Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Давня Русь

Володимир Маслійчук

Прагнучи піднести українську історію на новий щабель і врешті виробити чіткий національний синтез, М.Грушевський береться до рецензування низки нових для себе студій. Основною тезою української історії мала стати Давня Русь, звідти слід було розпочинати зображення історії українського громадського життя. Вступний виклад М.Грушевського у Львівському університеті 1894 р. уже безпосередньо стосувався питання Давньої Русі. Але створення її синтезованого образу як частки української історії було надскладним завданням з огляду на тогочасний стан історичної науки.

Перед істориком-позитивістом відкривався величезний пласт джерел і потреба широких аналогій. Це питання загострювалося щодо великої ролі, яку відіграла в історії цієї держави Візантія (звідти було запозичено форму християнства й низку культурних надбань). Візантійсько-давньоруські відносини були засадничими для історії Східної Європи IX – XII ст. Відгуки на книжки й статті з історії Візантії – важливі й необхідні для М.Грушевського. Він прагне одразу реагувати на будь-яку новацію з даної тематики.

Щойно 1894 p., коли виходить «Византийский временник», М.Грушевський пише огляд видання, не обминаючи і невеликих статей. Науковець прагне задіяти й доступні німецькомовні видання з візантієвістики. Стратегії М.Грушевського як науковця були цілковито слушними. Однак він як візантиніст не зміг задіяти візантійську спадщину в широкому трактуванні української історії. И до сьогодні ця актуальна й приваблива для дослідження галузь перебуває на маргiнесах української історичної науки.

Таких починань у М.Грушевського було чимало, як-от його увага до билин – своєрідних фольклорних джерел Давньої Русі. Билини були поширені лише на півночі Росії, однак оповідь у них йшла про київські події. Багаті на відступи, плутанину фактів й вимисли, ці джерела досить уважно оглядаються М.Грушевським. Він публікує короткі огляди праць О.Гільфердінга, В.Міллера. Для М.Грушевського важлива роль билин, записаних на півночі Росії й з переважно південними, українськими сюжетами, в історії української літератури. Важливо зазначити, що свої студії з порівняльної фольклористики М.Грушевський інтенсивно використав у першому томі «Історії української літератури» (1923) [Див. сучасніше перевидання: Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. – Київ, 1993. – Т. 1.].

Для М.Грушевського як національного ідеолога характерною рисою було обґрунтування меж осілості окремих слов’янських племен з привнесенням філологічних доказів. Він вступав у тривалу полеміку з Олексієм Шахматовим та його вчителем Ватрославом Ягичем. Рецензії на низку публікацій Шахматова та «Einige Streitfragen» Ягича, археологічні спостереження, написані упродовж 1896 – 1898 pp., стали багато в чому основою для відомої праці М.Грушевського, опублікованої у тому ж збірнику, що й «Звичайна схема» 1904 р. – «Спірні питання староруської етнографії». [Сучасна публікація: Спірні питання староруської етнографії // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Т. 1. – Львів, 2002. – С. 83-99.]

М.Грушевський опрацьовує питання, яке пізніші дослідники окреслили як етногенез. У рецензіях на праці Бєлова, Яблоновського, Леонтовича історик виступає рішучим противником виведення початків українського державного життя від кочових племен Подніпров’я з часу Давньої Русі. Це був стійкий, але непродуктивний погляд науковця, який зазнаватиме ревізії [Про важливу роль степового компонента в українській історії див.: Пархоменко В. Русь та печеніги. До справи стародавніх зв’язків Русі зі Сходом // Східний світ. – 1995. – № 1. – С. 96 – 101; Його ж. Степовики нашого Півдня X – XIII ст. // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – Київ, 1999. – Вип. 3-4. – С. 542-549.].

Науковець-рецензент цікавився не лише працями безпосередньо з історії Давньої Русі чи окремих давньоруських земель (праці Зотова чи Ляскоронського він оцінював досить скептично), але й зачепив допоміжні дисципліни, застосовуючи порівняльні характеристики. Такий підхід підносив національний наратив М.Грушевського як автора «Історії України-Руси», над першими томами якої він уже працював, і водночас створив підстави для майбутньої критики.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. XXXIV – XXXV.