17.07.1908 р. До М. Грушевського
Москва | Москва, 4.VI[I].908 |
Варіанти тексту
|
||
Високоповажаний Пане Професор!
Я просто нещасливим почуваю себе через те, що я такий фатальний на руку в робленню робленні П. Професору ріжного різного огірчень, бажаючи якраз чогось противного. Так вийшло діло і з моєю мовчанкою в останнім часі. Се вірно, що сталося те наслідком тої афери з Соліком, котрого я просив підождати, чого він, як показалося, не зробив. Тепер же, хто би що не казав, а я знаю дуже добре, що справа ся для мене дуже паскудна; се виходить на просте надуваннє надування – одним словом, Рубиновщина якась.
Я, прочитавши картку П. Професора, просто не мав <чого> поки що писати, тим більше, що при тій нагоді передо мною стали ще й давнійше давніше пороблені у П. Професора довги борги. П. Професор ласкаво назвали се дрібницею, та воно, на жаль, так не є, між тим, коли мені менше всего всього бажалось би, щоб того рода справки в мене були з Паном Професором.
Притім, розуміється, в мене не було глупої думки вбити все те цілковитою мовчанкою; я тільки думав, чи не вдасться мені якмога скорше сю справу фактично полагодити – звернути гроші і тим способом хоч трохи направити мою вину. Тільки ж усюди, куди я звертався за пожичкою позичкою грошей, мені добути не вдалось, бо ті, що радо мені вигодили б, самі не мали. До того ж я попросив значнійшої значнішої суми на дальший мій побут в Москві, щоб не висіти на шиї П. Професора і Т[оварист]ва і могти восени приїхати сюди назад. Як я сказав, нічого не вийшло – і моя репутація остається такою, як досі. Дуже паскудна справа, що й казати.
Я знаю, що, дякуючи тій репутації, що би я не казав, то все-таки якось так виходить, що я затратив рукопис П. Професора, хоч я не знаю, на чім опираються конторщики, говорячи, що я його з собою забрав, тим часом, коли я навіть свій реферат лишив був в Київі Києві. Я певен, що він там мусить бути, а для певности певності хай вони пішлють пошлють до Данилевича, може, через помилку йому послано разом з його рефератом. З Кистяковським я не міг переговорити, бо його зараз нема в Москві; він виїхав в Великі Сорочинці Полт[авської] губ., хоч і там постійно не буде сидіти. Він трохи на Львів і загалом на Галичину криво дивиться головно за «нападки» на нього за передмову до Др[агоман]ова. Він, скільки міркую, підозріває, що се йде від П. Проф.
А треба знати, як мені напевно відомо, що Павлик за весь останній час (десь від [1]903-го чи що) акуратно писав йому детайлічно детально про всі відомі львівські сплетні, одним словом, все те, на що хорувало тоді Т[оварист]во і що видумував сам Павлик, очевидно даючи сьому відповідне освітленнє освітлення, домагаючись при тім, щоби Кистяковський використав сей «матеріял матеріал», як він писав, для передмови до згаданого видання. Ну, на щастє щастя, Кист[яковськ]ий не був настільки дурний, аби послухати Павлика – і inde irae у сього останнього на Кист[яковськ]ого і фелєтони фейлетони в «Ділі». Я й скористав з сього для характеристики того чоловіка, тільки ж, як я писав, у Кист[яковсько]го був я всего всього раз – день перед його від’їздом – і не мав часу багато говорити, бо ще тоді поприходили другі його знайомі прощатися.
Такі кореспонденції того пана є ще в кругах бувшої «Киев[ской] старины», а бодай чи і в Петербурзі сього нема. Сего Цього вже напевно не знаю, але, може, з часом удасться як-небудь дістати бодай для прочитання ті «матеріяли матеріали». «Москов[ский] еженедельник» посилаю.
Щодо грошей, то я перший раз не знав, що мені їх не з Київа Києва брати, а на останній місяць я мусів звідтіля поки що взяти – знова знову-таки в довг – бо не мав чим жити, а головне хати не було чим заплатити, і так сидів 5 днів без копійки і без їди їжі. На місяць мені випадало досі по 30 руб., тільки ж як на Москву – то се не така велика сума.
Прошу мені вірити, що я грішми не розкидаю; головне пожирає кватира квартира, а дальше треба оплачуватися архівним служачим, бо не зроби я сього, то буду годинами ждати, поки мені потрібну книжку принесуть, вони звикли, на се – нема ради; сам я, скільки можу, обмежую видатки на себе і за останній місяць на харч і на все видав всего всього 8 р[уб]. 73 к[оп]. Сума, як на столичну дорожнечу – невелика. Сьогодня Сьогодні прислано мені з Львова 50 руб., з чого зараз 18 я післав послав Шуйській за переписку.
Матеріялу Матеріалу найшов я велику масу, що може дати скільки вгодно томів – самі донесення Апостола дадуть зо два, тільки часу богато багато треба, щоб те все перечитати і переглянути. Бачу тепер, що гетьманованнє гетьманування Апостола – дуже велика тема; про саме, так сказати, уконституваннє уконституювання гетьманства (липень 1727 – серпень 1728, до видання «рішительних пунктів») можна б написати дісертацію дисертацію, і, мабуть, прийдеться так зробити, бо я, принаймній в короткім часі, не годен вичерпати сяк-так цілої теми – а писати так лиш поверховно поверхово якось не приходиться, коли знаєш і бачив богатий багатий матеріял матеріал.
Крім того є в мене збірочка документів про жидів в Гетьманщині, почавши від 1727 p., коли, як відомо, вийшов указ про висилку їх за границі Гетьманщини, аж до 1736 [p.], коли повторено той указ. В мене відомости відомості за 1736 р. з 6-ох полків: кілько скільки там жидів, чим займаються і звідки прийшли. Коли П. Проф. думають, що се чого-небудь варте, то можна б написати статю статтю для «Записок».
Найгірше те, що я так легкодушно вибрав такий неможливий час для роботи. Передовсім нема переписчиків, бо усі чисто роз’їхались, а мені одиноких 4 годині, які я маю щоденно, з виїмком суботи, уживати на переписку – дуже непродуктивно. Та й клімат в літі тут дуже поганий, мене неустанно зуби болять, та се ще байка, але найгірше те, що я вже півтора місяця не сплю через тутешні «білі ночи ночі» і ніяк себе не можу перемогти через зденервованнє зденервування.
Однак саме головне те, що я, сидячи в Москві, та ще й тоді, коли нікого тут нема, не маю спромоги хоч би яку-небудь користь приносити, хоч чим-небудь прийти в поміч справі: ані звісток ніяких не можу присилати, бо нема звідки їх взяти, ані нав’язати жадних зносин, бо нема з ким. І се мене дуже журить, бо ж я дуже добре розумію, що в такім разі я тільки інвалід і розслаблений, якому ні за чим даром істнувати існувати і забирати місце. З глибоким поважаннєм поважанням
Іван Джиджора
Примітки
Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1. спр. 447, арк. 190 – 193 зв.)
При датуванні цього листа І.Джиджора припустився помилки, неправильно вказавши місяць: «VI». Уточнити дату (17 (4) липня 1908 р.) дає змогу лист М.Грушевського від 12 липня (29 червня) 1908 р., на який цією кореспонденцією відповідає І.Джиджора, а також наступний лист М.Грушевського від 24 (11 липня) 1908 р.
…на Галичину криво дивиться головно за «нападки» на нього за передмову до Др[агоман]ова. – Йдеться про передмову Б.Кістяківського «Политические взгляды, литературная деятельность и жизнь М.П.Драгоманова», яка відкривала видання: Драгоманов М.П. Политические сочинения / Под ред. И.М.Гревса и Б.А.Кистяковского. – М: Тип[ография] тов[арищества] И.Д.Сытина, 1908. – Т. I: Центр и окраины.
…обмежую видатки на себе. – Через багато років М.Грушевський у своїй передмові до збірки праць І.Джиджори писав:
«Скупі були сі відрядження, бо Товариство ім.Шевченка не розпоряджало для сього достатніми фондами, небіжчикові приходилося працювати в трудних матеріальних обставинах, але він працював енергічно, запопадливо і приготовив до друку велику збірку документів з по-мазепиних часів» (Грушевський М. Передмова // Джиджора І. Україна в першій половині XVII віку: Розвідки і замітки. – К., 1930. – С. VI).
Про розміри грошових витрат Археографічної комісії та звіти інших її членів див.: Гирич І. Організація М. С. Грушевським археографічної роботи у львівський період життя і діяльності (1894 – 1914 pp.) // УІЖ. – 1997.- № 1. – С. 74 – 75.
…гетьманованнє гетьманування Апостола – дуже велика тема… – На перших порах ця проблема розглядалася як головна тема дисертаційної роботи І.Джиджори. В історії козацького Гетьманату оцінювалась як «коротка передишка» у першому ліквідаційному періоді між Мазепою і Розумовським (Грушевський М. Передмова /І Джиджора І. Україна в першій половині XVIII віку: Розвідки і замітки. – С. V).
Д.Апостола іменували також «одним із останніх представників кращих часів старих поколінь автономістів, які ще не зневірилися у можливості принципової політики» (Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1991. – 2-е изд. – С. 255).
Неповних сім років правління (від 1 жовтня 1727 р. до 17 січня 1734 р.) поважного у літах, майже 80-літнього гетьмана, з огляду на велику і ще не зовсім розібрану до кінця джерельну базу, спонукали І.Джиджору до наголошення та вирішення безлічі питань, відповіді на які допомогли б реконструювати наближену до історичної дійсності цілісну картину політики і суспільства козацької України в перше десятиріччя другої чверті XVIII ст. Незважаючи на досить короткий термін свого гетьманування, Д.Апостол зумів добитися позитивних зрушень у справі відновлення козацької автономії. Завдяки практиці лобіювання стосовно російського політикуму та доволі енергійній діяльності гетьмана вдалося – бодай на деякий час – втримати ті права і свободи, які українці ще мали. Після смерті цього «останнього гетьмана-козака козацької України» надалі процес інкорпорації Гетьманщини до структур російського абсолютизму пішов прискореними темпами.
Історіографія: Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол та його доба (1727– 1734). – Авгсбург, 1948; Герасименко Н.О. Данило Апостол-гетьман Лівобережної України (1727 – 1734 pp.) // УІЖ. – 1992. – № 3. – С. 92 – 102; Горобець В.М. Реставрація гетьманської форми правління (1727 p.): причини та результати (До питання про інкорпорацію Гетьманщини) // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку / Матеріали Третіх Всеукраїнських історичних читань. – К.; Черкаси, 1993. – С. 104 – 108; Горобець В. Данило Апостол // Історія України в особах: Козаччина. – К., 2000. – С. 225 – 234; Горобець В. «Волимо царя східного…»: Український Гетьманат і російська династія до і після Переяслава. – К., 2007. – С. 409 – 422; Пришляк В. Гетьманат доби Данила Апостола: спроба відновлення козацької автономії // Матеріали V конгресу Міжнар. асоціації україністів. Історія: 36. наук, статей. – Чернівці, 2004. – Ч. 2. – С. 33 – 38; Пришляк В. Історія гетьманства Данила Апостола у висвітленні Івана Джиджори // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2006 – 2007. – Вип. 15: CONFRATERNITAS. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. – С. 749 – 760 та ін.
…указ про висилку їх за границі Гетьманщини… – Йдеться про заборонні санкції російського уряду стосовно єврейських мешканців.
26 квітня 1727 р. російська імператриця Катерина І підписала іменний указ, згідно з яким усі євреї, що мешкали в «Малій Росії», мали бути виселені за кордон, причому їм було заборонено вивозити із собою золоту та срібну монету, або ж вона зразу мала бути обміняна на мідну російську монету. Приводом для цього нібито послужили численні скарги місцевих мешканців на зловживання єврейських орендарів та торгівців.
У руслі цієї урядової антисемітської кампанії в Російській імперії другої чверті XVIII ст. стає зрозумілим універсал гетьмана Данила Апостола від 27 жовтня 1727 р., на початку якого йшлося, що «Гетман, напоминая о Высочайшем указе, повелевающем всех евреев из пределов Малороссии выслать и ни под каким видом впредь их не пускать», віддав наказ полковникові Ніжинського полку якнайшвидше вислати звідтіля решту євреїв за кордон, бо, як виявилось, не всі євреї були вигнані, а також повідомити про місце їх проживання, у тому числі й тих із них, яких доведеться залишити на деякий час для того, щоб вони могли стягнути борги з тих, хто їм відшкодував за кредити і влаштування інших справ (Материалы для отечественной истории / Изд. М.Судиенко: В 2 т. – К., 1853. – Т. 1. – С. 11; Регесты и надписи. Свод материалов для истории евреев в России. – СПб., 1910. – Т. II: 1671 – 1739 гг. – № 1688. – С. 281; Каманин И. Евреи в Левобережной Украине в XVIII в. // ЧИОНЛ. – 1891. – Кн. V – С. 39 – 41). В архівних нотатках І.Джиджори збереглися записи, зроблені ним «в Харківськім архіві Малорос[ійської] колегії», «про висилку жидів за границю в 1729 р.» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2194, арк. 187).
Світлана Панькова, Володимир Пришляк
Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 173 – 175.