Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Переклади / Іродіада / 1

Іродіада

1

Г. Флобер
Переклад М. Грушевського

Махерузький замок підіймався на схід від Мертвого моря на базальтовій, стіжковатій скалі. Чотири долини окружали його – дві з боків, одна спереду, одна ззаду. Доми тиснулися під ним, окружені муром, що вигинався на нерівностях терену, і зигзагуватою, вирубаною в скалі дорогою лучилися з замком, окруженим мурами високими на двадцять ліктів, з численними виступами, з зубчатим парапетом і вежами, що виступали то тут, то там, як зубці, на сій кам’яній короні, повішеній над безоднею.

Всередині стояв двір, прикрашений портиками й зверху накритий терасою, обгородженою поручнями з сікомори, зі щоглами до натягання велярія.

Рано, перед світом тетрарх Ірод-Антипа вийшов на сю терасу й, спершися на поруччя, дивився наоколо. Гори, що лежали просто під ним, щойно зарисували свої верхи, тим часом, як решта їх, аж до дна провалля, ще крилися в пітьмі. Мрака підіймалася, розірвалася – і виступили контури Мертвого моря. Зоря, розсвітаючи з-поза Махеруза, почала кидати своє червоне світло – освітила помалу побережні піски, горби, пустиню й за нею – гори Юдеї з їх нерівними сірими верхами. Енгаді всередині виступав чорною плямою, подальше – круглий, як баня, Геброн, Есколь показався з своїми гранатовими гаями, Сорек з виноградами, Кармель з полями сезаму, і велетенський квадрат вежі Антонія піднісся над Єрусалимом.

Тетрарх відвернувся від нього і дивився направо, на пальми Єрихона, та думав про інші міста своєї Галілеї, куди, може, вже й не прийдеться йому вернутися: Капернаум, Ендор, Назарет, Тіверію. Йордан котився серед сухої рівнини; зовсім біла, вона сліпила очі, як сніг, тимчасом, як море синіло, мов ляпіс-лазур. І при полудневім краю його, від сторони Ємена, знайшов Антипа [те], що він так боявся знайти: розкидані руді шатри й людей, що зі списами крутилися коло коней, тимчасом, як огні, пригасаючи, світилися, як іскри, при самій землі.

Се було військо арабського короля, котрого доньку держав Ірод і розвівся з нею, щоб узяти собі Іродіаду, жінку одного зі своїх братів – Агріпи, що пробував в Італії без всякої власти. Против арабів Антипа сподівався помочі від римлян, але Вітелій, управитель Сирії, не приходив, і Антипа гризся й непокоївся.

Агріпа, думав він, певне, знищив його в очах цісаря. Филип, третій брат, управитель Ватанеї, зброївся потайки. Жиди не зносили поганських звичаїв Ірода, інші його піддані – його управи, Антипа вагався між двома гадками: помиритися з арабами – чи уложити союз із Партами против них, і під покривкою святкування своїх уродин постановив він скликати на сей день, на великий пир начальників свого війська, управителів своїх дібр і визначніших галілеян.

Гострим зором оглянув він всі дороги – вони були порожні. Над головою його літали орли. Вояки спали під мурами. Ніщо не рушалося в замку.

Раптом голос, долинувши здалека, мов вирвавшися з глибини землі, змусив збліднути тетрарха. Він нагнувся, щоб прислухатися, але той уже замовк. Згодом він залунав знову, й Ірод, плеснувши в долоні, закликав: «Манеї, Манеї»!

Показався чоловік, голий по пояс, як помивач із лазні. Він був дуже високий, старий і худий. При боці висів ніж в бронзовій піхві. Волосся, стягнене гребінем, збільшувало широкість його чола. Очі його виглядали як сонні, але зуби його блищалися, ноги легко ступали по плитах. Тіло його було гнучке, як у мавпи, а лице нерухоме, як у мумії.

– Де він? – спитав тетрарх.

Манеї показав пальцем на якийсь предмет позаду.

– Там, як завсіди.

– А мені здавалося, що я його чув.

І Антипа, відітхнувши, розпитував далі про Яоканана, званого у християн святим Іваном Хрестителем: чи приходили знову ті два, що тамтого місяця були впущені з особливої ласки, до в’язниці і чи довідався він, чого вони хотіли?

– Вони розмовлялися з ним, – казав Манеї, – кількома загадковими словами, як розмовляються вночі злодії на розпутті. Потім вони пішли в горішню Галілею й казали, що принесуть велику новину.

Антипа похилив голову й потім сказав з перестрахом:

– Стережи його! Стережи його! І нікого не пускай до нього! Добре замкни двері! Накрий яму! Аби навіть не підозрівали, що він ще живий!

Але Манеї поступав так і без наказу: Яоканан був жид, а Манеї ненавидів жидів, як кождий самарянин. Їх Гарізімський храм, призначений Мойсеєм на головну святиню Ізраїля, пропав від часів царя Гіркана, й Єрусалимський храм будив у самарянах бурю образи й неустанної кривди! Манеї вліз був раз туди, аби спрофанувати жертвенник, наложивши на нього костей умерлих. Його товариші, менше проворні, ніж він, стратили свої голови. І він тепер бачив сей храм в загубленню горбів – на сонці блищалися його білі мармурові мури й золоті бляхи даху. Се була гора світла, щось надлюдське, що все забивало своїм багатством і пихою.

Манеї простягнув руку до Сіону, цілий випростований, з піднесеною головою й, затиснувши кулаки, кинув клятву на нього, вірячи, що його слова будуть мати силу на нього. Антипа слухав, не ображаючися тим.

Самарянин вернувся до справи Яоканана:

– Часом він попадає в іритацію, хоче тікати, надіється на увільнення; іншими разами він спокійний, як слабий звір, або знов, бачу, ходить у пітьмі, повторяючи: «Нехай! Аби він ріс, я мушу змаліти!»

Антипа й Манеї переглянулися. Але тетрархові вже наприкрилося роздумувати. Сі гори наоколо нього, як ряди скам’янілих хвиль, чорні урвища серед скал, безграничність синього неба, незносний блеск сонця, глубина провалля – все се пригнітало його, й нудьга опановувала його від сеї пустині, немов закиданої, наслідком геологічних переворотів, руїнами амфітеатрів і палат. Гарячий вітер приносив запах сірки, наче віддих міст проклятих і загребаних під тою недоброю водою. Сі сліди Божого гніву навівали страх на душу Антипи й, спершися ліктями на поручні, взявши голову в руки, він стояв, не рухаючися, втопивши свої очі. Аж нараз хтось доторкнувся до нього, він обернувся – Іродіада стояла перед ним.

Довга сорочка з легкої пурпури одягала її аж до сандалів. Нагло вийшовши з покоїв, вона не взяла на себе ані нашийників, ані заушниць. Чорне волосся спадало її на плечі й на груди. Її ніздрі, дещо задерті, дрижали, радістю побіди світилося все її лице, й вона крикнула сильним голосом тетрархові:

– Цісар нас любить! Агріпа в в’язниці!

– Звідки ти знаєш?

– Та вже знаю. – І потім додала: – Се за те, що він зичив цісарства Каєві.

Сей Агріпа, живучи з ласки брата, старався дістати від цісаря царський титул, так само, як і Антипа. Тепер не було що боятися його: «В’язниці Тіберія не так легко відмикаються, і саме життя в них часом небезпечне!» Антипа порозумів гадки жінки, і хоч вона була сестрою сього самого Агріпи, її нелюдські гадки здавалися йому справедливими. Подібні убійства були в порядку річей, звичайною приналежністю династій, і в династії Ірода годі було їх дочислитися.

Потім вона оповіла тетрархові про всі свої заходи: про закуплених клієнтів, переловлені листи, про шпіонів, приставлених до всіх дверей Агріпи, і як удалося їй звабити Евтихія, що й заденунціював його.

– Я не жалувала нічого. Чого б я не зробила для тебе? Адже я покинула і власну доньку!

Покинувши Агріпу, вона лишила його дитину в Римі, надіючися, що буде мати діти від тетрарха, й досі про неї не згадувала. Тепер тетрарх питався себе, звідки так взяло її на чулість.

Розтягнуто велярій і живенько принесено широкі подушки. Іродіада сіла й заплакала, відвернувшися від мужа. Але слідом обтерла очі й сказала, що вона більше не хоче про се думати, що вона щаслива – й почала пригадувати Антипі їх колишні розмови в атрії, їх стрічі при лазнях, проходи по via Sacra і вечері в великих віллах, серед римської Кампаньї, під плескіт водограїв, під аркадами з цвітів. Вона дивилася на нього давніми очима і з кокетними рухами лестилася до його грудей. Але він відіпхнув її від себе.

Те кохання, що вона тепер старалася відживити, було таке далеке, і всі нещастя пішли від нього. Дванадцять літ тяглася війна. Від неї тетрарх встиг постарітися. Його плечі зігнулися під темною тогою з фіолетовим краєм; сивина замішалася до його бороди, і соняшне проміння, пробиваючися крізь велярій, освічувало його понуре чоло. І у Іродіади чоло зібралося в зморшки, і обоє, сидячи против себе, неприязно дивилися один на одного.

Тим часом на гірських дорогах почався рух. Пастухи гнали биків, діти вели ослів, конюхи провадили коней. Ті, що сходили з гір за Махерузом, зникали за замком, інші йшли долиною з фронту його і, ввійшовши в місто, скидали свої ноші по подвір’ях. Се були тетрархові доставці запасів і слуги його гостей.

Серед них показався під терасою, з лівого боку, єсей в своїй білій одежі, босоногий, з виглядом стоїка. Манеї, піднявши свій ніж, кинувся з правого боку на нього. Іродіада крикнула йому:

– Забий його!

– Стій! – сказав тетрарх. Манеї здержався. Єсей став также, і потім обоє відступили, кождий своїми сходами, оглядаючись на себе.

– Я його знаю, – сказала Іродіада, –він зветься Фануіл і хоче побачитися з Яокананом, котрого ти так необачно лишаєш живим.

Антипа відповів, що Яоканан може ще йому придатися: його напади на Єрусалим кажуть іншим жидам триматися Ірода.

– Е, – відказала вона, – вони коряться перед кождим володарем і не в стані сотворити свою власну державу. Але з такими, як Яоканан, що підбуджує нарід надіями часів Неємії, найліпша політика – нищити їх.

Але тетрарх обставав, що з тим не було нічого пильного. Небезпечність від Яоканана – се также! І він удавав, що сміється.

– Мовчи, – відказала Іродіада й розповіла про свою поневірку під час, як їздила під Галаад збирати бальзам: «Люди скидали з себе одежу на березі річки; осторонь на горбку стояв чоловік і говорив до них. Він мав на бедрах верблюжу шкіру, а голова виглядала, як львина. Скоро він мене побачив, він кинув на мене всі прокльони пророків; його очі світилися, голос ревів, а рука підносилася, неначе зводила громи на мене. Втікти було неможливо: колеса візка загрузли в пісок по осі, і я мусила помалу забиратися, накрившися плащем і знищена сими лайками, що летіли на мене, як злива».

Яоканан не давав їй жити. Коли його ймили і в’язали, вояки мали поручения вбити його, коли б він не давався, – тоді він показався зовсім лагідним. Напустили змій до нього в в’язницю – вони поздихали. Невдача сих заходів приводила Іродіаду до розпуки. Що значило се завзяття Яоканана на неї? Який інтерес мав він у тім? Його напади, викрикувані перед товпами людей, ширилися, переходили з уст в уста. Вона чула їх всюди, вони наповняли собою повітря. Против легіонів у неї знайшлася б відвага, але ся сила, погибельніша від меча, а притім така, що й боротися з нею було годі, приводила Іродіаду до крайності. І вона кидалася тепер по терасі, в розпалі свого гніву, не знаходячи слів, аби висловити те, що її душило.

Вона боялася притім, що тетрарх, уступаючи загальному голосу, може зважитися кинути її. Тоді б пропало все! Від дитинства носила вона в собі мрію про велику власть. Задля неї вона кинула першого чоловіка і зв’язалася з сим, що, як вона думала, – дурив її.

– Добру я знайшла оборону, ввійшовши в твою родину!

– Вона варта твоєї! – відказав на се тетрарх.

В жилах Іродіаді закипіла на сі слова кров її предків – первосвящеників і царів.

– Твій дід підмітав храм в Аскалоні! Інші твої предки були пастухи, розбійники, провідники караванів, орда, підвладна юдеям від часів царя Давида! Всі мої предки побивали твоїх! Перший Макавей вигнав вас з Геброна, Гіркан змусив до обрізання.

І розпалившися зневагою аристократки до плебея, ненавистю Якова до Едома, вона закидала йому терпеливість на образи, податливість перед фарисеями, що зраджували його, боязкість перед народом, що ненавидів його.

– Ти такий сам, як і вони, признайся! І ти жалуєш за арабською дівкою, що танцює наоколо каміння. Візьми її собі назад! Живи з нею знову, в її полотняній буді! Їдж її хліб, спечений в попелі! Ликай квасне молоко її овець! Цілуй її сині щоки, а мені дай спокій!

Але тетрарх її не слухав. Він дивився на рівний дах одного дома, де зобачив молоду дівчину й коло неї стару, що тримала над нею парасоль на комишині, довгій, як жердка рибалки. Посередині ковра стояв отворений подорожній кіш; пояси, покривала, різна біжутерія звисала з нього без ладу. Дівчина від часу до часу нахилялася над своїми річами й перетрях[а]ла їх у повітрі. Вона була одягнена римлянкою – в делікатну сорочку й плащ, застебнений ізмарагдовою спряжкою; сині стяжки тримали її волосся, очевидно, дуже важке, бо від часу до часу дівчина притримувала його рукою. Тінь від парасоля рухалася по ній, закриваючи її до половини.

Антипа запримітив лише два чи три рази гарну шию, лінію очей, край маленьких уст; зате бачив цілу, від клубів до голови, її талію, що еластично згиналася й підіймалася. Він стеріг сі рухи, і віддих його ставав все більше важким, а в очах почав світитися огонь. Іродіада помічала се. Вкінці він запитав:

– Хто се?

Іродіада відповіла, що не знає, і нагло замовкла й пішла геть. Тетрарх за нею. В портику його чекали галілеяне, секретар, начальник пасовищ, управитель сільних жуп і жид із Вавілона, комендант його кінноти – всі привітали його однодушним криком. Відти він пішов до внутрішніх покоїв, але на завороті коридора став перед ним Фануіл.

– А, знову ти! Певно, прийшов задля Яоканана?

– І задля тебе! Я прийшов тобі сказати важну новину. – І, не відступаючи від Антипи, він пішов за ним в темний покій. Світло приходило сюди через грати, що йшли попід дахом. Стіни були викрашені темно-синьою, майже чорною фарбою. Вглибині покоя стояло ліжко з чорного дерева, зв’язаного воловими ременями. Над ним, як сонце, блищався щит із золота.

Антипа перейшов покій і приліг на ліжку. Фануіл, ставши, підняв руку і в натхненній поставі сказав до нього:

– Вишній посилає часами своїх синів. Яоканан оден з них. Як ти його вб’єш, то на тебе спаде кара.

– Але ж то він мене переслідує! – скрикнув Антипа. – Він зажадав від мене неможливого. І відтоді він мене лає. Спочатку я не був для нього ворогом! Але він з Махеруза вислав людей, що бунтують мені краї. Се йому не мине! Коли він нападає на мене, я мушу боронитись!

– Його гнів дійсно занадто завзятий, – сказав Фануіл. – Але се нічого! Треба-таки його пустити.

– Скажених звірів не пускають, – відказав тетрарх, єсей відповів на се:

– Ти вже не журись ним! Він піде до арабів, до галів, до скитів. Його діло мусить розповсюдитися аж до краю землі!

Антипа наче бачив перед собою видіння.

– Його власть велика. Против своєї волі я його люблю, – промовив він.

– В такім разі пусти його!

Але тетрарх похитав головою. Він боявся Іродіади, Манеї, невідомого. Фануіл пробував ще його переконати, на доказ безпечності свого плана покликуючися на лояльність єсеїв супроти володарів. Сих людей – бідних, на страх мук не податливих, убраних в біле, зручних в відгадуванню зі звізд будучності, дійсно загально поважали.

Антипа раптом пригадав собі сказане ним перед хвилею.

– Що то за важну новину хотів ти мені сказати?

Але в тім увійшов мурин. Його тіло було біле від порохів, він хрипів і не міг сказати ані слова.

– Вітелій, – нарешті сказав він.

– Що? Він прийшов?

– Я його бачив. До трьох годин він буде вже тут!

Драперії коридорів порушилися, як від вітру. Галас пішов по замку – гуркіт від бігання людей, від переношення меблів, від скидуваного срібла… А з верху вежі лунали роги, скликаючи рабів.


Примітки

Махерузький замок, де стято Івана Хрестителя, збудований Олександром Янеєм і відновлений Іродом Великим, тепер, як думають, – Om-Kaur. М. Г.

Мертве море – безстічне озеро в Ізраїлі та Йорданії, розташоване у тектонічній западині Гхор (Ель-Гор) на 395 м нижче рівня моря. Мертве море – одна з найсолоніших водойм світу, а його узбережжя – найнижчий суходіл планети.

Сікомора – плодове дерево з родини фікусових, сімейство тутових. Одна з найдревніших плодових культур, не раз згадується у Біблії. Вічнозелене дерево, формою гіллястої крони і міцністю деревини схоже на дуб.

Velarium – маркіза, сонцезахисний тент, що натягалася від сонця над подвір’ям чи терасою. М. Г.

Ірод-Антипа (20 р. до н. е.- після 39 р. н. е.) – правитель Галілеї й Переї з 4 р. до н. е. по 39 р. н. е., син царя Ірода Великого.

Тетрарх, «чотировластник» в слов’янськім перекладі Євангелія – титул Ірода: правитель чотирьох країв Галілеї. В правописі імен, звістних з Біблії, я переважно тримався церковнослов’янської традиції. М. Г.

Енгаді, Геброн, Есколь, Кармель – міста в околиці Мертвого моря; сезам – олійна рослина. М. Г.

Вежа Антонія – єрусалимський замок, збудований Іродом Великим, батьком Антипи, і названий так на честь Марка Антонія. М. Г.

Ємен – одна з країн Арабії, т. зв. Щасливої. М. Г.

Іван ХрестительІван Предтеча (івр. Йоханан бар Зехарья – син Захарії; бл. 6 – 2 р. до н. е. – бл. 30 р.) – згідно з Євангеліями, попередник Ісуса Христа, який пророкував Його пришестя; хрестив у водах Йордана Ісуса Христа, потім обезглавлений царем Іродом Антипою за намовлянням Іродіади. Пророк, мученик, після Діви Марії найбільший святий.

На горі Гарізім стояв храм самарян, що конкурував з Єрусалимським храмом жидів, і був зруйнований Гірканом в 1 в. перед Хр. М. Г.

пропав від часів царя Гіркана… – згадується Йоханан Гіркан II (р. н. невід. – 30 р. до н. е.) – з 63 по бл. 40 р. до н. е. юдейський етнарх з династії Хасмонеїв та первосвященик з 76 по 40 р. до н. е.

Єрусалимський храм – стародавній центр єврейського релігійного життя. Перший Храм відповідно до біблійної Першої книги Царів був збудований царем Соломоном бл. 960 р. до н. е. та зруйнований Навуходоносором у 586 р. до н. е. Другий Храм був відбудований на місці попереднього у другій половині V ст. до н. е., пізніше перебудований Іродом Великим. Зруйнований римлянами у 69 р. н. е.

Кай Калігула – наступник Тіберія. М. Г.

«В’язниці Тіберія… – йдеться про Тиберія Клавдія Нерона (42 p. до н.е. – 37 р. н. е.), римського імператора (у 14 – 37 рр.) з династії Юліїв-Клавдіїв.

Atrium – центральний покій, властиво, – напівкрите подвір’я дому, римський салон. М. Г.

серед римської Кампаньї… – йдеться про гірську область у південній Італії на узбережжі Тирренського моря. Столиця – Неаполь.

Єсеї – жидівська релігійно-філософічна секта, що давала перевагу моралі над обрядовістю, тимчасом, як фарисеї були крайніми формалістами й прихильниками традиції, а садукеї представляли більше ліберальний, раціоналістичний напрям. М. Г.

Неємія – відновитель жидівського храму й жидівської релігії та обряду по вавилонській неволі, за часів Артаксеркса Довгорукого. М. Г.

Аскалон – одна з столиць філістимлян в Фінікії. М. Г.

від часів царя Давида – згадується один із найвідоміших персонажів Біблії, другий цар давнього Ізраїлю. Давид народився у місті Віфлеємі бл. 1085 р. до н. е. Увійшов у історію як цар, автор псалмів, пророк та Месія.

Перший Макавей… – тобто Юда Макавей – син Матафії Хасмонея, що підняв повстання. Після смерті батька Юда очолив повстання проти еллінізації Юдеї сирійськими греками у 166–160 рр. до н. е. Назва Макавеї пізніше стала позначати всіх повстанців та захисників віри.

Едом – предок Ідумеїв (Ірод був з племени Ідумеїв). М. Г.

ВітелійЛуцій Вітелій (10 р. до н. е. – 51 р. н. е.) – політичний та військовий діяч Римської імперії. У 35 – 39 рр. був проконсулом провінції Сирії, якому підлягала Іудея.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 395 – 401.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 269

Модифіковано : 27.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.