Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія України-Руси / Том 1. До початку 11-го віка / 3. Історичні дані з часів… / Боспорське царство

Історія України-Руси

Том 1. До початку 11-го віка

3. Історичні дані з часів перед слов’янським розселенням

Боспорське царство

Михайло Грушевський

Полудневе Кримське побережжя. Пантикапей, Фанагорія і Танаїс, Боспорське царство, жидівська колонізація. Грецька чорноморська торгівля і господарство, культурні впливи їх на чорноморську і дальшу людність

На полудневім побережжі Криму споміж кількох звісних нам осель (Харакс, Лямпад, Атеней і т. ін.) видатніша була Теодосія (на місці теперішньої). Се була, як уже сказано, мілетська колонія. Час заснування її нам невідомий; в 1-й пол. IV в. її підбив собі боспорський архонт Левкон, і від того часу вона входила в склад Боспорського царства. Демостен хвалить її великий порт, «як кажуть корабельники – не гірший від боспорського»; Страбон славить родючість околиць Теодосії [Демостен проти Лептіна, § 33, Страбон, VII, 4, 4]. Але не вважаючи на свій справді дуже гарний порт, вона не мала в античні часи важнішого значіння: аж в середніх віках (XIV-V) генуезці, оселившись тут, надали їй всесвітню славу під іменем Кафи.

Без порівняння важніше значіння в старинні часи мав Пантикапей, осада на місці теперішньої Керчі, «метрополь всіх мілетських колоній Кіммерійського Боспору» [Аміан, XXII, 8, 26] (звичайна форма імени Παντικάπαιον, мешканець звався Παντικαπαίτης, Παντικαπεύς, Παντικάπαιος). Його історія стає нам відомою тільки з кінцем V в., але з огляду на таке першенство його поміж тутешніми колоніями здогадуються, що заснована (себто – остаточно сформована) ся осада була скорше, що найпізніше – десь в середині VI в. Спочатку се була аристократична республіка, на чолі котрої від р. 480/79 стояв рід Археанактидів [Діодор, XII, 31, 1; він взагалі подав з літературних джерел найбільшу суму відомостей для старших часів історії Боспору (кн. XII- XX, 2, витяги в збірнику Латишева, II, с. 473 і далі)]. Потім в середині V в. (438/7) забирає в свої руки власть династія Спартокідів – якась чужа і не грецька родина, як показують імена її членів; вона править тут потім протягом трьох століть. Але й Спартокіди довший час титулуються тільки архонтами Боспору і Теодосії, а царями називають себе тільки в відносинах до підвласних варварських народів. Аж пізніше (в III в.) затирається отся різниця титулу, і вони титулуються царями взагалі.

Власть сих династів не обмежалась самим Пантикапеєм: під свою власть згодом забрали вони грецькі колонії по обох боках Кіммерійського Боспору. З них на європейськім березі важнішими осадами був Німфей і Теодосія, на азійськім – Фанагорія (в куті Таманської затоки, коло ст. Сінної) і Горгіпія (теп. Анапа). Ся держава звалась Боспором, а її нарід боспорянами. На захід, в Криму, вона довший час не простягалася далі за Керченський півостров, що був для безпечності відгороджений від решти Криму валом. Але Спартокід Левкон в IV в. перейшов за сю початкову границю й прилучив до Боспору Теодосію. Крім грецьких міст боспорським династіям підлягали, бодай часами, сусідні варварські народи Кавказького берега – сінди і меоти з дрібнішими їх племенами. Нарешті до Боспору ж належав Танаїс – колонія боспорян на устю Дону-Танаїсу.

Старий Танаїс, судячи по розкопкам останніх літ, стояв мабуть при лівім гирлі Дону, коло теп[ерішньої] ст. Єлисаветської (розкопки дали культуру V-IV в. перед Хр[истом]); останки пізнішої осади, римської доби, виявилися при правім гирлі, т. зв. Мертвім Дінці, коло с. Недвигівки [Старі розкопки (в 1853 p) ведено коло Недвигівки на Мертвім Дінці. Потім звернули увагу нахідки коло ст. Єлисаветської. З 1908 p. ведуться в обох пунктах систематичні розкопки, див. реферат про них в Известиях XIV [археологічного] з’їзду, с. 136 і Известиях археолог[ической] ком[иссии], кн. XXV]. По словам Страбона, се було найбільше торговище для варварів після Пантикапея: там боспорські греки торгували з кочівниками європейськими і азійскими (себто тими, що жили на захід і схід від Дону). Крім торгівлі тут, на Азовськім побережжі, в великих розмірах ловили вони рибу й солили [Страбон, VII, 45 і XI, 2, 4]. При кінці І в. перед Хр[истом] боспорський цар Полемон зруйнував був зовсім Танаїс за непокору, але як видно з численних написей, колонія ся віджила і в II-III в. по Хр[исті] прийшла була знову до значного розвитку. Друга важна торгівельна осада, Фанагорія, по словам Страбона, була центром «азійських боспорян»; сюди прибували товари з кавказьких країв сухопуттям, тим часом як Пантикапей держав у своїх руках морську торгівлю: він мав варстати на 30 кораблів [Страбон, XI, 2, 10 і VII, 4, 4].

Крім торгівлі і рибного промислу боспоряне господарювали, мали винні городи і родючі ниви. Страбон похваляє родючість грунту під Теодосією й Пантикапеєм. Боспор орудував великими масами хліба, збираючи його чи то з власного господарства, чи то через торгівлю з сусідніми варварами. Від Демостена довідуємось, що в серед. IV в. половина всього привозного хліба в Аттику, яких 400 тис. медімнів (коло 400 т. гектолітрів) ішло з Боспору [Против Лептіна, § 31-3]. Під час дорожні в IV і III в. боспорські спартокіди не раз посилали значні маси хліба в дарунку. Страбон каже, що Левкон послав атенянам одного разу міліон гектолітрів (2.100,000 медімнів) з Теодосії; цифра може й побільшена, але можемо з того зрозуміти розміри хлібної торгівлі Боспору. По словам того ж Страбона, хлібом платив Боспор і частину своєї дані Мітрідату: 180.000 медімнів хліба і 200 талантів срібла [Страбон, VII, 4, 6, Демостен проти Лептіна, § 33; про сей текст див. примітку Перро в Revue historique, 1877, IV, с. 53: він думає, що се не був дарунок. Див. ще мову Ісократа Τραπεζιτικός, 57]. А звісний вже нам Пл[авцій] Сільван між іншими також і тим визначався, що привівши кримські сторони в тіснішу залежність від Риму, прислав «з тої провінції велику масу пшениці народові римському» [Corpus Inscr. Lat. XIV, с. 3608].

В II ст. перед Хр[истом] Боспор, як і Херсонес, сильно терпів від сусідніх варварів. Подібно як Ольбія, він мусив їм оплачуватись річною данею, і коли Херсонес піддався під протекцію Мітрідата, за його прикладом пішов і останній спартокід Перізад, «не мавши змоги витримати з варварами, що вимагали все більшої дані». Він заховав свою власть під зверхністю Мітрідата; але скоро загинув від повстання свого вихованця Савмака і його помічників «скитів» [Inscr. P. E. I N, 185].

Потім Боспор перейшов під безпосередню власть понтійських царів, а по упадку Мітрідата – під римську протекцію. За римських часів він становив васальну державу, з своїми царями, з початку з династії Мітрідата (по жіночій лінії), а з третьої чверті І в. по Хр[исті] з якоїсь, теж варварської, очевидно, династії Рескупорідів (чи була се зовсім нова династія, чи споріднена з попередньою, властиво зовсім невідомо). Відносини Риму до Боспору подібні до херсонеських: римське правительство опікувалось Боспором, коли й скільки могло, тримало тут часами свої залоги, але полишало досить широку автономію. За Нерона, в 60-х рр. воно попробувало було взяти Боспор в безпосередню свою власть, але се показалося, очевидно, непрактичним, і автономію його відновлено, під управою старої династії. Відносини і степень залежності зрештою могли бути різні в різні часи.

Історія Боспорського царства за римських часів взагалі дуже мало звісна. Головним джерелом служать монети й написи; по нім династію боспорську можна слідити до першої половини IV в. Цілий сей час царство зіставалось під римською протекцією – очевидно, само трималось її, навіть в часах, коли Рим не міг ані дати реальнішої помочі, ані боронити своєї власті над сею васальною державою. Сама Боспорська держава переходила різні фази сили й упадку. Міру її сили й значіння в світліші моменти показує фрагмент написи з Танаїса [Inscr. Ponti Eux., II, ч. 423], з кінця II в. по Хр[исті], де згадується про побіди боспорського царя Савромата над скитами й сіраками (на східнім березі Меотиди), про прилучення землі таврів і увільнення від піратів моря в Понті й Бітинії. Про тенденцію Боспорської держави – захопити західне побережжя з Херсонесом, я вище згадував.

В останнє Боспор згадується, як приналежний до Риму край, в 366 p. [Am. Marcelinus, XXVI, 10, 6]. Монети боспорської династії перериваються ще перед тим на 340-х роках, і се натякає на якусь катастрофу – може в зв’язку з рухом готів на Крим. Потім Боспор опанували гуни, і в руках гунських династів він зіставався півтора століття. Аж в VI в., за імп[ератора] Юстіна (518-27) Боспор вернувся знову під візантійську зверхність: тут поставлено візантійську залогу, і старий Пантикапей разом з іншими кримськими містами наново укріплено [Malalas ed. Bonn., 431, Theophanes ed. de Boor, I, p. 175, Procopii, De bello Persico, I, 12, De b. G., IV, 5, De aedif., III, 7].

Одначе власть Візантії тут не була міцною; при кінці VII в. Пантикапей (Боспор) і Фанагорію, що приймає нове ім’я Таматархи (руський Тмуторокань), бачимо в руках хозарів [Nicephorus ed. de Boor, p. 40-1, Theophanes ed. de Boor, I, p. 373]. В їх володінні зіставалися вони довго, десь до половини X в. Хозари самі розселились тут, по обох боках Боспорської протоки і в Східнім Криму, і се мало своїм наслідком інтересне культурно-історичне явище – розширення між ними юдаїзму, що звідси, з хозарських осель пізніше поширився в різних напрямах. Боспор здавна став одним з огнищ жидівської діаспори (розсіяння). В написі 81 p. по Хр[исті] ми вже стрічаємося з громадою еленізованих жидів і їх сінагогою в Пантикапеї [Inscr., II, 53], і між намогильними написами Боспору римського і пізнішого часу стрічаємо чимало слідів жидівського культу. Поруч чистого юдаїзму стрічаємо по різних містах Боспорського царства сліди громад свобідних монотеістів, чтителів «найвищого бога» – явище взагалі широко розповсюднене й по інших містах, де жидівські громади входили в ближчу стичність з світом поганським [Schürer, Die Juden im bosporanischen Reiche und die Genossenschaften der σεβόμενοι θεόν ‘ύψιστον ebendaselbst – Sitzungsb. berl. ak., 1897]. Потім юдаїзм з Боспору розширився між хозарами, так що став релігією хозарського кагана і його двору [Маркварт (Osteuropäische Streifzüge, c. 284 і д.) вказує, що інші дороги, якими міг ширитися між хозарами юдаїзм – з Арменії], і пізніші сліди і прояви юдаїзму в різних сторонах і моментах (включно до «жидовствующих» XV-XVI в.) в значній мірі зв’язані генетично з сим боспорсько-хозарським огнищем його.

Від хозарів, з упадком Хозарської держави Тмуторокань перейшов під власть руських князів; в X в. вони, здається, чи не держали в своїх руках і східної частини Криму. В XII в., за імп[ератора] Мануїла бачимо Керченську протоку знову в якійсь залежності від Візантії, судячи по його умовах з Генуєю (1167-70). При кінці XII в. (1190) Боспор в усякім разі фактично належав до Візантії: херсонський дукс відновляв тут фортифікації [Corpus Inscr. Graec., N 8740. Про умову з Генуєю див. т. IV, гл. III сеї Історії].

Як бачимо, чорноморські колонії жили дуже тривожним життям, і треба дивуватися тій витривалості, з якою сі дрібні осади держалися в таких небезпечних позиціях протягом цілого тисячоліття, при дуже малий або ніякій підпорі зі сторони метрополій та політичних своїх зверхників.

Промисл і торгівля були тими силами, що притягали грецьких колоністів в сі далекі краї, звабляли їх осаджуватись на чужині серед диких і непривітних народів, заохочували цілими віками удержуватись тут серед всяких недогідностей і небезпечностей, устоюватись серед переважних ворожих сил то зброєю, то дипломатією, то грошима, і дійсно – давали спроможність сим розкиненим серед варварського моря самітним острівцям утримуватись протягом цілого тисячоліття під натиском варварів.

Припускають, що першою принадою для заморських торгівельників, яка притягала їх до наших берегів, була торгівля горючим каменем, янтарем (бурштином); сей здогад поки що не перевірений докладно, хоч можливий. Пізніші грецькі колонії Північного Чорноморського побережжя мали метою більш звичайні речі щоденної потреби: на широку міру експлуатували вони багаті, ще невичерпані природні запаси і ще на ширшу – вимінювали на предмети грецької культури сирові продукти у сусідніх народів та висилали їх з великою, розуміється, користю для себе в грецькі краї. Коротку, але добру характеристику понтійської торгівлі дає Полібій в своїм оповіданні про стару Візантію:

«з припонтійських країв іде до нас худоба та велика сила невільників, і то безперечно найкращих, а з припасів постачають вони мід, віск, солону рибу в великих масах; з продуктів, котрими багаті наші краї, вони дістають оливу і всякого рода вино, а хлібом міняються, то присилаючи, то дістаючи від нас».

Доповненням до сієї характеристики може служити оповідання Страбона про боспорську торгівлю в Танаїсі: «кочівники привозили сюди невільників, шкіри й інші кочівничі продукти, боспоряне натомість – одіж, вино й інші речі культурного побуту». Або отcе свідоцтво з одної Демостенової промови: корабель з Пантікапея віз до Теодосії вовну, кілька черп’янок соленої риби й козячі шкіри [Полібій, IV, 38, Страбон, XI, 2, З. Демостен проти Лакріта, § 34. Літературу понтійської торгівлі див в примітках (1)].

Хліб і рибу – два головні предмети античної грецької поживи, чорноморські греки добували й вивозили в великих масах. Я вже згадував, що в IV в. числили боспорський хліб на половину всього хлібного привозу Аттіки. Розуміється, в часи непокоїв чи неврожаїв могла траплятись потреба хліба і в чорноморських осадах; деякі, як от Херсонес, ледво чи й сіяли досить хліба для свого виживлення. Се мабуть і розуміє Полібій, кажучи, що хліб часами вивозили з колоній, часами возили до них. Але властиво хліб був предметом вивозу у чорноморських греків. Про рибний промисел є досить багато звісток. Риба в’ялилась і сушилась в чорноморських факторіях і в такім препарованім виді висилалась до Греції. В значній мірі й хліборобство і рибальство було в руках греків, але не виключно: сі продукти йшли й від тубильної людності, і участь її в сій торговлі для нас особливо інтересна. Геродот, як побачимо нижче, згадує виразно про скитів, що сіють хліб на продаж.

Про хліборобство різних сарматських народів, особливо коло Дунаю й Меотиди, згадує Страбон. Він же оповідає про рибальство меотів, що поруч греків, займалися ним на Меотиді, правдоподібно теж на продаж [Геродот, IV, 17, Страбон, VII, 3, 17, XI, 2, 1 і 4]. Не виключено, що й дальші народи, між ними навіть і слов’яни, могли брати участь в сій торгівлі хлібом, хоч посередньо. Зате можна сказати певно, що в торгівлі медом, воском, шкірами й невільниками, брали участь і вони – сі продукти мусили збиратись в грецькі міста з великого простору Східної Європи і се як раз ті товари, що виступають пізніше спеціально в руській торгівлі, як східноєвропейські товари, що посилалися в грецькі міста в обмін на предмети грецької торгівлі. Крім того через слов’янські землі могла йти перевозова торгівля деякими продуктами, напр. горючим камінем, північними футрами й невільником. Всі оті предмети могли привозитись в грецькі осади самими варварами, могли вивозитись з їх країв і грецькими агентами та купцями. Геродот згадує про грецьку факторію Гельйон в землі будинів, описує караванну дорогу через Урал в Центральну Азію, дає звістку про плавбу Дніпром [Геродот, IV, 22-7, 53, 109]. Про плавання Дністром згадує т. зв. Скімн. Се все вказує на те, що грецькі купці не обмежались торгівлею на побережжі.

Зі сторони греків, як предмети привозні, згадується вино, олива, різні матерії, загальніше кажучи – предмети промислу й грецької штуки. Вино, як я згадував, культивувалось греками в Криму й на Дністрі (в Тирі); сліди культури оливи заховались подекуди в Криму. Але сієї місцевої продукції не вистачало і для тутешніх греків, не тільки для торгівлі. Привіз вина з островів Середземельного моря, особливо з Рода, Таза, Кніда, зіставив багаті сліди в виді ручок від амфор з написами й марками на місцях чорноморських осад. По словам Демостена, вино в Понт возили ще з Пепарета, Коя (Κω̃ς), Менди і з інших міст [Проти Лакріта, § 35. Ручки амфор описувались Бекером і Юргевичом в ряді статей – Mélanges Gréco-Romaines, І, Записки одеського історичного тов[ариства], V, VII, XI, XV, XVIII, XXI, XXII, див. також Известия археолог[ической] ком[иссии], III. Вони мають увійти в III т. Inscriptiones P. E]. Вино, безперечно, йшло далі на північ; скити напр. славились як добрі п’яниці. В зв’язку з сим стояло широке розповсюднення грецької посуди, а може"й перенесення типа глиняної амфори в краї Середнього Подніпров’я, де такі глиняні посудини, часом дуже великі, стрічаються досить часто, незалежно від грецького привозу.

Про широке розповсюднення грецької кераміки в землях навіть значно віддалених – як полуднева Київщина, я вже згадував. Найстарші з тутешніх нахідок сягають V-VI в., але в великій масі виступає головно атенська посуда чорнолакова, з червоними фігурами IV-III в. Такі нахідки посуди, і артистичної роботи, і більше щоденного ужитку, в полудневій Київщині звістні десятками [Про сі керамічні нахідки стаття фон Штерна: К вопросу о воздействии античной культуры на области, расположенные вне района древних поселений на северном побережье Черного моря, в Одеських записках, т. ХXIII, 1901; також цитовані статті: Значение керамических находок і ін]. Юбілєрські вироби грецькі, особливо багаті в степовій полосі, також заходять в полудневу Київщину й Поділля [Див. вище с. 55]. Ще дальше сягають монетні нахідки, що можуть вказувати коли не на безпосередню, то посередню торгівлю з чорноморськими містами й Подунав’ям – вони заходять глибоко в лісовий пояс, але належать головно до пізніших часів, I-III в. по Хр[исті], зрідка стрічаються нахідки IV-І в. перед Хр[истом] [Див. нижче – гл. 4].

Особливо сильні, розуміється, були впливи грецької культури на степову людність прибережних країв. Коли з одного боку бачимо, що грецькі майстри колоніальні, а мабуть (судячи по високому артизму деяких виробів) і столичні робітні приладжувались в своїх виробах до уподобань і вимогів варварської людності, для якої призначалися сі вироби – на продаж чи на замовлення, – то з другого боку бачимо, як мотиви грецької штуки, грецького ремесла переходили в штуку варварську, як пересякає грецькими виробами ціла обстанова степового ватажка. Се само вже дає свідоцтво і міру великого впливу грецької штуки на тубильну людність наших країв. Зрештою і в історичних джерелах маємо на те вказівки; така звістка Геродота, згадана вже вище, про еленізовану варварську людність каліпідів в околицях Ольбії; про мішану, чи еленізовану варварську людність – Μιξέλληνες в околицях Ольбії в пізніших часах згадує декрет Протогена.

Страбон константує, що меоти ближчі до Боспору (значить ближчі і до грецьких впливів) визначаються більшою культурністю в порівнянні з своїми північними земляками, і т. ін. [Inscr. Ponti Eux., I, ч. 16, Страбон, XI, 2, 4]. Про варварські домішки серед людності самих колоній я згадував також; вона зростає особливо в римських часах, але і в раніших часах варварські елементи не були в них рідкістю [До наведених вище можна додати ще каталог побідників на публичних грах Горгіпії, десь з III в. перед Хр[истом], де серед переважної маси грецьких імен стрічаємо «скитів», «сіндів» або прозиваних так по-батьку, Inscr. P. E., IV, ч. 432].

З меншою силою, в ослаблених формах сі культурні впливи йшли і в землі, зайняті слов’янською колонізацією, або сусідні з нею, як виразно свідчать нам археологічні нахідки. Безперечно, вони не лишалися без сліду в розвою матеріальної культури тутешньої людності: широке розповсюднення грецької кераміки й юбілєрства в сих краях може ручити нам за се. Правда вказують на повний брак у слов’янських мовах запозичень з грецької мови сеї доби як на доказ, що слов’яне в ті часи не стикались з греками безпосередньо [Соболевський, Vestnik sl. star., IV, c. 192, Линовський – Труды XII [археологического] съезда, т. III]. Але се вказує тільки, що торгівля й впливи греків на слов’ян були посередні, через степові племена.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1223

Модифіковано : 20.01.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.