – перешкоди в торгівлі й доставі в Херсонес збіжжя, вина й інших потрібних речей.

В сей візантійський період Херсонес має для нас особливе значіння, бо він був найближчим огнищем візантийської культури для східних слов’ян після їх розселення, коли вже не існували інші грецькі колонії, як Тира, Ольбія. В наших очах се надає йому великий інтерес, над всі грецькі колонії Чорномор’я – Херсонес тоді був найближшим огнищем тої культури, яка мала таке значіння в усій еволюції Східної Європи в IX-XI вв.

З упадком Візантії й переходом чорноморської торгівлі в руки генуезців упадає й Херсонес; при тім його тиснули нові турецкі орди: половці, пізніше татари. Вже в 1-й пол. XIV в. (1333 p.) папа, засновуючи в Херсонесі латинське біскупство, говорить про нього як про колишнє місто [Theiner, Mouumenta Poloniae et Lituaniae, І, ст. 457]. В XVI в. подорожник Броневський застав його цілком порожнім – самі руїни [Tartariae descriptio, 1595, витяги див. в Одеських записках, т. VI, с. 841-2].