Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума про військо Ігореве

Переклав з староукраїнської
на сегочасну мову М.Грушевській

Дума українська XII віку

1. Заспів

Чи не гарно нам було б, панове,

Заспівати, як колись співали

Думу жалібну про Ігореве військо,

Святославенкове військо? Думу цюю

Тра начати по казанням сегочасним,

Не по вигадкам Чарівника-Бояна.

Цій Боян, як заспівати схоче,

Розбігався гадкою по гілкам,

Сіроманцем-волком скрізь по полю,

Орлом сизим попід небесами.

Як згадав про минули чвари,

Десять соколів на лебедів пускав,

І до котрої він перше добувався,

Пісню перш усіх оця й співала

Ярославові старому, то Мстиславу

Смілому, що вбив Редедю

Коло військ Косожських, гарному Роману

Святославенку. Боян, панове,

То не десять соколів на лебедів пускає,

Він свої чарівні пальці на живії струни покладає,

А вони самі князям співають славу.

То й почнем, панове, думу цюю

Од Владиміра розумного старого

Та й до Ігоря, що підкріпив свій розум,

Загострив відвагою серденько,

Воєвитим виповнився духом,

Та й повів в країну Половецьку

Своє військо за Країну Руську.

2. Сонячне затміння

Подивився Ігор на червоне сонце,

Бачить він – темрявою від сонця

Вкрилось військо. Каже він дружині:

«Гей, панове, лучче вже пропасти,

Ніж в полон живцем попасти.

А сідаймо на коней, панове,

Тай побачимо блакитного ми Дону.

Бо хочу я, каже, спис вломити

В кінці поля Половецького, бажаю

З вами, руськії, або пропасти,

Або шеломом напитись Дону».

Хіть на серце князеві упала,

Заморочило его бажання

Скуштовати води з того Дону.

3. Заходи до походу

Якби ти, Бояне, заспівав нам про се військо,

Соловейко стародавних часів,

Соловейком скачучи по гілкам,

Гадкою літаючи під хмари,

Єднаючи нове та минуле,

Бігаючи в тропі за Трояном

Через поле на високі гори.

Заспівати було б так нам думу

Цю про Ігоря, Олегова унука:

То не соколів через поля широкі

Завірюха занесла до Дону,

Зграї галочи біжать до його.

Або так, чарівниче Бояне,

Внуче Велесов, було нам заспівати:

Іржуть коні за Сулою

Гримить слава у Київі,

Сурмлять сурми в Новім Граді.

У Путивлі вже стоять корогві,

Чекає Ігор брата Всеволода.

Каже йому Всеволод, Тур буйний:

«Єдин єси брат у мене, Ігорю, світе ясний,

Святославенки обоє ми з тобою.

А сідлай, брате, своїх добрих коней,

А мої ладні стоять вже коло Курська,

Осідлані, стоять попереду.

А мої куряни звіснії вояки,

Під сурмами сповивані,

Під шеломом пестовані,

Кінцем списа згодовані.

Дороги всі їм свідомі

Яруги всі їм знайомі.

Вже луки в них натягнені

І тули вже відчинені,

І шаблі в них загострені,

Скачуть, наче сіроманці вовки,

Шукаючи князю слави, а собі шаноби.

4. Ніч перед потичкою

Ступив Ігор в стремено золоте

Тай поїхав геть по чистому він полю,

Сонце шлях йому темрявою застує,

Ніч грозою гримлючи все птаство побудила,

Звір реве, дів в версі дерева гукає,

Дає звістку незнамому краю –

Волзі, Сурожу, Сулі, Корсуню

І морському берегу й Тмутараканю.

А половці не пробитим шляхом

До великого тікають Дону;

Упівночи вози риплять половецькі,

Наче лебеді розпущені ячать високо,

Ігор військо вже веде до Дону.

Уже птиці йому горенько віщують.

По яругам волки потали чекають,

Орли клекчучи на кості звіря кличуть,

А лисиці на щити червоні брешуть.

За горбом уже ти, військо руське!

Довго ніч меркне, зоря вже погасла,

Мла поле вкрила, щебетання утихло

Соловейкине, галки крачать почали вже.

Військо руське все широкеє поле

Геть червоними перейняло щитами, перегородило,

Шукаючи князю слави, а собі шаноби.

5. Змога

Ранком в п’ятницю погнали військо

Половецькеє погане, скрізь по полю

Сиплячи стрілами, та й забрали

Дівок гарних половецьких, з ними

И шати, золото та оксамити

Дорогії. Почали убранням всяким,

Розкошами половецькими усіми

Та кожухами мости мостити

По болотам та багнинам всяким.

Прапор білий та бунчук червоний,

Зброя срібна, червона корогва –

Святославенка одважного се доля.

В полі храбрий рід Олеговий дрімає,

Ой далеко залетів він, зайшов, внадився

Не для врази соколу й шуліку,

Ні тобі, крук чорний, половець поганий.

Гзак біжить вже сіроманцем вовком,

За їм Кончак до Дону поспішає.

6

В другій день раненько червоніють,

Мов криваві зорі, чорні хмари,

З моря йдуть, хотять чотири сонця вкрити,

В хмарах блиме блискавка блакитна.

Буде, певне, грім великий, піде

Дощ стрілами од синего Дону,

Потрощаться списи, пощербитись

Шаблям об шеломи половецькі

На ріці Каялі, коло Дону.

За горбом уже ти, військо руське!

Оце вітри, Стрібогові внуки

Навівають гострі стріли з моря

На одважне Ігореве військо.

Земля стогне, річки течуть мутно,

Порох поле криє, шамотять корогви.

З Дону, з моря та из стран усяких

Йдуть половці, оточили військо руське,

Кричать бісови сини круг поля,

А одважні руськії вояки

Перейшли його червоними щитами.


Примітки

Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 89–92.

Подається за чистовим автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 47–50. Чернетка цього тексту зберігається там само, арк. 76–77. Низка мовних особливостей дає підстави датувати його 1884 р.

Переклад незакінчений. Відомий повний прозовий переклад М.Грушевського «Слова о полку Ігоревім», вміщений у його «Історії української літератури» (сучасне перевидання: Т. 2. – К.: Либідь, 1993. – С. 171–182). Вивчення давньоруської пам’ятки «Слово о полку Игореве» в оригіналі передбачалося програмою класичної гімназії у шостому класі, звичайно, у курсі російської словесності. Красномовними видаються не лише спроба перекладу М.Грушевським цього твору саме українською мовою, але й надписаний ним підзаголовок: «Дума українська XII віку». Це свідчить про початки виразного усвідомлення юнаком на той момент основних віх розвитку рідного народу, які згодом ляжуть в основу знаменитої «звичайної схеми української історії» М.Грушевського.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 347 – 350.