Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія України-Руси / Том 1. До початку 11-го віка / 3. Історичні дані з часів перед слов’янським розселенням / Болгари й авари

Історія України-Руси

Том 1. До початку 11-го віка

3. Історичні дані з часів перед слов’янським розселенням

Болгари й авари

Михайло Грушевський

Болгарська орда, її мандрівка. Аварська орда, й її мандрівка

В звістках сучасників безпосереднім наступником по гунській орді Атили виступає болгарська. Вона звісна вже в кінці V в., й ім’я болгарів уважалось сучасниками мов би другим, новим іменем гунської орди Атили; порівняння звісток письменників V-VI в. виказує се цілком певно. В дійсності се могли й не бути якраз гуни Атили, а котрась з орд, що була перед тим під гунською зверхністю; могла якась Атилева орда стати й на чолі й якихось нових орд та надати їм своє ім’я. Останки мови дунайських болгар (особливо особисті імена й титули), а також звістки про їх побут не лишають в кождім разі сумніву, що ся орда була турецька, або принаймні стояла під дуже сильними впливами турецької культури [Рід «Дулу», з якого мала походити княжа династія дунайських болгарів, звісний у турків ще на правітчині –Аристов op.c[it], с. 297]. Могли бути в ній елементи фінські, але в дунайській орді болгарів вони себе не проявляли так, як в її північній, волжській галузі, що осілася на фінськім грунті уже по своїм відлученні від західної (пізнішої дунайської орди) [Література про початки болгарів була вказана в 2 вид. Перегляд її – Шишманов, Критичен преглед на въпроса за произхода на прабългарите (Сборник за народни умотворения, XVI-XVII, 1900). Про «Чорних болгарів» див іще Westberg Fragmente des Toparcha Goticus, с. 102 і далі, К анализу, гл. 5 і Marquart op. c[it], с. 503].

Перед своєю міграцією над Дунай болгари звісні нам над Меотидою. Вірменський географ VII в., сучасник переходу болгарів за Дунай, оповідає, що болгари прибули на устя Дунаю з Азовсько-Кавказьких країв, і там було їх чотири орди: купи-болгар (болгари кубанські), дучі-булкар, огхондор-блкар, чдор-балкар [Користаю з статті вірменіста Патканова в Ж. М. Н. П., 1883, III (Из нового списка географии, приписываемой Моисею Хоренскому), де подані тексти з обох версій (коротшої і ширшої) вірменської перерібки Птолемея, надписуваної іменем вірменського історика Мойсея Хоренського]. Візантієць Теофан, що писав сто літ по переході болгар за Дунай, знав в дунайських краях болгарів унугундурів і котрагів [Theophanes ed. de Boor, p. 356: Ο’υννογουνδούρων Βουλγάρων καί Κοτράγων, Цайс (с. 713) уважав форми унугури, унугундури і утургури різними відмінами одного й того самого імені; се о стільки правдоподібно, що сі відміни не виступають разом. Недавно Мункачі (Munkácsi Ursprung des Volksnames Ugor – Ethnolog. Mittheilungen aus Ungarn, t. V) об’ясняв ім’я огондурів як plur. від ogur, ugur (назви західних турків й уйгурів)], і в сих іменах пізнаємо відомих в візантійських джерелах від VI в. кутургурів та онугурів (інакше – унугурів, утургурів, унугундурів, (вірменські огхондор, в інших джерелах Woghchoudor, Vghndur, венантар).

В VI віці кутургури сиділи на правім боці Дону, утургури за Доном, над Меотидою [Про кутургурів Procopii De bello Got., IV, 5, 18, про утургурів ib[id], IV, 5. Прокопій називає їх гунамн, але в його устах се означення не має великої ціни, бо ім’я гунів уживає він дуже широко, зачисляючи до них і кіммеріїв. В тексті Йордана, що вичисляє: Altziagiri, Saviri, Hununguri, Цайс поправляв Altziagiri на Cutziagiri (с. 715), але між варіантами видання Момзена нема нічого подібного]. Сучасник Йордан, правда, відрізняє болгарів від сих гунських народів Меотиди та уміщує болгарів на північ від них; але як порівняємо його слова про напади болгарів на Візантію з звістками Прокопія, що сі напади йшли від кутургурів, то переконаємось, що тут йде мова про те саме: очевидно кутургури, проминені у Йордана, звались інакше болгарами – може по імені головної орди.

В вірменській історії (у Мойсея Хоренського) болгари виступають вже десь в III в. [Згадана стаття Патканова, с. 25]. Перші напади болгар на Візантію відомі з V в.: Теодоріх стрів їх в Мезії ще перед своїм походом на Італію, отже перед р. 487, й побідив там [Ennodii Panegyricus Theoderico regi dictus, с. V i XII – Monumenta Germaniae hist., auctorum antiquissimorum, t. XI]. Почавши від кінця V в. болгарські напади на візантійські землі повторюються майже без перестанку; придунайські слов’яни беруть теж участь в сих нападах [Сі напади вичислені у Міленгофа, де вибрані й місця з джерел – II, с. 379]. В середині VI в. болгарам кутургурам Візантія давала значну річну данину (δω̃ρα), але вони все неустанно пустошили придунайські землі, «заразом вороги й союзники», як характеризує їх Прокопій [De b. Gothico ,VI, 5 і 18, Йордан, гл. 5]. Вже тоді (в середині VI в.) частину їх оселив Юстініан в Тракії, напустивши на них утургурів і тим примусивши до міграції. Інша частина їх прилучилась до аварів і з ними трохи пізніше емігрувала на середній Дунай. Решту опанувала турецька орда, одна з тих орд «з під Золотої гори» (Алтай), ще в середині VI в. підбивають собі прикаспійські орди [Менандр – Hist. gr. Min., II, p. 87-9 (ed. Bonn, p. 401 i 404)].

Під натиском сих орд розбилися болгарські орди, десь при кінці VI чи на початку VII в. Частина їх відступає на північ, де пізніше, в IX-Х в., бачимо Болгарську державу на середній Волзі та Камі. Частина під назвою чорних болгар лишається коло Меотиди. Частина рушає далі на захід та на якийсь час оселюється в т. зв. Углу, ‘Όγγλος, між Дністром і Дунаєм, «в безпечнім і неприступнім з усіх боків місці», захищеним багнами й ріками [Коли саме оселилася вона тут, не знати. Теофан і Нікифор кладуть се вже на другу половину VII в., але в їх оповіданні стягнено в кілька літ те, що діялось протягом століття].

Якийсь час ся західна орда підлягала зверхності аварів [Теофан, р. 357]. В 630-х рр. вона звільнилася від них і вступила в союзні відносини з Візантією [Теофан , р. 358, Никифор, p. 34]. Але й сі відносини тривали недовго. Далі сі західні болгари починають з-за Дунаю пустошити візантійські землі, а коло 670 p. під проводом Аснаруха осаджуються на південь від Дунаю. Підбивши собі тутешніх «сім племен» слов’янских [Никифор, Opera hist. ed. de Boor, p. 24], засновують вони болгарську по імені, слов’янську в дійсності державу, де ся болгарська орда за кілька поколінь зовсім пропадає в масі слов’янських осадників.

Орда Аварська (обри нашої літописи) була безперечно турецького кореня – близькі свояки й соплеменники гунів. Вони й звуться в джерелах аваро-гунами: вар-гуни, вар-хоніти, і таке плем’я обмонголених турків: уар-гуни досі звісне в західній Монголії [Його зв’язують з назвою ріки Уар або Угар в Алтайській системі – Арістов, с. 310, але ми тільки що (с. 157, прим. 2) бачили, що се ім’я було дуже широко розповсюднене взагалі. Більше про аварів див. у Цайса, Гунфальві, цитовані статті Cahun-a і Арістова]. Але похід аварів на захід був результатом уже пізніших етнічних переворотів в Центральній Азії, ніж гунський – коли на місце гунів з посеред турецьких племен виступає на перший план плем’я східних турків. Турками вони самі себе називають в недавно відкритих цікавих пам’ятниках їх держави (VIII в.) в басейні Орхону, в Монголії [Про Турецьку орду – Ту-гю чи Ту-кю хінських джерел й її історію крім цитованих вище праць (с. 151) див. іще розвідки в Inscriptions de l’Orkhon déchiffrées par V. Thomsen, 1896, Barthold Die historische Bedeutng der alttürkischen Inschriften, у Радлова (Radloff) Die alttürkische Inschriften, Neue Folge, 1897, Chavannes Dokuments sur les Tou-Kiue (Turc) occidentaux, 1903. Давніша історія турків відома з хінських джерел, де їх знають від початку VI в. по Хр[исті] і уважають потoмками Хун-ну, а вітчиною їх – Золоті гори, Алтун-їш. Коло 600 р. вони розділюються на західну й східну орду. Історію східних турків в VIII в., їх суспільного устрою й культури поясняють нам ті написи з басейна Орхону].

Як симптом нового етнічного перевороту в Центральній Азії з’являється тоді вперше аварська орда. На границях Європи вона згадується ще в середині V в. Натиснула зі сходу савирів (в прикавказьких краях), сама натиснена турецькими ордами Середньої Азії, «народами з-над океану, що покинули свою землю задля великого туману і грифів, ще поїдали людей». Авари натисли на савирів, ті на своїх західних сусідів (між ними оногурів). Се було повторення тієї історії, яку оповіли тисячу літ перед тим грецькі письменники про нахід скитів. Перебившись нарешті між прикаспійські орди, авари зіставались в середині VI в. якийсь час в сусідстві савирів [Те, що Менандр каже потім про аварів, ніби про новоприхожу якусь орду, не знаходить собі потвердження, та й ся фраза взагалі риторична – Hist. Gr. m., т. II, p. 4 (ed. Bonn., p. 283, ed. de Boor, p. 442.)]. Потім натиск на них східних турків, що уважали аварів «своїми рабами-утікачами» [Менандр, с. 86-9], був причиною дальшого походу аварської орди на захід.

В 60-х рр. VI в. (558 р. по Менандру) авари зав’язують зносини з Візантією: жадають і собі річних «дарунків», які побирали від Візантії болгари, та рекомендують себе, як найсильніший і найбільш воєвничий нарід. Сей «союз» в Візантії прийнято, бо, як поясняє історик: «для Візантії було б однаково корисно – чи то б авари перемогли, чи би їх побито». Довідуємось, що авари після сього воювали з савирами й утургурами, далі з слов’янами – антами [Ibid, p. 4-6]. На заклик цісаря Юстініана авари ходили походом на франків, потім беруть участь в боротьбі лонгобардів з гепідами на середнім Дунаї (567). Винищивши гепідів, авари оселюються на їх місці, разом з своїми подорожніми товаришами – болгарами-кутургурами. Так було у аварів умовлено вперед з лонгобардами, що територія гепідів має припасти аварам. Але лонгобарди слідом рушили в Італію, і авари зісталися панами всієї Середньодунайської рівнини (568). Сим розпочинається нова епоха в історії аварської орди. З своїх наддунайських осель розпочинають вони свої страшні пустошення візантійських земель, що тягнуться потім з певними перервами в VI, VII і VIII в. і роблять з аварів найстрашнішого ворога Візантії та інших сусідів. Про відносини їх до слов’ян взагалі будемо мати нагоду говорити ще нижче. Тепер же нам треба глянути на результати слов’янського розселення, що розвивалося серед рухів сих орд.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 901

Модифіковано : 23.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.