Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Джиджора Іван Миколайович

Джиджора Іван Миколайович (9.02.1880 – 24.04.1919) – український вчений-історик, публіцист, журналіст.

Фото і автограф Івана Джиджори

Народився Іван Миколайович у бідній селянській родині в с. Заставці (нині – Підгаєцького району Тернопільської обл.). З невідомої причини до школи в Бучачі він пішов дуже пізно, тільки в 1895 році, і скінчив її у 1902 р., маючи 22 роки. В тому ж 1902 році він поступив на філософський факультет Львівського університету, де зустрівся з професором Михайлом Грушевським. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшої долі Джиджори – більшу частину свого життя він пройшов як учень, послідовник і помічник Грушевського.

Уже в 1904 р. професор помітив здібного студента і залучив його до роботи свого неформального семінару з історії України. Цим же роком датовані перші опубліковані рецензії Джиджори на історичні праці (всього він написав їх 50). В наступному (1905) році, ще студентом, Джиджора відвідав Харків, де працював в архіві, та Москву.

В архівах він збирав матеріали до теми «Україна в часи гетьмана Данила Апостола». Цю тему йому нарадив Грушевський, і їй присвячені всі оригінальні історичні студії Джиджори. Готував він також збірник документів на цю тему, який не був опублікований.

В травні 1906 р. Джиджора почав працювати як бібліотекар Наукового товариства ім. Шевченка (головою товариства був тоді М. Грушевський, який намагався матеріально підтримати свого учня). Мабуть, в цей же час (2 пол. 1906 р.) він закінчив своє навчання у Львівському університеті.

З початком 1907 року М. Грушевський вирішив перенести видання «Літературно-наукового вісника» до Києва. Виконання цього рішення він поклав на своїх учнів Івана Кревецького та Івана Джиджору. В січні – вересні 1907 року Джиджора жив у Києві, займався редагуванням і випуском журналу. Тоді ж він дебютував як публіцист, друкуючись у газеті «Рада» та в ЛНВ.

В 1908 р. Джиджора повернувся до наукової роботи, здійснив свою другу археографічну подорож до Москви (третя подорож до Харкова і Москви – 1910 р.). На підставі зібраних ним рукописних матеріалів написав велику працю «Економічна політика російського правительства супроти України в 1710 – 1730 pp.», на підставі якої в грудні 1912 р. йому було присуджено ступінь доктора Львівського університету.

Як то часто (на жаль) буває, після здобуття ступеня Джиджора припинив наукову роботу і в 1913 – 1914 роках виступав на сторінках ЛНВ тільки як публіцист. Під час голосного конфлікту 1913 р. в Науковому товаристві ім. Шевченка Джиджора рішуче виступив на боці М. Грушевського.

7.11.1909 р. І. Джиджора узяв шлюб з Наталею Навроцькою – попівною села Голгочі (поруч із Заставцями). В них народились донька Лідія (1910) та син Анатолій (1912).

В 1915 р. І. Джиджору покликано до австро-угорської армії. Служив він в тилу (в Любліні). Після проголошення Західноукраїнської народної республіки, в листопаді 1918 р. його було призначено військовим комендантом Рави-Руської. Але через погіршення здоров’я уже в наступному місяці він змушений був полишити цю службу і повернутись до родини в с. Голгоче. Там він і помер 22.04.1919 р.

Портрет І. Джиджори подано за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 7.

М. Грушевський продовжував дбати про його пам’ять і його родину. Його заходами в 1930 р. було надруковано збірник статей покійного історика «Україна в першій половині XVIII віку». Гонорар за цю публікації Грушевський переслав Наталі Джиджорі.

В радянський час ім’я Джиджори було повністю проскрибоване – і як учня Грушевського, і як автора, який писав щось критичне про політику Москви в Україні.

Тільки в 1990 році, з початком визволення України від московського панування, було віднайдено і опоряджено могилу історика в Голгочах. Для дослідження його постаті найбільше значення мають статті В. В. Пришляка, але цілісної монографії поки що нема. Перевидання творів Джиджори немає досі (хіба що ми їх розмістимо на цьому сайті).

М. Ж., 14 жовтня 2015 р.

Додаткові статті